Актуальними питаннями сьогодення у сфері освіти дітей з ООП є такі: забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей, постраждалих під час збройних протистоянь; проведення комплексу психолого-педагогічних і соціальних заходів, спрямованих на профілактику і реабілітацію дітей, які зазнали психотравмівних впливів; реалізація консультативно-психологічної, психокорекційної, психотерапевтичної роботи з дітьми з особливими потребами та їхніми родинами; проведення профілактичної роботи з подолання травматизації та емоційного вигорання дітей та дорослих; розроблення навчальних програм, підручників, посібників для навчання і підтримки дітей з ООП та інше.

Під час військових конфліктів однією з найуразливіших та беззахисних категорій цивільного населення є діти та підлітки. На їхніх очах відбуваються страшні події, і більшість з дітей перебуває у стресі. Більшість з них не можуть  прийняти нову реальність, у яку вони потрапили. 

Діти з особливими освітніми потребами є особливо вразливими до цих страшних подій. Вони здригаються від вибухів, не розуміють переміщення у безпечне місце (бомбосховище), опиняються в ступорі або істериці під час сирен повітряної тривоги, відчувають постійний страх, розгубленість, тривогу та мають інші негативні психічні прояви. 

Урахування їхніх особливостей психофізичного розвитку є важливою умовою реалізації підтримки, допомоги та навчання в складних умовах сьогодення. Треба пам’ятати, що діти з ООП мають різні можливості пізнавальної діяльності, не усі можуть швидко та правильно реагувати та обробляти інформацію з навколишнього середовища. Через це важливим є застосування необхідної підтримки та допомоги таким дітям під час війни, враховуючи якнайбільше їхні інтелектуальні можливості з метою мінімізувати у них наслідки психологічної травми.

Саме запропоновані навчально-методичні матеріали, навчально-методичні посібники, методичні рекомендації для батьків і педагогів, які постійно розміщуються як на сайті Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка, так і на сторінці відділу у соціальній мережі Фейсбук, розкривають важливі корекційні прийоми у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, допомагають у навчанні, у використанні психокорекційних технологій для нормалізації психічного стану, налагодження комунікації та спілкування дітей зі своїми вчителями, друзями, однолітками, а саме:

Ø    рекомендації для педагогів та батьків щодо дистанційного навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку в умовах воєнного стану – http://surl.li/gmdmdq

Ø    інформаційні матеріали на підтримку педагогів, які навчають дітей з особливими освітніми потребами в умовах воєнного стану; численні презентації та відеозаписи щодо порад для батьків, як діяти у складних ситуаціях, як надати дитині психологічну допомогу тощо – http://surl.li/iuaite

Ø    технології навчання учнів з інтелектуальними та комплексними порушеннями розвитку в умовах воєнного стану – http://surl.li/aqsdjt

Ø    інформаційні матеріали щодо надання допомоги та підтримки дітям з особливими освітніми потребами – http://surl.li/wpwxfy

Ø     матеріали щодо психолого-педагогічної підтримки дітей з інтелектуальними та комплексними порушеннями розвитку в умовах воєнного стану в країні й ін. – http://surl.li/mtlknq

Ø    інтерактивні ігри-навчання на підтримки дітей, які знаходяться в умовах укриття та ін. –http://surl.li/lnlxhw.

Наголосимо, що до кожної дитини з особливими освітніми потребами необхідно використовувати індивідуальний підхід, враховуючи можливості дітей, їхній психологічний та емоційний стан. Завдання мають бути доступними та зрозумілими, навчальний матеріал має подаватися порціально, враховуючи індивідуальні мовленнєві та комунікативні можливості та потреби дітей з порушеннями інтелекту.

