Формування компетентностей здобувачів освіти у процесі професійного (професійно-технічного) навчання лежить в основі загальноєвропейських та українських в тому числі процесів реформування освіти. Це забезпечує переорієнтуваня процесу навчання на кінцевий результат, формує національну систему кваліфікацій (НСК), узгоджену з європейською системою кваліфікацій (ЄСК).

Пріоритетність компетентнісного підходу в організації освітнього процесу визначена у прийнятих урядом України нових нормативних документах (Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 р.). Так, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (далі – Національна стратегія) визначає кардинальні зміни, спрямовані на підвищення якості та конкурентоспроможності освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, прискорення інтеграції України у міжнародний освітній простір [6].

Зазначені зміни, передбачені Національною стратегією, зумовлені сучасною тенденцією багатьох розвинених країн до впровадження у педагогічну практику

компетентнісного підходу загалом та запровадження компетентностей як цільової орієнтації освіти зокрема. Таким чином, компетентнісний підхід є базовою ідеєю реформування освіти в країнах Європейського Союзу і розглядається як стрижнева конструктивна ідея неперервної освіти.

У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти зазначено, що Стандарт ,,ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти”.

Українська професійна (професійно-технічна) освіта потребує кардинальних змін у структурі, змісті і технологіях навчання. Світ швидко змінюється. Тому професійно-технічний ліцей як освітній простір має бути багатоваріантним, побудованим на принципах гуманізації, компетентного та особистісно-орієнтованого підходів, свободи вибору змісту та форм діяльності.

Компетентнісний підхід відповідає вимогам сьогодення і напрямам творчих пошуків педагогів. Ці пошуки пов’язані з реалізацією ідеї педагогіки співпраці. Усі ці ідеї відображають намагання вирішити проблему мотивації навчальної діяльності здобувачів освіти, створити модель «навчання із захопленням». Такий підхід дозволяє уникнути конфліктів між учнями та педагогами, неминучих при навчанні з примусом.

Отже, знання як самоціль має поступитися місцем знанню як інструментові життя, що забезпечує людині гармонію з власною природою, довкіллям, суспільством, окремими людьми, можливість оволодіти новими технологіями.

Об’єкт дослідження

Освітній процес у професійному (професійно-технічному) закладі освіти ІІ ступеня.

Предмет дослідження

Організація умов для розвитку професійних компетентностей педагога, необхідних для підвищення якості підготовки робітничих кадрів.

Послідовне та систематичне підвищення рівня професійної майстерності педагога, відповідно до умов праці, що постійно змінюються

Педагогічна майстерність – це комплекс особистісно-ділових якостей педагога, що гарантує продуктивність його діяльності та забезпечує ефективність взаємодії з усіма суб’єктами процесу освіти (здобувачами освіти, колегами, батьками). Головними ознаками професійної майстерності педагога професійного (професійно-технічного) закладу освіти є бездоганне вміння навчати, формувати у здобувачів освіти мотивацію до поглибленого саморозвитку у обраній професії, позитивного відношення до подальшої самоосвіти впродовж життя.

Педагогічна майстерність включає в себе професійні знання, педагогічну культуру, педагогічну техніку, педагогічний досвід, задатки, здібності, гуманістичну спрямованість, вміння, спілкування.

В.О.Сухомлинський зазначав: „Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу – це вершина його мрії, хлібороб через кілька місяців милується колосками, жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки і роки, щоб побачити те, що він замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як у вчителя...” (Сухомлинський В.А. Как воспитать настоящего человека.- К.: Рад. Шк., 1975.- с.171.)

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити кілька рівнів:

- елементарний – наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

- базовий – володіння основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;

- досконалий – чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, педагог самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості здобувача освіти;

- творчий – ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності, педагог самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії, діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз, сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Основою педагогічної майстерності є професійні знання, які забезпечують глибину, грунтовність, поміркованість дій, відображають рівень теоретичної підготовки власне з предмета та методики його викладання, а також із педагогіки, психології.

Професійним обов’язком педагога є постійне підвищення кваліфікації, удосконалення професійної компетентності. Це – головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їхньої підготовки у вищих навчальних закладах. Продовжується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки в процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег. Невипадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що вчитель залишається вчителем, поки самостійно вчиться.

При організації методичної (науково-методичної) роботи потрібно опиратися на компетентнісний (компетентнісно-зорієнтований) підхід.

