1. Прочитати.

Технологія будівельного виробництва – це наука про раціональні методи виконання робіт із врахуванням знань про механізацію, організацію та економіку процесів.

     Успішне виконання технологічних процесів вимагає чіткої організації. 

Організація робіт передбачає систему заходів спрямованих на раціональне поєднання всіх елементів праці: робітників, знарядь та предметів праці.

   Технологія будівельного виробництва розглядає методи виконання будівельних робіт, які за організаційними ознаками групують наступним чином.

1) будівельно-монтажні роботи;

2) спеціальні роботи;

3) допоміжні роботи.

   До спеціальних робіт відносять влаштування сантехнічних систем, електромонтаж обладнання, монтаж технологічного обладнання, а також штучне закріплення ґрунтів.

   До допоміжних робіт відносять підготовку території будівельного майданчика, транспортування і складування будівельних матеріалів до будівельного майданчика і безпосередньо на будівельному майданчику.

     Всі інші види робіт відносять до будівельно-монтажних.

   Будівельною продукцією є повністю збудовані й прийняті в експлуатацію будинки, інженерні системи, підземні комунікації.

Будівельний об’єкт – будинок або споруда в процесі зведення, постійно змінює свої властивості і ступінь готовності, бо він знаходиться у безперервному процесі поступової реалізації проекту, що обумовлює зміну умов виробництва на конкретному будівельному майданчику.

Завданням технології та організації будівництва є обґрунтування і розроблення технічно доцільних і економічно ефективних організаційно-технологічних прийомів, методів і режимів оброблення, зміни положення, форми, фізико-хімічного стану та інших властивостей матеріальних елементів, поєднання цих заходів у просторі й часі в процесі отримання будівельної продукції (будинки, споруди, комунікації тощо).

Теоретичною основою технології та організації будівельного виробництва є природничо-наукова сутність механічних, фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів або явищ, які лежать в основі перетворення матеріальних елементів у будівельну продукцію, та сучасні організаційно-технологічніі принципи  будівництва.

2. Вивчити та запам'ятати 

    Будівництво – це галузь матеріального виробництва, яка охоплює нове будівництво, реконструкцію, ремонт і реставрацію будинків і споруд.

     Будівельне виробництво – це сукупність виробничих процесів, що здійснюються на будівельному майданчику.

     Результатом будівельного виробництва є будівельна продукція, тобто закінчені і здані в експлуатацію будівлі і споруди, до яких відносять нові будинки або споруди, тобто капітальне будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та технічне переозброєння існуючих будівель і споруд.

      Основні завдання будівельного виробництва:

1) Створення будівельної продукції у строгій відповідності до затверджених проектів.

2) Забезпечення високої якості будівельних робіт у відповідності до діючих норм.

3) Підвищення ефективності капітальних вкладень.

4) Зниження рівня трудових та матеріальних витрат.

    Будівельний об’єкт – будинок або споруда в процесі зведення, постійно змінює свої властивості і ступінь готовності, бо він знаходиться у безперервному процесі поступової реалізації проекту, що обумовлює зміну умов виробництва на конкретному будівельному майданчику.

    Будівельний майданчик – простір у якому розташовано будівельний об’єкт, існуючі і тимчасові споруди, інженерні мережі і матеріально-технічні ресурси необхідні для виконання будівельних робіт.

В залежності від технологічної послідовності та характеру виконання робіт, їх групують в наступні періоди та цикли:

1. Підготовчий (проектно-пошукові роботи, інженерне обладнання будівельного майданчика і організація будівельного майданчика).

2. Основний період:

а) підземний цикл;

б) надземний цикл;

в) оздоблювальний (опорядкувальний) цикл, включаючи кінцевий благоустрій територій.

     Знаряддя праці - - будівельні машини, механізований та ручний інструмент, за допомогою яких робітники з предметів праці створюють будівельну продукцію. 

    Будівельний інвентар — засоби технічного оснащення робочих місць, за допомогою яких забезпечуються: зручні й безпечні умови праці робітників (освітлювальні пристрої, тимчасова огорожа); зберігання матеріалів та конструкцій (бункери, контейнери, касети); технологічні потреби в енергоносіях (водогрійні котли, трансформатори, зарядні апарати) та ін.                       Будівельна оснастка — допоміжні технічні засоби для забезпечення розміщення робітників, предметів та знарядь праці у просторі під час виконання будівельних процесів (риштування, помости, естакади тощо), або надання матеріальним елементам потрібної форми і положення в просторі (траверси, стропи, причалки, розчалки, кондуктори і т. д.). 

    Контрольні запитання.

1. Назвіть основні завдання будівельного виробництва.

2. Що називають будівельним виробництвом?

3. Що є результатом будівельного виробництва?

4. Що називають будівельним об'єктом?

5. Що розташовано на будівельному майданчику?

6. Які є періоди та цикли виконання будівельних робіт?

7. Що відносять до знарядь праці?

8. Що називають будівельним інвентарем?

9. Для чого потрібна будівельна оснастка?

1. Прочитати.

Загальні особливості будівництва:

 1. Нестаціонарність, тимчасовий характер, неоднотипність будівельного виробництва. З введенням в експлуатацію об'єктів будівельно-монтажні роботи перериваються і засоби виробництва переміщаються на нове місце. У будівництві рухомими є робочі місця й будівельні машини, механізми, устаткування, техніко-технологічне оснащення праці, а продукція - нерухомою.  

2. Технологічний взаємозв'язок всіх операцій, які входять до складу будівельного процесу. У будівництві до початку будівельно-монтажних робіт створюють тимчасові виробничо-побутові та адміністративно-господарські будівлі, виконують прокладання інженерних комунікацій, доріг, ліній електропередач і т.д. Всі ці особливості вимагають своєрідних організаційних форм і додаткових витрат. Поряд з цим тривалі терміни будівництва викликають відволікання коштів з господарського обороту у незавершене будівництво. Наднормативна тривалість будівництва і подальше вдосконалення технологічного прогресу приводять до перегляду раніше прийнятих рішень про хід будівництва з урахуванням застосування нової техніки і технології робіт. Технологія будівельного виробництва вимагає суворої послідовності у виконанні окремих його процесів: завершення одного робочого процесу передує початку іншого.

 3. Участь різних організацій у виробництві кінцевої будівельної продукції. У будівництві об'єктів одночасно беруть участь кілька будівельно-монтажних організацій (генпідрядник, субпідрядники), що створюють окремі конструктивні елементи будівлі. Кожна з цих організацій реалізує (здає) виготовлену частину продукції.

4. Роль клімату і місцевих умов у будівельних роботах. Незважаючи на ліквідацію сезонності в будівництві, від’ємні температури вимагають виконання заходів, що забезпечують спорудження об'єктів і в зимових умовах. Будівництво будівель одного і того ж типу в різних районах країни вимагає різних витрат матеріальних ресурсів. Умови будівництва багато в чому визначаються сейсмічними умовами, рельєфом місцевості, геологічною будовою ґрунту, наявністю ґрунтових вод, способом доставки на будівельний майданчик конструкцій і матеріалів.

5. Спеціальні особливості будівництва зумовлені великою різноманітністю споруджуваних об'єктів. До їх числа належать: промислові, житлово-цивільні, соціально-побутові, транспортні, сільськогосподарські, меліорації й водного господарства, магістральних трубопроводів, ліній електропередач.

Загальні відомості про будівельні процеси.

Будівельний процес як трудовий процес - це єдина взаємообумовлена і взаємозв'язана сукупність цілеспрямованих дій, регламентованих певною послідовністю (у вигляді визначених правил чергування окремих дій) і режимами виконання їх (точно встановлений розпорядок, тривалість та значення допустимих параметрів окремих дій).

Простим робочим процесом називають сукупність технологічно пов'язаних робочих операцій, які виконує один і той самий склад виконавців (ланка або бригада). Назва простого процесу залежить від предметів та знарядь праці. Наприклад, монтаж залізобетонних колон; установлення у проектне положення збірних залізобетонних колон за допомогою монтажного крана; екскавація ґрунту; розроблення ґрунту екскаватором. Прості робочі процеси характеризуються сталим складом виконавців, предметів та знарядь праці.

Складним (комплексним) робочим процесом називають сукупність простих процесів, які організаційно і технологічно взаємозалежні і пов'язані єдиною кінцевою продукцією. До складних процесів, наприклад, належать процеси, пов'язані зі зведенням монолітних залізобетонних конструкцій, монтажем збірних конструкцій каркаса тощо. Комплексні процеси характеризуються змінним складом виконавців, предметів та знарядь праці.

