Музей "Світлиця"

Музей «Світлиця»

Назва загальноосвітнього закладу:

Опорний заклад загальної середньої освіти -ліцею з дошкільним підрозділом с.Дружелюбівка

 Вінницької області

 Адреса:  22450

вул. Центральна, 54

с.Дружелюбівка

Хмільницький  район

Вінницька область

Тел.: 0433334134

Керівник музею: Глуханюк Ганна Іванівна

Екскурсоводи музею «Світлиця»:

Яворська Катерина Вікторівна, учениця 11класу;

Вовчук Людмила Юріївна, учениця 11 класу;

Мушенко Вікторія Олегівна, учениця 10 класу;

Бондар Тетяна Сергіївна, учениця 10класу;

Білошинська Наталія Станіславівна, учениця 9 класу.

   Історія зберігає у своїй пам’яті події давно минулих днів. Це наша культурна спадщина. Завдяки їй ми знаємо, що в нашої країни існує минуле, що у нас є коріння, а наш народ має своїх героїв.

  Щоб по-справжньому пізнати свій народ, необхідно вивчити його історію, мову, культуру. І не тільки культуру, створену талановитими архітекторами, художниками, музикантами, письменниками, але й ту, яка впродовж багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі.

  З цією метою у ЗОШ І-ІІІ ст. с.Дружелюбівка Калинівського району Вінницької області засновано етнографічний музей «Світлиця» на базі народознавчих, краєзнавчих та етнографічних джерел, зібраних з різних куточків нашої місцевості. Етнографічний музей  для вчителів і учнів є осередком освіти і виховання, який сприяє формуванню у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченню духовної єдності поколінь.  Тут проводяться заняття з краєзнавства, народознавства, відкриті виховні години.

Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність. Олександр Довженко писав: «Людина завжди повинна знати, звідки вона пішла в життя». 

Заходячи до музею, ніби опиняєшся у рідній серцю українській хаті. У центрі експозиції інтер’єр селянської хати кінця ХІХ початку ХХ століття. Наші односельці завжди з великою любов’ю ставилися до хати, адже вважали її не лише дахом над головою, а колискою свого роду, що зберігає давні й прекрасні традиції.

І рушники-вишиванки, і писанки-крашанки, і хліб насущний на столі, народний посуд та предмети хатнього вжитку – все створює колорит тодішньої епохи. В давнину старі люди говорили: «Що то хата, усе, що в ній є – це те, що збагачує та освячує».

       Як і в давні часи, на чільному місці в нашій музейній кімнаті розміщено піч-годувальницю. Вона – центр житла, його душа. Де тепло – там і добро, і достаток, і злагода. Піч-мати в світлиці є головною, бо хліб народжує, обігріває, годує, сушить. Як до живої істоти звертаються жінки нашого села до печі, коли випікають хліб: «Наша піч регоче – короваю хоче, а припічок заливається – короваю сподівається».

Через століття пройшла ця давня оповідка: домашнє осідло тримається на двох хатніх кутах – печі і жорнах. Адже піч і жорна не тільки годували, обігрівали, а й гуртували людей у родинну спілку.

Поряд з піччю – рогачі, хлібна лопата, мисник із посудом, стіл, образи в старовинних рушниках, скриня. За звичаєм скриню ставили на видному місці. Поряд із вишиваними рушниками та килимами вона була окрасою хати. Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси – все найцінніше для господині. Скрині ставили у світлиці біля столу. Вони мальовані або різьблені, завжди виділялися серед інших хатніх меблів, які переважно не оздоблювалися.

       Для спання в Україні здавна використовувалися дерев’яні ліжка, які застеляли кольоровими ряднами або килимками, що створювало особливий затишок у хаті. Біля ліжка стоїть колиска, розхитуючи дитину в селі співали:

 Ой люлю - люлю

Пішла баба по цибулю,

А дід пішов по петрушку

 Закришити тобі юшку.

         Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було, здається, жодної оселі, котрої не  прикрашали б рушниками. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був обличчям оселі, відтак і господині. Рушники за своїм  практичним й естетичним призначенням досить ужиткові атрибути. Крім обрядової, вони виконують і побутову функцію.

Традиційне жіноче вбрання нашого краю кінця ХІХ початку ХХ століття складалося з довгої вишитої сорочки, спідниці, яка на початку минулого століття витіснила плахту і запаску. Зверху на сорочку одягалася керсетка і фартух. Основними жіночими прикрасами були намисто, каблучки, стрічки.