Компетентнісно-зорієнтований підхід — один із нових концептуальних орієнтирів, напрямів розвитку змісту освіти в Україні та розвинених країнах світу. Відомі міжнародні організації, що нині працюють у сфері освіти, останніми десятиліттями вивчають проблеми, пов’язані з появою компетентнісно зорієнтованої освіти, серед них — ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи тощо.

На думку сучасних педагогів, саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

Головне завдання сучасної системи освіти — створення умов для якісної освіти. А впровадження компетентнісного підходу — це найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти.

Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має формуватися у процесі навчання і містити знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й моделі поведінки особистості.

Компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно зорієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості педагога й може бути реалізованим і перевіреним тільки у процесі виконання конкретним педагогом певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об’єктивно, для «всіх», на суб’єктивні надбання одного, які можна виміряти.

Загальний аналіз сутності цього поняття, характеристику компетентностей в освітніх системах зарубіжних країн здійснили на попередньому етапі дослідження О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков. Ці матеріали дають і нам змогу на регіональному рівні зосередитися на проблемі впровадження ключових компетентностей в освітній процес.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:

1. Ключові компетентності (міжпредметні та надпремедметні компетентності) – здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми.

2. Загальногалузеві компетентності – компетентності, які формуються упродовж засвоєння змісту певної освітньї галузі і які відбиваються в розумінні “способу існування” відповідної галузі – тобто того місця, яке ця галузь посідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці у рамках культурно доцільної діяльності для розв’язку індивідуальних та соціальних проблем.

3. Предметні компетентності – складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета.

Професія вчителя – це щоденне навчання. І зрозуміло, якщо є бажання навчатися, то вчитель постійно буде працювати над підвищенням рівня своєї професійної компетентності, щоб у результаті досягти вершин педагогічної майстерності і стати справжнім творчим майстром своєї справи.

Компетентний випускник професійного (професійно-технічного) закладу освіти

Сучасне суспільство характеризується швидкими, часто не прогнозованими змінами у всіх сферах життя: політиці, промисловості, культурі, освіті. У зв’язку з цим змінюються й соціальні вимоги до випускників школи: сучасне суспільство потребує виховання самостійних, творчих і відповідальних людей, здатних ефективно взаємодіяти у розв’язанні соціальних, виробничих і особистих проблем. Особливого значення набуває здатність людини жити і розвиватись в умовах безперервного суспільного оновлення, яка формується як результат оволодіння учнями компетентностей, бо саме вони, на думку сучасних як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів, можуть дати людині можливість орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобутті освіти тощо.

Компетентнісний підхід до визначення змісту освіти, організації навчального процесу та його результатів став новим концептуальним орієнтиром розвитку сучасної освіти. Нові умови життя потребують нового мислення, нової культури, діяльності, а звідси — якісно іншого рівня освіченості, здатності до постійного оновлення знань, тобто «здатності до навчання упродовж усього життя. На формування у підростаючого покоління «сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного і наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості» вказує й Національна доктрина розвитку освіти.

Старший шкільний вік – пора інтенсивного формування особистості, становлення свідомого “Я”. В цей період у людини закладаються якості, особливості, які потім усе життя визначатимуть її світосприйняття, характер мислення, творчі здібності, реакцію на все оточуюче, вчинки, поведінку. Особистістю людина стає не відразу, вона визріває поступово і в її формуванні бере участь багато чинників.

Головною метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, оскільки саме набуття життєво важливих компетентностей може допомогти людині орієнтуватися в сучасному суспільстві, сприяє формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу.

Проблеми сучасної освіти в Україні полягають у тому, що знання, вміння й навички, які формуються у школярів, адже саме їх високий рівень має забезпечити сучасна освіта, не передбачають подальше їх застосування в різних сферах суспільного життя. Але чи достатньо сьогодні людині, особливо молодій, яка щойно входить у життя, володіти академічним набором знань, умінь, навичок ? Що ще потрібне їй для того, аби досягти життєвого успіху? У зв’язку з цим пріоритетне значення надається сьогодні компетентнісній освіті, яка забезпечує відповідність особистості випускника сучасним вимогам суспільства.

Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою та вимогами життя.