Заготівельні процеси – це процеси виготовлення будівельних конструкцій і виробів, приготування розчинів і бетонної суміші та інших напівфабрикатів, виготовлення будівельної оснастки та інвентарю, а також процеси, що підвищують ступінь їх готовності до застосування - укрупнення і проектне оснащення конструкцій допоміжними пристроями і пристосуваннями, приймання і приготування розчину і бетонної суміші у розчино - змішувальних агрегатах, різка, гнуття, антикорозійна та інша обробка арматурних виробів і деталей. Заготівельні процеси звичайно виконують на спеціалізованих підприємствах, базах, площадках, стендах та безпосередньо на будівельному майданчику.

 Транспортні процеси –  будівельні процеси переміщення будівельних матеріалів, виробів та технічних засобів, включаючи вантажно-розвантажувальні операції. Процеси переміщення будівельних вантажів до будівельного майданчика (так звані зовнішньо майданчикові транспортні процеси) здійснюють з використанням транспортних засобів загально будівельного призначення. Процеси переміщення будівельних матеріалів і виробів у межах будівельного майданчика до робочих місць (внутрішньо майданчикові транспортні процеси) здійснюють з використанням спеціального технологічного транспорту - монтажних кранів, бетононасосів, транспортерів тощо. Внутрішньо майданчикові транспортні процеси завжди виконуються разом з монтажно-укладальними процесами.

 Підготовчі (допоміжні) процеси виконують перед монтажно-укладальними або одночасно з ними. Вони забезпечують ефективне виконання основних процесів, поліпшення якості продукції або підвищення ступеня безпеки виконання робіт (наприклад, водозниження при влаштуванні котловану, роботи, пов'язані з встановленням тимчасового риштування під час монтажу конструкцій). Зазвичай це можуть бути контрольно-вимірювальні операції та робочі процеси й операції, які забезпечують безпечні і нормативні умови праці (огороджування, переставлення риштувань і помостів, монтаж тимчасового освітлення), поліпшують технологічні властивості предметів праці (водопониження, заморожування ґрунтів і т. ін.).

 Монтажно-укладальні процеси –  це процеси переробки, зміни стану, властивостей, форми або положення предметів праці, внаслідок чого створюється будівельна продукція у вигляді частин будинків та споруд. 

Монтажно-укладальні процеси виконують на будівельному майданчику; їх поділяють на основні (кладка стін, монтаж конструкцій, укладання бетонної суміші тощо) і допоміжні.

 Стадія виробництва — це комплекс технологічно завершених робіт, пов'язаних зі зведенням окремої частини будівлі. Умовно відокремлюють три стадії: до першої належать роботи зі зведення підземної частини будівлі; до другої — роботи зі зведення наземної частини будівлі; до третьої — покрівельні, опоряджувальні, внутрішні, санітарно-технічні та електромонтажні роботи, монтаж технологічного обладнання та ін. 

 Вивчити та запам'ятати.

 Особливості будівництва.

• Нестаціонарність, тимчасовий характер, неоднотипність будівельного виробництва. 

• Технологічний взаємозв'язок всіх операцій, які входять до складу будівельного процесу.

• Участь різних організацій у виробництві кінцевої будівельної продукції.

• Роль клімату і місцевих умов у будівельних роботах

• Спеціальні особливості будівництва

 Загальні відомості про будівельні процеси

 Будівельними процесами називають виробничі процеси, в яких робітники за допомогою технічних засобів із матеріальних елементів отримують будівельну продукцію (наприклад, екскавація ґрунту, монтаж збірних конструкцій, фарбування стін тощо).

Складові частини будівельних процесів:

 – робочий рух – найпростіша частина будівельного процесу, яку виконує один робітник;

– робочий прийом – це сукупність раціональних робочих рухів, які виконує один робітник з заданою метою і характеризуються сталою послідовністю;

– робоча операція – це організаційно неподільна частина будівельного процесу, що виконується постійним складом виконавців на визначеному робочому місці і при незмінних знаряддях та предметах праці (наприклад, при влаштуванні збірного фундаменту необхідно виконати такі робочі операції: підготовка основи, встановлення блоків тощо).

Робочу операцію може виконувати один або кілька робітників, які діють сумісно, – ланка робітників.

 За складністю виконання будівельні процеси поділяють на:

– прості;

– складні (комплексні).

Залежно від ступеня механізації розрізняють такі робочі процеси:

–                автоматизовані;

–                частково автоматизовані;

–                комплексно механізовані;

–                механізовані;

–                частково механізовані;

–                ручні.

За технологічними ознаками будівельні процеси поділяють на:

–                заготівельні;

–                транспортні;

–                підготовчі (допоміжні);

–                 монтажно-укладальні. 

Заготівельні процеси – це процеси виготовлення будівельних конструкцій і виробів, приготування розчинів і бетонної суміші та інших напівфабрикатів, виготовлення будівельної оснастки та інвентарю, а також процеси, що підвищують ступінь їх готовності до застосування

 Транспортні процеси –  будівельні процеси переміщення будівельних матеріалів, виробів та технічних засобів, включаючи вантажно-розвантажувальні операції. 

 Підготовчі (допоміжні) процеси виконують перед монтажно-укладальними або одночасно з ними. 

 Монтажно-укладальні процеси –  це процеси переробки, зміни стану, властивостей, форми або положення предметів праці, внаслідок чого створюється будівельна продукція у вигляді частин будинків та споруд.  

За режимом виконання розрізняють неперервні і переривчасті процеси. 

У неперервних процесах (наприклад, кам'яна кладка, монтаж конструкцій) робочі операції виконують одну за одною без перерв незалежно від місцевих виробничих умов.

Переривчасті процеси – це процеси, при виконанні або після закінчення яких спостерігаються технологічні перерви, зумовлені природою внутрішніх процесів і явищ та властивостями матеріальних елементів, які укладаються, або особливостями технологічного процесу: твердіння бетону, нанесення шарів вапняно-піщаної штукатурки з висушуванням кожного окремого шару тощо.

За значенням у виробництві будівельні процеси поділяють на провідні та суміщені.

Провідні процеси входять в неперервний технологічний ланцюг виробництва і визначають його розвиток та тривалість.

Суміщені процеси – технологічно непослідовні й не пов'язані з провідними процесами, тому можуть виконуватись паралельно з ними. Суміщення процесів (із дотриманням вимог безпеки праці) дає змогу скорочувати тривалість будівництва.

 Технологічний цикл – сукупність процесів (провідних і суміщених) від першого до завершального, результатом яких є первинна будівельна продукція. Правильне суміщення процесів з дотриманням технологічних умов і правил безпеки праці дає змогу значно скоротити тривалість технологічних циклів і терміни будівництва.

Для виконання будівельного процесу потрібно правильно організувати робоче місце — простір, де перебувають працівники, з потрібним оснащенням, знаряддям і предметами праці. 

Простір, який виділяється бригаді для безперебійного виконання технологічного процесу впродовж тривалого часу, називають фронтом робіт. 

Частину будівлі, яку виділено бригаді для виконання технологічного процесу, називають захваткою. 

Частина захватки, виділена для роботи окремої ланки, називається ділянкою 

Стадія виробництва — це комплекс технологічно завершених робіт, пов'язаних зі зведенням окремої частини будівлі. 

  Дайте відповіді на тестові запитання в кластаймі  Код класу  https://www.classtime.com/code/ED323P 

Для узагальнення матеріалу перейдіть за посиланням

https://miro.com/welcomeonboard/d1FRd3JrQUpvN25HQzZ6ZzN2OUZGQVZCNUd1T21RZ2RGMVlWbnowZHZOR2lDS2k2a0VNSzFuU0F3cUVlZzZJUnwzNDU4NzY0NTQwMTkxODczMjUxfDI=?share_link_id=91437140836

Прочитати, законспектувати, вивчити виділені визначення.

1. Трудові ресурси

Професія – це рід трудової діяльності, яка визначається видом і характером виконуваних робіт і потребує спеціальної теоретичної і практичної підготовки.

Спеціальність – це комплекс теоретичних і практичних знань, які потрібно освоїти робітнику однієї професії.

Кваліфікація – це рівень володіння теоретичними і практичними знаннями для конкретної спеціальності. І визначається кваліфікація розрядом (I…VI).

ЄТДК – єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робітників зайнятих на будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних роботах.

     Системою праці України рівень кваліфікації робітників кваліфікується таким чином:

-        Некваліфіковані робітники – робітники які не мають певної спеціальної підготовки і  виконують найпростіші за складністю роботи;

-    Малокваліфіковані робітники – робітники, які мають короткотермінову (1…3 місяці) підготовку на виробництві,незначний (до 3 х років) стаж роботи за набутою професією і виконують прості за їх складністю роботи, які як правило , тарифікуються 2-3 тарифними розрядами.

