Один з багатьох днів

ОДИН ІЗ БАГАТЬОХ ДНIВ

Поглянь, мамо! — вигукнула семирічна Марта.

— Зараз, зараз! — автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи на голові купу справ, що іще очікували на неї вдома.

Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, аж пришов час, коли треба було вкладатись спати.

— Марто, вже час іти в ліжечко!

Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися разом з донечкою. Поправила ковдру.

— Мамусю, забула дати тобі одну річ!

— Даси вранці, — відповіла мама.

Дівчинка невдоволено насупилась.

— Але ж вранці в тебе знову не буде часу!–запротестувала.

— Знайду час, не хвилюйся, — відказала мати, обережно обороняючись.

— Добраніч! — додала й рішуче зачинила двері.

Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулась в кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву: “Чому я люблю свою маму”. Жінка старанно зібрала всі клаптики й, наче з дитячої складанки, спробувала скласти пошматований листок паперу. Врешті змогла прочитати, що написала Марта:

“Чому я люблю свою маму”

Навіть як багато працюєш

І мусиш вирішити тисячу справ,

Завжди знаходиш час

Побавитись зі мною.

Люблю тебе, мамо, бо я –

Найважливіша частина Твого дня!

Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинки, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти.

— Що трапилось? — запитала дівчинка, здивована нічними відвідинами.

— Це для тебе, бо ти — найважливіша частина мого дня!

Дівчинка посміхнулась і, трохи надпивши з горнятка, знову заснула.

А хто є найважливішою частиною твого дня?