Група  Т - 13 розряд 2 - 3

Мета уроку: формування знань про частини і конструкції будівель, вимоги  до будівель, їх класифікацію та основні частини будівель.

 Тип уроку: урок засвоєння нових знань

1. Прочитайте текстовий матеріал до уроку, відкрийте презентацію https://docs.google.com/presentation/d/1g8YbPk4drgBHpv47kR_dx19Y2Fjt4Wui/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true

законспектуйте основні правила та вирази. 

2. Дайте відповіді на запитання розміщені в домашньому завдані 

План

1. Поняття про будинки та споруди.

2. Вимоги до будинків .

3. Класифікація будівель.

4. Основні частини будівель.

Спорудою прийнято називати все, що штучно зведено людиною для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства

Будинком називається   наземна споруда, що має внутрішній простір, призначений і пристосований для того чи іншого виду людської діяльності (наприклад, житлові будинки, заводські корпуси, вокзали і т.д.).

Вимоги до будинків

v Функціональна доцільність

v Технічна доцільність

v Архітектурно-художня виразність

v Економічна доцільність.

З урахуванням вказаних впливів будинок повинен задовольняти вимогам міцності, стійкості і довговічності.

Міцністю будинку називається здатність сприймати впливи без руйнування та істотних залишкових деформацій.

Стійкістю (твердістю) будинку називається здатність зберігати рівновагу при зовнішніх впливах.

Довговічність означає міцність, стійкість і збереження  як будинку в цілому, так і його елементів у часі.

Класифікація будівель.

Будинки і споруди: цивільні, виробничі.

Цивільні: житлові, громадські.

Виробничі: промислові, сільськогосподарські.

Основні частини будівель

До основних конструктивних елементів будівель належать фундаменти, стіни, перекриття, перегородки, дах, сходи, вікна, двері тощо.

Залежно від сприймання навантаження виділяють несучі та захисні конструкції.

Несучі конструкції (фундамент, перекриття, стіни), крім власної маси, здатні сприймати й інші тимчасові та постійні навантаження.

Захисні конструкції (перегородки, двері, вікна) ніяких навантажень, крім власної маси, не несуть і призначені для поділу будівлі на окремі приміщення та захисту їх від навколишнього середовища.

Основа – масив грунту, розташований під фундаментом, що сприймає навантаження від будівлі або споруди.  Основи будівель поділяють на  природні і штучні

Фундамент – це підземна частина будівлі яка сприймає все навантаження від будівлі і передає його на ґрунт. Фундаменти бувають стрічкові, стовпчасті, пальові та суцільні(плитні)

Цоколь – це надземна частина фундаменту.

Глибина закладення фундаменту під внутрішні стіни і стовпи опалювальних будівель приймається залежно від глибини промерзання грунту, її призначають не менше 0,5 м.

Стіни – це вертикальні конструкції які опираються на фундамент.

Стіни поділяють на зовнішні та внутрішні.

 Стіни можуть бути:

несучими  якщо вони окрім власної маси сприймають навантаження від інших частин будівлі (перекриттів і даху),

самонесучими, якщо вони несуть навантаження тільки від власної маси стін всіх поверхів будівлі,

ненесучими (навісними).

Несучі стіни передають на фундамент навантаження від перекриттів та даху разом із власною вагою, самонесучі передають лише власну вагу та є огороджуючими конструкціями, ненесучі спираються не на фундамент, а на колони чи перекриття та є тільки огороджуючими конструкціями.

Перегородки – це вертикальні конструкції які опираються на перекриття і поділяють внутрішній простір будівлі на окремі приміщення.

Перекриття – це горизонтальні конструкції які поділяють будівлі на поверхи. Залежно від місця розміщення у будівлі перекриття може бути підвальним, міжповерховим або горищним.

Дах – це конструкція яка завершує будівлю і служить для захисту її від атмосферних впливів. Дах може бути одно, дво -, чотирисхилий, шатрової або іншої форми.

Сходи – це конструкції які служать для сполучення між поверхами. Сходи складаються з східців, площадок та поруччя.

Вікна – це прорізи в зовнішніх стінах які служать для освітлення приміщення та зорового обзору.

Простінок – це частина стіни між віконними прорізами.

Двері – це прорізи в внутрішніх і зовнішніх стінах які служать для сполучення між кімнатами або між будівлею і зовнішнім середовищем.

Перемички – це конструкції які перекривають віконні або дверні прорізи

Ніші – це заглиблення в стінах в яких розміщують, прилади опалення, вбудовані шафи тощо

Пілястри – це вертикальні потовщення стін прямокутного перерізу. Вертикальні потовщення стін напівкруглого перерізу називаються напівколонами. Не значні потовщення стін (до 250 мм) значної протяжності називаються розкреповками (пристінками)

Балкон – це відкрита тераса яка виступає за площину зовнішньої стіни і огороджена з трьох боків перилами.

Лоджія – це тераса, вбудована в габарити будинку, обгороджена з трьох боків і відкрита тільки з боку фасаду.

Еркер – це частина кімнати яка виступає зовні фасаду і освітлюється кількома вікнами

Карнизи – це горизонтальні виступи на зовнішній стіні: – вінцевий карниз завершує зовнішню стіну і служить для захисту стін від вологи; Пояски – це карнизи між поверхами;

Сандрики – це невеликі карнизи розташовані над вікнами та дверима

Парапет  — прямокутне завершення стіни, на 0,7... 1 м виступаюче над дахом

Фронтон – це ділянка стіни, зазвичай трикутної форми, яка огороджує горище у разі влаштування даху двосхилої форми.  

Контрфорс - підпірна  стінка , що  допомагає  стінам  витримувати горизонтальні навантаження.

Брандмауєр - неспалима  поперечна  стінка без  отворів , що  виступає  над  дахом в довгих  будівлях для  захисту  від  можливої  пожежі

 Житлові будинки за довговічністю поділяють на п’ять ступенів:

І – термін експлуатації 150 років;

ІІ – термін експлуатації 125 років;

ІІІ – термін експлуатації менше 100 років;

ІV – термін експлуатації не менше 50 років;

V – термін експлуатації не менше 30 років.

Домашнє завдання. 

Перейдіть за посиланням та дайте відповіді на запитання.

https://forms.gle/Xn8xvMduKfyKMqnA6

1. Уважно прочитайте матеріали уроку.

2. Подивіться  матеріали презентації

3. Дайте відповіді ( в зошиті) на контрольні запитання.

Мета уроку: формування знань про облицювальні роботи, їх значення у будівництві, вміти застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

Вивчення цього матеріалу дозволить вам знати навіщо облицьовують поверхні, які бувають види  облицювання, які функції виконує облицювання.

 Опоряджувальні роботи вирізняються з – поміж інших будівельних процесів великою кількістю операцій, різноманітністю способів іх виконання, широкою гаммою використовуваних матеріалів

—  Опоряджувальні роботи в будівництві

Це комплекс технологічних процесів, що виконуються з метою надання поверхням конструкції будинків і споруд захисних і декоративних властивостей і певного архітектурно-естетичного  вигляду.

—  У сучасному будівництві опоряджувальні роботи поділяють на дві групи: власне опоряджувальні і опоряджувально-монтажні роботи

Власне опоряджувальні роботи

•  Облицювальними роботами називають сукупність будівельних процесів, результатом виконання яких є облицювання конструкцій або частин будинків і споруд.

Облицювання – шар опорядження з плиток, плит, листів, панелей, щитів та профільних деталей, яке кріплять до опоряджувальної поверхні за допомогою розчину, клею або механічними кріпильними засобами. Роботи, пов`язані з опорядженням поверхонь будівель штучними матеріалами називають облицювальними.

Плитка закріплена на поверхні конструктивного елемента, яка утворює  лицьовий шар, називається плитковим облицюванням.

Вироби для облицювання бувають

природними і штучними; правильної та неправильної форми з твердих гірських порід різного геологічного походження або з кераміки та пластмас.

Розрізняють зовнішнє (фасадів будівель) і внутрішнє (стін, перегородок, підлог і інших елементів будівель всередині приміщень) облицювання

Призначення облицювання

•  Підвищити: естетичність поверхні; морозостійкість поверхні;

•  Полегшити умови догляду за поверхнею, її прибирання та миття;

•   Зменшити: шорсткість поверхні; зношення та забруднення поверхні; зменшити рівень водопоглинання та водопропикнення поверхонь;

•      Збільшити міцність поверхні;

•      Подовжити строк експлуатації конструкції.