         У добре освітленій частині житла на проти печі розміщений стіл. У давнину за ним працювали, їли, відзначали урочистості чи сумували. Великий стіл уособлював у собі ідею єдності, родинної міцності та злагоди. У хаті хліб – усьому голова, так кажуть у народі. Крім хліба на стіл нічого не ставили. Так і в нашій світлиці. 

  У музеї представлена багата колекція давніх гончарських виробів та кераміки (горшки, глечики, макітри, ринки, гладущики), деяким виробам із глини понад 100 років. Неподалік стола – лава, застелена тканою доріжкою. Вона слугувала робочим місцем для господині. Тут розкладені веретена, якими пряли нитки. Поруч притулилася механічна прядка, яка з’явилася в Україні в ХІХ столітті. А ще необхідні знаряддя прядіння: терниця, дергальна і чесальна щітка, праник. Хатнє начиння: хлібна діжа, дерев’яні  ночви, качалка, рубель, праска, коромисло, казани, кухлі, кошики.

   Гордістю музею є зразки декоративно-прикладного мистецтва, широко представлені вишитими і тканими рушниками, сорочками, наволічками, килимами, картинами.

       У фондах музею налічується багато рушників, вишитих жінками нашого села. Частина з них представлена в експозиції. Багато робіт подарували музею сільські майстрині.

      Доволі багата в музеї колекція знарядь праці та предметів господарського вжитку. Тут є різьблені рублі і металеві праски, решета, жорна, млинок для розмелювання зерна, масничка з колотушкою, дерев’яні  вила, ціпи, серп, коромисло, солом’яник для зберігання зерна, ночви, ярмо. Велику колекцію рубанків подарував музею колишній учитель, В’ячеслав Цал-Цалко.

   Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.

27 лютого в комунальному закладі «Центр естетичного виховання» Вінницької обласної ради відбувся літературно-мистецький захід «Співуча мова калинова», присвячений

Міжнародному дню рідної мови. Під час урочистості відбулося й нагородження переможців IV обласного фестивалю-конкурсу театральних колективів закладів загальної середньої та позашкільної освіти «Театральний калейдоскоп».

Щиро вітаємо вихованців театрального гуртка "Мельпомена" та їхнього керівника - Глуханюк Ганну Іванівну, з перемогою в конкурсі!

Мить успіху – короткий відпочинок перед новим стартом.

Нехай енергія цих миттєвостей успіху заряджає вас позитивом і дасть поштовх до нових звершень.

Якщо у вас є мрія, бажання і наполегливість, ви зможете все! Це на своєму прикладі довела нам вчителька англійської мови та природознавства зі штату Америки Міннісоті , яка сьогодні побувала у нашому закладі. Жінка, живучи та працюючи в  Міннісоті завжди хотіла побувати в школах України, Батьківщини її бабусі. І сьогодні її мрія здійснилася! Крім того, що вчителька Лена ( так вона себе представила)відвідала  наш музей "Світлицю", дізналася багато нового про незмірні глибини нашого народу, вона ще й побувала на справжньому українському весіллі, яке інсценізували учні 11 класу.Ми також дізналися багато цікавого про особливості навчання дітей у Америці .

У кожного з нас є фотографіі, які ми особливо цінуємо та бережемо, адже на них зображені дорогі для нас люди і місця. Саме таке фото сьогодні у шкільний музей « Світлиця»подарував наш односелець , колишній учень ( випуск 1988 року)Віталій Глуханюк . Фото зроблене у грудні 1976 року, саме тоді, коли почали будувати школу. Ми дуже вдячні Віталію Миколайовичу  , що саме у нашій школі збережеться пам’ять про відому Дружелюбівську хор - ланку. Ми чекаємо усіх бажаючих поповнити новими експонатами наш музей. 

Майстер-клас до Дня вишиванки у музеї "Світлиця" з сільською вишивальницею Городюк Н. Ф.

Не святі горшки ліплять, тому нам доводиться щодня бути тими гончарами, які вчаться, хвилюються, вдосконалюються, набувають соціального досвіду. 

В цьому допомагає шкільний музей - лист із минулого в майбутнє. 

Місце, де зупиняється час, де серця б'ються в унісон, де подумки повертаєшся до своїх коренів.