Дітям потрібно допомагати навіть тоді, коли й самим дорослим потрібна допомога, оскільки саме дорослі відповідальні за стан дітей. Своїм прикладом і ставленням до ситуації батьки навчають дитину справлятися із труднощами.

 Як допомогти:

В складні моменти маленькі діти потребують фізичної близькості від батьків. Потрібно забезпечити тактильний контакт. Тримайте дітей у теплі. Тримайте їх подалі від гучного шуму і хаосу, якщо це можливо. Частіше обіймайте і притискайте їх до себе. По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну. Говоріть спокійним та лагідним голосом.

 Діти 4–6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе і не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими.

 Допомога дорослого. Слід заспокоїти дитину. По можливості приділяти дітям більше уваги. Пояснювати, що вони не винні у подіях, що сталися. Намагатися не розлучати дітей з тими, хто піклується про них: з братами, сестрами та близькими. По можливості виконувати звичні процедури і дотримуватись режиму. Простими словами, відповідати на питання про те, що сталося, без страшних подробиць. Дозволяти дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за дорослих. Може бути відчутний регрес в поведінкових проявах, а саме: смокчуть палець або мочаться в ліжко. Не сваріть і не пристижуйте за це. По можливості створіть умови для ігор і відпочинку.

 Діти 7–10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне життя та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє.

 Допомога дорослого. Потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і за можливості забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

 Діти 11–13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність.

 Допомога дорослого. Дорослим можна говорити про свої переживання але не лякати дитину. При цьому м’яко пояснювати події, та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. Приділяти їм час та увагу. Допомагати їм займатися звичайними справами. Дозвольте їм сумувати, не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їх міркування і страхи без засуджень і оцінок. Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим.

 Майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих подій, навіть якщо вони, або їх батьки, або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти, що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних подій або розповідей очевидців.

 Діти 14–18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ руйнується.

 Допомога дорослого. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природнім зі своїми переживаннями.

 Всім, і дорослим, і дітям, в такі часи в якості самодопомоги будуть корисні дихальні вправи (але слідкуємо, щоб не було гіпервентиляції), статичні м’язові вправи, якщо простір, де перебувають люди невеликий, та творчі вправи, які займають мозок роботою і не дозволяють роздмухувати панічні стани. Наприклад, це складання віршів, казок, згадування таблиці множення, читання, навіть шматочків газет або їх вивчення на пам’ять. Ці нескладні види діяльності допомагають справлятися в складних, невизначених ситуаціях, в ситуаціях стресу.

 На сьогодні вся інформація.

 Бажаю всім миру і доброго здоров’я! Дякую за увагу!

Текст редаговано практичним психологом Вишенською А. П.