У роботі з такими дітьми обов’язково використовувати наочність, що допомагає їм краще засвоювати новий матеріал. Доцільними також є використання засобів для розвитку пізнавальної діяльності та підтримки уваги, широкого арсеналу дидактичних, психокорекційних ігор і вправ (пізнавальних, сенсорних, рухових, комунікативно-мовленнєвих).  Також необхідно враховувати уповільненість процесу навчання, що обумовлена  особливостями пізнавальної діяльності дітей.  Необхідна повторюваність у навчанні з метою ліквідації фрагментарності сприймання, недосконалості запам’ятовування. Повторення мають бути систематичними, різноваріативними, з різним ступенем залучення дитини.

Особливу увагу необхідно звертати на практичну орієнтованість навчання дітей з ООП. Усі теоретичні відомості, правила мають бути засвоєні через практичну діяльність. У процесі роботи треба вчити дітей планувати свою діяльність, міркувати про послідовність та способи виконання, описувати результати і порівнювати їх зі зразком. І звичайно – позитивне оцінювання навчальних досягнень та успіхів дітей.

Не зважаючи на складні обставини війни, варто пояснювати дітям у доступній формі перебіг подій, що відбуваються навколо, сприяти формуванню у дітей реального сприйняття світу, одночасно заспокоюючи їх, запевняючи у тому, що незабаром усі повернемося до мирного життя.

Підтримка, допомога та навчання дітей з ООП в умовах воєнного стану в країні є важливим, спрямованим на запровадження комплексу психолого-педагогічних заходів та кроків підтримки, що допоможуть у навчанні, розвитку та мінімізації наслідків психологічної травми у дітей в умовах сьогодення.

За матеріалами Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України

Що таке інклюзивна освіта?

Інклюзивне навчання – це підхід, який базується на принципах рівності, недискримінації та поваги до індивідуальності кожного учня. У такій системі всі діти, незалежно від фізичних, інтелектуальних, емоційних чи соціальних особливостей, навчаються разом у загальному освітньому просторі.

Інклюзія забезпечує:

• індивідуалізований підхід до навчання;

• адаптацію навчальних програм;

• використання допоміжних технологій;

• створення психологічно комфортного середовища.

Переваги інклюзивного навчання

1. Розвиток толерантності та соціальних навичок: Спільне навчання допомагає дітям розуміти й приймати різноманітність, що сприяє формуванню емпатії та взаємодопомоги.

2. Можливість для всебічного розвитку: Завдяки адаптованим програмам і спеціальній підтримці учні з особливими освітніми потребами отримують можливість розкривати свій потенціал.

3. Підготовка до життя в суспільстві: Інклюзивна освіта готує дітей до дорослого життя у світі, де співіснують різні люди.

4. Підвищення якості навчання: Завдяки індивідуальному підходу педагоги краще розуміють потреби кожного учня, що позитивно впливає на весь клас.

Як реалізувати інклюзію в закладі освіти?

1. Підготовка педагогів. Учителі повинні мати відповідні знання та навички для роботи з різними учнями. Варто організовувати тренінги, семінари й курси підвищення кваліфікації.

2. Створення інклюзивного середовища. Важливо забезпечити доступність навчального простору: обладнати класи, адаптувати інфраструктуру та використовувати сучасні технології.

3. Індивідуальні програми розвитку. Для кожного учня з особливими потребами складається спеціальний план навчання, який враховує його здібності та потреби.

4. Психологічна підтримка. Психологи й соціальні працівники повинні працювати з учнями, їхніми сім'ями та педагогами, аби створити гармонійне середовище.

5. Партнерство з батьками. Співпраця з родинами допомагає краще зрозуміти потреби дітей і створити для них найкращі умови.

Виклики та перспективи

Реалізація інклюзивної освіти може стикатися з труднощами, такими як нестача фінансування, брак підготовлених кадрів чи суспільні стереотипи. Проте поступова робота в цьому напрямку змінює ставлення до інклюзії та відкриває нові можливості для розвитку освіти.

Інклюзивне навчання – це інвестиція в майбутнє. Кожен учень, який отримав шанс на повноцінне навчання, стає впевненішим, сильнішим і готовішим до викликів дорослого життя. Створення рівних можливостей для всіх – це шлях до більш справедливого та гуманного суспільства.