Функції облицювання:

захисні - захищають поверхні від зволоження, механічного пошкодження, впливу вогню, хімічних речовин;

санітарно-гігієнічні - забезпечують підтримку необхідних норм чистоти, зручності прибирання;

декоративні - надають облицьованим поверхонь красивого зовнішнішнього вигляду.

СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ ОБЛИЦЮВАННЯ

•       - підготовка основи

•      - влаштування гідроізоляції;

•      - розмічання поверхні;

•      - приготування клейового розчину;

•      - різання плиток;

•      - укладання плиток;

•      - заповнення швів між плитками.

6.Узагальнення і систематизація знань ( 6 хв)

Контрольні запитання.

1. Що називають облицюванням?

2. Які бувають вироби для облицювання?

3. Які функції облицювання?

4. Яке призначення облицювання?

5. Яка структура процесу облицювання?

7. Підведення підсумків

8. Домашнє завдання:

Г.М.Добровольський Штукатурні і облицювальні роботи  Ст 161

Мета уроку: Сформувати в учнів знання про види облицювань з плиткових матеріалів;вміти застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

 Прочитати матеріали теми та подивитись презентацію. Виконати домашнє завдання.

Отже як ми вивчили на попередньому уроці

Опорядження плиткою поверхонь (вертикальне і горизонтальне) в приміщеннях виконує такі функції:

• захисні - охороняє поверхні від зволоження, механічного пошко­дження, впливу вогню, хімічних речовин;

• санітарно-гігієнічні, які забезпе­чують дотримання необхідних норм чистоти, зручності приби­рання;

• декоративні, що надають облицювальним поверхням ошатного зовнішнього вигляду.

 Плитка, закріплена на поверхні конструктивного елемента, яка утворює лицьовий шар, називається облицюванням. Розрізняють такі його види:

• зовнішнє облицювання (фасадних поверхонь стін);

• внутрішнє (у приміщеннях будівлі).

Вивчення цього матеріалу дозволить Вам знати:які є види плиткових облицювань, які матеріали застосовують для облицювання внутрішніх та зовнішніх конструктивних елементів

1. Застосування облицювальної плитки

Найбільш поширеними є наступні варіанти виконання.

Для стін

Плитка порівняно невеликого розміру, квадратної або прямокутної форми. Міцність поверхні і самої плитки є середньою, однак правильно покладений матеріал служить впродовж багатьох років, з легкістю витримує миття і чищення, у тому числі з використанням побутової хімії. Така плитка є основою облицювання стін.

Для підлоги

Тут використовуються квадратні або прямокутні пластини збільшеного розміру. Їх міцність є максимально високою — саме на таку плитку припадає найбільше навантаження. Плитка для підлоги відрізняється високою стійкістю до механічних впливів і ударному навантаженні.

Декор

Така плитка являє собою декоративні вставки, які використовуються для того, щоб створювати оригінальний дизайн при облицюванні. Декор може мати ту ж форму і розмір, що і основна плитка — в цьому випадку різниця буде полягати лише в малюнку поверхні. Також зустрічається виконання, при якому декоративні елементи мають нестандартну форму або зменшений розмір.

Бордюр

Керамічна плитка зазвичай прямокутної форми, яка використовується для розмежування зон облицювання (наприклад, бордюр може використовуватися для того, щоб відокремити нижню частину стіни від верхньої). Інший варіант використання бордюру — застосування при зонуванні приміщень. У такому разі бордюр може викладатися як горизонтально, так і вертикально.

2. Види облицювань

 Внутрішні облицювання конструктивних елементів виконують з керамічних, скляних, керамогранітних, бетонно-мозаїчних, полівінілхлоридних та  інших плиток.

На сьогоднішній день найпоширеніший варіант облицювання це облицювання керамічною плиткою.

Облицювання з використанням керамограніта вважається найміцнішим, що обумовлено його більш щільною структурою. Переваги облицювання: висока міцність, надійність і довговічність.

Облицювання клінкерною плиткою.

Для цього облицьовування характерною є щільна структура, завдяки чому вона виходить міцною, стійкою до зносу і практичною. Природний колір матеріалу – червоний теракотовий, однак зараз він буває всіх кольорів і відтінків.

Особливо популярна клінкерна плитка при обробці фасадів, басейнів, оскільки вона не боїться впливу вологи.

Облицювання скляною плиткою.

Відмінністю від інших видів є красива глянцева поверхня обробки, її можна мити із застосуванням побутової хімії, вона не боїться вологості або перепаду температур і проста в нарізці. Використовується в основному для обробки стін

Облицювання мозаїчними плитками.

«Брекчія» -  різновид мозаїчних покриттів, які виконують з уламків гранітних або мармурових плит, занурених у незатверділу розчинну суміш. Уламки плит укладають без певної системи, але на відстані одна від одної не більше 10 мм.

Мозаїка представляє собою плитку невеликого розміру, яка викладається так, щоб сформувати однорідну поверхню або візерунок (наприклад, чергуванням плиток різного кольору у певній послідовності). Мозаїчна плитка може продаватися «листами» — вона вже готова до приклеювання на стіну, і викладати окремо кожен елемент не потрібно.

Часто мозаїчну плитку використовують для облицювання басейнів.

Басейн – модна і дорога інженерна споруда, яка користується популярністю у власників особняків і вілл. Для його облицювання застосовуються міцні матеріали, які повинні володіти низьким водопоглинанням і стійкістю до дії всіляких дезінфікуючих і миючих засобів. Оптимальним матеріалом для облицювання бортів басейну і всієї території є глазурована і не глазурована плитка.

Сходи. Сходи служать для подолання підйомів і спусків, але вони також виступають важливою складовою в організації, як зовнішнього, так і внутрішнього простору. З огляду на високі вимоги, які пред’являються до обробних матеріалів сходів і сходинок, найоптимальнішими будматеріалами вважаються клінкер і керамограніт.

Фасад будинку. Фасад – це по суті обличчя будинку. Тому будівельники, дизайнери та архітектори працюють над тим, щоб зробити це обличчя привабливим і стильним, а також довговічним і стійким до впливу різних агресивних чинників. Існує безліч варіантів фасадної обробки будинків, які залежать від конструкції будівлі, поверховості та області забудови.

Для облицювання фасадів часто використовують плитки із штучного або природного каменю, клінкерна плитка. Сьогодні все більшої популярності набуває спосіб влаштування захисного екрану, який монтується з відступом від зовнішньої стіни, тим самим створюючи оптимальні умови для експлуатації.

Варіанти комплектації

При покупці плитки важливо звернути увагу на її тип: колекційна або неколекційна.

Перша являє собою повний набір елементів, підібраних в одному стилі і колірній гамі. Іноді вона пропонується з готовими розкладками поєднань.

Неколекційна - це варіанти облицювання в різних відтінках, серед яких потрібний колір покупець вибирає на свій розсуд.

Домашнє завдання: 

1. Прочитати матеріали теми

2.  Законспектувати презентацію

А.М. Власенко та інші,  підручник «Лицювальник-плиточник» стор. 97-101 

1. Подивіться та прочитайте презентацію

2. Дайте відповіді на контрольні запитання ( в зошиті)

Мета уроку: забезпечити в учнів знання про вибір рисунка плитки; вміти застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

Вивчення цього матеріалу дозволить Вам знати: як кваліфіковано вибирати облицювальні вироби за їх розмірами, кольором, формою залежно від розміру приміщень та їх призначення, як впливає ширина шва на декоративну виразність облицювання.

Контрольні запитання

1. Що впливає на декоративну виразність стін і підлог при укладанні облицювальної плитки?

2. Що враховують під час вибору рисунка облицювання?

3. Як впливають розміри приміщень на вибір рисунка облицювання?

4. Які кольори плитки вибирають, щоб візуально збільшити колір приміщення?

5. Яка плитка називаєься структурна?

6. Як називають плитку з мікрорельєфом?

7. Які кольори плитки створюють відчуття прохолоди?

8. Як правильно підбирати плитку білого кольору?

9. Які переваги діагональної розкладки плитки?

Відкрийте презентацію, законспектуйте

Дайте відповіді на тестові завдання https://forms.gle/fYfy4QiKnt9NFtFt6   

Мета уроку:формування понятть про загальні правила укладання плитки, вміти застосовувати одержані знання на практиці, навички самостійної роботи, культуру спілкування, вміння висловлювати свої думки.

План.

