1. Спочатку підготуйте місце для занять: приберіть зі столу зайві речі, зручно розташуйте необхідні підручники, посібники, зошити, папір, олівці. Можна ввести в інтер'єр кімнати жовтий і фіолетовий кольори, оскільки вони підвищують інтелектуальну активність. Для цього буває достатньо якоїсь картинки в цих тонах.

2. Складіть план занять. Плануючи кожен день підготовки, необхідно чітко визначити, що саме сьогодні вивчатимете. Не взагалі: «трохи позаймаюся», а які саме розділи і теми.

3. Почніть зі складнішого, з того розділу, який знаєте найгірше. Але якщо вам важко «розгойдатися», можна почати з того матеріалу, який найбільш цікавий і приємний. Можливо, поступово увійдете до робочого ритму, і справа піде.

4. Чергуйте заняття і відпочинок, скажімо, 40 хвилин занять, потім 10 хвилин — перерви. Можна у цей час помити посуд, полити квіти, зробити зарядку, прийняти душ.

5. Не треба прагнути до того, аби прочитати і запам'ятати напам'ять увесь підручник. Корисно структурувати матеріал, складати плани, схеми, причому бажано їх записувати. Плани корисні і тому, що за ними легко повторити якийсь матеріал.

Як запам'ятовувати матеріал. Психологи встановили, що наша оперативна пам'ять при одночасному сприйнятті здатна утримати і потім відтворити в середньому лише сім об'єктів. Тому матеріал краще розбити на смислові шматки, бажано, аби їх було не більше семи. Смислові шматки матеріалу необхідно укрупнювати й узагальнювати, виражати головну думку однією фразою.

Не слід квапитися, за будь-яку ціну запам'ятовувати складний текст, не розібравшись у його внутрішніх зв'язках, не зрозумівши міркувань автора. Серед другорядного потрібно виявити найголовніше.

Використовуйте асоціації. Метод локальної прив'язки полягає у побудові для ряду, що запам'ятовується, об'єктів іншого ряду — опорного, з добре знайомих або легких для вивчення об'єктів. Таким опорним рядом може бути послідовність кімнат у вашій квартирі, будинків на вашій вулиці тощо. Людина спочатку заучує опорний ряд, а потім використовує його елементи, аби зіставити з ними елементи заучуваного ряду. Отже, якщо в матеріалі мало внутрішніх зв'язків — озирніться довкола. Уявіть обстановку, в якій ви вивчали матеріал, і ви пригадаєте його, адже отримані одночасно враження запускають механізм згадування.

Як повторювати? Перекажіть текст своїми словами, і ви легше його запам'ятаєте, аніж просто прочитавши багато разів, — адже це активна розумова праця. Загалом, будь-яка аналітична робота з текстом дозволяє краще його запам'ятати. Це може бути перекомпонування матеріалу, знаходження парадоксальних формулювань для нього, залучення контрастного фону або матеріалу тощо.

Конспектування. Виявляється, текст можна сильно скоротити, представивши його у вигляді схеми — «зірки», «дерева», «дужки» тощо. При цьому сприйняття та якість запам'ятовування значно покращуються через образність запису.

Таким чином, вам необхідно розбити великий текст не більш ніж на 7 частин, зв'язати ці частини між собою, виділити опори (слова і думки, що стоять за ними) і завчити їх.

У системі заучування матеріалу важливу роль відіграє повторення.

Виконуйте якомога більше різних опублікованих тестів з предмета. Ці тренування ознайомлять вас із конструкціями тестових завдань.

Тренуйтеся із секундоміром у руках, засікайте час виконання тестів. Готуючись до іспитів, ніколи не думайте, що не впораєтеся із завданням, а навпаки, подумки малюйте собі картину тріумфу.

Залиште один день перед іспитом на те, аби знову повторити всі плани відповідей, ще раз зупинитися на складніших питаннях.

Як підготуватися психологічно. Для того, щоб у кризовій ситуації не втрачати голови, необхідно не ставити перед собою надзавдань і надмети. Не варто чекати, доки ситуація стане катастрофічною. Починайте готуватися до іспитів заздалегідь, помалу, по частинах, спокійно.

Якщо дуже важко зібратися з силами і з думками, спробуйте запам'ятати спочатку найлегше, а потім переходьте до вивчення складного матеріалу.

Щодня виконуйте вправи на зняття напруження, втоми, на розслаблення.

