Для мам і тат, що люблять своїх малят.

БАБУСЯ Й ДІДУСЬ

У Вас народилося маля. І це не тільки Ваша радість. Разом із Нами радіють і Ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й ді­дусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персо­нажів. Деякі мами й тата із задоволенням використовують допомогу бабусь-дідусів — із малям посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, навпаки, вважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама і і тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.

Насправді, допомога й користь від участі в складному та цікавому процесі виховання представників старшого покоління величезна.

Бабусі й дідусі вже мають життєвий досвід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків було б зовсім непра­вильно.

У той же час, дуже часто виховна позиція батьків кардинально відрізняється від позиції бабусь і дідусів. Наприклад, тато вважає, що сина потрібно обов’язково загартовувати, а бабуся потихеньку кутає маля, коли їй трапляється така нагода. Мама прагне обмежити час, проведений дитиною перед телевізором, а бабуся не має сил відмовити маленькому маніпуляторові.

Чого ж бабусі й дідусі частенько роблять все по-своєму та не прислухаються до побажань молодих батьків? Найчастіше гака поведінка пов’язана з потребою в любові або в повазі. Літнім батькам уже не вистачає уваги дітей, що подорослішали,

і які вічно зайняті. В такий момент турбота про онука або онуч­ку стає «світлом у вікні». Онуки відповідають взаємністю своїм бабусям та дідусям. А ті, у свою чергу, надмірно їх балують.

Крім того, бабусі й дідусі часто відчувають незатребуваність власних педагогічних навичок. Але ж вони самі виховали прекрасних дітей! І тепер до них не хочуть прислухатися!

Що ж робити, якщо все-таки в чомусь істотному позиції мами й ба­бусі розходяться, а переконати маму або свекруху не вдається?

У такій ситуації кращий вихід — звернутися до послуг няньки. Інакше, у протилежному випадку, у родині розпалюються справжні баталії. А страждає від усього цього дитина!

Ситуація, коли бабуся з дідусем живуть окремо від молодої ро­дини набагато простіша від тієї, коли представники трьох поколінь живуть разом. У цьому випадку особливо складно визначити спільні пріоритети, розподілити обов’язки та мати спільну мету. І в жодному разі — не критикувати один одного в присутності дитини! Тому, що вона все чує й все розуміє.

А якщо мама-тато все-таки не домовилися з дідусем-бабусею? Що відбудеться в цьому випадку з дитиною?

Є дорослі, яких маля часто бачить. Вони важливі для нього. Він їх поважає. Але вони всі по-різному і за різне карають, забороняють та дозволяють теж різне. Що робити дитині? А це вже залежить від її характеру. Деякі малята пристосовуються. З мамою поводяться так, :і татом — інакше, з дідусем обирають третю модель поведінки. А деякі діти активно протестують від такої неузгодженості вимог. І в резуль­таті — дратівливість, плаксивість, агресія.

Як будувати гармонічні стосунки з бабусями і дідусями?

Незабаром після появи маляти необхідно поговорити з Вашими родичами та пояснити їм свої педагогічні погляди.

Не критикуйте дії бабусь та дідусів при дитині, краще зробіть це після, коректно і тактовно.

Не прагніть ізолювати Вашу дитину від бабусь і дідусів,— вони ба­гато чого можуть навчити.

Виховуйте дитину так, щоб вона шанувала літніх родичів.

Поясніть бабусі, що її досвід дуже важливий, але відповідальність за виховання дитини цілком покладається на її батьків.

БАТЬКО

Чомусь багато батьків переконані, що поки дитина мала, не вміє ходити та розмовляти, їй цілком вистачить і мами. Не чоловіча ця справа — змінювати памперси та «агукати». От підросте трішечки, годі й тато може брати участь у процесі виховання.

Якщо дитина знає ласкавий голос батька, його добре обличчя, за­пах, сміх, якщо вона звикла до турботливих дотиків батьківських рук, отже, тато стане для маляти такою ж важливою людиною, як і мама.

А якщо тато постійно відсутній, приходить пізно або сідає біля телевізора, як тільки приходить додому, це означає, що поступово батько буде витиснутий на периферію сімейного життя. У такій ро­дині дитина буде обожнювати тата здалеку, і вважати себе невартим татових уваги та любові. Холодна зневага батька викликає у дитини непевність у своїх достоїнствах, силі та привабливості.

Як це не дивно, але деякі мами теж підтримують таку оману та прагнуть відсторонити тата від «непотрібних» турбот. Якщо Ви із таких батьків, то вже зараз добре замисліться над тим, якою виросте Ваша дитина. А добре було б із першого моменту появи малюка вдома запросити батька в дитячу кімнату та дати йому можливість колисати, годувати, переодягати. Насправді багато чоловіків просто не впевнені у своїх силах, а зовсім не відмовляються це робити. Любляча мати неодмінно захоче, щоб у дитини був теплий, турботливий і добрий тато. Це означає, що їй, напевно, вдасться побороти свої ревнощі та бажання безроздільно панувати в житті дитини.

Між іншим, для багатьох родин початок взаємин між татом й дитиною був закладений в сімейній пологовій палаті, коли тато до­помагав мамі під час пологів, підтримував її добрим словом і разом із нею привітав появу маляти! У таких родинах стосунки «мама — дити­на — тато», як правило, складаються дуже гармонійно.

Досвід свідчить, що тільки в дружній парі обоє батьків стабільно відчувають до дитини позитивні почуття: у таких парах батьки пре­красно знають своїх дітей і турбуються про них.

Батько — доросла свідома людина, що напевно впорається зі своєю дитиною. Час від часу мамі найкраще дати татові можливість поспілкуватися з дитиною наодинці, відчути себе гордим батьком.

Так .чого ж може навчити тато свою дитину в перші роки життя? Перше та основне — любові. Якщо тато спокійний, розважливий і добро­зичливий із мамою, ласкавий із дитиною,— це означає, що своєю поведін­кою він доводить дитині перший найважливіший урок пізнання світобу­дови. Він розшифровується маленькою людиною приблизно так: «Мої батьки добрі та гарні. Вони люблять мене. Світ світлий і надійний».

Чим старшою є дитина, тим складніші її взаємини із батьком, що уособлює силу, мудрість і владу. Якщо батько всі попередні роки був близьким другом дитини, то, швидше за все, і в підлітковому віці дитина прийде до батька за порадою.