-        Кваліфіковані робітники - робітники, які мають короткотермінову (1…3 місяці) підготовку на виробництві, але значний (понад 3 роки) стаж роботи за набутою професією або спеціальну професійну підготовку (1-2 роки) та стаж роботи до 3 років і виконують складні роботи та обслуговують (ремонт і налагодження) просте устаткування, які тарифікуються 3-4тарифними  розрядами.

-        Висококваліфіковані робітники – робітники які мають спеціальну професійну підготовку (від 1 до 3 років) та значний (понад 5 років) досвід роботи за набутою професією і виконують складні, особливо складні роботи і обслуговують складне або особливо складне устаткування, прилади тощо, які тарифікуються 5-6 тарифними розрядами.

         2.  Організація праці будівельників.

       В зв’язку з тим що будівельні роботи уявляють собою розчленований поопераційний процес, основним організаційним принципом об’єднання робітників є ланка, яка може складатися з одного або декількох робітників однієї або декількох суміжних спеціальностей. Для виконання окремих видів робіт, ланки об’єднують у бригади.

         Ланка – це найменша група виконавців, кількісний склад якої має обґрунтовану виробничо-технологічну доцільність. Кілька ланок об’єднують у бригади

В зв’язку з тим що будівельні роботи уявляють собою розчленований поопераційний процес, основним організаційним принципом об’єднання робітників є ланка, яка може складатися з одного або декількох робітників однієї або декількох суміжних спеціальностей. Для виконання окремих видів робіт, ланки об’єднують у бригади.

Є такі види бригад:

а) спеціалізовані (які складаються з робітників однієї спеціальності або суміжних спеціальностей і виконують один вид роботи (25-30 чол).

б) комплексні бригади складаються із робітників різних спеціальностей, кваліфікацій і виконують різні види робіт (45-60чол.)

в) комплексні бригади кінцевої продукції, здають будівлю до експлуатації.

3. Продуктивність праці.

   Продуктивність праці — це корисний результат трудових витрат. Ефективність її визначається порівнянням затраченої праці з одержаним резуль­татом. В будівництві продуктивність праці робітників оцінюється їх виробітком (кількістю будівельної продукції випущеної за одиницю часу)

                                        P = V / t n

  P – виробіток на 1 люд.год. V – обсяг робіт, виконаний при виробленні певної кількості продукції за визначений час , м²; т; шт.. t – фактично витрачений час на вироблення певної кількості продукції; n – середня кількість виконавців.

       Підвищення продуктивності праці можливе при максимальному використанні досягнень науки і техніки, механізації будівельних робіт, використанні наукової організації праці та виробництва. Характерною ознакою підвищення продуктивності праці є те, що при однакових затратах матеріальних ресурсів без збільшення кіль­кості працівників збільшується випуск продукції.

  Прочитати, законспектувати, вивчити виділені визначення.

       Нормативна документація.

      Система нормативних документів у будівництві складається з будівельних норм і правил, державних стандартів та інших нормативних документів, що затверджуються Держбудом України, міністерствами, відомствами та органами державного контролю 

     Основними нормативними документами в будівництві є Державні будівельні норми (ДБН)

      З 1990 в Україні із залученням найкращого зарубіжного досвіду почали розпрацьовувати власну систему нормування у містобудуванні, архітектурі й будівництві, що має найменування Державні будівельні норми (ДБН). ДБН замінили колишні БНіП, що втратили чинність, як і інші нормативні документи колишнього СРСР. 

       До основних нормативних документів відносяться: 

    – ДБН (Державні будівельні норми і правила); 

    – ДСТУ (Державні стандарти України); 

     – ТУУ (Технічні умови України). 

      Основним нормативним документом по організації будівництва на Україні є ДБН А.3.1–5–96 „Організація будівельного виробництва” 

      Державні стандарти (ДСТУ) регламентують вимоги до якості будівельних матеріалів, виробів, конструкцій. 

ДСТ України встановлюють организаційно-методичні та загально-технічні вимоги до об'єктів будівництва і промислової продукції будівель­ного призначення, вони забезпечують їх розробку, виробництво (виготов­лен­ня) та експлуатацію (використання).

ДБН України розробляються на продукцію, процеси та послуги в га­лузі містобудування (вишукування, проектування, територіальна діяль­ність, зведен­ня, реконструкція і реставрація об'єктів будівництва, плануван­ня і забудова населених пунктів і територій), а також у галузі організації, технології, управ­ління і економіки будівництва.

ВБН України розробляються при відсутності ДБН або при необхід­нос­ті встановлення вимог, що перевищують (доповнюють) вимоги ДБН, з ура­хуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомст­ва.

РБН України містять регіональні правила забудови населених пунктів і територій.

ТУ встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції буді­вельного призначення, її виготовлення, упакування, маркування, прий­мання, контролю та випробувань, транспортування та зберігання.

            Будівельні норми і правила встановлюють: 

• вимоги до організації, управління і економіки під час проектування, інженерних пошуків і будівництва; 

• норми проектування населених пунктів, міст, підприємств промислового, сільськогосподарського та іншого призначення, будинків та інженерних споруд, будівельних конструкцій, основ і фундаментів; 

• правила організації, управління, виконання і приймання робіт; 

• правила ціноутворення у будівництві і кошторисні норми; • норми витрат матеріальних і трудових ресурсів. 

      Проектна документація

     До основних технологічних документів, необхідним для початку будівництва відносяться: 

     – ПОБ (Проект організації будівництва); 

     – ПВР (Проект виконання робіт) 

    2. Проектування технології виконання будівельно-монтажних робіт.

       Проект – це система розрахунків, робочих креслень, макетів та інших документів, яка обґрунтовує економічну і технічну доцільність будівництва об’єкта та визначає його архітектурно-конструктивні рішення і оптимальні будівельно-технологічні умови виконання будівельних процесів, що забезпечують закінчення робіт у визначені терміни з мінімальними витратами матеріально-технічних і трудових ресурсів. 

      Будівельний генеральний план – це генеральний план запроектованого об’єкта, на якому показано розміщення споруджуваних постійних і тимчасових будівель та споруд, а також визначені раціональний склад і розміщення об’єктів будівельного господарства з метою максимальної ефективності їх використання при обов’язковому врахуванні вимог  охорони праці та пожежо і вибухобезпеки. Він є основним проектним документом, який регламентує організацію будівельного майданчика і обсяг тимчасового будівництва.

     Проектування починається з обґрунтування соціальноекономічної або господарської необхідності будівництва даного об’єкта в тому чи іншому регіоні, населеному пункті, місті. Потім розробляється техніко-економічне обґрунтування – передпроектний документ, в якому зазначаються основні техніко-економічні показники, конструктивно-технічні й експлуатаційні характеристики об’єкта, що планується будувати. Після затвердження розробляється завдання на проектування, яке передається проектній організації, після чого остання розпочинає проектування об’єкта будівництва. 

    Проект організації будівництва (ПОБ)– розробляється одночасно з іншими  розділами робочого проекту з узгодженням об’ємно-планувальних, конструкційних і технологічних рішень об’єкта з можливими методами організації і виконання робіт. Розробляється генеральною проектною організацією 

   Проект організації будівництва складається з таких основних документів: 

• календарного плану будівництва; 

• будівельних генеральних планів на підготовчий та основний періоди будівництва; 

• організаційно-технологічних схем; 

• відомостей про обсяги будівельних робіт і потребу в будівельних конструкціях, виробах, матеріалах та обладнанні;

• графіків потреби в основних будівельних машинах, кадрах будівельників; 

• пояснювальної записки.    

       Проект виконання робіт (ПВР) розробляється на основі робочого проекту і спрямований на забезпечення прийняття обґрунтованих рішень щодо технології виконання будівельних процесів у конкретних виробничих і погодно-кліматичних умовах. Його розробляє генпідрядна установа.

         Проект виконання робіт розробляється на основний і підготовчий періоди будівництва, на окремі стадії і види робіт (наприклад, на зведення підземної частини будинку або на монолітні бетонні і залізобетонні роботи, на опоряджувальні або покрівельні роботи), а також окремо на роботи, які виконуються в екстремальних умовах (взимку, в умовах підтоплення території тощо). 

        Проект виконання робіт містить такі документи: 

•         календарний план будівництва; 

•        будівельний генеральний план; 

•        графіки забезпечення будівництва збірними деталями, напівфабрикатами та матеріалами; 

•       графіки руху робітників та основних будівельних машин по об'єкту; 

•      технологічні карти; рішення з техніки безпеки; 

•      переліки технологічного інвентарю, монтажного оснащення та схеми стропування вантажів; 

•     пояснювальна записка. 

        Основною складовою частиною ПВР є технологічні карти, які складають на всі робочі процеси. 