1. Вимоги до основи

2. Розмітка поверхонь

3. Загальні правила укладання плитки

4. Приготування клейових сумішей

5. Контроль облицювання

Контроль знань. 

зробіть тестові завдання. 

На вивчення теми уроку відводиться 2 години:

1.  Відкрийте презентацію, уважно прочитайте та законспектуйте

2. Перевірте себе перейдіть за посиланням https://learningapps.org/watch?v=p6h5p5vav23

3. Дайте відповіді на тестові завдання https://forms.gle/pSc1rBxLHc66XL3j7

Мета уроку: формування знань про сортування плиток за розміром, кольором та гатунком, : розвивати логічне мислення ,самостійність і творчість здобувачів освіти по сортуванні плиток за кольором, формою, малюнком 

1. Прочитайте матеріали уроку

2. Подивіться презентацію

3. Дайте відповіді на контрольні запитання ( в зошиті)

4. Дайте відповіді на тестові запитання. https://forms.gle/DCWeKU7CBh8jnaBg8

Мета уроку: Сформувати в учнів знання про розрізування та перерубування керамічних плиток, інструмент який використовують при розрізувані та розрубуванні плиток ;вміти застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

План уроку.

1. Інструменти для розрізування плиток.

2. Підготовка керамічної плитки до розрізання.

3. Розрізання керамічної плитки склорізом

4. Плиткорізи – щипці.

5. Використання механічного плиткоріза.

6. Електричний плиткоріз.

7. Різка плитки болгаркою.

8. Різання плитки електролобзиком.

9. Розрубування керамічних плиток.

Який же інструмент ми використовуємо під час розрізання керамічної плитки?

Якщо масштаби робіт невеликі, плитка буде укладатися на стіну, то можна обійтись простим склорізом. Якщо плитку потрібно розрізати досить часто то краще скористатися механічним плиткорізом. І якщо установка плитки поставлена на широкий потік, і є необхідність в постійному розрізанні керамічної плитки то найкраще використовувати електричний плиткоріз. Для товстих та твердих плиток використовують болгарку, Для прорізування фігурних ліній = електролобзик.

Підготовка керамічної плитки до розрізання.

1. Підготувати робочу поверхню, на якій буде різатись плитка. (бажано взяти дерев’яну підкладку, наприклад шматок фанери)

2. Розмітка керамічної плитки (використовують м’який олівець або маркер). 

Після виміру необхідної відстані на плитку наноситься лінія розрізу. Мітка наносится на емаль по лінійці або шаблону. (Ширина відламуваної частини плитки 

не повина бути менше 8 мм, так як меншу ширину неможливо буде надломити без пошкодження плитки) Якщо потрібно відламати дуже  вузьку смужку, то її 

можна просто сточити наждаковим каменем.

3. Якщо плитку укладаємо на цементний розчин, то її замочують водою. Ту плитку яку будуть розрізати або просвердлювати витримують у воді не менше

 години, а якщо плитку розрізають за допомогою склоріза то цей час збільшують 

у 2-3 рази.

   Розрізання керамічної плитки склорізом.

Розмочену і розмічену плитку потрібно покласти на рівну поверхню і провести 

по відміченій лінії склорізом, рівномірно натискаючи на нього. (Для полегшення процесу приставляють лінійку або рівний брусок, відступивши на товщину склоріза)

Лінію слід проводити тільки один раз!!! Тоді плитку розламують по лінії розрізу різким рухом рук. Для відламування вузьких смужок краще скористатися плоскогубцями, а саму плитку притиснути до міцної рівної поверхні. Щербини та нерівності можна доламати спеціальними кліщами. Площина розлому обробляється наждачним папером  або каменем.

4. Плиткорізи – щипці.

З одного боку цей інструмент оснащений поперечною пластиною, а з іншого – металевим роликом діаметром в 1,5 см.  Для розрізання плитки потрібно накреслити розмітку і провести лінію роликом з невеликим натиском у напрямку до себе. На плитці залишиться чітка смуга канавки. Потім потрібно завести плитку в роз’єм щипців уздовж позовжньої лінії зрізу. Поперечна частина щипців повинна розташуватися на глазурованій поверхні, а прямолінійна основа притискається до зворотного боку. Розмітка зрізу повинна проходити чітко по середині верхньої пластини. При стиснені щипців плитка розламується точно по наміченій лінії.

5. Використання механічного плиткоріза.

Дане пристосування спрощує різання плитки, але має обмеження в ширині відрізання поверхні. Смужка не повинна бути вужча 5 см. Плиткоріз обов’язково потрібно встановити на рівну поверхню.

Технологія різання керамічної плитки ручним плиткорізом:

1.          Нанесіть на плитку лінію, за якою буде проходити різ.

2.          Покладіть плитку на станину плиткоріза так, щоб лінія на матеріалі співпала з лінією руху різця.

3.          Плавно рухайте каретку з роликом, слідкуючи, щоб зусилля, яке ви докладаєте до плитки, було однаковим за всією довжиною різу. Водночас глибина 

різа має бути достатньою, щоб ви змогли легко й точно розламати плитку.

4.          Приведіть рукоятку плиткоріза у робоче положення та одним впевненим натисканням розламайте плитку на частини за лінією різу.

Найбільш важлива частина — лезо. Валик має обертатися плавно та не заїдати. Також перевірте, що каретка вільно рухається по направляючим, під час її переміщення не має бути ривків або заїдань.

6. Електричний плиткоріз.

Один з найзручніших інструментів, що дозволяє різати кераміку рівно та акуратно.

Щоб правильно різати плитку електричним плиткорізом, потрібно виконати наступні етапи:

1.          Проведіть розмічування фрагмента, який будете різати. Для цього нанесіть на матеріал лінію олівцем або маркером.

2.          Помістіть плитку на станину верстата.

3.          Увімкніть обладнання. Якщо у моделі є функція подачі води, переконайтеся, що вона працює.

4.          З невеликим зусиллям подавайте плитку на ріжучий диск. Коли він 

увійде до матеріалу, можна почати подавати плитку трохи сильніше, а перед закінченням різу знову зменшити силу натискання. Це допоможе уникнути сколів 

на крайках.

5.          Після того, як різання закінчене, вимкніть обладнання та подачу води.

Щоб ріжучий диск прослугував довго та не вийшов з ладу надто швидко, не забувайте міняти воду у бачку інструмента. Важливо стежити за швидкістю подачі кераміки, так як занадто швидка подача може призвести до перегріву і розтріскування.

Робота з електричним інструментом небезпечніше, ніж з ручним, тому потрібно приділяти велику увагу техніці безпеки та правилам роботи. Застосовувати індивідуальні засоби захисту очей і органів слуху. Працювати з електричним плиткорізом в рукавичках заборонено.

7. Різка плитки болгаркою.

Болгаркою можна розрізати плитку на частини, відрізати від неї шматки будь якого розміру. Але перш ніж різати керамічну плитку цим інструментом, слід врахувати, що при роботі з ним потрібна максимальна обережність. Різання керамічної плитки болгаркою супроводжується великим виділенням пилу і шуму. Тому, в тій годину, як ріжемо керамічну плитку болгаркою, необхідно використовувати навушники, окуляри і респіратор.

На болгарку можна встановити алмазний диск, це дозволить полегшити різання плитки.

·              Встановлюємо на інструмент ріжучий диск.

·              Розмічаємо смугу різу.

·              Надійно затискаємо матеріал на рівній поверхні.

·              Плавно і без сильного натиску починаємо процес різання, рухатися потрібно від себе.

·              На першому етапі виконується неглибокий надріз, потім борозна поступово поглиблюється.

·              Поділ плитки на частини проводиться вже відомим для нас способом, уклавши на край столу, акуратно відламавши необхідну частину.

8. Різання плитки електролобзиком.

Електролобзик незамінний інструмент, якщо необхідно відрізати плитку по кривій лінії, необхідно лише придбати спеціальну абразивну пилку, однак цей метод не підходить для  керамограніта, а лише для настінної керамічної плитки.

Технологія різання лобзиком.

·              Відзначаємо олівцем або маркером лінію різання.

·              Перевіряємо установку на лобзику пилочки з алмазним напиленням.

·              Без особливого натиску, плавно починаємо різання кахля.

·              Для запобігання поломки ріжучого елемента, не просуваємо інструмент вперед до повного прорізання плитки.

·              Слідкуємо , щоб лобзик постійно знаходився у вертикальному положенні.

9. Розрубування керамічних плиток.