Для сина або для дочки тато існує в різних ролях. Для дівчинки дуже важливо, щоб тато не принижував її, ставився до неї з повагою, підкреслював її красу та чарівність. Батько для неї модель майбут­нього обранця.

Батько - модель ідеальною чоловіка для сина. Якщо трирічний хлопчик імітує процес паління, це означає, що його тато, швидше за все, запеклий курець. Якщо хлопчик кричить, матері: «Заткнися!» він, можливо, усього лише наслідує тата. Батькові доведеться відмовитися під всіх звичок, які він не хоче прищепити своєму синові.

Чим старшою є дитина, тим складніше відчувати до батька не тільки любов, але й повагу. Вимоги дитини стають усе серйозніші ми: чи вміє тато плавати? Чи багато вій заробляє? Чи вірить у Бога? І Підростаючи, син буде здійснювати більш свідомі спроби бу ти схожим на батька: старанно копіюватиме його ходу, манери, стиль одягу. Якщо син ідентифікує себе з батьком, то це означає, що він захоплюється татом і хоче у всьому на нього бути схожим.

Що вміє гарний тато?

•       Відгородити дитину від небезпек.

•       Уважно вислухати, бути великодушним, справедливим і чуйним.

•       Гаряче уболівати за успіхи дитини.

•       Запропонувати корисну пораду.

•       Навчити робити правильний вибір.

•       Навчити поважати маму.

•       Хвалити за гарні вчинки.

•       Критикувати за непорядні вчинки.

•       Дотримуватися правил, які він прищеплює дитині.

ГОРЩИК

Немає такої мами, яку хоч один раз не торкнулася б  проблема при учення своєї дитини до горщика. І всім, без винятку, хотілося б, щоб цей період відбувся непомітно й гармонійно, і, найголовніше, швидкої Але так не буває. Або буває, але дуже рідко. Головний ключик до розв’язання проблеми — терпіння та спокій.

Зараз, коли памперси доступні всім, багато батьків взагалі вважають, що до горщика привчати не потрібно. От підросте, знімемо памперси, і все буде гаразд. А є така категорія батьків, які налаштовані революційно й зовсім протилежно. Горщик із перших місяців! Вони гримають свою дитину над горщиком, чекають... Іноді вдається.

Хто ж правий?

Найголовніше правило, яке потрібно засвоїти батькам, це те, що саджати на горщик необхідно не за віком, а за готовністю самої дитини до горщика.

Помітили Ви, скажімо, що в маляти ця «найсерйозніша справа- відбувається в певний час доби. Це означає, що можна спробувати посадити на горщик (за умови, що малюк вже сидить, звичайно).

Не забудьте: для першого знайомства горщик обов’язково повинен бу­ти теплим. Інакше переляк і неприємні емоції, а, надалі — і небажання сідати на горщик Вам гарантовані. Так часто буває, що малюка саджають теплою попою на холодний горщик, і він потім нізащо не бажає повторювати цю процедуру. Доводиться горщик ховати — і надовго.

Самостійно проситися на горщик кожна дитина може почати и «індивідуальному» віці. Якщо це відбувається в півтора-два ро­ки це зовсім нормально. Природою так і передбачено.

Отже, Ви ласкаво запропонували горщик маляті, посадили, і, розважаючи його казкою або іграшкою, пояснюєте йому зміст того, що відбувається. Потрібно, погладжуючи животик за годинниковою стрілкою, вимовляти звуки, що відповідають процедурі, і спробувати зацікавити його новим завданням. Звичайно, на горщику не можна сидіти подовгу. Хвилин п’ять, не більше. А якщо нічого не вийшло, однаково похваліть малюка. Він же намагався. Скажіть йому підба­дьорливі слова, наприклад: «Нічого не вийшло? Ну, спробуємо потім ще, так?» Дуже часто ми чуємо застереження фахівців: не дозволяйте дітям гратися на горщику! Вони звикнуть, і будуть сидіти на горщику годинами. В процесі приучения можна скористатися цією паличкою- виручалочкою.

Надійний спосіб привчити до горщика,— це сказати маляті: «Давай сядемо на горщик і зберемо будиночок». Чому б і не погратися п’ять хвилин? А якщо дитина починає засиджуватися, дуже легко її під­няти, покликати, зробити ще що-небудь цікаве. Вона легко погодиться! Знову ж, все залежить від фрази, сказаної мамою. Якщо мама буде смикати дитину та нудно піднімати: «Ну, вставай, вставай, вистачить висиджувати», можна зазнати поразки. А якщо мама скаже своєму дослідникові: «А тепер пішли подивимося, що там...» (у коробочці, на кухні), то й результат буде відповідним.

Що ще потрібно врахувати, привчаючи до горщика? Ваша дитина повинна бути впевнена, що покакає вона у горщик, або, через п’ять хвилин після сидіння на ньому,— у штанці, батьки ніколи не будуть її критикувати. І завжди будуть любити її однаково. Це дуже делі­катна проблема, і розв’язувати її необхідно тільки делікатно. Ніколи не засуджуйте свого малюка за промахи, це так ображає! Наберіться терпіння та не дайте маляті затаїти страх або ненависть до цього страшного предмета, з появою якого розпочалися проблеми. Малята вперті, але вони однаково бруднять і мочать штанці не на зло Вам, повірте. Звичайно, покачати головою під час конфузу необхідно, але не більше того. А кричати або бити, і тим більше карати малюка в такій ситуації недозволено.

Якщо з якої-небудь причини у Вам відразу не вдалося привчити дитину до горщика, і малюк не хоче сідати на нього, заберіть горщик на декілька тижнів, а то й місяць. Обов’язково! Нехай забудеться во­рожість до нового предмета. До горщика дитина повинна відчувати тільки позитивні почуття!

Не слухайте розповіді подружок, які повідомляють, що їхні малята вже «давно на горщику». Ваше маля унікальне! Його час ще наста­не. І тільки Ви знаєте, як все потрібно робити.

Як привчати малюка до горщика?

• Будьте уважні й намагайтеся самі визначити час, коли Вашого ма­люка можна починати привчати до горщика.

• Не сваріть дитину, якщо в неї нічого не вийшло.