              Техніко-економічні показники. 

      Основні техніко-економічні показники ефективності будівельних процесів і будівельно-монтажних робіт такі: 

         1.Собівартість — це грошові витрати на виконання будівельного процесу або одиниці будівельної продукції; собівартість виконання будівельного процесу складається з прямих і накладних витрат. 

          2.Прямі витрати включають заробітну плату робітників, заготівельноскладські витрати, вартість доставки на приоб'єктний склад і витрати на експлуатацію машин, механізмів і устаткування. 

      3. Накладні витрати охоплюють адміністративногосподарські витрати, витрати на утримання пожежної і сторожової охорони, спрацювання інвентарю та інструментів, випробування матеріалів і конструкцій тощо; 

            4. Трудомісткість — витрати праці на одиницю будівельної продукції (наприклад, на 1 м монолітного залізобетону) або на загальний обсяг виконаних робіт (наприклад, на екскавацію ґрунту під час влаштування котловану); 

              5. Тривалість виконання процесу. 

Технічне та тарифне нормування в будівництві.

Технічне нормування – це є розробка науково обґрунтованих норм часу та виробітку робітників і машин для різних видів будівельних робіт.

Норма часу – це кількість часу необхідна для випуску одиниці доброякісної продукції робітником або машиною в умовах належної організації праці. (вимірюється в: люд.-год., люд.-день., маш.-год.,  маш.-зміна.) 

Норма виробітку – це кількість доброякісної продукції, створеної за одиницю часу робітником або машиною в умовах належної організації праці.

Для навчальних цілей використовують ЄНІР (Єдині норми і розцінки).   Нвир   = 1/ Нч 

Нвир – норма виробітку;

Нч – норма часу.

Нвир: м2, м3, т, елемент, штука/год., зміна.

Тарифне нормування – це розробка обґрунтованого розміру заробітної плати за виконану будівельну продукцію і базується на шести розрядній сітці в якій включені тарифні ставки. Є два основні види оплати праці: погодинна і відрядна.

Є такі системи оплати праці: погодинно-преміальна; пряма-відрядна; відрядно-преміальна; акордна.

         Прочитати, виділене законспектувати та вивчити

       Вимоги до підготовки будівельного майданчика 

Підготовчі процеси, які здійснюють під час підготування території будівельного майданчика до проведення робіт, передбачають: 

– огородження ділянки; 

– розчищення території майданчика; 

– відведення поверхневих і ґрунтових вод; 

– створення геодезійної розбивної бази; 

– прокладення тимчасових інженерних мереж і доріг; 

– забезпечення відповідних умов праці в адміністративних і побутових приміщеннях. 

       Розчищення території передбачає пересадження зелених насаджень (якщо їх планують використовувати надалі) або їхній захист від пошкодження (якщо вони потрапляють у зону проведення робіт, але не підлягають вирубуванню чи пересадженню). 

     Пеньки викорчовують бульдозерами зі змінним обладнанням, очищують майданчик від чагарників, застосовуючи кущорізи, зносять чи демонтують непотрібні будівлі, знімають родючий шар ґрунту 

      Дерев’яні нерозбірні, кам’яні та бетонні будівлі зносять: розламують або обвалюють. Для обвалення будівель застосовують автокрани чи крани екскаватори, обладнані допоміжними ударними пристроями.  Дерев’яні розбірні будівлі демонтують, відбраковуючи збірні елементи для наступного використання. Монолітні залізобетонні та металеві будівлі розбирають за спеціально розробленою схемою, що забезпечує стійкість будівлі загалом, членують на блоки з попереднім розкриттям арматури. Потім блок закріплюють, ріжуть арматуру та обламують блок. 

        Родючий шар ґрунту, який має бути знятий із забудовуваних площ, зрізають і переміщують у призначене для цього місце, де його зберігають до наступного використання. Родючий шар не повинен змішуватися із нижнім шаром ґрунту, забруднюватися, розмиватися й вивітрюватися. 

Інженерна підготовка будівельного майданчика

       Під час інженерної підготовки виконують комплекс процесів (робіт), найбільш важливими з яких є створення геодезичної розбивної основи, розчищення і планування території, відведення поверхневих і ґрунтових вод.

       Інженерне забезпечення будівельного майданчика передбачає влаштування тимчасових будівель, доріг і мереж водо-, електропостачання тощо. Майданчик будівництва обладнують побутовими приміщеннями (роздягальнями, їдальнею, конторою виконавця робіт, душовими, санвузлами), складами для зберігання будівельних матеріалів, інструменту, тимчасовими майстернями, навісами тощо. Під ці споруди доцільно використовувати частину будівель, що зносять (якщо вони не потрапляють у габарити споруджуваної споруди та не будуть заважати здійсненню будівельних робіт), а також інвентарні будівлі вагонного або блочного типу. 

       Для транспортування вантажів потрібно максимально використовувати наявну дорожню мережу й тільки за необхідності передбачати влаштування тимчасових доріг 

     У підготовчий період прокладають лінії тимчасового водопостачання, зокрема протипожежний водогін, і електропостачання з підведенням енергії до всіх побутових приміщень і місць установлення електромеханізмів. Приміщення виконроба повинно бути забезпечене телефонним та диспетчерським зв’язком. На будівельному майданчику обладнають місце для ремонту й стоянки землерийних та інших машин і автомобілів, його обов’язково обгороджують або позначають відповідними знаками й написами. 

        Інженерне зачищення території будівництва необхідно розпочинати з видалення або перенесення наявних інженерних комунікацій, що можливо тільки після отримання всіх узгоджень стосовно відімкнення систем (газо- й водопровідних, електричних мереж тощо). Після видалення або перенесення наявних інженерних комунікацій можна приступати або до виконання земляних робіт на об’єкті, або, якщо на території будівництва є будинки, що підлягають знесенню або переміщенню (останнє вкрай рідко), то необхідно виконати й ці роботи. 

                 Відведення поверхневих і ґрунтових вод.

       Поверхневі води утворюються з атмосферних опадів. Розрізняють поверхневі води «чужі», що надходять з підвищених сусідніх ділянок, і «свої», що утворюються на будівельному майданчику. Щоб на територію площадки не надходили «чужі» поверхневі води, їх перехоплюють за допомогою нагірних канав чи обваловування уздовж границь будівельного майданчика в підвищеній частині і відводять за його межі. 

      Поверхневі води «свої» відводять доданням відповідного ухилу при вертикальному плануванні площадки і пристроєм мережі відкритого чи закритого водостоку. 

        У разі сильного обводнення площадки ґрунтовими водами з високим рівнем горизонту площадку осушують за допомогою відкритого чи закритого дренажу. 

       Відкритий дренаж влаштовують у вигляді канав глибиною до 1,5 м, що відриваються з положистими укосами (1:2) і необхідними для течії води поздовжніми ухилами. 

      Закритий дренаж – це траншеї з ухилами в бік скидання води, заповнювані дренувальним матеріалом. Для ефективності дренажу на дно траншеї укладають перфоровані в бічних поверхнях труби – керамічні, бетонні, азбестоцементні. 

   Прочитати, виділене законспектувати та вивчити. Виділене синім - прочитати.     

   Робочі місця і технологічні зони.

робоче місце – простір, що виділяється одному робітнику або ланці робітників для роботи на протязі тривалого часу, де розміщаються матеріали, робітники, забезпечені проходи для високопродуктивної і безпечної роботи.

фронт робіт – це частина будівлі або споруди для високопродуктивної і безпечної роботи бригади робітників з належними їй механізмами і машинами на протязі тривалого часу. Фронт робіт поділяють на:

а) дільниця – це частина фронту робіт з однаковими виробничими і технологічними умовами роботи бригади (наприклад поверх і секція);

б) захватка – це частина фронту робіт бригади протягом заданого періоду часу;

в) ділянка – це частина захватки для роботи одного робітника або ланки робітників на протязі заданого періоду часу;

г) ярус – це частина будівлі за висотними відмітками, на якій можна забезпечити роботу ланки робітників або бригади без використання засобів підрощування.

       Технологічна зона являє собою простір, де розміщуються машини, робітники, пристосування, будівельні матеріали і конструкції для виконання певного процесу та шляхи переміщення їх, а також створювана продукція. 

      Технологічні зони часто називають за видом виконуваного процесу;технологічна зона монтажу, зона бетон­них робіт. Технологічна зона складається з 

• робочої зони,

•  зони транспо­ртування, 

• розвантаження і складування матеріалів і конструкцій. 

Робоча зона — це простір, у межах якого виконавець (машина, людина, ланка або бригада) виконує доручену йому роботу. Зони транспортування, розвантаження і складування є просторами, в яких проводять відповідно транспортування, розвантаження і скла­дування матеріалів і виробів.