Керамічні плитки для підлог розрубують, користуючись молотками плиточника. Для цього плитку кладуть на коліно і на ній вздовж наміченої лінії розрізу молотком плиточника масою 70—80 г насікають борозну. Ударяти молотком потрібно так, щоб кожний новий слід удару трохи заходив на попередній. На ребрах борозна повинна бути глибшою. Потім плитку перевертають і насікають із зворотної сторони також 

по лінії розрізу. Після цього плитку прикривають ганчіркою і, утримуючи в руці, вдаряють по ній молотком більшої маси (300—400 г). Плитка розколеться. Перерубана плитка завжди має вищерблені кромки. Вирівнюють їх за допомогою точильного бруска

6. Узагальнення і систематизація знань.(10 хв)

Поради щодо різу плитки

·              Щоб підвищити шанс успішного різу, можна замочити плитку на 1 годину у воді.

·              Проводьте розмічування маркером або м’яким олівцем — така лінія 

буде добре видна на поверхні плитки.

·              Щоб лінія розмічування вийшла рівною, не забувайте користатися лінійкою або металевим кутником.

·              Під час роботи ручним плиткорізом проводьте різцем по поверхні 

тільки один раз та одразу по всій довжині.

·              Не забувайте змащувати інструменти, щоб ролик рухався плавно.

·              Якщо зріз вийшов не ідеально рівним, можна обробити його наждачкою.

Контрольні запитання.

1. Як підготувати керамічну плитку до розрізання?

2. Що використовують для розмітки керамічної плитки?

3. Яка найменша ширина відламуваної частини плитки? Чому?   (не повина бути менше 8 мм, так як меншу ширину неможливо буде надломити без пошкодження плитки)

4. Які інструменти використовують для розрізування плитки?

5. Яка технологія різання керамічної плитки ручним плиткорізом?

6. До чого може призвести занадто швидка подача плитки під час розрізання її електричним плиткорізом? (може призвести до перегріву і розтріскування.)

7. Чи можна розрізати електролобзиком керамогранітні плитки? (ні)

8. Який інструмент використовують при розрубувані плиток? (молоток плиточника)

9. Як розрізати плитку болгаркою?

10. Правила техніки безпеки при розрізуванні плитки.

1. Прочитати матеріали уроку, подивитись презентацію.

2. Дати відповіді на контрольні запитання

3. Дати відповіді на тестові питання.  https://www.classtime.com/code/6YD5MN 

Мета уроку: Сформувати в учнів знання про висвердлювання отворів різного діаметру в керамічних плитках, інструмент який використовують при висвердлювані отворів; вміти застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

Одним із найвідповідальніших процесів при різані плитки є її свердління. Під час облицювальних робіт виникає  необхідність вирізати отвір в керамічній плитці під каналізаційну (з діаметром 50 мм) або водопровідну трубу (діаметр 20-24мм), або розетку (діаметр 65мм). Розглянемо, які інструменти застосовуються для цього і як можна вирізати отвір у керамічній плитці 

1. Висвердлювання отворів невеликого діаметру.

2. Використання коронок для кахлю

3. Висвердлювання отворів «балеринкою»

4. Висвердлювання великих отворів.

5. Вирізання отворів вольфрамовою струною.

6. Вирізання отворів болгаркою

1. Для висвердлювання невеликих отворів у керамічній плитці вибирають спеціальні списоподібні свердла. Списоподібні свердла підбираються під діаметр дюбеля – від 3 до 12 мм. Головною особливістю даного свердла є форма його ріжучої частини, оснащена оснащена твердосплавною пластиною із загостреним кінцем, що дає можливість почати процес свердління у встановленій точці більш точно. Аналогічні свердла використовуються для свердління скла – ще більш слизького матеріалу.

Для більш точного попадання в потрібне розмічене місце при свердлінні рекомендується розмітити місце свердління і приклеїти на це місце шматочок скотчу. Або наклеїти шматочок малярської стрічки і вже на ній розмітити місце свердління.

Оскільки в результаті свердління можуть утворитися дрібні частинки і осколки, то використовують захисні окуляри. Також в інструменті необхідно відключити ударний режим.

Свердління починають на невеликій швидкості, а потім її збільшують. Під час роботи малярська стрічка утримує свердло і запобігає зісковзуванню. Свердлимо кахельну плитку правильно – строго під 90 °.  Пил під час свердління обережно видаляють пилосмоком, щоб він не забруднив отвір і між плиткові шви.

Якщо плитка ще не приклеєна до стіни, укладаємо її на рівну поверхню, бажано на лист гіпсокартону або дерева.

Якщо потрібно зробити більш глибокий отвір і зануритись в стіну, чинимо так. Спочатку просвердлюємо плитку наскрізь списоподібним свердлом, а потім міняємо свердло на побідитове для бетону.

2. Використання коронок для кахлю

Для того, щоб зробити отвір під трубу, розетку, тощо використовуються спеціальні коронки. Коронки для свердління великих отворів по керамічній плитці бувають двох видів – з алмазним напиленням і зубами з побідиту. Максимальний результат з ідеально рівними краями дають алмазні коронки. Вони мають різний діаметр, продаються набором і поштучно. Свердління проводиться методом обертання коронки одягненою на направляюче свердло.

Технологія просвердлювання отворів алмазною коронкою.

1. Розмітити центра отвору та наклеїти малярний скотч.

2. Встановити коронку потрібного діаметра та розпочати свердління на максимально низьких обертах.

3. Тримати інструмент перпендикулярно до стіни

4. Щоб уникнути надмірного нагрівання поверхні, під час свердління поливайте її водою.

Простіший варіант для домашнього користування – коронки з побідитовими зубами. Діаметр таких насадок також різний, досягає 15 см. Однак у таких коронок для кахельної плитки є один істотний недолік – швидка зношуваність. 

3. Висвердлювання отворів «балеринкою»

Суть даного методу наступна: рухливий різець, закріплений на штанзі, обертається за допомогою електроінструменту разом з напрямних свердлом. Завдяки рухливості різця і можливості його переміщення по штанзі інструмент можна налаштувати на будь-який необхідний діаметр отвору в межах довжини штанги

«Балеринка» разом із напрямним свердлом кріпиться в патроні електродриля, після чого на малих оборотах відбувається свердління кахелю.

1. Спочатку намічається стартовий отвір. (Деякі майстри спочатку просвердлюють у центрі майбутнього отвору невелику дірку перовим свердлом, а потім у неї вже вставляють центрувальне вістря балеринки)

2. Прорізається шар глазурі

3. Під прямим кутом просвердлюванням отвори з лицьового боку. 

4. Потім перевертаємо плитку зворотною стороною і проробляємо такі ж маніпуляції. 

5. При необхідності можна підрівняти наждачним папером.

Важливо під час роботи зберігати нерухомість дрилі, для цього ставлять її на спеціальний штатив. Свердлити тільки на низьких оборотах, притримуючи кахель.

4. Висвердлювання великих отворів.

 Для отримання отворів великого діаметра можна використовувати наступний прийом. Розмічаємо центр і прокреслюємо лінію окружності необхідного діаметра; Заправляємо в електродриль свердло по кераміці (або звичайне свердло по бетону) маленького діаметру, і з його допомогою висвердлюємо по всій довжині маленькі дірки з внутрішньої сторони отвору. Вони повинні бути якомога ближче одна до одної. Видаляємо висвердлену внутрішню частину. За допомогою кусачок або плоскогубців прибираємо задирки, які залишились у нашому отворі. Остаточно шліфуємо внутрішній діаметр наждачним папером або абразивним каменем.

5. Вирізання отворів вольфрамовою струною.

Всі перераховані вище способи пов’язані з використанням електроінструменту. Ризик розколу і розтріскування матеріалу зменшується, якщо застосовувати ручний інструмент. Так чим же можна вручну свердлити плитку під монтаж розеток, вимикачів, обладнання, комунікацій та інших цілей?

З цим завданням відмінно справляється вольфрамова струна, що вставляється замість ріжучого полотна в ручну пилку. Хоча і тут один отвір, щоб протягнути струну, доведеться просвердлити електродрилем. Потім вставити в нього вольфрамову ріжучу струну і поступально-обертальними рухами пропиляти в плитці отвір за наміченим контуру.

6. Вирізання отворів болгаркою

 Можна вирізати отвір без всяких спеціальних пристосувань, використовуючи при цьому лише болгарку з алмазним диском і плиткові кусачки, звані в майстровий середовищі «папугами». Операція виконується в три етапи.