• Похваліть, якщо все гаразд.

• Якщо процес приучення відбувся не так, як потрібно, заберіть горщик на тиждень або декілька тижнів, а потім повторіть все спочатку.

ГРОШІ

Як виховати дитину так, щоб вона навчилася заробляти і цінувати гроші, але в той же час не перетворилася на жаднюгу та скупердяя? Чи давати дітям гроші, і якщо давати — як та скільки? Ці питання незмінно викликають бурхливі дискусії серед батьків. Одна із думок — дитині гроші не потрібні. Вони не потрібні доти, поки вона сама не почне заробляти. Та й тоді вона повинна віддавати всю зарплату батькам. Доні, мабуть, поки не почне віддавати зарплату чоловікові (дружині). Або, як вважають інші, гроші потрібно давати за першою вимогою, незалежно під планів батьків. Істина, як звичайно, знаходиться десь посередині.

З того моменту, як дитина починає відчувати потребу в самостійній витраті грошей, усвідомлює, що це таке, тобто, з того моменту, коли вона хоче мати свої гроші,— вони повинні в неї бути.

Є думка, що необхідно оплачувати дітям гарні оцінки й роботу вдома. На перший погляд, ця ідея здається привабливою, тому що фінансові виплати стимулюють дитину краще вчитися й бути хазяйновитішою, акуратнішою. Але тут є серйозний підводний камінь. Адже завтра Ваша дитина, що подорослішала, безкоштовно не захоче нічого робити. Все це не означає, що взагалі ніяк не потрібно відзначати успі­хи сина або дочки в навчанні або інших справах. Навпаки, подарунок до закінчення навчального року буде дуже до речі — як визнання за слуг і праць дитини, як знак уваги до її успіхів. Сума повинна бути фіксованою в певний проміжок часу — адже ми готуємо людину до того, що вона повинна навчитися самостійно приймати рішення, роз­поряджатися обмеженими ресурсами. Грошей повинно бути менше, ніж хочеться, але більше, ніж життєво необхідно. Адже і в дорослих

рідко буває вдосталь грошей. Грошей повинно бути досить, щоб людина навчилася приймати самостійні рішення купити цукерку або печиво, наклейку або сувенір мамі, сходити в кіно або купити книгу, поїсти морозива або купити подарунок другові. З людиною, хоч і з маленькою, необхідно розмовляти. Необхідно пояснювати їй свої дії. Наприклад, у цей момент гроші потрібні на їжу, або на сімейній раді було прийняте рішення про велику покупку. Також незайвим буде пояснити дитині, що вона повинна розраховувати свої витрати, зважаючи на свої матеріальні можливості. Сума, яку Ви на сімейній раді вирішили видавати дитині, повинна визначатися і матеріальною ситуацією в родині. Кожний має власне уявлення про розумні витрати. От на це і зважайте! Чим стар­шою є дитина, тим більше їй потрібно. І краще, якщо пам’ятати про це будуть батьки, не змушуючи дитину нагадувати про свої потреби, що зростають, і постійно випрошувати щось. Дитина не повинна почувати себе неповноцінною порівняно із друзями. Якщо Ви віддали дитину в престижну школу, її матеріальні можливості не повинні в десятки разів відрізнятися від можливостей її сусіда.

Незалежні доходи дитини, будь то грошовий подарунок родичів або стипендія, належать самій дитині. Ці суми ніяк не повинні позна­чатися на її постійних доходах. Штрафи за погане навчання або погану поведінку неприпустимі. Зате цілком логічною є участь дитини у від­новленні зіпсованого нею майна. У батьківській фінансовій політиці дуже важливо бути послідовними. Ви не можете спочатку дати дитині грошей, а потім забрати їх під пристойним приводом. Або критику­вати те, як розпорядилася грішми дитина. Раз витратила — вважала за потрібне. Саме для цього й були дані їй гроші. Тільки самостійно людина зможе навчитися раціонально витрачати гроші, розраховувати свої можливості, порівнювати їх зі своїми бажаннями. Якщо ми хочемо виростити самостійну, розумну людину, яка вміє думати, ми не можемо позбавляти її можливості намагатися бути такою з раннього дитинства.

Щоб дитина мала уявлення проте, як гроші дістаються і як їх правильно по витрачати, корисно залучати її до обговорення сімейного бюджету. Якщо фінансове становище родини не є для дитини таємницею, то їй набагато простіше зрозуміти, чому не куплена певна річ, не виділені гроші на розваги. Немає необхідності пояснювати дітям всі тонкощі

подробиці сімейного бюджету, змалюйте їм ситуацію взагалі і, головне, розповідайте, куди звичайно йдуть Ваші гроші. У багатьох випадках, маючи певний склад характеру, діти не витрачають своїх кишенькових і грошей, а зберігають і накопичують їх. І бувають просто щасливі, якщо можуть приєднати (на зворотній основі) свій капітал до сімейного для подолання «вузького фінансового місця», що утворилося. Може бути, завдяки цьому Вам саме і удасться зміцнити свої стосунки з дитиною.

Багато дослідників підкреслюють, що здатність молодих людей ке­рувати своїми фінансами прямо залежить від того, чи мали вони подібний досвід у дитинстві.

Діти, яких привчають користуватися грішми, заохочують до пошуків самостійного заробітку і посвячують у фінансове становище родини, ставши дорослими, більш розумно розпоряджаються своїми грошовими ресурсами. І допомагають їм навчитися заробляти й розум по витрачати гроші саме кишенькові фінанси, що видаються батьками н дитинстві. З якого віку можна давати кишенькові гроші дитині? Років із 6-7. Причому, із самого початку потрібно пояснити дитині зміст виплат і домовитися про те, на які покупки вони будуть витрачені, ('ума повинна бути розумною й збільшуватися з віком. Маленьким дітям гроші потрібно видавати щотижня в певний день, а підліткам можна видавати гроші раз на місяць.

Як правильно видавати дитині кишенькові гроші?

• Не ставте видачу кишенькових грошей у залежність від поведінки або оцінок.

• Дозвольте дитині витрачати свої гроші за власним бажанням. Щоб уникнути неприємностей, домовтеся відразу, на що гроші не можуть бути витрачені (алкоголь, сигарети).

• Щорічно, наприклад, у день народження дитини, сума кишенькових грошей та обов'язки дитини повинні дещо збільшуватися.