      При суміщенні в просторі кількох технологічних зон утворюється зона суміщення робіт. Особливе значення має правильне визна­чення її меж під час роботи двох або кількох будівельних машин, які можуть розташовуватися на одному або різних рівнях.

      У процесі виконання робіт кожна зона може стати небезпечною. Небезпечна зона являє собою простір, у межах якого постійно діють або потенційно можуть діяти небезпечні виробничі чинники.

    Контейнеризація та пакетування вантажів 

        У процесі доставки дрібноштучних вантажів, при вантажнорозвантажувальних та складських роботах з ними для запобігання втрат та підвищення продуктивності праці упроваджують пакетні і контейнерні перевезення. При цьому вантажні одиниці укрупнюються в транспортні пакети або контейнери, завдяки чому всі процеси транспортування, вантажно-розвантажувальні та складські роботи можна механізувати. 

        Контейнер – це інвентарний багаторазового використання пристрій або об’ємна місткість, яка дає змогу транспортувати багажі без допоміжної тари та виконувати вантажні процеси механізованим способом. За конструктивними особливостями контейнери можуть бути розбірними і нерозбірними, складними, відкритого або закритого типу, за способом розвантаження – саморозвантажувальні або з розвантаженням вручну, за призначенням – універсальні і спеціалізовані. 

         Доцільність використання кожного типу контейнера визначається видом вантажів та особливістю транспортних засобів. Поряд з контейнерами у будівництві широко застосовують пакетні перевезення вантажів. Їх застосовують під час транспортування великої кількості будівельних дрібноштучних вантажів (будівельної цегли, азбестоцементних виробів тощо). 

          Пакетування – це процес об’єднання дрібноштучних матеріалів в укрупнені об’єми спеціальними технічними засобами (піддони, стрічки), що дає змогу навантажувати і розвантажувати пакети механізованими засобами 

      Транспортні пакети однорідних вантажів доставляють, як правило, від підприємств-виробників до будівельного майданчика без додаткового переформування на постачальницьких базах. 

      Формування транспортних пакетів здійснюється на підприємствах, що виробляють будівельні матеріали і вироби. Засоби пакетування розрізняють за: 

•      призначенням – універсальні і спеціалізовані; 

•      видом – піддони, пакетувальні стропи, касети і плівки, сітки, обв’язки; 

•    конструкцією – жорсткі, напівжорсткі та гнучкі; 

•   кількістю використання – багаторазового та разового використання. 

Контейнеризацію і пакетування матеріалів широко застосовують за технологічно-комплектного постачання будівельних матеріалів на об’єкти. 

Після вивчення теми дайте відповіді на запитання  https://www.classtime.com/code/DD922V 

Прочитати, виділене законспектувати та вивчити. 

План

Класифікація земляних споруд

Грунти та їх властивості

Крутість укосів

Способи виконання земляних робіт

 Земляні споруди

         Результатом розроблення ґрунту є земляне спорудження. Це інженерна споруда з ґрунту в ґрунтовому масиві або на поверхні ґрунту. 

     Земляні споруди класифікують так: 

– за розміщенням щодо поверхні ґрунту – виїмки, насипи, підземні виробітки, зворотні засипання; 

– за терміном використання – постійні й тимчасові; 

– за функційним призначенням – котловани, траншеї, ями, свердловини, відвали, греблі, дамби, дорожні полотна, тунелі, планувальні майданчики; 

– за геометричними параметрами й просторовою формою – глибокі, дрібні, протяжні, зосереджені, прості, складні. 

       До постійних зараховують споруди, призначені для довгострокової експлуатації – земляні греблі, канали, полотна рейкових і безрейкових доріг, виїмки й насипи, що зводять під час планування. 

        До тимчасових земляних споруд зараховують виїмки, отримані під час зведення фундаментів житлових і промислових будівель, мостів, гребель, траншеї для прокладення водопровідних, каналізаційних, газових та інших мереж, насипи для тимчасових доріг. 

       Виїмки більше ніж 3 м завширшки називають котлованами, більш вузькі, для стрічкових фундаментів або мереж комунікацій – траншеями; під окремо розташовані фундаменти або стовпи – ямами. 

         Виїмки, розроблювані для видобутку необхідного для будівництва ґрунту, називають резервами; насипи, у які висипають зайвий ґрунт, – кар’єрами або відвалами. 

            Місця для висипання будівельного та іншого сміття називають звалищами, а місця, де розробляють пісок, щебінь та інші будівельні матеріали, – кар’єрами 

                           Грунти та їх властивості

              Ґрунти – це гірські породи, що складаються з мінеральних часточок і органічних домішок. 

Ґрунти поділяють на: 

скельні, що залягають у земній корі у вигляді моноліту з високою міцністю; 

нескельні – поділяються на великоуламкові, піщані, супіщані, глинисті, суглинні, лісові. 

В будівництві ґрунти класифікують за складністю їх переробки і групують:

а) для механізованої розробки

- шість груп для не мерзлих (I – VI) - чотири групи для мерзлих (I – IV)/

б) для ручної переробки

- сім ґрунтів для не мерзлих (I – VII);

- чотири – для мерзлих (IM – IVm).

          Піщані ґрунти – сипкі в сухому стані, не пластичні. Вони водопроникні, за певної швидкості течії води розмиваються, зі зміною вологості змінюється і обсяг піску. Найбільший об’єм має вологий пісок, найменший – насичений водою. 

           Глинясті ґрунти – зв’язувальні пластичні. Глини добре вбирають воду і при цьому розбухають. Під час замерзання вода збільшується в об’ємі до 9 %, внаслідок чого глинясті ґрунти розпушуються. Під час висихання ґрунти, навпаки, погано віддають вологу, зменшуються в об’ємі й тріскаються. У вологому стані глина пластична й водонепроникна, вона легко розмивається проточною водою. 

         Суглинок характеризується властивостями глини, супісок – піску, але значно меншою мірою. Серед глинястих ґрунтів поширені лесоподібні. У сухому стані лес міцний і твердий, але в разі змішування з водою легко її вбирає й розпливається, значно зменшуючись в об’ємі та втрачаючи несучу здатність, стає просідним. 

           Щільність, тобто об’ємна масу ґрунту в природному стані, т/м3 (піщані 1,6 т/м3, скельні 3,3 т/м3);

          Вологість ґрунту визначають за ступенем насиченості його водою і встановлюють як відношення маси води в ґрунті до маси його твердих частинок. За ступенем вологості ґрунти розподіляють на маловологі (до 5 %), вологі (до 30 %) і насичені водою (більше 30 %). Воду в порах вологих і насичених водою ґрунтів називають ґрунтовою. 

         Зчепність ґрунту - характеризується початковим опором ґрунту проти зсуву, кПа (піщані – 3-5 кПа, глинисті 200 кПа);

        Розпушеність. Під час розроблення ґрунт розпушується і його обсяг збільшується. Зважаючи на це розрізняють об’єм ґрунту в природному й розпушеному стані. Об’єми різних ґрунтів під час розпушення значно різняться. Такий процес називається початковим розпушенням. З часом такий розпушений ґрунт під впливом тиску верхніх шарів, атмосферних опадів або механічного впливу поступово ущільнюється. Однак ґрунт ніколи не має того об’єму, який він мав до розроблення.

          Крутість укосин. 

       За вимогами охорони праці котловани й траншеї з вертикальними стінками без їхнього кріплення можна рити тільки в ґрунтах з природною вологістю на глибину, що не перевищує таких значень: 

• у насипних, піщаних і ґравелистих ґрунтах – 1 м; 

• у супісях – 1,25 м; 

• у суглинках і глинах – 1,5 м; 

• в особливо щільних нескельних ґрунтах – 2,0 м 

КПР (коефіцієнт попереднього розпушування). Це відношення об’єму ґрунту безпосередньо після його переробки до об’єму ґрунту в природному стані. Кп.р.(піщані 1,3; глинисті 1,08).

КЗР (коефіцієнт залишкового розпушування). Відношення об’єму ґрунту після його ущільнення до об’єму ґрунту в природному стані. К­з.р. = 1,01...1,12.

СПОСОБИ ВИКОНАННЯ ЗЕМЛЯНИХ РОБІТ 

         Земляні роботи залежно від будівельних властивостей ґрунту виконують в основному гідромеханічним, вибуховим або механічним способами. 

             Гідромеханічний спосіб полягає у розробленні ґрунту за допомогою напірного водяного струменя гідромоніторних установок або всмоктуванні ґрунту з дна водоймищ плавучими землесосними снарядами. 

         Вибуховий спосіб оснований на використанні сили вибухової хвилі, що виникає внаслідок розкладання різних вибухових речовин, закладених у спеціально влаштовані шпури, свердловини чи шурфи. 