Що робити, якщо втомилися очі? Виконайте дві будь-які вправи:

• погляньте по черзі вгору-вниз (25 с), ліворуч-праворуч (15 с);

• напишіть очима своє ім'я, по батькові, прізвище;

• фіксуйте погляд то на віддаленому предметі (20 с), то на аркуші паперу перед собою (20 с);

• намалюйте очима квадрат, трикутник — спочатку за годинниковою стрілкою, потім навпаки.

Режим дня. Поділіть день на три частини:

• готуйтеся до іспитів 8 годин на день;

• займайтеся спортом, гуляйте, сходіть на дискотеку, потанцюйте — 8 годин;

• спіть не менше 8 годин, якщо хочете чи треба, влаштуйте собі тиху годину після обіду.

Напередодні іспиту. Багато хто вважає: для того, щоб повністю підготуватися до іспиту, не вистачає лише однієї, останньої перед ним ночі. Це неправильно. Ви вже втомилися, і не треба себе перенапружувати. Навпаки, з вечора перестаньте готуватися, прийміть душ, прогуляйтеся. Виспіться якнайкраще, аби встати відпочилим, із відчуттям свого здоров'я, сили, з «бойовим» настроєм. Адже іспит — це своєрідна боротьба, в якій варто проявити себе, показати свої сили та здібності.

У пункт складання іспиту приходьте без запізнень, краще — за півгодини до початку тестування. Опануйте свої емоції, зберіться з думками. Сміливо заходьте до аудиторії. Не сумнівайтеся, усе вийде. Сядьте зручно, випряміть спину. Подумайте про те, що ви вищі за всіх, розумніші й у вас усе вийде. Зосередьтеся на словах: «Я спокійний, я абсолютно спокійний». Повторіть їх без поспіху, кілька разів. Думок відганяти не треба, оскільки це викличе додаткове напруження. На завершення стисніть руки в кулаки. Виконайте дихальні вправи: • сядьте зручно;

• глибокий вдих через ніс (4—6 секунд);

• затримка дихання (2—3 секунди), потім видих.

Кілька універсальних рецептів для успішнішої тактики виконання тестування.

Зосередьтеся! Після виконання попередньої частини тестування (заповнення бланків), коли ви з'ясували всі незрозумілі для себе моменти, спробуйте зосередитися і забути про людей довкола. Для вас мають існувати лише текст завдань і годинник, що регламентує час тесту. Кваптеся без поспіху! Жорсткі рамки часу не мають впливати на якість ваших відповідей. Перед тим, як вписати відповідь, перечитайте запитання двічі і переконайтеся, що ви правильно зрозуміли його суть.

Почніть із легких завдань! Почніть відповідати на ті запитання, в яких ви не сумніваєтеся, не зупиняйтеся на тих, які можуть викликати довгі роздуми. Тоді ви заспокоїтеся, думки стануть яснішими і чіткішими, увійдете до робочого ритму. Ви ніби звільнитеся від нервозності, і вся ваша енергія потім спрямується на складніші запитання.

Пропускайте! Треба навчитися пропускати складні або незрозумілі завдання. Пам'ятайте: у тексті завжди знайдуться такі запитання, з якими ви неодмінно впораєтеся. Просто безглуздо недобрати балів лише тому, що ви не дійшли до «своїх» завдань, а застрягли на тих, які викликають ускладнення.

Читайте завдання до кінця! Не прагніть зрозуміти умови завдання «за першими словами» і добудувати кінцівку у власній уяві. Це певний спосіб припуститися прикрих помилок в найлегших запитаннях.

Думайте лише про поточне завдання! Коли ви бачите нове завдання, забудьте, все, що було в попередньому. Зазвичай завдання в тестах не пов'язані одне з одним, тому знання, які ви застосували в одному, як правило, не допомагають, а лише заважають концентруватися і правильно вирішити нове завдання. Ця порада дає й інший безцінний психологічний ефект — забудьте про невдачу в минулому завданні (якщо воно виявилося заважким). Думайте лише про те, що кожне нове завдання — це шанс набрати бали.

Виключайте! Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати одразу правильний варіант відповіді, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод виключення дозволяє сконцентрувати увагу на одному-двох варіантах, а не на всіх п'яти-семи (що набагато важче).

Заплануйте два кола! Розрахуйте час так, щоб за дві третини всього відведеного часу пройтися по всіх легких завданнях («перше коло»). Тоді ви встигнете набрати максимум балів на легких завданнях, а потім спокійно повернетеся і подумаєте над складнішими, які спочатку довелося пропустити («друге коло»).

Перевірте! Залиште час для перевірки своєї роботи, принаймні, аби встигнути переглянути і помітити явні помилки.

