Творчість

Складати вірші В. Симоненко почав ще в шкільні роки і вміщував їх у стінгазеті. Перша збірка поезій «Тиша і грім» вийшла у світ у 1962році. Тема любові до Батьківщини, до рідної землі, до простих трудівників, що вирощують хліб, звучить у віршах поета.

Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), затаврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини України («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначне місце у творчості Симоненка. Поет знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Україна для нього — найдорожче у світі. Він називає її «дивом», своєю «молитвою, віковою розлукою» — бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України.

Своєрідним заповітом В. Симоненка стали його знамениті «Лебеді материнства», як гімн синівської любові, патріотизму. Частина цього твору (починаючи зі слів «Виростеш ти, сину…») покладена на музику і стала піснею. Зберігся рукопис вірша, який свідчить про велику роботу поета над текстом.

В. Симоненко був люблячим батьком. Син Олесь згадував як батько грався з дітьми, розповідав їм казки, читав вірші. Він навіть казку «Цар Плаксій та Лоскотон» написав за одну ніч, а наступного дня читав її вже Олесеві як своєму першому «критикові». А потім чинив так: ті рядки, що син запам’ятав – друкував, а інші – доробляв. Може, саме тому казку В. Симоненка так полюбляють діти.

Поет став однією із перших жертв радянської репресивної системи 1960-х, що будь-якими методами намагалася придушити рух опору “шестидесятників”: його чорнили і залякували, переслідували, забороняли друкуватися, замовчували після смерті. «Тиша і грім» – єдина збірка, що вийшла друком за життя Симоненка (1962), всі інші твори розповсюджувалися завдяки самвидаву, що жорстоко переслідувався владою. Вже після смерті його друзі доклали чимало зусиль, щоб побачили світ Симоненкові «Земне тяжіння» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), книжки «Лебеді материнства» (1981), том "Вибраних поезій "(1985) та дві книжки для дітей.

Page updated

Google Sites

Report abuse