            Механічний спосіб – це розроблення ґрунту копанням за допомогою землерийних (одноківшевих та багатоківшевих екскаваторів) та землерийно-транспортних (бульдозерів, скреперів, грейдерів, грейдерів-елеваторів) машин. У будівельному виробництві цим способом виконують 80–85 відсотків земляних робіт, бульдозерів.

Після вивчення теми дайте відповіді на запитання!!!! https://www.classtime.com/code/643ERM 

Прочитати, виділене законспектувати та вивчити. 

План

Розроблення грунту бульдозерами та грейдерами. 

Розроблення ґрунту скреперами. 

Розроблення грунту екскаваторами. 

Розроблення грунту багатоківшевими екскаваторами.

Гідромеханічний спосіб розробки грунту

Спосіб комплексно-механізованого виконання земляних робіт обирають на підставі порівняння техніко-економічних варіантів виконання робіт різними комплектами машин. Комплект підбирають за продуктивністю провідних машин. Провідними є машини, які здійснюють найбільш трудомісткі та тривалі різновиди робіт.

Різновидами землерийно-транспортних машин є скрепери, бульдозери та грейдери, які за один цикл розробляють ґрунт, переміщують його, розвантажують у насип і повертаються в забій порожніми. 

       Бульдозери є землерийно-транспортними машинами з відвальним робочим органом. Їхнє головне призначення – пошарове розроблення ґрунту з подальшим його переміщенням по поверхні землі на невеликі відстані – до 150 м і до 300 м за сприятливих умов .

Бульдозери застосовують для зняття родючого поверхневого шару ґрунту під час підготування будівельних майданчиків 

Бульдозерами також підгортають ґрунти, виконують зворотне засипання траншей і пазух котлованів, зачищають дно котлованів після завершення екскаваторних робіт, розрівнюють і розмічують ґрунт. 

      Грейдери використовують під час розмічування території, укосин земляних споруд, зачищення дна котлованів і розроблення канав до 0,7 м завбільшки, під час зведення протяжних насипів до 1 м заввишки і нижнього шару більш високих насипів із резервів. Автогрейдерами профілюють дорожнє полотно й дороги. 

      Скрепери – високопродуктивні землерийно-транспортні машини, які використовують під час розроблення котлованів і планування поверхонь. Розрізняють скрепери причіпні, місткість ковша яких становить 2,25...10 м³ (у зчепі з трактором-тягачем), і самохідні , місткість ковша яких становить 8 м³ і більше. Останній тип скрепера досконаліший, оскільки він більш маневрений і швидкісний. 

       За допомогою скреперів розробляють, транспортують та укладають піщані, супіщані, лесові, суглинясті, глинясті та інші ґрунти, без валунів, домішки ріні й щебеню не повинні перевищувати 10 %. Скрепер знімає ковшем пласт ґрунту завтовшки 0,12...0,32 і завширшки 1,65...2,75 м (для скрепера з місткістю ковша 2,25...9 м³). Товщина шару, що відсипають, – 0,22...0,55 м. Розроблювані скреперами суглинні й глинисті ґрунти необхідно попередньо розрихляти. Причіпні скрепери застосовують здебільшого під час перевезення ґрунту на відстань до 1000, а самохідні – до 3000 м. 

         Екскаватори – це самохідні землерийні машини з ківшевим робочим обладнанням. 

        Екскаватори використовують: 

– для розроблення різних категорій ґрунтів (зокрема мерзлих), влаштування виїмок і насипів; 

– для будівництва кар’єрів, автомобільних і залізничних доріг, зрошувальних і судноплавних каналів, гребель, захисних земляних дамб; 

– для створення котлованів під будівлі та споруди, опор ліній електропередачі та контактної мережі; 

– для риття траншей для підземних комунікацій, водовідвідних кюветів; 

– для проведення гірських виробок. 

Екскаватори класифікують за такими ознаками: 

1. За принципом дії: 

– циклічної дії. 

– безперервної дії. 

2. За типом ходової частини: 

– гусеничні екскаватори. 

– колісні екскаватори. 

– екскаватори на автомобільному шасі. 

– крокуючі екскаватори. 

– рейкові (залізничні) екскаватори. 

– плаваючі екскаватори 

        У будівництві застосовують екскаватори, ківш яких має місткість від 0,15 до 2, рідше до 4 м³. Вони обладнані комплектом змінного обладнання, а саме: прямою і зворотною лопатами, драглайном і грейфером. 

        Екскаватор з обладнанням «пряма лопата» призначений для розроблення ґрунту вище рівня його розташування. Ківш у цьому разі рухається знизу уверх і від екскаватора. Прямою лопатою зазвичай розробляють ґрунт із навантаженням у транспортні засоби, а іноді у відвал. 

       Екскаватор з обладнанням «зворотна лопата» призначений для риття траншей і невеликих котлованів, розташованих нижче рівня його розташування. Під час копання ківш рухається зверху вниз і вгору щодо екскаватора. 

      Ківш драглайна навішують на канатах на подовжену стрілу кранового типу. Ківш закидають у виїмку на відстань, що дещо перевищує довжину стріли, і заповнюють його ґрунтом шляхом підтягування по поверхні до стріли. Потім ківш піднімають у горизонтальне положення щодо стріли і поворотом машини переміщують на місце розвантаження. Спорожняючи ківш, тяговий канат ослаблюють. За допомогою драглайна можна розробляти, не тільки насичений вологою ґрунт, але й той, що знаходиться під шаром води. 

      Грейфер це великий залізний черпак, причеплений до вантажопідйомного крана, що призначений для захоплювання чи зачерпування і вивантаження краном матеріалу — піску, землі, гірських порід 

         Робочою частиною багатоківшового екскаватора є ковші, насаджені через рівні проміжки на ланцюг або колесо (ротор), що рухається безперервно. За особливостями переміщення машини відносно напряму руху робочої частини розрізняють багатоківшові екскаватори повздовжнього черпання – ланцюгові, роторні та поперечного черпання. Оскільки ґрунт черпається ковшами безперервно, то ці екскаватори є машинами безперервної дії (на відміну від одноківшових екскаваторів, які є машинами циклічної дії) 

      Ковші наповнюють ґрунтом під час їхнього руху угору по похилій або криволінійній поверхні розроблюваної виїмки. Спорожняють ковші в момент досягнення ними найвищої точки їхньої траєкторії, де їх перекидають. Висипаний з них ґрунт потрапляє на стрічковий конвеєр, яким його доставляють для завантаження в транспортні засоби або у відвал. 

Дожатково роботу багатоковшовим екскаватором можна подивитись перейшовши за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=Nj2eJkR6NWY&t=31s

        У разі застосування гідротехнічного способу розроблення ґрунту всі технологічні операції процесу – відділення ґрунту від масиву, захоплення, транспортування до місця укладання й укладання – виконують за допомогою енергії потоку води. У будівельному виробництві гідромеханічне розроблення ґрунту застосовують під час намиву гребель і дамб, на великих майданчиках і в разі підвищення їхнього рівня, утворення виїмок. Виокремлюють такі різновиди гідротехнічного способу розроблення ґрунту: гідромоніторний, землесосний та комбінований. 

Для кращого запам'ятовування матеріалу подивіться презентацію https://docs.google.com/presentation/d/1RWIgyQjFqdUpZmSBfcyH8tegHWmS4ukJ/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true

для закріплення матеріалу: https://jamboard.google.com/d/1HKs83XJt7z7ZM4e1_XYiJ1YnsSqEXy-ulc5DWlcP9-Q/edit?usp=sharing   

 Прочитайте, законспектуйте та вивчіть лекцію

Для кращого розуміння матеріалу лекції подивіться презентацію : https://drive.google.com/file/d/1WhZd6-eesQZjsNJNYgRc0V8m_QR4gkYJ/view?usp=sharing

1.     Загальні відомості.

  Палі – це стрижневі конструкції фундаментів, які передають навантаження від будівлі або споруди на грунт. У залежності від призначення розрізняють палі несучі і шпунтові. Несучі палі передають навантаження на ґрунт від споруджуваних будинків або споруд, шпунтові застосовуються для влаштування огороджень від ґрунтової чи відкритої води (шпунтові ряди).

     Несучі палі поділяються на висячі і палі-стійки. Висячі палі зміцнюють і ущільнюють ґрунти основи, вони витримують навантаження від спорудження за рахунок їхнього тертя по ґрунті. Палі-стійки спираються на щільні материкові породи і працюють як колони.

По розташуванню в плані палі можуть бути: одиночні, рядові, кущові і пальові поля - група кущових паль.

      У будівництві застосовують палі, що занурюються, які виготовляються на заводі й опускаються в ґрунт у готовому виді, і набивні, котрі влаштовуються безпосередньо в ґрунті. 