Плитку прикладають до стіни, в якій знаходиться круглий отвір під розетку, двома торцями по черзі, відзначаючи олівцем її межі.

Потім переносять мітки з торців на виворітну сторону кахлю.

Проводять прямі лінії, використовуючи замість лінійки іншу плитку, та отримують на місці перетину квадрат зі стороною, рівною діаметру отвору.

Далі в намальованому квадраті з’єднують середини протилежних сторін. В результаті отримують дві пересічні прямі, які ділять квадрат на чотири однакові частини.

З’єднують точки дугами, які утворюють контури майбутнього круглого отвору.

На другому етапі початку вирізають квадратний отвір. Для цього роблять пропили диск з алмазним напиленням по намічених осях, що з’єднує середини сторін квадрату

Після цього болгаркою роблять ще чотири прямих різа, в результаті яких відвалюються чотири маленьких трикутника. Виходить квадрат, але тільки повернутий на 90 градусів. Залишається додати отвору бажану круглу форму за допомогою іншого інструменту.

Беруть плиткові кусачки і акуратно відкушують невеликі фрагменти, орієнтуючись по круглій розмітці. Плитку з готовим отвором прикладають до стіни для примірки. При необхідності коригують розмітку і відбирають по ній краю, виступаючі за межі підрозетника.

Контрольні запитання.

1. Якими інструментами користуються при висвердлюванні отворів в плитках?

2. Що являє собою списоподібне свердло? Для висвердлювання яких отворів застосовують дані свердла?

3. Технологія висвердлювання отворів списоподібним свердлом?

4.Які бувають коронки для висвердлювання отворів?

5. Технологія просвердлювання отворів алмазною коронкою

6. Як висвердлюють отвори в плитці «балеринкою»?

7. Як можна висвердлити отвори великого діаметру?

8. Як вирізати отвір болгаркою?

Подивитись презентацію та законспектувати.

Подивитись презентацію та законспектувати 

Мета: формування знань про типи поверхонь, що облицьовуються, їх основні недоліки

1. Бетонні поверхні  -  як  правило  це  поверхні  несучих  та  ненесучих  бетонних  та  залізобетонних  конструкцій. Також  до  бетонних   поверхонь  можна  віднести бетонні  основи  підлог. Ця  поверхня -  міцна, стійка  мінеральна  основа здатна  витримати  значні  навантаження. Водопоглинання такої  поверхні  невисоке.

Можливі  дефекти  поверхні: раковини, напливи  бетону, тріщини, жирові  плями,  висоли. Бетонні  поверхні  облицьовують  на  клеях  та  мастиках.

2. Цегляні поверхні при  облицюванні одні  з  найпоширеніших . Вони є  міцною  стійкою  основою  під  облицювання.  В  залежності  від  виду  цегли  можуть  бути  водопоглинальні і  не  водопоглинальні  ,  мати  різну  ступінь вологості  особливо  це  стосується  свіжої  та  старої  цегляної  кладки.

Основними  дефектами  є нерівність  поверхні (внаслідок  неякісного  виконання  мулярських  робіт), горби , западини. Цегляні  поверхні  облицьовують  як  правило  на  розчині  або попередньо  штукатурять  для  облицювання  на  клеях  та  мастиках.

3. Дерев'яні поверхні  нестійкі  основи  що  деформуються  і   вимагають особливої підготовки. Слід пам'ятати, що свіжо-зрубані дерев'яні стіни можна облицьовувати лише через рік, коли закінчиться їх усадка.

4. Гіпсокартонні  поверхні - нестійкі  основи  , що  деформуються . Набувають  значної  популярності. Як  правило  рівні  та  непотребують  додатковового  вирівнювання під  облицювання  плиткою,  лише  потребують  особливої  підготовки  та  особливих  матеріалів.

5. Раніше облицьванні  поверхні - застосування  сучасних  матеріалів дозволяє  облицьовувати  поверхні  навіть по  ранішеукладеному плитковому  облицюванню  або  наприклад  по  фарбовому  покриттю.

1. Подивіться презентацію та законспектуйте

2. Прочитайте правила підготовки поверхонь та запам'ятайте

3. Дайте відповіді на тестові завдання  https://forms.gle/dPM6WwnBoxoUKy2C8

Основні правила підготовки поверхонь

1. Міцність і довговічність облицювання значною мірою залежить від якості підготовки основи.

2. Поверхні стін (основ), призначені для облицювання, не повинні мати відхилення від вертикалі більш ніж на 10 мм. Окремі нерівності основи, що визначають двометровою рейкою, не повніші перевищувати 10 мм.

3. Бетонні поверхні ретельно витирають. Відхилення поверхні від вертикалі більші за 10 мм можна усувати вирівнюючим шаром цементного розчину без наступного загладжування та затирання.

4. Відхилення бетонної поверхні більші за 15 мм необхідно усувати вирівнюючим шаром цементного розчину, нанесеним на міцно закріплену сталеву сітку. Сітку закріплюють дюбелями, пристріляними будівельно-монтажним пістолетом.

5. Деякі опуклості на поверхні більші за 10 мм можна зрубувати або усувати вирівнюючою накиддю з цементного розчину.

6. Западини глибиною 15 мм і більше необхідно зарівнювати цементним розчином, попередньо заґрунтувавши дефектні місця.

4. Олійні і жирові плями можна виводити 3% -м розчином соляної кислоти або 5% -м розчином кальцинованої соди. Залишки кислоти (на місці виведених плям) необхідно змивати чистою водою за допомогою щітки.

8. Для кращого зчеплення плитки з основою на гладеньку поверхню необхідно нанести насічки у вигляді неглибоких рівчачків за допомогою електричного молотка або скарпеля.

9. Пил з поверхні насічки видаляють щіткою, змоченою у воді.

Ю. Цегляні поверхні стін, стовпів і перегородок, викладених упустошовку (шви на глибину 15 мм, не заповнені розчином), вивіряють. Відхилення поверхні від вертикалі, а також місцеві нерівності, які перевищують встановлені допуски, усувають вирівнювальним шаром цементного розчину.

11. Підтікання затверділого розчину, бруд з поверхні цегляної кладки усувають стальним скарпелем або металевою щіткою.

12. Неміцні ділянки цегляної кладки і окремі цеглини з відшарованими поверхневими частинами виявляють легким постукуванням молотка.

13. Виявленні дефектні місця відбивають, а пошкоджені ділянки замазують цементним розчином.

14. Цегляні поверхні, викладені з підрізанням розчину (шви, заповнені розчином) окрім очищення підтікань розчину, бруду, пилу, відбивання відшарованих частинок насікають пневматичним молотком або ручним інструментом.

15. Підготовку цегляних поверхонь до облицювання закінчують промиванням водою.

16. Основу вважають рівною, якщо при перевірці контрольною рейкою просвіт між основою і рейкою не перевищує 5 мм. Нерівності (горби) зрубують, а вибоїни і раковини закладають цементним розчином. 

Мета уроку: Формування знань про влаштування гідроізоляції,  значення гідроізоляційних робіт та їх види.

1. Подивіться та законспектуйте презентацію

2. для закріплення теми відгадайте кросворд https://learningapps.org/watch?v=pcnvkgpmt22

Мета уроку: формування знань про види рівнів, призначення рівнів та виска, будову бульбашкового рівня

Домашнє завдання.

Дайте відповіді в зошиті на запитання.

1. Що являє собою висок?

2. Яке призначення висків?

3. Які є види рівнів?

4. Яка будова будівельного бульбашкового рівня рівня?

5. Для чого призначений гнучкий водяний рівень?

6. Будова водяного(гідравлічного) рівня.

7. Для чого призначені лазерні рівні?

8. Які є види лазерних рівнів?

Контрольні запитання. 

1 Що називають вивішуванням?

2. На яку відстань повинні виступати головки забитих цвяхів з поверхні стіни?

3. Як контролюють точність вивішування?

4. Накресліть схему провішування стіни.

Мета уроку: формування в учнів знання про важливість розмітки рівня укладання першого ряду облицювання; вміння застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

Вивчення цього матеріалу дозволить Вам знати, що в даний час керамічна плитка залишається одним з найпопулярніших і затребуваних матеріалів, а її вибір настільки величезний, що, здається, немає нічого неможливого для реалізації будь-якого дизайнерського задуму.

Облицювання стін плиткою - справа відповідальна і не терпить зневажливого ставлення. Найскладніше в облицюванні стіни плиткою - рівно викласти перший ряд, так як подальше укладання буде орієнтоване саме на нього.