1. Командна робота — на всіх рівнях

Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників. До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня.    Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма

Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник.  Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони

Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін. Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається? Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл. Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу).Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг

Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху. Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки. Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».Моделювання — демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова. Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку. А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

6. Продумувати різнорівневі завдання

Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).

7. Креативити і візуалізувати

Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал. Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації. Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо. Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові. Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет). Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім. Які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини. Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

За матеріалами https://illinivka.irc.org.ua/

“Інклюзія”- це

Термін “інклюзія” з’явився в процесі залучення людей з інвалідністю до суспільного життя як необхідний. Зараз він є закріпленим у Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Але бути використан він може не лише в контексті людей з інвалідністю. Будь-яка людина може бути віднесена для інклюзивної групи в певних життєвих ситуаціях.
В середньому у суспільстві 10% людей з інвалідністю. За даними Міністерства соціальної політики, в Україні – 2,6 млн людей з інвалідністю (6%). Із них – 168 280 дітей. Але дані ВООЗ вказують, що у нас 6,7 млн (15%) таких громадян.
В будь-якому разі діти цієї групи вимагають особливого підходу до організації навчання, щоб в майбутньому вони відчували менше труднощів та краще їх долали. 

Принципи інклюзивного навчання

Зараз більшість країн використовує інклюзивну концепцію. Згідно статистики, інклюзивне навчання вже впроваджено у 75% держав. Але результати впровадження та його ефективність залежить в першу чергу від соціально-економічних умов, освітніх та культурних традицій.
Потребують інклюзивного навчання люди з порушенням опорно-рухового апарата, зі слабким слухом, зором, з розумовою відсталістю, із затримкою психічного розвитку, гіперактивні діти, діти з аутизмом, обдаровані або замкнуті люди.
До основних принципів такого навчання відносять:

1. Незважаючи на відмінності та труднощі, всі діти мають навчатися разом, коли це можливе.
2. Школа повинна враховувати різні потреби своїх учнів, та адаптувати умови навчання, щоб кожен мав рівні умови для отримання знань.
3. Школа формує різні програми навчання, та використовує власні та залучені ресурси для забезпечення якісної освіти, організаційних заходів, стратегії викладання.
4. Діти з ООП мають отримувати часткову допомогу, яка необхідна їм для успішного процесу навчання.

Що передбачає  інклюзивна освіта

Говорячи про інклюзивні школи, передбачається, що вони мають певне оснащення. До такого відносяться: ліфт, пандуси, поручні вздовж стін, відповідні туалети, шкільні автобуси, обладнані спеціальними підйомниками, сучасний тренажерний зал, асистент вчителя, ІПР, спеціалісти по роботі з дітьми з інвалідністю (корекційний педагог, психолог, логопед).

На прикладі інших країн можна побачити, що цим не обов’язково обмежуватися. 

Ізраїль. Можливість навчатися пів дня з класом, пів дня – окремо. Держава оплачує необхідні лікувальні процедури тричі на тиждень (від консультацій психолога до катання на конях). Діє механізм зворотної інклюзії, на деякі уроки до спеціальних класів приходять діти зі звичайних. 

Франція. Відкриті класи «шкільної інклюзії» у звичайній школі. Дитина протягом дня може залишати його для індивідуальної чи групової роботи з педагогом.

Польща. Дитина з ООП від самого народження включена у систему звичайного навчання. 

Швеція. Особливий підхід до навчання дітей з раннім аутизмом. В звичайній школі заняття проводяться у малих групах, з двома вчителями і одним асистентом.

Переваги

Для дітей з ООП:
– поліпшення когнітивного, моторного, мовленнєвого, соціального та емоційного розвитку дітей завдяки спілкуванню з однолітками.
– функціональне оволодіння вміннями та навичками.
– орієнтація на сильні якості та здібності дитини  в процесі навчання.
– участь в громадському житті та налагодження дружніх стосунків з іншими дітьми.