• Кишенькових грошей не повинно бути багато.

• Якщо Ви вважаєте, що дитині ще рано мати свої кишенькові гроші, у жодному разі не підмовляйте їй у грубій формі. Спокійно поясніть їй причини відмови і те, як вона може заслужити Ваш дозвіл.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Як часто дорослі говорять, що вони не люблять свій день наро­дження! Виявляється, що причиною того є їхні дитячі спогади: про не­вдалий день народження, коли, наприклад, ніхто з гостей не прийшов, або подарунок подарували не той, яке маля очікувало.

Але ж день народження — це дуже важливе свято для кожної людини. Особливо — для маленької, тому що допомагає дорослішати, ставати самостійною, сміливою, товариською.

Не можна ставитися до дитячого дня народження тільки як до при­воду зібрати гостей і посидіти за святковим столом.

У цей день дитина повинна почувати себе найголовнішою. В цей єдиний день у році довкола неї повинні відбуватися сюрпризи й чу­деса.

Підготуйтеся до свята заздалегідь. Визначтеся, скільки гостей Ви запросите. Звичайно, це повинні бути, у першу чергу, діти. Тут правило таке — чим молодшою є дитина, тим менше гостей Ви може­те запрошувати. І навпаки. Тривати свято повинне залежно від віку іменинника і його гостей. Малята швидше утомлюються, менше часу втримують увагу, а доросліші дітлахи готові веселитися досить довго.

Продумайте для дітей цікаві конкурси та вікторини. Якщо діти будуть самі по собі, то дуже незабаром Ви почуєте шум і незадоволений плач, тому що малята ще не вміють самі гратися в спільні ігри.

Призи повинні бути заготовлені на всіх. Якщо подарунки одер­жить тільки іменинник, інші діти дуже засмутяться. Тому відразу придумайте призи до конкурсів.

Дуже важливе питання,— який подарунок подарувати дитині в день народження. Найкраще, якщо Ви заздалегідь непомітно з’ясуєте, про що мріє Ваше маля. Нехай намалює свою мрію, і тоді Ваше за­вдання буде полегшене. Звичайно ж, подарунок повинен відповідати віку. Нехай він буде не занадто коштовним, зате скільки радощів він принесе Нашому малюку.

Якщо Ви не впевнені, що з усіма організаційними моментами впораєтеся самі, то на цей випадок існують помічники. Ви можете звернутися в спеціальні фірми, які професійно займаються підготовкою й проведенням дитячих свят. Тільки Ви обов’язково повинні заздалегідь ознайомитися із програмою, розповісти про особливості свого малюка.

Перед приходом гостей проінструктуйте дитину, як вона повинна зустрічати гостей, приймати подарунки, адже сьогодні вона — господар

Якщо Ви не полінуєтеся і свято буде яскравим та веселим, Ваш ма­люк отримає щире задоволення. Такі свята допомагають дитині ви­рости самодостатньою, мати нормальну самооцінку.

Як зробити день народження малюка яскравим і незабут­нім?

Напишіть невеликий сценарій свята.

У день народження обов'язково повинні бути сюрпризи: вітання від улюбленого героя мультфільму, пригорща улюблених цукерок під подушкою або що-небудь ще.

Дорослі посиденьки не годяться для дитячого дня народження.

Найбільше малюк зрадіє, якщо Ви запросите його однолітків.

ЕГОЇЗМ

Хто такий егоїст? Людина, що любить тільки себе, не чуйна до оточуючих, яка не зважає на їхню думку. Дідусі та бабусі іноді можуть сказати батькам: «Егоїста виховуєте!» Чим же погана егоїстична пози­ція для дитини?

Насамперед, така дитина є зовсім байдужою до інших дітей, Їй однаково, хто з нею товаришує або грається. Вона зосереджена не на стосунках, а на предметах. їй цікаві книжки, насолоди, іграшки. У ситуації гри з іншими дітьми дитина-егоїст може бути грубою, агресивною, здатною штовхнути або вдарити. Але така позиція дуже небез­печна, насамперед, для неї самої. Поступово діти, з якими спілкується малюк, починають його уникати. Вони не беруть його в спільні ігри, намагаються менше спілкуватися. І дитина незабаром залишається без загальної уваги і визнання.

Що ж робити, якщо Ви помітили в малюка ознаки егоїзму? По- перше, не панікувати. Ситуацію ще цілком можна виправити. Не по­трібно називати дитину егоїстом.

Мами дуже люблять таку голосну фразу: «Ти такий же егоїст, як і твій батько».

Такі речі робити взагалі неприпустимо. Для дитини природно почувати й знати, що вона схожа на батьків. Слово «егоїст» для неї незрозуміле. Але в маминих інтонаціях вона відчуває негативні нотки. Ви маєте можливість пояснити дитині, що потрібно бути уважним,

наприклад, до людей похилого віку. Однак вимовляти гучні слова да­ремно, якщо за цими словами не знаходяться реальні справи та вчин­ки. Улюбленій бабусі можна зателефонувати, сходити до неї в гості, разом із дитиною приготувати їй подарунок, намалювати картину.

Щоб Ваша дитина виросла людиною чуйною, демонструйте їй приклад своєї поведінки.

Щоб малюк вчився про кого-небудь піклуватися, придбайте свійську тварину. У турботі про неї саме й виявляється почуття жалю, співпереживання. У дитини просто буде менше часу, щоб за­циклюватися на собі.

Молодші братики і сестрички — теж гарні ліки від егоїзму. Тому не­складні турботи Ви цілком можете перекласти на плечі маленького помічника.

Як не виховати дитину егоїстом?

• Демонструйте особистий приклад. Якщо Ви товариські, умієте вислу­хати думку іншої людини, і вона Вам небайдужа, Ваше маля навряд чи виросте егоїстом.

• Надайте дитині можливість подбати про кого-небудь.

• Заведіть свійську тварину і покладіть на малюка частину обов'язків щодо догляду за нею.

• Не залишайте без уваги ситуації, коли дитина зневажливо ставиться до інших людей.