Домашнє завдання: 

1. Подивитись презентацію та законспектувати.

Мета уроку: формування знаннь про послідовність робіт при лицюванні вертикальних поверхонь та техніку облицювання на цементному розчині; вміти застосовувати одержані знання на практиці, творчо мислити, висловлювати свої думки, працювати самостійно. Виховувати в учнів повагу та любов до обраної професії.

1. Прочитайте та законспектуйте презентацію

2. Зробіть вправу : https://learningapps.org/watch?v=p2ctbhbo520

Завдання:

1. Подивіться презентацію

2.  Прочитайте матеріали теми уроку.

3. Дайте відповіді на контрольні запитання.

Мета уроку: Формування знання про технологічну послідовность затирання швів між плиткою; розвинути уявлення про причини та наслідки технологічних етапів; виховати в учнів необхідність якісного виконання робіт та зацікавленість до обраної професії.

       Не секрет, що навіть ідеально викладена плитка не буде виглядати бездоганно, якщо шви між плиткою неохайні. Дуже важливо знати не лише, які заповнювачі( фуги) використовувати, але й як правильно затирати шви. Якісно виконане затирання може замаскувати наявні дефекти облицювання, якщо такі є. Завдяки суміші для заповнення швів під плитку не потраплять ні сміття, ні пил, ні волога.

    Після закінчення основної роботи – облицювання стіни, приступаємо до завершального етапу затирання швів. Попередньо перевіряємо, чи повністю висохнув клей на який ми укладали плитку. Якщо для кріплення плитки застосовувалась звичайна цементно-піщанна суміш, то заповнення швів можна робити не раніше, як через 7 діб після укладання плитки. Якщо облицювання виконувалось на клеях із сухих сумішей то після закінчення терміну вказаного виробником.

Після чого приступаємо до підготовки основи.

                                                         Підготовка основи.

    Основа і клейовий шар облицювання повинні бути сухими. Плитки повинні щільно прилягати до основи. Глибина швів повинна бути одинакова. Перед заповненням швів ретельно очистіть плитку та шви від залишків розчину і бруду,  вилучіть всі роздільники (хрестики), що залишились після укладання плитки. Якщо плитка глазурована то можна відразу переходити до заповнення швів, якщо плитка не глазурована, то потрібно спочатку зволожити верхню і бічну поверхні плитки, щоб попередити занадто сильне відсмоктування вологи із затірки. Якщо плитка матова або не глазурована потрібно провести пробу на фарбування плитки пігментами, що містяться в затірці.

    Як вибрати колір затірки?

Це питання також виникає під час вибору затиральної суміші.

Колір затірки може збігатися з кольором плитки, може кардинально відрізнятись від кольору вашої плитки. Для того, щоб підкреслити плиткове панно, виділивши керамічну плитку більш яскраво, шви затираються більш темним кольором по відношеню до кольору плитки. Плиткове полотно також може складатися з різних видів затирання, якщо воно складається з різних кольорів керамічної плитки.

   Приготування суміші.

     Для приготування затир очної суміші беруть точно відведену кількість чистої холодної води( від +15 до +20 ̊С). Суху суміш поступово додають в воду при перемішуванні. Приготування невеликої кількості затиральної суміші робиться вручну, а значної кількості за допомогою міксера або дриля з насадкою. Перемішують на низьких оборотах, і продовжують до отримання однорідної і одноколірної маси. Потім роблять технологічну паузу (згідно інструкції виробника) після чого її ще раз перемішують. Приготовлена суміш повинна бути витрачена протягом 60 хв з моменту її приготування.

      Технологія затирання швів плитки.

    Набравши невелику кількість суміші наконечником шпателя її починають наносити на шви між плитками. Рух інструменту рекомендується починати зліва направо і зверху вниз. Таким чином, заповнюємо площу приблизно в половину квадратного метра.

    Знімаємо надлишки розчину, діагональними рухами і повторно наносимо його на шви. Це забезпечить більш якісне заповнення порожнеч і виїмок.

    Далі потрібно дочекатися застигання суміші до стадії, коли розчин, що потрапив на плитку, помітно посвітлішає, а всередині шва хоч і буде залишатися темним, але перестане липнути до пальців.

    Технологія затирання швів плитки переходить до етапу вимивання швів, для чого найзручніше користуватися шматком грубозернистого поролону. Площина губки не дозволяє зачіпати глибокі шари затирання у швах, зате прекрасно видаляє залишки підсохлої суміші з поверхні плитки. Основна вимога – не занадто натискати на місця швів і не допускати перезволоження поверхні.

    Слідкуйте за рівномірною, однаковою товщиною швів, так як поки вони ще вологі – недоліки краще видно і їх легше виправити. Не забувайте, частіше промивати мочалку водою і гарненько віджимати.

   Після вимивання швів між плитками, їх  зволожують, що дає можливість провести остаточне формування швів. Зазвичай це потрібно, якщо плитки, укладені з широким проміжком, і абсолютно непотрібно при тоненьких швах. Використовують для цих цілей круглий шпатель (іноді він продається разом з сухою затирочною сумішшю) або невеликого розміру круглу трубку.

    Коли закінчена обробка швів плитки після затірки, поверхню залишають для остаточного висихання. Звичайно, за умови середньодобової температури в приміщенні 16-26 градусів і відносно невисокої вологості, буває достатньо години чи півтори. Але зниження температури на 3-5 градусів може затягнути цей процес

     Коли затірка вже остаточно висохла, прибирають білий наліт і остаточно приводять кахельну поверхню в порядок. Інтенсивність і кількість нальоту на плитці залежить від того, наскільки ретельно промивалася поролонова губка і як часто змінювалася вода у відрі. Але навіть, якщо плитка потребує хорошої чищення, виконати це не важко.

    Найчастіше використовують «сухий» спосіб чищення. Для цього використовують щільну, краще повстяну, ганчірку, якою труть поверхню, очищаючи залишки суміші. Проблема може виникнути тільки з очищенням рифлених поверхонь, фактурної або матової плитки. І тут допоможуть спеціальні очищувачі, які зазвичай можна знайти в тих же магазинах, де продається затирка.

   Недостатнє очищення швів - одна з поширених помилок. Варто простежити за цим, щоб в результаті нанесення затірки не справити враження неакуратно виконаної роботи, а, навпаки, створити цілісну ефектну картину закінченою красивою облицювання.

       Затирання швів між плитками малих розмірів, мозаїкою.

     Спочатку викладіть гірку затірки на поверхню плиток або зачерпувати розчин з прямокутної кельми для нанесення на стіни. Для того щоб розподілити затірку, в таких випадках більше підходить затирочна терка.

Тримайте її під кутом 30 градусів до плитки і наносите затірку на поверхню плитки по діагоналі (як показано на малюнку) . Пройдіться терткою по всій поверхні два або три рази, але не просто покривайте шви розчином, а намагайтеся втерти, втиснути її із зусиллям у шов , щоб був щільно заповнений затирочні розчином. Чим сильніше опір, тим щільніше заповнений шов і тим міцніше він буде. Головна ідея полягає в тому, щоб заповнити затіркою доверху всі куточки і порожнечі навколо плиток.

   Не робіть затирання  всієї поверхні відразу , краще спочатку розподіліть затірку на маленькій ділянці розміром близько одного або двох кв.метрів, поки ви не з'ясуєте, наскільки швидко схоплюється затірка. Таким чином, якщо вам доведеться працювати з затіркою, яка швидко схоплюється, вам потрібно буде зупинятися і займатися очищенням.

     Використання мішка або шприца для затирання

   Якщо ви працюєте з поверхнею, яку особливо важко очистити після затірки, використовуйте для заповнення швів мішок для затирання. Цей мішок виглядає і діє також, як і кондитерський мішок для обробки тортів. На кінці мішка закріплюється металевий наконечник приблизно такої ж ширини, як і затирочний шов. Мішок наповнюється затіркою, і потім вона видавлюється із зусиллям через наконечник в шов. Або за таким же принципом можна використовувати спеціальні шприци.

   При роботі з затирочним  мішком, помістіть наконечник мішка у верхній частині шва і просувайте його вперед уздовж краю шва в міру його заповнення. Заповнюйте шов по всій його довжині, а не навколо окремої плитки. Зазвичай спочатку заповнюють всі горизонтальні шви (вздовж осі х), а потім вертикальні (вздовж осі у). Слід видавлювати трохи більшу кількість затірки, ніж потрібно. Після того як вона злегка схопиться, спресуйте затірку в шов за допомогою розшивки або шматка гладкої металевої трубки, діаметр якої більше ширини заповнюваних швів. Потім дайте можливість спресованій у шві затірці схопитися протягом півгодини, після чого видаліть надлишки за допомогою жорсткої щітки.