Вгадуйте! Якщо ви не впевнені у виборі відповіді, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь, то інтуїції слід довіряти! При цьому вибирайте такий варіант, який, на ваш погляд, більш імовірний.

Не засмучуйтеся! Прагніть виконати всі завдання, але пам'ятайте, що на практиці це нереально. Враховуйте, що тестові завдання розраховані на максимальний рівень складності, і кількість вирішених вами завдань може виявитися цілком достатньою для гарної оцінки. 

Пандемія коронавірусу та карантин змінили нашу повсякденність, звичний спосіб життя. Це не просте психологічне випробування для усіх дорослих і дітей, тому що під час карантину, ізоляції оголюються всі проблеми. Це найкращий час для того, щоб вирішити всі проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.

Що не потрібно робити батькам під час карантину?

Точно не потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається. Життя змінилось. Спершу треба цю реальність прийняти дорослим. І чим швидше ми усвідомимо, що це не змінити, тим краще.

Діти відчувають нашу тривогу, навіть якщо ми при них не розмовляємо на ці теми і приховуємо, що відбувається. Діти можуть відчувати шалену тривогу, але не ставити запитань.

Важливо розуміти, що вони все відчувають і ваше мовчання лише погіршує ситуацію. Зважаючи на вік дитини і на її чутливість треба підібрати слова, щоб пояснити, що відбувається. Є речі, про які краще промовчати. А є те, до чого варто підготувати. Це дуже індивідуально. В першу чергу, треба бачити дитину, щоб розуміти, що вона може витримати, а що – ні. Також вибір тону розмови дуже залежить від того, у якому психічному стані знаходяться батьки, наскільки вони близькі зі своїми дітьми, наскільки діти можуть відкрити своє серце батькам і т.д..

У цей непростий період для всіх помилково вважати, шо діти нічого не помічають. Діти часто віддзеркалюють поведінку батьків, тож вони можуть передавати їм свою тривожність, панічні настрої, страх, безвідповідальність. Батьківська поведінка має транслювати спокій і впевненість, відповідальність, тоді у дитини буде розуміння того, що все вдасться подолати.

У сучасних умовах, як і кожну мить свого життя, людина переживає і проживає багато різних емоцій. У світі науковцями визначено не менше 240 різних емоційно-почуттєвих станів серед них тривога, страх, роздратування, гнів, сум, радість, захоплення, віра, гармонія...

У психології прийнято ділити емоції на негативні та позитивні, визнаючи, що всі вони виконують важливі функції в нашій психіці, будучи певним компасом внутрішнього стану і симптомом серйозних емоційних травм, ігнорувати які не можна. Емоційна біль, про яку найчастіше і говорять негативні емоції, сигналізує нам про місце, яке вимагає лікування або про неправильні вчинки. І якщо дитина переживає або демонструє негативні емоційно-почуттєві стани - це сигнал «SOS» батькам, шо потрібна допомога.

Потрібно спокійно поговорити і спробувати зрозуміти, яку саме емоцію переживає дитина, і що спричинило появі саме такого емоційного стану. Навчіть дитину висловлювати власні почуття. Для нього, перш за все, навчіться проговорювати та виявляти свої почуття до неї: «я щасливий, бо.., «мені сумно, бо…», «я рада(ий), що ми разом».

Батькам варто пам’ятати, що саме від них, дорослих членів сім’ї, залежить психічний стан дітей не тільки в період карантину, а й завжди. Емоційний стан дитини - це наслідок, результат «роботи» батьків, саме «роботи», адже «мама», «тато», «бабуся», «дідусь» - це найважливіші професії яким, на жаль, не вчать в університетах, які необхідно здобувати самому. Отже, емоційний став дитини буде залежати від того, про що будуть говорити з ними батьки, якими словами будуть звертатися до них.

Важливо слухати і чути кожну відповідь дитини, кожну пропозицію про те, якими справами, заняттями вони б хотіли наповнити кожен день. Тут треба пам’ятати, що значної шкоди психіці дитини наносять сварки, бійки між батьками, залежність одного або обох батьків, смерть близької людини, насильство в сім ї. Тому батькам важливо налагодити взаємостосунки між собою, адже дитина буде спокійною, коли буде бачити мир, повагу, взаєморозуміння, толерантність у спілкуванні найрідніших людей.

Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.

Дистанційне або змішане навчання: в чому проблема?

Проблема виникає там, де відсутні навики самостійного навчання.

У нових умовах усім необхідний час для адаптації.

