Учительське вигорання: поняття, етапи та способи уникнути

Учителі вимушені інтенсивно спілкуватися з учнями, батьками, колегами та керівництвом, повсякчас перебувати в емоційному контакті з ними, у стані постійного реагування. Через це вони більше схильні до професійного вигорання.

Історія виникнення поняття

Термін «синдром емоційного вигорання» увійшов в історію 1974 року, коли американський психіатр Герберт Фрейденберг помітив стан виснаження у волонтерів психіатричної клініки, де він працював.

Проблемою «професійного вигорання» займалися закордонні та вітчизняні науковці. За їхніми дослідженнями, частіше вигорають спеціалісти, що працюють у системі «людина-людина». Робота в напруженому ритмі з емоційним навантаженням впливає на психоемоційний стан працівника. Причому відсутність належної фінансової та моральної підтримки (психологічної похвали), потрібність виконувати бюрократичні процедури призводять до відчуття знецінення власної роботи. У людини може з’явитися відчуття, що вона не несе соціальної користі суспільству.

Способи діагностувати професійне вигорання

Емоційне вигорання – це стан виснаження, що характеризується втратою сил, почуттів, зокрема радості та задоволення від життя. Психологиня Світлана Ройз наголошує: якщо хочеться опинитися на безлюдному острові хоча б на 15 хвилин, то це вже ознака початку вигорання.

Важливо розвивати в собі навички рефлексії, тобто самоспостереження. Коли людина спроможна до самоаналізу своїх переживань, дій, почуттів, вона формує власні переконання. Це дає їй змогу бути в ресурсі. Краще роздумувати над питанням «що?», ніж «чому?», бо є ризик піти в самокопання. Наприклад, «що мене бентежить?», «що важливіше за все в моєму житті?», «що варто змінити у своїй роботі, своєму ставленні до подій?» тощо.

Дослідниці Христина Маслач та Сюзан Джексон у 1986 році розробили опитувальник, за яким можна визначити ступінь вигорання. Вітчизняні психологи інтерпретували його в тести, що й нині залишаються актуальними.

Методика «Моє професійне дерево» Людмили Галіциної дає змогу проаналізувати своє ставлення до роботи, а отже, оцінити ризики вигорання. Суть методики полягає в тому, щоб поділити аркуш навпіл: з одного боку потрібно написати 20 пунктів, за що ти вдячний своїй роботі, а з другого – 20 пунктів, за що робота «вдячна» тобі. Одна сторона покаже, скільки задоволення приносить учителювання, а друга – наскільки педагог себе цінує та, на його думку, за що педагога цінують на роботі. Якщо в першій колонці буде замало пунктів (5–8) – це дзвіночок, що є напруження; коли замало пунктів у другій колонці – потрібно шукати, чому педагог себе не цінує, або це свідчитиме про те, що його не цінують, тож варто задуматися про зміну місця роботи.

Етапи вигорання

Інкубаційний період (або фаза медового місяця) – бажання працювати в піднесеному настрої, самовіддача, ідеалізація роботи, завищені вимоги до себе.

Стенічний синдром – зростає напруження, зникає почуття гумору, те, про що раніше жартували, викликає злість. У людини на злість поки є сили. Цей етап потребує впливу: потрібно піклуватися про себе.

Астенічний синдром – бракує сил на злість, апатія, безсилля, «опускаються руки», хочеться плакати. На цьому етапі варто просити про допомогу, делегувати повноваження.

Фаза дезорганізації – знадобиться професійна допомога лікарів.

Якщо вигорає вчитель, то насамперед страждають ті, хто поруч, тому що не отримують завчасно його підтримку. Аби протидіяти вигоранню, варто постійно думати про те, як можна подбати про себе, щоб не втратити здатність відчувати.

У цьому випадку Світлана Ройз пропонує маленькі кроки: вчасний вихід із контакту; зупинка, щоб постояти біля вікна, випити води, з’їсти цукерку тощо. Тільки вчитель, що може подбати про себе, матиме змогу турбуватися про інших. Варто пам’ятати: через досвід учителя учні бачать, як він може дозволити собі зручно сидіти, випити води під час уроку. Тобто вміння турбуватися про себе – із-поміж того важливого, що потрібно транслювати школярам.