Очікувані результати:

1. підвищення педагогічної майстерності, творчого потенціалу педагогів;

2. використання набутого досвіду більшістю педагогів ліцею;

3. вдосконалення змісту, форм і методів методичної роботи педагогів ліцею;

4. підвищення рівня мотивації до професійного навчання, загального розвитку особистісних цінностей, якості освіти;

5. досягнення високого рівня соціальної адаптації випускників, достатнього для забезпечення їхньої орієнтації на життєвий успіх;

6. сприятливий психологічний клімат у колективі;

7. підвищення конкурентоздатності освітнього закладу.

Мета:

сформувати особистісну потребу та психологічну готовність педагогів для підвищення професійної компетентності та роботи над єдиною науково-методичною проблемою ліцею.

Діагностика

Завдання:

1. Аналіз результатів педагогічного процесу:

   • діагностування педагогів з метою вивчення рівня їх професійної компетентності;

   • анкетування учнів та батьків.

2. Виявлення науково-методичної проблеми, обґрунтування її актуальності для педагогічного колективу.

3. Створення творчої групи для опрацювання та систематизації результатів анкетування, діагностування та вироблення мети, завдань, методів реалізації вибраної проблемної теми.

4. Обговорення науково-методичної проблемної теми ліцею педагогічною радою і затвердження її наказом по ліцею.

5. Складання плану роботи над науково-методичною темою ліцею на п’ять років.

Мета:

- ознайомлення з теоретичними засадами методичної проблеми;

- вивчення науково-теоретичних засад, формування професійної компетентності педагога, її сутності, структури, змісту.

Теоретичне обґрунтування проблеми

Завдання:

1. Ознайомлення педагогічного колективу з аналітичним матеріалом щодо визначення проблемної теми.

2. Вивчення науково-методичної літератури з проблеми.

3. Ознайомлення педагогічного колективу з досягненнями психолого-педагогічної науки, існуючим педагогічним досвідом з даної проблемної теми.

4. Створення творчої групи з планування системи заходів, спрямованих на вирішення запропонованих завдань щодо реалізації проблемної теми.

5. Складання програми дослідження визначеної проблеми, забезпечення послідовності накреслених заходів, їх взаємодія з іншими напрямами педагогічного процесу.

6. Підготовка та проведення засідань педагогічних та методичних рад з відповідною тематикою.

7. Визначення провідних напрямків діяльності методкомісій з питань реалізації проблемної теми.

8. Оформлення довідково-інформаційних матеріалів з визначеної проблемної теми.

Мета:

апробація моделі формування педагога як висококомпетентного фахівця;

опрацювання змісту, засвоєння методики реалізації проблемної теми (забезпечення проектувального розвитку системи).

Завдання:

реалізація змісту і завдань, створення власного досвіду (забезпечення оперативного розвитку системи);

вивчення, апробація існуючого досвіду у педагогічній діяльності;

розробка і апробація системи соціально-психологічної підготовки педагога до педагогічної діяльності в інноваційних умовах;

організація взаємовідвідувань уроків, занять та виховних заходів;

організація дієвої самоосвітньої роботи педагогів із визначеної проблеми;

розробка алгоритмів, пам’яток, рекомендацій для здобувачів освіти;

аналіз навчально-методичної та матеріальної бази кабінетів, вжиття заходів до їх поліпшення.

Мета:

здійснення моніторингу динаміки змін роботи професійної компетентності педагогів ліцею.

Завдання:

1. Спрямування роботи всіх методичних структур над єдиною науково-методичною проблемою.

2. Удосконалення системи роботи педагогів у контексті роботи над проблемною темою.

3. Аналіз напрацьованого практичного досвіду.

4. Система моніторингових досліджень навчальних досягнень здобувачів освіти.

5. Аналіз діагностування рівня сформованості професійних та загальних компетентностей здобувачів освіти.

Мета:

здійснення моніторингу динаміки змін роботи професійної компетентності педагогів ліцею.

підбиття підсумків над проблемою, оцінка рівня самореалізації вчителів; оприлюднення загальних підсумків впровадження проблемного питання, підготовка матеріалів з цього питання.

Завдання:

1. Узагальнення та аналіз роботи над проблемною темою, вироблення практичних рекомендацій.

2. Проведення творчих звітів МК про результати роботи над проблемною темою.

3. Проведення творчих майстерень кращих педагогів за результатами роботи над проблемною темою.

4. Оформлення результатів дослідження у вигляді методичних рекомендацій.

5. Створення банку педагогічного досвіду.

6. Проведення підсумкового засідання методичної ради за підсумками роботи над проблемною темою.

7. Стимулювання і популяризація кращого досвіду.