Особливо важливо під час з мішаного типу навчання проговорити дома з дітьми про те, що як і коли буде відбуватися у школі, і які правила навчання вдома.

Важливий чіткий розпорядок дня - допоможіть дітям організуватися!

Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.

Зверніть увагу на те, що мультики та комп‘ютерні ігри заважають дітям гратися самостійно. Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Окрім того, дитячий мозок не здатен сприймати 24 кадри за секунду. Тому виділяється гормон, який гальмує роботу мозку, щоб можна було сприймати ці 24 кадри. І при «передозуванні» мультками це гальмування переходить у реальне життя. В цьому випадку розвиток дитини страждає.

Для того, щоб адаптація до нового формату навчання відбувалась легше і мотивація до навчання росла, не забувайте хвалити дитину і підтримувати її віру в себе такими словами: «Ти молодець», «Дай-но я тобі допоможу», «Ти - моя найбільша цінність», «Ти робиш мене щасливим, холи я бачу… »

Вказуйте на всі її успіхи, якими б дрібними вони на ваш погляд не були. Уважно вислухайте дитину про усі її труднощі, спробуйте зрозуміти причину, адже дитина не завжди знає, як правильно її сформулювати.

У даний час непросто всім, а добрі слова від найрідніших підтримують найкраще!

Як налагодити довірливі стосунки?

Основою невимушеного контакту завжди постає щира зацікавленість батьків усіма справами дитини, вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ’я, взаємоповаги, визнання, розуміння та знання своєї дитини. Дорослим важливо пам’ятати, що діалог не можна перетворювати у монолог, тобто зосереджуватися на одній особі (собі чи дитині), замість партнерського спілкування. В таких випадках контакт буде втрачений.

Запитайте в дитини «Як ти себе почуваєш?», «Через шо ти ображена?»… Уважно слухайте відповіді. Зацікавленість та абсолютна відкритість у спілкуванні - це дуже важливо. Не допускайте відповіді «угу», «ага» і «ну все ж добре?», якщо дитина вам розповіла щось, що її хвилює. Ні, «не все ж добре», якщо це її бентежить. Або навпаки, вона хоче поділитись своєю радістю з вами, й чергове «угу» відбиває потребу розповідати щось батькам. Якщо, наприклад, дитина грюкнула дверима, чи щось вигукнула, не треба продовжувати спілкування з нею в цей момент. Вона дала ясний сигнал про те, що зараз їй потрібен спокій. І батькам краще заспокоїтись. Всі конструктивні розмови потрібно проводити, коли емоції вляжуться, розум стане більш ясним.

Для кращої взаємодії з дітьми, особливо підліткового віку, рекомендуємо дотримуватися наступних правил:

1. Звертаючись до дитини, говорити менше, а не більше. У такому випадку у дорослого підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим.

2. Підлітку потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість перероблювання інформації, ніж у дорослих). Таким чином, якщо потрібно запитати або попросити про шо-небудь, спочатку потрібно почекати, принаймні, п’ять секунд - доки дитина сприйме більше інформації та, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. А далі говорити коротко і точно, уникаючи тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.

3. Перш ніж щось сказати, потрібно встановити зоровий контакт з дитиною. Дивитися один одному в очі - означає довіряти співрозмовнику та відчувати його настрій. Якщо постійно починати розмову з дитиною методом «очі-в-очі», то спілкуватися буде все легше і легше.

Нерідко підліткам буває складно швидко перемкнути свою увагу на запитання, особливо, якщо вони зайняті тим, шо їм дуже подобається. Дитина і справді може не чути (така особливість уваги в ньому віці). У такому випадку краще зробити попередження - встановити тимчасове обмеження: «Я хочу з тобою поговорити через хвилину» або «Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини». При ньому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше дитина просто забуде.

4. Ефективною психологічною установкою для налагодження позитивних взаємостосунків з дітьми, незалежно від віку та статі, є така мовна формула: «Я приймаю свою дитину такою, якою вона в незалежно від її здібностей, задатків та поглядів. Вона (тут бажано їм’я сина чи доньки) частинка моєї душі, моя кровинка. Вона (тут бажано ім’я сина чи доньки) - не я. Я люблю її (тут бажано ім’я сина чи доньки) і люблю себе». Повторення такої установки щодня не менше 21 разу трансформує енергетичне поле взаємодії між вами, і буде сприяти побудові міцних конструктивних і довірливих взаємовідносин.

5. Дитина має бути впевнена, що за будь яких умов - ви завжди її приймете, вислухаєте, зрозумієте та допоможете.