Для інших дітей:
– формування толерантного ставлення та природного сприйняття людей з різними особливостями.
– налагодження та підтримка дружніх стосунків з людьми, що відрізняються від них.
– соціальне співробітництво з людьми, що мають відмінності від них.
– формування нестандартного підходу та винахідливості для досягнення спільного результату.

Для педагогів:
– краще розуміння індивідуальних особливостей учнів.
– оволодіння різноманітними педагогічними методиками для ефективної роботи з урахуванням індивідуальностей.
– наближення до дитячого сприйняття для кращого розуміння різних ситуацій, та формування цілісної картини.

Недоліки

– Недосконалість законодавства у галузі освіти, що зумовлює відсутність механізмів розвитку та фінансування системи інклюзивного навчання.
– Недостатнє матеріально-технічне та кадрове забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів (відсутність спеціального допоміжного навчального обладнання, спеціально розроблених навчальних методик та програм інклюзивного навчання, недостатня чисельність спеціально підготовлених фахівців для роботи з дітьми з інвалідність)
– Непристосованість будівель загальноосвітніх навчальних закладів (у т.ч. в середині) для безперешкодного доступу до них учнів із різними нозологіями захворювання.
– Недостатня психологічна готовність учнів та педагогів до спільного навчання із особами з інвалідністю.
Крім цього існує проблема негативного ставлення батьків до того, що їх здорові діти мають навчатися з дітьми із певними порушеннями. Вони вважають, що це затримує розвиток навчання здорових дітей. проте, індивідуальний навчальний план (ІНП), розроблений відповідно до потреб такої дитини має реалізовуватись  в умовах звичайного навчального процесу, не зупиняючи і не гальмуючи темп просування навчання інших дітей. 

З усього цього можна зробити висновок, що впровадження  інклюзивного навчання дуже важливе для країни. Зараз його реалізація в Україні ще не доведена до ідеалу, але правильна підготовка, достатнє фінансування та поінформованість людей згодом допоможуть дітям з ООП отримувати якісну освіту у звичайних школах будь-якого міста. 

За матеріалами briolight.com

“Нова українська школа” вже писала, що для дітей з особливими освітніми потребами важливо забезпечити комфортне, насамперед психологічно, середовище для навчання. Цьому сприяють адаптації та модифікації навчального простору, матеріалів та індивідуалізація підходів на основі визначення потреб конкретної дитини.

Виконавча директорка Української асоціації поведінкових аналітиків, вчителька-логопединя й асистентка вчителя столичної школи №58 Ольга Малікова продовжила розповідь про методики адаптації та модифікації в другій частині семінару “Підтримка учнів з ООП в інклюзивному навчанні: адаптації та модифікації” від ГО “Смарт освіта”.

Цього разу спікерка докладно зупинилася на:

• адаптації та модифікації навчальних програм;

• поурочному плануванні матеріалу та викладанні для дітей з ООП;

• адаптації та модифікації навчальних матеріалів;

• ролі та функції вчителя, асистента вчителя та корекційних фахівців у навчанні дитини з ООП.

ЩО ТАКЕ МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

Адаптація – це стратегії, що допомагають дитині з ООП засвоювати ті самі обсяги знань, що і її однокласники в інклюзивному класі. Тоді як модифікація – це зміна (зазвичай, спрощення) змісту предмету, програми викладання та, у результаті, рівня знань та навичок, які має опанувати дитина впродовж навчання.

Якщо у випадку адаптації зміст навчання відповідає рівню знань та навичок, що отримує весь клас, то модифікація – це змога дитині з ООП брати участь у навчальній діяльності, хоча рівень засвоюваних знань може не відповідати віковим особливостям учнів класу класу, у якому вона навчається.

ФУНКЦІЇ ПЕДАГОГІВ І АСИСТЕНТІВ

Для навчання учнів з особливими освітніми потребами працюють одразу кілька фахівців, і координація їхньої роботи важлива для успіху. Зазвичай із дитиною, окрім учителя, працюють асистент учителя, психолог, корекційні педагоги.