ЖАДНЮГА

Кожній людині знайоме це почуття, коли зовсім не хочеться ді литися цукеркою, або дуже шкода віддавати улюблену іграшку сам і ще не встиг награтися. Те, що ми називаємо жадібністю, час від часу виявляється майже в кожного маляти. «Моє!», «Не дам!» чується і пісочниці. І мами починають умовляти або соромити: «Поділися! 11 с будь жаднюгою! Як не соромно!» Але в малят це почуття найчастіше не буває постійним і виявляється в певній ситуації. А ми лякаємося і намагаємося виховати в дитині вміння ділитися!

Малюкові подарували нову іграшку. Він із задоволенням грається з нею, міцно притискає її до себе. Він оберігає її від інших дітей, а якщо хтось спробує заволодіти нею, то маля плаче і ховає іграшку ла спину. Але назвати це проявом жадібності ще не можна. Просто для дітей характерною є така поведінка, коли їм складно облишити щось яскраве, гарне.

Після трьох років дитина вже розуміє, що якщо вона не буде ділитися своїми іграшками, то з нею ніхто не захоче грати. І тому вона поступово вчиться будувати стосунки з іншими дітьми, йти на поступки, хоча робить це дуже неохоче.

Дуже часто дитина є жадібною саме з тими, до кого ставиться не­довірливо, недружелюбно або зовсім вороже.

Причому це можуть бути не тільки однолітки, які дражнять і кривдять, або малознайомі дядьки й тітки, але навіть найближчі люди. Начебто б з усіма малюк готовий поділитися шоколадкою, але, як тільки черга доходить до бабусі, відвертається і тікає. А вся справа, ми являється, у тому, що в них із самого початку не було контакту: над то владна бабуся часто сварила онука, очікувала від нього беззаперечного підпорядкування, а «непокірливе дитя» ніяк не піддавалося. Так і зародилося в душі онука неприйняття. Буває, жадібність провокує каприз або поганий настрій: перебуваючи під їхньою владою, мало яка дитина буде налаштована роби ти добрі справи.

Але іноді небажання дитини розлучатися із привабливим для неї предметом мас куди глибший корінь. У віці від двох до чотирьох років у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюб­лена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і годі в діях дитини Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.

Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситу­аціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.

Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою во­на не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машин­ку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість.

Обов’язково говоріть дитині і демонструйте всім своїм виглядом, як Ви задоволені та горді за неї, якщо вона поділилася з кимось яблу­ком, іграшкою. Чим частіше Ви будете заохочувати дитину ділитися з оточуючими і хвалити її за вияв щедрості, тим охочіше вона буде радувати своєю увагою Вас, інших родичів і своїх друзів.

Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показані комусь із дітей. Облиште дитину в спокої. Мине певний час, і вона сама зрозуміє, що разом збирати конструктор або запускати залізницю, лікувати ляльку або накривати на стіл набагато цікавіше. І поділиться із друзями.

Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.

Це може зумовити реакцію впертості: ну й нехай! Вона і сама не помітить, як наступного разу зробить все на зло. Чим частіше Ви будете називати її жаднюгою, тим більше вона буде схилятися до думки, що вона погана, та її ніхто не любить. От Вам і готовий комплекс не повноцінності, з яким важко любити інших та робити комусь добро.

Що робити, якщо Ваша дитина жадує?

•        У жодному разі не називайте її «жаднюгою».

•        Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не встиг­ла награтися.

•        Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.

•        Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.

•        Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.

ЇЖА

їжа — чи не найважливіше питання для батьків. Із перших днів життя дитини ми хвилюємося, щоб вона з’їла не багато й не мало, щоб апетит був відмінний. І це виправдано, тому, що їжа — основа не тільки розвитку, але й виживання.

Батьків дуже турбує, коли маля мало їсть. Наприклад, коли малятам виповнюється півтора-два роки, багато хто з них стають «малоїжками». Це відбувається тому, що під час грудного вигодовування в організмі маляти накопичується жировий запас, що потрібний напочатку переходу до справжньої дорослої їжі.

Дорослі часто не звертають уваги на причини поганого дитячого апетиту.

Ну чому, коли ми не хочемо їсти спекотного літнього дня, наші діти повинні їсти так само, як звичайно? Насильницьким годуванням в такому випадку Ви досягнете тільки зворотного результату.

Знижується апетит і під час хвороби. Але це природно для людського організму! Так чому ж ми щосили намагаємося нагодувати захворілого малюка, умовляючи його, що чим більше він з’їсть, тим скоріше видужає? організму просто важко в такому ослабленому стані перетравлювати їжу.

Погодьтеся з тим фактом, що немовля прекрасно знає, коли йому настав час їсти. І воно голосно сигналізує нам про це своїм лементом. Л от момент насичення для багатьох мам незрозумілий: «Може, маля просто утомилося смоктати або захотіло спати, але ще не наїлося?» Л коли дитина підростає, мами так само не хочуть чути, що маля вже наїлося і більше не хоче. Як це так,— не хоче? У такому віці дитина обов’язково повинна з’їсти стільки-то грамів такого-то продукту! І отут то і починається насильницьке годування.

Будьте спокійні! У кожної дитини від природи прекрасно розвинене почуття самозбереження, і тому голодувати вона не буде.

А якщо Ви в родині не домовилися, і бабуся с затятою прихиль­ницею «теорії годування на будь-яких умов», Ви дотримуєтеся демо­кратичної позиції, а тато вважає, що можна діяти залежно від обставин, дитина дуже незабаром зрозуміє, що всіма Вами можна маніпулювати. І тоді стережіться! їсти краще вона не буде, а от Ви з нею намучитеся. Тому, насамперед, домовтеся — змушувати малюка їсти чи ні.

Дуже важливо, як організований у Вашій родині режим харчу­вання. Є такі родини, в яких їдять суворо у визначений час, а є такі, де можуть перекушувати майже весь день. Мами, які дотримуються дру­гої позиції, щиро вважають, що вчиняють добре. Адже дітям корисно дробове харчування — невеликими порціями декілька разів на день. Дотримуватися режиму харчування, звичайно, не зашкодить, особливо старшим дітям. Але неправильним буде і повне скасування перекусів. Головне — що саме ми даємо «погризти» маляті. Фрукти, несолодкі су­харики зі звичайного хліба у невеликих кількостях, сухофрукти — так, мабуть, буде добре. А цукерки, булочки й тістечка не повинні бути доступні постійно.