Пришвидшують учительське вигорання деякі стереотипи про педагогів:

• учитель завжди має бути спокійним і стриманим;

• він має приховувати почуття;

• педагог має жертвувати собою: цілковита віддача роботі / навчальному закладу без права на особисте життя й інтереси;

• учитель має бути в телефонному чи онлайн-доступі поза навчальним процесом.

Способи уникнення вигорання

Практика «дві хвилини тиші»

Під час роботи в класі педагог перебуває в насиченому інформаційному середовищі, а його мозок потребує впорядкування інформації. Часто може з’явитися почуття шуму в голові, особливо наприкінці робочого дня. Щоб відпочити та впорядкувати накопичену інформацію, потрібно побути 2 хвилини в тиші (без телефону, гаджетів, інших джерел інформації, інших людей). Це небагато, однак дієво.

Практика повернення до стану дорослого

Коли вчитель виходить до учнів, то починає працювати його внутрішній стан. Існує така практика: повернення себе до стану дорослого. Не за віком, а за можливістю вмістити різну напругу. Якщо вчитель відчуває себе дорослою людиною, то й дитина відчуває, що дорослий може вмістити все складне. Треба уявити, що ростеш за розміром від землі до космосу; стаєш величезним, широким, мов океан. Тож не страшні маленькі краплі бруду – вода їх розчинить. Можна навіть подумати: «За мною мої знання, мій рід, педагоги, я впораюся». Тоді учні можуть покластися на силу й стійкість учителя та розраховувати на його авторитетність. Пам’ятаймо, що педагог є «маяком»: йому не потрібно метушитися або кричати.

Учительське, а не батьківське ставлення до учнів

Учитель може втрачати свою силу, коли виконує не властиву йому роль. Є таке очікування в педагогів чи батьків: роль «другої мами / другого тата» для дітей. Однак це забирає багато енергії. Учитель – провідник у зовнішні території дитини, а батьки – у внутрішні. Якщо педагог виконуватиме їхню роль, то учень почне проєктувати все непрожите, нереалізовані очікування та образи зі своєї родини на нього, це впливатиме на процес навчання. А справжня мама / справжній тато відчуватиме ревнощі, це ускладнюватиме процес комунікації між батьками та вчителями.

Правильно формулювати словесні конструкції в повсякденному житті

Вербальні конструкції, які використовує вчитель, теж можуть забирати в нього енергію, тому важливо правильно сформулювати думку без втрат для себе. «Я вкладаю всю свою душу, все серце в учнів». Виходить, коли учень випускається зі школи, то «забирає всю душу, все серце» педагога. «Уся душа» – фраза надто глобальна, від такої кількості любові виникне інтоксикація. Насправді учням потрібна лише маленька частка, і це не означає, що вчитель так буде менше віддавати. Краще перефразувати: «Я віддаю з душі та з серця».

Облаштувати робоче місце приємними дрібницями

Для того щоб швидко відчути баланс під час уроку, можна користуватися зовнішніми засобами. Це можуть бути приємні дрібниці: улюблена картина з гарними пейзажами, статуетка, що нагадує про відпустку, фотографія тощо. Варто їх розміщувати так, щоб вони були в зоровому доступі.

Знайти нові ресурси для накопичення сил

Щоб бути в стані балансу, варто знати, звідки черпати сили. Є кілька каналів.

Візуальний – дивитися фільми; споглядати пейзажі під час походу чи прогулянки; відвідувати вистави, музеї, галереї. Тобто дивитися на все, від чого тішиться око.

Тілесний – усі дії, які робимо для тіла: фізична активність, спорт, прогулянки, масаж, ванна, танці.

Аудіальний – пісні, музика або навпаки тиша.

Нюховий – приємні запахи квітів, аромат кави чи свіжої випічки тощо.

Канал стосунків – спілкування з приємними людьми та друзями, підтримка сім’ї, психолога.

Інтелектуальний – здобуття нових знань і вмінь – саме цей канал зазвичай перевантажений.

Канал інтуїції – духовні практики, медитації, молитви.

У повсякденному житті чи під час роботи вчителі використовують 1–2 канали, тому й починається вигорання. Для того щоб отримувати енергію, важливо після роботи користуватися незалученими каналами. Наприклад, мовчання й прогулянка.

Ліліт Данагулян для Освіта.ua.