Найбільше навантаження лягає на плечі асистента вчителя, адже це людина, яка найбільше відслідковує реакції та специфіку поведінки учня з ООП, спостерігає, розуміє його потреби та методи їхнього задоволення. З іншого боку, цей фахівець має бути обізнаний із навчальними планами класу з кожного предмету.

Функції асистента вчителя:

• знати особливості кожного учня з ООП у класі;

• пам’ятати всі потрібні адаптації для кожної з таких дітей;

• бути обізнаним у змісті навчальної програми з кожного предмету, що викладається в класі, а також усіх розділів освітньої програми загалом;

• відслідковувати календарно-тематичне планування предметів;

• знати й дотримуватися всіх модифікацій навчальних програм для учнів з ООП, якими опікується в класі.

• заздалегідь вивчати зміст кожного уроку, на якому є дитина з ООП;

• розробляти та виготовляти додаткові матеріали, адаптовані чи модифіковані під потреби дитини.

• комунікувати з учителем, корекційними педагогами та батьками, а також допомагати дитині із соціальною комунікацією в класі;

• над розробленням модифікованих програм (так само, як і над форматом адаптацій) асистенти працюють не самостійно, а разом з учителем.

Як часто треба обговорювати навчання дитини з ООП

Обговорювати питання навчальної практики таких дітей треба щонайменше раз на тиждень. Тоді як аналізувати їхні досягнення в навчанні та соціалізації, потрібно щоденно, до чи після уроків. Ця структурна робота дає змогу планувати уроки та готувати адаптовані чи модифіковані навчальні матеріали заздалегідь, за кілька тижнів до уроку з певної теми.

Роль психологів та корекційних фахівців

Їхня роль – у відслідковуванні емоційних та психологічних реакцій на навчальні заходи та надання рекомендацій щодо підтримки учнів з ООП у школі. Вчителі та асистенти можуть дотримуватися або не дотримуватися цих рекомендацій, але тільки комплексна робота з дитиною з ООП забезпечить максимальний ефект у засвоєнні знань та навичок.

АДАПТАЦІЇ У НАВЧАННІ

Адаптація спрямована на:

• пошук і розроблення способів подання інформації та вивчення предмету дитиною з ООП з урахуванням особливостей її сприйняття;

• використання додаткових засобів і матеріалів (карток, інструкцій, правил тощо);

• розроблення та формування способів перевірки засвоєння знань та навичок.

Для кращого засвоєння матеріалу можна використовувати:

• поділ завдань на кілька, простіших за змістом або покрокових;

• зменшення тривалості виконання завдання або їхньої кількості за умови збереження рівня складності:

• частіші повторення, спрощені інструкції до виконання;

• залучення нетипових методик – комп’ютерних програм, візуалізаційних карток, предметів, аудіо- та відеороликів тощо;

• оформлення навчальних матеріалів з огляду на фізіологічні потреби учня – великий шрифт, виділення кольором, підкреслення.

МЕТОДИКИ ОЦІНЮВАННЯ УЧНІВ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ ЗА АДАПТОВАНИМИ ПРОГРАМАМИ

Оцінювання рівня отримуваних знань та навичок за адаптованими програмами також потребує індивідуального підходу.

Рекомендації:

Письмові завдання можна складати окремо від завдань решти класу на основі індивідуального тестування за темами. Дитині може бути наданий додатковий час на виконання завдань або їхня скорочена кількість зі збереженням складності.

Учню з ООП може знадобитися допомога асистента або вчителя. Проте варто пам’ятати, що вони не мають розв’язувати завдання замість дитини, а лише надати допомогу в розумінні завдання та алгоритмах дій.

Можна запропонувати дитині виконати завдання нестандартно – у вигляді презентації, картинок, ілюстрацій – та показати результат особисто вчителю чи в невеликій групі однокласників, а не перед усім класом.

МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

Основні завдання модифікації – спрощення, виключення чи ущільнення змісту навчальної програми з урахуванням особливостей учня з ООП. Також вона спрямована на забезпечення активності дитини в навчальній соціалізації (активній участі в навчанні класу) та організацію індивідуальних умов навчання за допомогою додаткових методів і засобів.