Видалення затірки

Перше видалення надлишків затірки - сухе

Коли всі шви будуть заповнені, для видалення зайвої затірки вам знадобиться терка, яку треба тримати під майже прямим кутом до поверхні плиток (як показано на малюнку). При цьому необхідно рухати тертку по діагоналі щодо швів, інакше край інструменту може потрапити в шов і видалить з нього частину затірки. (Якщо це трапилося, просто додайте трохи затірки в шов і вирівняйте поверхню шва краєм терки). Як тільки лишки будуть видалені, дайте можливість затірці схопитися перед початком очищення. Поки ви займаєтеся затіркою та очищенням, необхідно не забувати час від часу перемішувати затирочний розчин у відрі, щоб він залишався м'яким до нанесення його на нові ділянки.

Друге видалення затірки - вологе.

Після сухого очищення потрібно зробити вологе очищення. Час, який необхідний для повного схоплювання затірки перед вологою очищенням, сильно відрізняється . Він може бути в 5 хвилинам, а може зайняти 20 хвилин або більше. На швидкість випаровування рідини з затірки впливають погодні умови, тип основи, клею і плитки.

Вам будуть необхідні тільки відро з чистою водою і губка (краще взяти губку із закругленими краями, так не утворюються канавки в затирочних швах).

1. Спочатку, за допомогою губки, швидко видаляється велика частина зайвої затірки

2. На другому етапі треба оглянути затирочні шви, чи всі вони акуратні

3. Наприкінці робиться фінальна ретельне очищення поверхні плиток від залишків затірки

 Контрольні запитання:

1. Як підготувати плиткове облицювання до затирання швів?

2. Як приготувати суміш для затирання швів?

3. Яка технологія затирання швів плитки?

4. Яка відмінність затирання швів плитки малих розмірів?

5. Яким ще інструментом можна обробити шви крім гумового шпателя?

Мета уроку: формування знань про опорядження кромок керамічної плитки при вертикальному облицюванні.

Завдання. 

1. Уважно прочитайте матеріали уроку

2. Подивіться презентацію

3. Дайте відповіді на контрольні запитання.

Варіанти оформлення зовнішніх кутів

1.     Запил під 45 ˚

2.     Декоративний профіль

3.     Кутовим кахлем (фасоним)

4.     Встик

Даний спосіб облицювання торців, на сьогоднішній день, є самим застосовуваним. При цьому торці плитки підрізають під 45 градусів (заусовку плитки), що дозволяє обійтися без додаткового декоративного профілю, створити ідеальний кут 90 'градусів, виглядає естетично і дорого. Спосіб незамінний при класичних інтер'єрах.

 Переваги:

• ідеальний зовнішній вигляд

Недоліки:

• висока вартість роботи

• трудомісткість і необхідність наявності спеціального інструменту

• вразливість плитки

Слід зазначити, що декоративні профілю бувають пластиковими і металевими.

Застосування пластикового профілю дозволяє надати кутку завершеного вигляду, маскує дефекти укладання і простий у використанні, при цьому він так само має досить невисоку вартість. Пластиковий профіль можна підібрати різних кольорів, відповідно до інтер'єрним рішенням приміщення. Але так само має і недоліки: швидке забруднення і недовговічність.

Металевий профіль може бути виготовлений з нержавіючої сталі, з латуні або з алюмінію. Сталевий нержавіючий профіль буде мати досить високу ціну, а ось алюмінієвий - легкий, практичний і недорогий. Так само досить популярні металеві профілю з нікелевим або хромованим покриттям.

Переваги подібних куточків:

1. Прекрасні естетичні показники.

2. Відмінний захист кутів від можливих механічних пошкоджень. Трими зручні для обробки кутів стін. В ході кладки плитки не повинно виникати ніяких труднощів.

3. При формуванні плиткового кута немає потреби в тому, щоб використовувати дороге обладнання.

4. Трим клеїться на той же розчин, що кладеться кахель.

Для обробки кутів стін нерідко застосовується звичайна кутова плитка. Але далеко не всі виробники випускають кахель подібної форми. Безумовно, це найпростіший спосіб облицювання кутів. За зовнішнім виглядом вони представлені як дві плитки з'єднані під 90 °.

Однак використовуються вони переважно для зовнішніх кутів. При укладанні плитки такої форми застосовується клей, на який покладені інші плитки по прямій.

Важливо! Застосування цього способу має на увазі те, що кладка кахлю буде починатися від нього. Тобто перші елементи укладаються на кут, а інші йдуть вже встик до них.

Найпростішим і недорогим варіантів оформлення зовнішнього кута є укладання плитки «встик», з формуванням кута в 90 ', тобто укладка одного торця плитки на кромку іншого. Часто такий спосіб оформлення кута використовують при облицюванні сходів

 1. Ознайомлюються з місцем облицювання, опорядженням кромок керамічної плитки.

2. Підготовляють інструменти та матеріали для опорядження виступу стіни.

3. Заґрунтовують і зашпакльовують виступ для подальшого облицювання з опорядженням  кромок плитки.

4. Відміряють кутові елементи, довжина яких повинна бути коротшою за розмір трійникового профілю.

5. Відрізають ножівкою елементи.

6. Облицьовують фасадний бік виступу керамічною плиткою.

7. Наносять шар мастики на верхній бік виступу.

8. Укладають декоративний кутовий профіль на клей.

9. Встановлюють декоративний профіль червоною смужкою вздовж облицювальної фасадної грані і притискають так, щоб клей заповнив отвори профілю.

10. Установлюють плитку на клей, виставляють за декоративним профілем і притискають до основи так, щоб край плитки став упритул до краю профілю.

11. Укладають решту плитки біля кута ребер, крім перерубленої.

12. Наносять шар клею на бокову грань, укладають декоративний профіль і установлюють плитку.

13. Відклеюють червону смужку висоти профілю.

14. Укладають профілі на клей, а поверх нього останній ряд обрізаної плитки.

15. Установлюють трійниковий кутовий елемент, вставляючи його виступи у профіль.

Контрольні запитання.

1. Які ви знаєте варіанти оформлення кутів?

2. Які переваги та недоліки облицювання кутів із запилом під 45 ˚ ?

3. Які переваги при оформлені кутів декоративним профілем?

4. Особливості облицювання кутів кутовим кахлем.

5. На яку клейову суміш кріплять кутові профілі?

    Прочитати та законспектувати

     До початку настилання підлоги на перекритті мають бути закінчені роботи, пов'язані з влаштуванням простильного підготовчого шару з гідро- або теплоізоляційним прошарком. Цю роботу повинні виконувати бетонники.

    Підготовка  починається  з  перевірки  рівності  площин, відповідності кутів між підлогою та стінами 90o-ам. Горизонтальну площину очищають від залишків розчину, сміття, пилюки “під пилосос”, доводять внутрішні кути до відповідності їх 90o 

      Послідовність операцій при укладанні плиток залежить від розміру підлоги і рисунка, а також від форми і розмірів плиток. До настилання підлоги приступають після перевірки якості основи і затвердіння стяжки. Горизонтальність основи перевіряють за допомогою рівня, прикріпленого до рейки. Якщо за проектом підлога повинна мати похил, то кут похилу перевіряють за допомогою спеціальної рейки з рівнем. Якщо на підготовленій основі є якісь пошкодження або відхилення від норми, то ці місця виправляють розчином. Одночасно з перевіркою горизонтальності основи перевіряють правильність кутів підлоги за допомогою дерев'яних кутиків. Після цього з поверхні основи змітають сміття, пил і змочують її водою.

Роботи по влаштуванню підлог з керамічних плиток виконують в такій технологічній послідовності:

• очищення основи від бруду, сміття, пилу і змочування її водою;

• розмічання основи підлоги, провішування її та встановлення маячних плиток-реперів і маячних рядів;

• сортування і підгонка плиток, а також у разі необхідності перерубування їх;

• нанесення на основу підлоги прошарку з цементного розчину завтовшки не більше ніж 15 мм і розрівнювання його;

• укладання плиток на шар розчину і підгонка їх під шнур за заданим рисунком;

• заповнення швів цементним розчином або цементним молоком;

• засипання підлоги мокрою тирсою і остаточне очищення її.