    Найбільш часто застосовуються палі з залізобетону і бетону, рідше дерев'яні, металеві і комбіновані (сполучення різних матеріалів). Перетини паль дуже різні: циліндричні, пустотілі циліндричні, квадратні, прямокутні, призматичні пустотілі, широколопастні й ін.

         Навантаження від будинку на палі передаються через монолітний чи збірний ростверк. Збірний ростверк застосовується рідше, тому що вимагає більш точного забивання паль по горизонталі і вертикалі.

•      При влаштуванні пальових фундаментів будь-якого типу роботи виконуються в наступній послідовності: планування площадки; 

• розбивка осей будинку і пальових рядів; 

• влаштування спробних паль і іспит їх динамічним навантаженням; 

• влаштування основних паль зі здачею їх по акті; зрізання і приймання голів паль; 

• влаштування ростверку і здача його по акті.

1.     Заглиблення паль в грунт.

    Заглиблення в грунт виготовлених заздалегідь паль виконується різними способами: забивають, вдавлюють за  допомогою вібрації, розмиву грунту водою, та загвинчують.

     Машини які підтримують палі в потрібному положенні, а також робочий орган, за допомогою якого заглиблюють палі, називають копрами. Забивають палі молотами, котрі підвішують, як і палю, на копрі. Молоти бувають механічні, пароповітряні, дизельні, гідравлічні.

     Близько 80% паль, що занурюються в ґрунт, забивається молотами одиночної, подвійної дії і дизель-молотами.

     В глинистих і суглинкових ґрунтах найбільш ефективним є метод удавлення паль. Сполучення в одному агрегаті вібрації, що занурює, і пригрузки  забезпечує хороше занурення паль.

    Загвинчування паль. У цьому випадку застосовуються гвинтові палі, що складаються з залізобетонного стовбура й однієї чи декількох гвинтових чавунних (чи залізобетонних) лопат.

    Занурення паль методом підмиву. Сутність методу складається в розмиві ґрунту у вістря палі водою, що подається по трубах. Вода, піднімаючи нагору, зменшує також тертя палі об ґрунт, і паля занурюється під власною вагою або під тиском ваги молота.

   Набивні палі на відміну від паль, що занурюються, виготовляються на місці, у ґрунті. Це виключає необхідність в опалубці, транспортуванні і підйомі. Крім того, при їхньому виготовленні не потрібно важкого копрового устаткування і кранів.

   По способі виготовлення набивні палі підрозділяються: 

на палі з металевою оболонкою, що забивається в ґрунт (трубобетонні); 

палі, при виготовленні яких обсадна труба використовується тільки в період бетонування (частотрамбовані); 

камуфлетні палі і палі, для яких свердловина в ґрунті утвориться роторним бурінням без обсадної труби.

  Трубобетонні палі не знаходять широкого застосування в будівництві через велику витрату металу.

     Частотрамбовані палі можуть виготовлятися шляхом пневматичного, механічного і гідравлічного пресування бетону. Найбільш універсальними з них, особливо при наявності ґрунтових вод, є пневмонабивні палі. 

       Процес виготовлення пневмонабивних паль складається з наступних операцій: 

опускання в ґрунт на необхідну глибину обсадних труб; 

підготовчих робіт перед бетонуванням; подачі бетонної суміші в трубу; 

пресування бетону і підйом обсадних труб; 

переміщення агрегату до місця розташування іншої палі.

перейдіть за посиланням https://view.genial.ly/6404f2ee26bacc0019986201/interactive-image-interactive-image

Прочитайте та законспектуйте матеріали лекції.

Подивіться відео 

https://www.youtube.com/watch?v=yX_Ld9cc2FU

Машинна Штукатурка PLATO MultiStar 

https://www.youtube.com/watch?v=1hiw-kNeXnU

Основні компоненти сухих будівельних сумішей та їхні властивості

Прочитайте матеріали лекції , дайте відповіді на тести  https://forms.gle/MPYhiP4g1N9BnULd8

Матеріали, які використовуються для виробництва сухих сумішей, різноманітні за номенклатурою і властивостями. Завдяки зміні вмісту полімерів у складі сухих сумішей можна прогнозувати і регулювати основні властивості їх. Кожен матеріал надає певні властивості готовим сухим сумішам і будівельним розчинам, які виготовляються на їхній основі. Ці матеріали можна об'єднати у такі основні групи:

►органічні зв'язуючі;

►мінеральні в'яжучі;

►водоутримувальні добавки;

►суперпластифікатори;

►піногасники;

►пігменти;

►емульгатори;

►регулятори тужавлення будівельних розчинів;

►гідрофобізуючі домішки.

Полімермінеральні штукатурки поділяють на полімерцементні та гіпсові. 

Полімерцементні декоративні штукатурки призначені для декоративного опорядження фасадів і складаються із цементу, вапна, наповнювачів (кварцового піску і білих карбонатів), полімерного зв'язуючого, уповільнювачів тужавлення, водо-утримувального агента, реологічних домішок і за потреби армуючих матеріалів.

Залежно від крупності наповнювача вони поділяються на крупно- і дрібнодисперсні. Крупність наповнювача, у свою чергу, визначає спосіб нанесення. Слід пам'ятати, що всю послідовність опорядження виконують без технологічних інтервалів. Штукатурки можна наносити і механізованим способом за допомогою форсунок.

Застосовують полімерцементні штукатурки також для внутрішнього опорядження приміщень з вологим режимом.

Гіпсові полімермінеральні штукатурки призначені для опорядження внутрішніх поверхонь приміщень. Вони складаються із гіпсу, вапна, наповнювачів, уповільнювачів тужавлення, полімеру і водоутримувальної домішки. Наносять ці штукатурки як вручну, так і механізованим способом.

Сухі штукатурні суміші змішують з водою безпосередньо перед нанесенням розчину. Для перемішування застосовують електродриль з насадкою. Розчинові суміші з сухих сумішей потрібно приготовляти згідно з інструкцією, що додається до цих матеріалів. Суміш перемішують до одержання однорідної пастоподібної маси.

На зволожені або прогрунтовані поверхні штукатурні розчинові суміші потрібно наносити шпателем або терткою із нержавіючої сталі. Наносяться вони на основу суцільним шаром товщиною 1,5-5 мм в залежності від марки.

У разі перерви в роботі потрібно вздовж смуги, де планується закінчення роботи, приклеїти липку стрічку, нанести на неї штукатурку і надати їй бажаної структури, потім стрічку видалити разом із залишками свіжої штукатурки. По можливості, слід уникати горизонтальних швів.

Після нанесення штукатурної розчинової суміші, в момент початкового тужавлення (5-30 хв.) потрібно сформувати фактуру штукатурного покриття. У цей час розчинова суміш не прилипає і не тягнеться за інструментом (шпателем, щіткою, терткою, валиком і т.ін.).

Роботи з застосуванням сухих будівельних сумішей слід виконувати при температурі навколишнього середовища від 5 до 30 °С і відносній вологості не менше 50 %. Температура поверхні основи має перебувати в таких само межах.

Улаштовуючи багатошарове штукатурне покриття товщиною понад 30 мм, кожен наступний шар потрібно наносити після тужавлення попереднього. Нанесений шар слід розрівнювати до початку тужавлення розчинової суміші.

Штукатурні роботи потрібно виконувати безперервно, дотримуючись правила стикування ділянок "мокре на мокре".

Виконуючи роботи, слід уникати нанесення штукатурних сумішей на дуже нагріті поверхні (понад 30 °С).

Шліфування поверхонь вирівнювальних штукатурних розчинів груп Ш2 і Ш4, а також нанесення лакофарбового покриття та декоративних облицювальних матеріалів потрібно виконувати не раніше, ніж через 24 год після нанесення останнього шару штукатурної суміші.

Прочитайте лекційні матеріали. https://docs.google.com/document/d/1YuEODCwujlD0pkuQOjuj6pkx6dcAGrrp/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true

Дайте відповіді на тестові запитання https://forms.gle/hSNU9KXTJqXKTfH27

Надруковане чорним-  законспектувати і запам'ятати. Написане синім кольором - обов'язково прочитати!!

1. Загальні відомості про влаштування підлог.

     Технологія влаштування підлог залежить насамперед від матеріалу покриття. Саме за ним підлоги поділяють на суцільні, зі штучних і рулонних матеріалів.

       До суцільних підлог належать бетонні, мозаїчні, цементно-піщані, ас­фальтобетонні, металоцементні, ксилолітові, полімерцементно-бетонні, наливні.

    До підлог із штучних матеріалів належать покриття з деревини, ке­раміки, скла, природного каменю, шлакоситалу, полівінілхлоридних пли­ток, бетонних плит тощо.

