День української хустки
#Копищенська_ЗОШ_І_ІІІступенів
#Всесвітній_день_української_хустки
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо райдуги на ній...
Мов берегиня вроди, хустка
Здавен у нашій стороні…
7 грудня у світі третє відзначають День української хустки. Вона є не тільки елементом вбрання, але і важливим національним оберегом. Педагогічним колективом нашої школи оформлена виставка-стенд «День української хустки» , учні школи та вчителі також долучились до Всеукраїнського флешмобу , організованого на честь української хустки .
Це свято почали відмічати з 2019 року, щоб об'єднати жінок в усій країні та вшанувати важливі традиції. Хустка з давніх часів була важливим символом української культурної спадщини. Їх передавали у спадок за жіночою лінією і оберігали, адже це була сімейна реліквія. Хустка завжди вважалась оберегом. Якщо хлопець збирався у далеку дорогу, дівчина давала йому свою хустку, в знак того, що чекатиме його.
З нею також пов’язано чимало народних обрядів та ритуалів. Наприклад, якщо у сім'ї хворіло немовля, його сповивали у мамину хустку. Якщо думали, що дитину зурочили, її обличчя витирали сподом спідниці або виворотною стороною ношеної хустки. За традицією, це мало оберігати малюка від хвороб та злих думок і очей.
Хустка була основним головним убором, який жінки носили протягом цілого року. Влітку носили лляні, ситцеві чи шовкові, а взимку — вовняні.
Після того, як дівчина вийшла заміж, їй було заборонено з’являтись на людях з непокритою головою, а тим більш — з розпущеним волоссям. У народі це називали «засвітити волосся». За народними уявленнями така жінка викликала хвороби, неврожай та пошесті. В Україні жінкам досі не можна входити до церкви з непокритою головою.
Значну роль відігравала хустка під час весілля. Якщо хлопець мав серйозні наміри щодо дівчини (одружитись з нею), він дарував їй дорогий подарунок — чоботи, намисто або хустку. Потім нею «покриватимуть» молоду на весіллі.
Покриття голови молодої - настільки ж важливий ритуал, як і розплітання коси. Весільний коровай дружби також обов’язково несли на хустці, а його шматочки роздавали гостям за допомогою маленьких хусточок — не «голими» руками.
Відповідно до віку, вони також поділялись за кольорами. Молоді дівчата обирати світлі, яскраві хустки (також білі), старші жінки — темні. Вдови були зобов’язані носити чорні головні убори.
Також хустка позначала рівень достатку сім'ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку.
Хустка супроводжувала людину протягом усього життя — від народження і хрестин до поховання та поминання. Нею обдаровували кумів під час хрестин і весіль. Для жінки хустка була оберегом, оскільки захищала волосся володарки від навороту та злого ока.
Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому; щоб не забував на чужині про її кохання. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав».
Хустку широко використовували під час заручин. Дівчина затикала її за пояс на знак згоди вийти заміж. Також нею перев’язували нареченого та сватів. Під час весілля — дружб, наречених, жінок-родичок. Щоб життя було світлим, молодих вводили до хати та заводили за святковий стіл, використовуючи білу хустку.
Будову нової хати звичайно починали гостиною й тоді перев'язували хусткою руки майстрам. На христинах перев'язували руки кумам і священикові.