Особливість методики в тому, що вона не аналогічна вимогам та змісту навчання спеціальних шкіл. Ідея модифікованої інклюзії в тому, що дитина вчиться за тим же тематично-календарним планом, що і весь клас загальноосвітньої школи. Теми уроків для учня з ООП та решти учнів збігаються, але різняться матеріали, підходи та глибина вивчення. Програми ж спеціальних шкіл можна (і варто!) використовувати як методичний матеріал визначення змісту навчання та класифікацій оцінювання.

Навчання дітей з ООП: адаптація та модифікація навчальних програм

Заняття дитини з ООП у класі має бути пропрацьоване педагогами заздалегідь, щоби провести ним учня покроково, не відволікаючи решту класу від теми уроку. 

Отже, основні принципи модифікації:

• спрощення (зменшення складності цілей і / або змісту);

• виключення (скорочення кількості дисциплін, що вивчаються, або зменшення вимог до кінцевих цілей вивчення предмету та виключення певного змісту);

• поєднання або ущільнення (інтеграція деяких предметів в один курс або інтеграція кінцевих цілей, змісту).

Для модифікації навчальних планів та змісту уроків використовують:

• скорочення обсягу матеріалу, що вивчається на уроці;

• зменшення кількості тем з однієї чи кількох дисциплін;

• заміна завдання на інше за збереження напряму вивчення дисципліни (наприклад, набрати текст на комп’ютері замість писати його ручкою);

• зниження складності завдання (складання замість множення);

• використання додаткових матеріалів – карток, алгоритмів дії, правил – у вигляді малюнків чи позначок;

• повторення інструкцій та алгоритмів дії.

Відповідно, і система оцінювання учнів з ООП, які навчаються за модифікованими програмами, розробляється окремо з урахуванням індивідуальних можливостей. Завдання до перевірки мають передбачати прості дії замість складних (намалювати замість написати, обчислити за допомогою калькулятора тощо).

ПОУРОЧНЕ ПЛАНУВАННЯ

Поурочне планування роботи для особливої дитини – це, переважно, завдання асистента вчителя. Він має отримати від педагога тему і план наступного уроку для всього класу, продивитися навчальний матеріал, що буде використовуватися, проаналізувати інформацію і зробити низку висновків:

• чи потрібна його підопічному психолого-емоційна адаптація на цьому уроці;

• чи достатній рівень попередньої підготовки для розуміння матеріалу;

• чи потрібні додаткові (і які саме) матеріали – адаптовані або модифіковані;

• які саме завдання учень зможе виконати, повністю чи частково, яка допомога йому потрібна;

• чи передбачено залучення дитини до усних відповідей, роботи біля дошки чи в групах;

• які саме інформацію та навички дитина має отримати наприкінці уроку (визначається разом з учителем).

Тобто кожне заняття дитини з ООП у класі має бути пропрацьоване педагогами заздалегідь, щоби провести ним учня покроково, не відволікаючи решту класу від теми уроку.

АДАПТАЦІЯ ТА МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Коли ми говоримо про навчальні матеріали для дітей з ООП, то в обох випадках є багато спільного. Насамперед, це спрощення: чіткі інструкції та алгоритми виконання, виключення неважливих компонентів, зменшення інформативного навантаження.

Важливе значення має використання додаткових навчальних матеріалів:

тематичних карток, комп’ютерних програм, кольорів тощо (ми писали про це в першій частині матеріалу);

переформулювання правил та інструкцій більш доступними для розуміння й менш “науковими” словами;

додаткові схеми чи креслення – примітивні, але зрозумілі. Це можуть бути й логопедичні картки, і кубики Зайцева, і календарі, і спеціальні лінійки чи таблички.

Індивідуалізація – також обов’язкова вимога до адаптованих та модифікованих матеріалів. Стосується це як навчальних, так і матеріалів для перевірки засвоєних знань. Усі ці матеріали обов’язково мають відповідати тематиці занять усього класу.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”