6. Якщо раптом відчуєте незадоволення, гнів до своєї дитини, - замість того, щоб критикувати, висловлювати незадоволення, кричати - обніміть її. Рекомендовано обійматись не менше 8 разів за день.

Обійми та конструктивний діалог - найкращий шлях до порозуміння. Якщо дитина сторониться прямих обіймів з боку батьків - потрібно набратися насамперед терпіння, перечекати період «колючості», зрозуміти, шо відчуває дитина на даний час, дати їй зрозуміти, шо батьки завжди підтримають.

Пам'ятаймо!

Ситуація, в якій опинились ми – карантин, самоізоляція, вимагає витривалості, а її ніде взяти, окрім як у себе.

Знайте, внутрішніх ресурсів у нас достатньо дія повноцінного життє-існування, розвитку та самореалізації в будь-яких умовах.

• Набуття почуття дорослості, прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого — основна характеристика молодшого підлітка.

• Пошук власної унікальності, пізнання власного «Я».

• Заміна провідного виду діяльності — навчальної  на спілкування — «Пізнання іншої, схожого на мене, дає можливість як у дзеркалі побачити і зрозуміти власне Я».

• Висока розумова активність здатна розвиватися тільки в діяльності, що викликає позитивні емоції, відсутність адаптації до невдач, статусу «гіршого». Успіх (неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання.

• Фізіологічні особливості пубертатного віку визначають крайню емоційну нестабільність підлітка.

• Поява потреби у гідному становищі в колективі однолітків, в сім’ї; підвищений інтерес до питання про «співвідношенні сил» у класі; прагнення уникнути ізоляції, обзавестися вірним другом.

• Підвищена стомлюваність.

• Відсутність авторитету віку; переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому;

• Відраза до необґрунтованих заборон; сприйнятливість до промахів учителів.

• Вимогливість до відповідності слова і діла; підвищений інтерес до спорту.

Проблеми:

Психологічні проблеми:

1. Зміна умов навчання;

2. Різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висуваються до школяра різними вчителями;

3. Зміна позиції «старшого» у початковій школі на статус «самого маленького» у середній.

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

 Навчальні проблеми п’ятикласників:

1. Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2. Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3. Нерозвинута воля – небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Наслідки:

1. У адаптаційний період діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв’язаними», надмірно гучними, метушливими.

2.  Відбувається зниження працездатності, діти можуть стати забудькуватими, неорганізованими, іноді порушується сон, апетит.

Ознаки успішної адаптації:

1.  Задоволеність дитини процесом навчання;

2.  Дитина легко справляється з програмою;

3.  Ступінь самостійності дитини при виконанні нею навчальних завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише ПІСЛЯ спроб виконати завдання самому;

4. Задоволеність міжособистісними стосунками з однокласниками і вчителем.

Ознаки дезадаптації:

1. Змучений, стомлений зовнішній вигляд дитини.

2. Небажання дитини ділитися своїми враженнями про проведений день.

3. Прагнення відвернути дорослого від шкільних подій, переключити увагу на інші теми.

4. Небажання виконувати домашні завдання.

5. Негативні характеристики на адресу школи, вчителів, однокласників.

6. Скарги на ті чи інші події, пов’язані зі школою.

7. Неспокійний сон.

8. Труднощі ранкового пробудження, млявість.

9. Постійні скарги на погане самопочуття.

Чим можна допомогти ?

          Перша умова шкільного успіху п’ятикласника — безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися.

          Створюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п’ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов’язки, за виконання яких він несе відповідальність.

СЛОВА, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ І ЯКІ РУЙНУЮТЬ ЇЇ ВІРУ В СЕБЕ

Слова підтримки

Знаючи тебе, я упевнений, що ви все зробили добре.

Ти робиш це дуже добре.

У тебе є деякі міркування з цього приводу? Чи готовий ти почати?

Це серйозний виклик. Але я впевнений, що ти готовий до нього.

Слова розчарування:

Знаючи тебе і твої здібності, я думаю, ти зміг би зробити це набагато краще.

Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

Це для тебе занадто важко, тому я сам це зроблю.

Підтримувати можна за допомогою:

окремих слів (гарно, чудово);

висловлювань («Я пишаюся тобою», «Спасибі», «Все йде добре» і т.д.);

дотиків (доторкнутися до руки, обійняти його і т.д.);

спільних дій (сидіти, стояти поруч і т.д.);

вираз обличчя (посмішка, кивок, сміх).

ПОРАДИ БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність — як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Шановні батьки! У вас підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів. Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим. Зробіть  так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

13. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.