Багатьом дітям властива одноманітність у виборі продуктів хар­чування. Вони люблять лише декілька продуктів або їхнє сполучення

і без ентузіазму погоджуються спробувати що-небудь новеньке. Такий консерватизм може бути тимчасовим. Наприклад, тиждень маля із за­доволенням їсть сир, а потім починає Їсти яблука або банани. Тому не слід ставити собі за мету максимально урізноманітнити раціон дитини, їй це просто не потрібно.

Пам'ятайте, що перші смакові властивості формуються в дітей при­близно до трьох-чотирьох років, а потім настає час стабільності в смаках, і малюк обирає з того, що йому вже знайомо.

Як годувати дитину?

• Прислухайтеся до дитячого організму. Він сам підкаже, як часто й чим його годувати.

* Ніколи не пропонуйте малюкові їжу, щоб заспокоїти його, коли він плаче.

• Не хвилюйтеся, якщо іноді дитина відмовляється від вечері або від половини обіду. Вона своє потім надолужить!

* Не годуєте дитину під час перегляду мультиків, у цирку або театрі. Такий стереотип поведінки закріплюється надовго.

• Не влаштовуйте «спектакль» під час годування. Наступного разу дитина взагалі відмовиться їсти, якщо їй не розкажуть казку або не проспівають пісеньку.

ПОГАНІ СЛОВА

«Ми його цього не вчили!» — вигукують перелякані батьки, чуючи від своєї дитини «негарні» слова. Справді, звідки з’являються гам вислови в дітей, які ростуть у благополучних родинах?

Якщо задуматися, то джерел знайдеться дуже багато. Телебачення наповнює життя дитини не тільки гарним. Чи завжди Ви контролюєте те, що дивиться Ваш малюк? Навіть сучасні мультфільми мають і грубі жаргонні вислови.

Дитячий садок, двір, в якому гуляє дитина, і навіть родина (як ц< не дивно звучить) — це «вчителі» маленької людини.

Які слова вважати поганими? Звичайно ж, це нецензурні вислови лайливі та брутальні слова, слова, які принижують і ображають людей. Є ще так звані «жаргонні слова».

Вони сильно засмічують дитяче мовлення й дратують батьків. Боротися з ними чи ні — справа кожної родини. Насправді сьогодні цим нікого не здивуєш, і багато батьків упокорюються і ситуацією. А так хочеться все-таки чути правильне, гарне мовленні Чому діти лаються? Поки вони ще малі (років до чотирьох- п’яти вони просто поводять себе як папуги, копіюють дорослих, не розуміючи того, що говорять. Тут дуже важливою є реакція батьків. Не губіться скажіть спокійно, що так говорити недобре. Обов’язково скажіть, що такі слова Вас засмучують. Поясніть, чому ці слова не прийнято вживати. Не думайте, що малюк не зрозуміє . Нехай зміст Нашої полум’яної промови буде йому не зовсім зрозумілий, зате він добре почує Ваші стривожені інтонації та зрозуміє, що так краще не робити.

Якщо такий спосіб не спрацьовує і лихослів’я повторюється, на­магайтеся з’ясувати причини такої поведінки. Можливо, Ваша дитина когось наслідує?

На кого хоче бути схожим Ваш малюк? Може на тата або дядька? Цілком імовірно, що це якийсь герой мультфільму. І саме цей «ідеал» ви­користовує у своєму мовленні такі слова. А що думає малюк? «Я теж хочу бути сильним, рішучим... Отже, необхідно говорити такі слова». Попросіть того, на кого дитина прагне бути схожим, ретельно контролювати своє мовлення (якщо це реальний персонаж). А якщо лихослів’я прийшло з мультику, намагайтеся зменшити час, проведений дитиною біля телеві­зора, і прагніть ретельніше обирати, що саме буде дивитися Ваш малюк.

А може, він лається, тому що хоче привернути до себе увагу? Так частенько буває, коли батьки занадто зайняті. У них багато роботи, а ма­люк кинутий напризволяще або занадто багато часу проводить не вдома. Але його будуть сварити, скажете Ви? Навіть така «негативна» увага для дитини — теж результат. «Сварять, це означає, що їм не однаково. А раз не однаково, отже, мене люблять»,— от що почуває маленький лихослов.

Поміркуєте, скільки часу Ви проводите З ДИТИНОЮ. Не прос­то поруч, не просто в одній квартирі. Скільки часу Ви РАЗОМ щось робите? РАЗОМ кудись ідете? РАЗОМ розмовляєте? Змініть ситуа­цію — і погані слова зникнуть самі.

А якщо це маленька помста? За що? У дитячому житті не так вже й мало приводів для образ. Мама не похвалила за якесь досягнен­ня, тато затримався на роботі, народився братик, і батьки тепер менше приділяють уваги. Образа знаходить вихід у вигляді лайок. Знайдіть та усуньте причину образи, і Ви впораєтеся із проблемою.

Може статися, що дитина потрапила до такого дитячого колективу, де лаються? Може. Як правило, потрапляючи до нового дитячого колективу, малюк намагається до нього пристосуватися. І якщо у колективі взято за правило лаятися, малюк просто приймає чужі пори поведінки, щоб бути прийнятим. Ізолювати його не потрібно. Що ж робити? Допомогти розвивати впевненість у собі, щоб у будь-якій обстановці та оточенні дитина могла досягти успіху і без використання поганих слів. І розуміла, що добре, а що — погано.

Що робити, щоб дитина не лихословила?

•       Оточіть її увагою та теплом.

•       Обмежте вплив телебачення.

•       Створіть сприятливу атмосферу вдома.

•       У жодному разі не лайтеся самі.

•       Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути   зрозумілим дитині (поясните, за що) і не принижувати її гідність.

•       Не можна ігнорувати «погані» слова.

•        Навчіть дитину іншого способа висловлення емоцій: «Я розсерджений», «Мені не подобається».

СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ

Як часто мами і тата чують від своїх дітей: «Купіть мені собач­ку!», «Подаруйте мені котенятко!»

Дитина хоче піклуватися, їй потрібний друг. І тільки від дорослих залежить, чи з'явиться в маляти пухната істота, здатна на безкорис­ливу любов і відданість.