      Після очищення поверхні грунтують. Поверхні, що швидко поглинають грунтовку, обробляють декілька разів. Грунтовці дають висохнути, після чого проводять розмітку. 

      Якщо на основі підлоги виконані компенсаційні шви, їх очищають на всю глибину, сміття та пилюку з них видаляють з допомогою пилососа, а самі шви заповнюють силіконом. Силікон повинен щільно, без розривів та пропусків заповнити шов. Поверхня силіконового шва повинна бути на одному рівні з основою підлоги. 

      У разі укладання підлогових плиток на системах опалення з підлогою, що обігрівається, слід застосовувати спеціальний клейовий розчин. Він характеризується підвищеним зчепленням з основою і еластичністю, а також – що дуже важливо – вирівнює напругу основи, викликану різницями температур.

Увага! Не можна укладати плитки при включеному опаленні з підлогою, що обігрівається. Не можна включати опалення до повного схоплювання клейового розчину.

     З’єднання між стіною і підлогою в приміщеннях з підвищеною вологістю (ванна кімната і т.п.), повинні бути заповнені матеріалом, який забезпечує герметичність шва. Для цього підходить силіконова ущільнююча маса. Маса в надлишку наноситься на шов. За допомогою ручного оприскувача силіконову масу разом з прилеглою поверхнею плиток зволожуємо водою з додаванням мила. Таке зволоження водою запобігає приклеюванню силіконової маси до поверхні плиток. Залишки силікону збираємо спеціальним інструментом, який, видаляючи зайвий силікон, надає шву бажаної форми.

 Згадаємо які є методи облицювання поверхонь плитками.

Стандартний метод (тонкошаровий метод) – це найпоширеніша техніка облицювання поверхонь плитками. А суть цього методу в тому, що  клеючу суміш наносять на  заґрунтовану, ідеально рівну поверхню, після чого прочісують клей зубчастою теркою або шпателем,  рівномірно розподіляючи. Саме так утворюється гребінчаста фактура. Вершина зубців шпателя повинна доторкатися до основи, а сам шпатель слід тримати під однаковим кутом. Саме цим і забезпечується рівномірний розподіл клейової суміші на поверхні.  Також при облицюванні стандартним методом, як варіант, клей можна наносити тільки на плитку.

        Дуже важливо  при облицюванні даним методом правильно  підібрати  зубчасту  терку.  При вивченні інструментів плиточника на попередніх уроках  ми звертали увагу на правильний підбір розміру зуба терки.    

     Якщо правильно приготовлений клейовий розчин, правильно підібрана висота зуба терки,  площа контакту при стандартному методі буде складати понад 65% і цього цілком достатньо,  щоб плитка не сповзала з вертикальної поверхні.    

        Як з точки зору фізики пояснити, що спричинює відпадання плиток на сходах, на фасадах?

       Як забезпечити якість облицювання і його довговічність на фасадах, сходах, терасах, балконах? 

         Отже, для зазначених вище  конструкцій,  підійде така техніка облицювання, при якій клей наносять і на поверхню конструкції, яка облицьовується  і на плитку, шаром не менше 1-2мм. Такий метод називають комбінованим. Забезпечується максимальна площа контакту – 99-100%.

   Однією з сучасних модних тенденцій в галузі виробництва керамічних  плиток є тенденція до збільшення їх розмірів. Отже, плиточнику знову необхідно озброюватися знаннями про особливості викладання великогабаритних плиток. Часто на таких покриттях можна побачити тріщини, які виникли в процесі експлуатації.

          Чи не пов’язано це якимось чином з неправильною технікою викладання таких плиток? Скажіть, будь-ласка,  свої припущення з приводу настилання підлог великогабаритними плитками? Що тут визначає майбутню якість і довговічність?

        Дуже важливим при викладанні великих плиток є забезпечення максимальної  площі контакту до 100%. Часто виникає спокуса у замовників виграти в ціні на клеючу суміш, але тут доречною буде приказка «скупий платить двічі». Не можна,  використовуючи дешевий клей,  виконати без пустотне викладання плиток.  

    Для безпустотного методу викладання плиток підійдуть тільки клеї з високим вмістом термопластичних полімерів. Такі клеї мають у своєму складі органічне в’яжуче – еластомер. Це полімер, що має в діапазоні експлуатації високо еластичні властивості. Еластомери здатні до розтягування під навантаженням і повернення до початкового розміру після його зняття, тобто до виявлення армувальних властивостей. Зазвичай на  мішках з таким клеєм є напис FLEX.

Намалюйте схему організації праці при настиланні плиткових підлог.

Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем робітника-опоряджувальника називають ділянку, у межах якої він працює і може доцільно розміщувати потрібні для роботи пристрої, інструменти і матеріали. Електродриль з насадкою, інструменти і матеріали на робочому місці розміщую так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який бере працівник правою рукою, повинен лежати справа, а той, що бере лівою рукою –  з ліва.

На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню. Під час роботи  користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.

Робоче місце лицювальника-плиточника повинно бути добре освітлене. Це дає змогу якісно виконувати опоряджувальні роботи. У приміщенні має бути кімнатна температура (18...20°С). Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроінструментів.

1. Уважно прочитайте матеріали уроку

2.  Подивіться схеми розбивки покриття підлоги

3. Вивчіть які маячні плитки встановлюють на підлозі.

4. Зробіть тестове завдання https://forms.gle/p72DVwUcZQA7ygZ17

Розбивка покриття підлоги – виміри, які визначають форму площі підлоги, місцеположення і розміри її основних елементів. 

В приміщенні, де роблять розбивку покриття підлоги, основу очищають від сміття, вивіряють рівність і горизонтальність поверхні, наносять на стіну і закріпляють відмітку рівня чистої підлоги.

Форму підлоги перевіряють шнуром, натягнутим із протилежних кутів приміщення, по його діагоналях. Однаковий розмір діагоналей свідчить про наявність прямих кутів в приміщенні і рівній довжині протилежних сторін. В таких приміщеннях розбивка покриття підлоги зводиться до розмітки фриза і установлення маяків по заданій відмітці чистої підлоги. В приміщеннях з різним розміром протилежних сторін, тобто з непрямими кутами, головний фон і фриз в покритті підлоги укладають прямокутними, щоб цей дефект зробити менш замітним.

Розбивку покриття підлоги з неоднаковими розмірами протилежних сторін починають з визначеного місцерозташування осі, яка проходить через середину двох коротких протилежних сторін.

Розбивку підлоги в приміщеннях виконують з розрахунком розмірів плитки й даного малюка покриття. Найбільш поширеним і простим рахується малюнок з пристінними, фризовими рядами і фоном. Фриз і фон викладають цілими плитками, а в пристінній частині, разом з цілими, використовують і перерублені пополовині плитки.

Закінчивши розбивку покриття і встановивши реперний і фризовий маяки, натягують шнур, який фіксує висоту фризового ряду.

Маяки, які встановлюють з плиток, бувають  видів: 

• реперні, що встановлюються біля стін для визначення рівня підлоги;

• фризові, розміщують в кутах фризових рядів на рівні реперних маяків;

• проміжні маяки – встановлюються приміщеннях з великою площею, для контролю за рівнем настилаємих плиток. Їх розміщують на відстані 2 м один від одного, щоб можна було на них укладати правило з рівнем для перевірки горизонтальності поля облицювання.

1. Реперні маяки переміщують по ходу робіт, 

2. фризові кутові і проміжні маячні плитки фризового ряду встановлюють відразу ж на постійне місце. 

3. Проміжні  рядові маяки зазвичай не мають визначеного місця, так як служать тільки для контролю за рівнем настилаємої підлоги і по ходу робіт їх знімають. Проміжні маяки розміщують на відстані 2 м один від  одного, щоб укладати на них правило з рівнем. 

Влаштування маяків починають з установки реперного маяка біля стіни, а за ним встановлюють всі інші.

Повторимо вивчений матеріал і дамо відповіді на деякі запитання.

1.    Які є маяки, що встановлюють з плиток?

2.    Які маячні плитки встановлюють відразу ж на постійне місце?

3. Що собою являє керамічна плитка?

4. Що розуміють під розбивкою покриття підлоги?

Уважно вивчаємо матеріали уроку.

Даємо відповіді на запитання.

1. Якими плитками настилають фриз і фон підлоги?

2. З чого починаємо настилання плиткових підлог?

3. Як уклада.ть поперечні маячні смуги?

4. Коли починають настилати основний фон підлоги?

5. Як розбивають підлогу на захвати?