Багато батьків категорично проти тварини вдома. Вони в чомусь праві. Ну, не пристосовані сучасні квартири для утримання чотирино­гих або пернатих друзів! Але спілкування із твариною так чудодійно впливає на дітей. Дитина стає відповідальною. Якщо на неї покладений такий важливий обов’язок, як догляд за пташками або хом’ячками, то вона почуває себе майже дорослою. А ще вона вчиться піклуватися й співчувати. Адже до цих пір піклувалися тільки про неї.

Коли малюк розуміє, що саме від нього залежить життя живої істо­ти, у нього з'являються такі важливі якості, як доброта, відкритість, м'яке ставлення до світу.

Тварина може стати для дитини справжнім психотерапевтом. Замкнутому й нетовариському маляті маленьке щеня допоможе від­чути себе впевненіше, навчить спілкуватися.

Нерідко батьки самі хочуть придбати тварину, а прохання дитини тільки прискорюють її появу. Якщо Ви вирішили завести нового члена родини, то обов’язково порадьтеся з дитиною, якого звіра вона хотіла б бачити вдома. Разом Ви можете обрати породу, почитати в книгах або Інтернеті, як доглядати за твариною.

А ще поговоріть із малюком, чи готовий він доглядати за твари­ною, чи розуміє, яка це відповідальність, чи зможе вставати раніше, щоб разом із татом гуляти із собакою зранку. Поцікавтеся, чи зможе малюк чистити клітку хом’ячкові ввечері, чи не буде це для нього важко. Якщо дитина морально готова до таких труднощів, то вивчіть разом всі тонко­щі догляду за твариною, як її годувати та утримувати. Але не забувайте, що все-таки Ваша дитина ще мала, і основні турботи про утримування і дресирування тварини однаково будуть покладені на Вас.

Якщо Ви вирішили завести дитині друга, то собака підходить для цього найкраще. Коли малюку чотири-шість років, то він цілком уже здатний мінімально доглядати за вихованцем. За допомогою мами він може годувати пса, розчісувати його, допомагати мити й витирати лапки. Багатьом дітям подобається бавитися із собакою, грати з ним в рухливі ігри на вулиці або в парку. Вони з радістю бігають за твариною, тримаючись її повідця. Подібні прогулянки дуже подобаються маляті, воно почуває себе впевненим, набагато старшим за своїх однолітків, тому що його слухається такий великий пес.

Кішка — тварина, що відрізняється незалежним характером. Вона не може терпіти фамільярного ставлення і не завжди готова до дитячих знаків уваги. Тому гарненько поміркуйте, перш ніж завести кініку. І Іони кошеня маленьке, поясніть дитині, що його не можна тискати, кривди ти й тягати за хвіст. Любов дитини 2-3 років іноді має дещо агресивніший характер. Бажаючи пограти з кошеням, погладити його або потримати на ручках, малюк може ненароком зробити тварині боляче, занадто сильно стиснути або незграбно вчепитися в шкурку. Навряд чи така поведінка сподобається маленькій, але далеко не беззахисній істоті, вона може поранити пустуна. А от діти років чотирьох-п’яти цілком здатні самостійно погодувати кішку та пограти з нею. Старшим дітям, крім годівлі, можна доручити прибирання котячого туалету, враховуючи, з дотримання всіх гігієнічних норм. Дайте дитині рукавички і совок, покажіть, як витягати використаний наповнювач і куди його викидати, як і скільки насипати нового наповнювача. Поясніть дитині, що після всіх цих маніпуляцій обов’язково необхідно вимити ручки з милом.

Із пернатих найчастіше обирають хвилястих папужок. Вони дуже кумедні й менш вимогливі щодо догляду, ніж собаки або кініки. Багато папужок мають яскраво виражену індивідуальність, їхній інтелект буває настільки високий, що припускає складне двостороннє спілкування. Малятам подобається спостерігати за ними. Папужку не складне дресирувати, він сам із радістю відгукується на будь-який контакт і: людиною. За птахом легко доглядати, з ним не потрібно гуляти п; вулиці, а клітка займає мало місця. Серед папуг рідко зустрічаються агресивні,— скоріше, це виняток із правил.

Ни можете завести хом'ячка, морську читку, черепашку або рибок. Всі вони теж дуже допоможуть у вихованні малюка. Однак необхідно усвідомлювати, що будь-яка, навіть найменша жива істота, потребує Вашої уваги, часу і любові.

Якщо Ви помітили, що дитина поводиться агресивно щодо тва­рин, то скорегуйте її поведінку. Розповідайте їй про те, як тварини допомагають людям, рятують їм життя, розраджують, як багато працює мураха, як по краплі збирає мед бджола.

Поясніть дитині, що любити тварин — це не тільки гладити й пестити, це ще вміти захищати їх, прибирати за ними та годувати.

Вкладайте любов у свою дитину, читайте їй книги про тварин, наприклад «Ріккі-тіккі-таві», «Таємний світ тварин», «Мауглі» і багато інших, де тварина живе поруч із людиною й допомагає їй.

«За» те, щоб завести вдома тварину...

•    Піклуючись про тварину, малюк стає більш зібраним, добрим, від­критим.

•    Він розширює свої пізнання про живу природу.

•   Якщо до цього всі піклувалися про неї, тепер дитина сама піклується про живу істоту.

«Проти» того, щоб завести свійську тварину...

•   У маляти алергія на вовну.

•    Родина мало часу поводить вдома, і немає часу піклуватися про тварину.

•    Батьки не готові до такого кроку.

ТИХА ГОДИНА

Ранній підйом, похід до дитячого садочка або школи, набір різноманітних занять, невеличка прогулянка, заняття гуртка або секції, іноді залишається час небагато погратися вдома і... спати. Такий вигляд млі сьогодні день старшого дошкільника або молодшого школяра. Добре, якщо малюк ще ходить до дитячого садочка. Тоді після обіду запропонуйте йому хоча б трішечки полежати та відпочити. Чому це важливо?

Є як мінімум дві причини. Перша це утомлена нервова система. Вона просить перемкнути її на повільний ритм, падати їй можливість відпочити. Часто батьки, не розуміючи всієї важливості денного відпочинку, навіть наполягають: «Мій удень не спить. Нехай пограє тихенько на килимку».

Є такі мами і тата, яким усе здається, що вони не встигнуть чогось дитину навчити. І замість тихої години вони вигадують для дитини різноманітні додаткові заняття та кружки.

Друга причина — це дитячий хребет. Він теж утомлюється. І йому необхідна перерва. Щоб м’язи розслабилися, щоб спинка полежала і шийка відпочила.

І все-таки останнім часом батьки частіше позбавляють своїх дітей тихої години. «Якщо мого сина вдень укладати, то він увечері довго не засинає»,— говорить мама. Так тому й не засинає, що вдень не укладають. Нервова система перестає працювати за принципом «ро­бота — відпочинок». Вона ніяк не може заспокоїтися й все працює, працює... Поки малюк зовсім не стомиться. Тому що вона, ця сама нервова система, більше не може бути активною.

Кожній людині непогано б удень полежати хоч півгодини і від­почити.

Дорослі часто шкодують, що вони позбавлені такої можливості. «Чому ж я в дитинстві не любив тиху годину?» — часом говорить до­рослий. А малятам і поготів просто необхідна ця денна «перерва».

До якою піку потрібно укладати дитину відпочивати вдень? Бажано як мінімум до закінчення початкової школи. Якщо немає можливості полежати годину-півтори, навіть п’ятнадцять, двадцять хвилин будуть корисні. До речі, старшокласникам таке розвантаження теж не зашкодило б, тому що їхній робочий день іноді триває понад 12 годин.

Як малюка привчити до денного відпочинку? Із найперших

днів життя дитини визначитеся режимом дня і намагайтеся

від нього не відступати. Тоді дитина звикне до зміни активності та спокою, організм сам навчиться заспокоюватися до певного часу вдень і ввечері.

Тиха година не повинна бути насильством над дитиною. Якщо малюк вередує і сильно протестує проти укладання в ліжечко, спробуйте прилягти поруч. Здорово допомагають книжки або казки. Тихим, спокійним голосом розповідайте або читайте захоплюючу історію, поступово сповільнюючи темп. Навіть якщо дитина не засне, певний час вона буде поводити себе тихесенько, лежачи в ліжечку. А ще Ви можете під час тихої години зробити малюкові легкий розслаблюю чий масаж. У цей час увімкніть спокійну музику зі звуками природи. Це допоможе дитині заспокоїтися.

Будити після денного сну краще м’яко та ніжно. Але роби ти це потрібно теж у певний час, причому щодня — у той самий. Якщо малюк хоче ще трохи полежати, не наполягайте. Можете увімкну ти неголосно бадьору музику, розповісти який-небудь веселий віршик, що допоможе прокинутися.

Денний сон допомагає дитині повернутися до ігор і занять бадьо­рою та сповненою сил. Тому не потрібно позбавляти її такої мож­ливості.

Як зробити так, щоб дитина відпочила вдень?

• Дотримуйтеся режиму дня.

• Не відмовляйтеся від тихої години, навіть якщо дитина вдень не за­синає. Нехай просто полежить.

• Якщо маля вередує і не хоче полежати, приляжте поруч, почитайте книжку або розкажіть казку.

• Відпочинок перед телевізором для малят неприпустимий.

• Не будіть дитину різко після денного сну. Нехай перехід від відпо­чинку до активності буде плавним.

• Обов'язково похваліть дитину, навіть якщо вона просто тихенько полежала.

ВИТЯГ З НАКАЗУ ВІДДІЛУ ОСВІТИ, КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ПІДГАЙЦІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

1 січня 2024 року                   с. Підгайці                                         № 01/01-12

Про організацію харчування 

дітей у закладах дошкільної освіти

Підгайцівської сільської ради

у 2024 році

Відповідно до статті 32 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», статті 56 Закону України  «Про освіту»,статті 35 « Про дошкільну освіту»,Закону України « Про охорону дитинства», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», Закону України «Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Постанови Кабінету Міністрів України  від 24.03.2021 №305 «Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку» (зі змінами), відповідно до рішення сесії Підгайцівської сільської ради № 38/25 від 22 грудня 2023 року, з метою забезпечення дітей в закладах загальної середньої та дошкільної  освіти раціональним харчуванням у межах бюджетних асигнувань,

НАКАЗУЮ:

1.  Директорам закладів дошкільної освіти  Підгайцівської сільської ради:

1.1.            Забезпечити організацію харчування дітей у ЗДО відповідно до вимог чинного законодавства.

1.2.            Встановити вартість харчування дітей у ЗДО Підгайцівської сільської ради у сумі 70 гривень.

1.3.            Встановити розмір батьківської плати за харчування дитини у ЗДО Підгайцівської сільської ради з 02 січня 2024 року  в розмірі 55% від фактичної вартості харчування дитини в день та 45% від вартості харчування на день за рахунок бюджету Підгайцівської сільської ради.

1.4.             Звільнити батьків, або осіб, які їх замінюють, від плати за харчування (100% вартості) дітей пільгових категорій у ЗДО після подання відповідних документів про їх статус за рахунок бюджетних коштів у робочі дні та без права відшкодування у разі відсутності вихованця у закладі освіти у робочий день:

−        дітей-сиріт,

−        дітей, позбавлених батьківського піклування,

−        дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах),

−        дітей з інвалідністю;

−    дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»,

−    дітей, які постраждали в наслідок воєнних дій і збройних конфліктів, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та з районів де ведуться активні бойові дії;

−     дітей з сімей учасників антитерористичної операції ,учасників бойових дій;

−    дітей , батьки яких мобілізовані;

−    дітей ,батьки яких перебувають (перебували ,загинули, померлих ,а також безвісти відсутні) в зоні ведення бойових дій ,АТО/ОСС;

−    дітей ,чиї батьки є бійцями добровольчого формування Підгайцівської громади;

−    дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах (визначені рішенням виконавчого комітету Підгайцівської сільської ради за поданням служби у справах дітей);

1.5.  Оновлювати за потреби списки дітей, які за рішенням виконавчого  комітету Підгайцівської сільської ради «Про безкоштовне харчування» (відповідно до наданих відділом соціального захисту документів) відносяться до пільгових категорій.

3 . Дітям з багатодітних сімей   встановити наступне співвідношення плати за харчування у закладах дошкільної освіти ,а саме: 50 відсотків від встановленої вартості харчування на день – батьківська плата, 50 відсотків від встановленої вартості харчування на день - за рахунок коштів бюджету Підгайцівської сільської ради