            До підлог з рулонних матеріалів належать покриття з лінолеуму та синтетичних килимів.

Улаштування підлоги починають лише після завершення попередніх будівельних робіт, виконання яких може призвести до пошкодження або руйнування підлоги, а також за плюсової температури в приміщен­нях (взимку).

     Суцільні покриття підлоги влаштовують по підстильному шару, стяжці з бетону або по залізобетонному перекриттю.

Останнім часом для влаштування підлог широко використовують саморівняльні суміші на основі цементу та гіпсу. До складу цих сухих сумішей входять: дрібнозернистий кварцовий пісок (кварцове борош­но), цемент (гіпс), клей, різні пластифікувальні добавки, пігменти.

2. Настилання плиткових підлог.

Підлоги зі штучних матеріалів широко використовують у будів­ництві завдяки високим експлуатаційним показникам і поширенню вихідних матеріалів для виготовлення їх.

Існують два основних різновиди таких підлог: холодні (з кераміки, шлакоситалу, скла) і теплі (на основі деревини).

Підлоги з керамічних плиток роблять, як правило, у приміщеннях з підвищеною вологістю, інтенсивним рухом людей, агресивним середо­вищем, оскільки вони кислото — та термокислотостійкі.

Керамічні плитки можуть бути різноманітними за формою (три-, вось­мигранні, фігурні) та розмірами (від 22 до 300 мм). Підлоги з них улаштовують на цементному чи на спеціальних кислото — і лугостійких розчинах.

Склад операцій: підготовка основи; сортування плитки; приготуван­ня розчину; укладання плитки; затирання швів; очищення плитки від зайвого розчину.

3. Влаштування паркетних підлог 

    Паркетні підлоги влаштовують у житлових приміщеннях, культур­но-побутових і громадських будівлях лише після завершення всіх про­цесів, пов’язаних з можливим зволоженням та забрудненням паркетно- го покриття. При цьому вологість повітря в приміщеннях не повинна перевищувати 60 %, вологість стяжки — 5 %, вологість паркету — 10 %.

    Для виготовлення паркету використовують деревину твердих порід: дуба, ясена, бука, берези, клена, рідше — сосни та модрини.

   Паркетні підлоги роблять з паркетних планок , паркетних дощок і паркетних щитів  .

   Підлогу зі штучного паркету влаштовують по цементно-піщаних стяжках, фанері, деревоволокнистих плитах або по дощатому настилу на лагах.

   Паркет прикріплюють до основи клеями чи цвяхами, що є надійнішим. Роботи починають з підготування основи. Якщо основа дерев’яна, її обстругують і настилають пергамін; якщо цементно-піщана — вирів­нюють поверхню гіпсополімерним розчином. Після цього вибирають рисунок і розмінують ряди по приміщенню. Найчастіше паркет кла­дуть «ялинкою» з фризом або без нього. З естетичного погляду важ­ливо використовувати текстуру паркетних планок (для фризу — одна, для основного паркетного поля — інша). Після розмічання паркетних рядів укладають маяковий ряд за шнуром, який натягують уздовж при­міщення. Далі паркет укладають по всій площині приміщення вправо і вліво від маякового ряду.

     У процесі укладання паркету планки притискують одна до одної паркетним молотком так, щоб не руйнувались кромки паркетних пла­нок. Планки крайніх рядів обрізують за допомогою дис­кової пилки.

    Перед укладанням паркету клей розливають шаром завтовшки 1 мм на площу трьох-чотирьох планок і на неї відразу кладуть паркетні планки. Надлишки клею видаляють ребром паркетної планки.

      Готова паркетна підлога має бути рівною і горизонтальною.

      Відстань між паркетом і контрольною двометровою рейкою не по­винна перевищувати 2 мм (у будь-якому напрямку).

      Відстань між паркетними клепками має бути не більшою ніж 0,3 мм; відстань між паркетним покриттям і стінами — не більшою ніж 15 мм, але й не меншою за 10 мм.

    4.   Влаштування ламінатних підлог та підлог з обігрівом.

      Ламіновані покриття для підлог — це деревоволокниста дошка (плита) із захисним верхнім шаром із паперу, просочена полімерними смолами під великим тиском і за висо­кої температури. При цьому створю­ється зносостійка плівка — ламінат.

     На одному боці вздовж і впоперек плита має шпунт, а на протилежному — паз. Нижній бік плити та її торці про­сочені смолами.

      Рисунок ламінованої підлоги імі­тує різні породи дерева і каменю.

    Ламіновані дошки вкладають так званим «плаваючим» способом, тобто їх не закріплюють до основи, що знач­но зменшує трудомісткість робіт і дає змогу влаштовувати гідро-, тепло — і зву­коізоляцію прямо на основі підлоги.

   Останнім часом все більшого поши­рення набувають обігрівальні підло­ги. Вони поділяються на два основ­них різновиди: укладання в конструк­цію підлоги поліетиленових труб, з’єднаних із системою водяного опа­лення, та укладання спеціального електричного кабелю для підігрівання підлоги. Температура нагрівання підлоги регулюється автоматично.

5. Влаштування підлог з рулонних матеріалів.

     До рулонних матеріалів якими опоряджують підлоги, належать різні види лінолеуму та синтетичні килими.

Лінолеум — це рулонний матеріал для покриття підлоги, виготовле­ний на основі полімерів, наповнювачів та різних добавок.

    Згідно з чинними нормативами (ДСТУ Б А. 1.1-18 — 94) лінолеум поділяється на: полівінілхлоридний на тканинній підоснові; полі — вінілхлоридний на теплозвукоізоляційній підоснові; полівінілхлорид­ний одношаровий без підоснови; полівінілхлоридний багатошаровий без підоснови; полівінілхлоридний багатошаровий без підоснови з відходів полівінілхлориду; гліфталевий лінолеум; алкідний лінолеум; колоксе — ліновий; гумовий багатошаровий (гулін).

     Улаштування лінолеумних підлог передбачає виконання таких про­цесів: підготовка основи, підготовка лінолеуму, приготування клеїльної мастики (клею), укладання лінолеуму, прирізання або зварювання швів між полотнищами, прибивання плінтусів, натирання підлоги мастикою або покриття її лаком.

     Лінолеум транспортують і зберігають на складі у вертикальному положенні. Перед укладанням його розкочують, ріжуть по довжині кімнати на полотнища (з урахуванням припуску на можливі зміни його розмірів) і в горизонтальному стані витримують за температури май­бутньої експлуатації чотири-п’ять діб.

     Лінолеум розкроюють, як правило, централізовано в заготівельних майстернях і комплектують на квартири чи інші приміщення будівлі. У цих майстернях за потреби зварюють стики між окремими полотни­щами лінолеуму.

    Підготовка основи полягає в очищенні її від сміття, бруду, пилу і ґрунтуванні.

    На мастиці (клеях) кладуть лише гулін; інші види лінолеуму, як правило, кладуть насухо, тобто без мастики. Досвід показує, що в разі укладання лінолеуму без мастики підвищується його довговічність, поліп­шуються умови експлуатації та спрощується технологія заміни. Синте­тичні килими також кладуть на основу насухо, стики між ними не зва­рюють, а склеюють з використанням тканинних прокладок завширшки 150 мм і клею.

     Полотнища лінолеуму і синтетичних килимів укладають, як пра­вило, по довжині приміщення за напрямком світла з вікон. Винятком є приміщення з чітко означеним напрямком руху людей (наприклад, ко­ридори). У цих приміщеннях полотнища лінолеуму укладають уздовж напрямку руху. Плінтуси прикріплюють до стіни так, щоб не притиску­вати лінолеум до основи, створюючи умови для можливого переміщення полотнищ у випадку зміни їхніх розмірів від температурних перепадів.

     Після закінчення робіт слід перевіряти: рівність і горизонтальність поверхні, властивості підлоги, правильність рисунка, наявність запроек­тованих нахилів, відсутність деформованих місць.

1. Влаштування цементно-піщаних підлог.

    Цементно-піщані підлоги застосовують у приміщеннях з підвище­ними вологістю і стиранням підлоги у процесі експлуатації. Покриття складається з двох шарів: нижнього — з дрібнозернистого бетону зав­товшки 25 — 30 мм, і верхнього — з цементно-піщаного розчину зав­товшки 15 —20 мм.

     Основу підлоги очищають механічними сталевими щітками, потім зволожують і ґрунтують цементним молоком. Бетонну суміш уклада­ють смугами завширшки 3 м за маяковими рейками, які кладуть пара­лельно поздовжнім стінам. Бетон подають у смуги через одну в ша­ховому порядку за допомогою бетононасоса. В пропущені смуги бе­тонну суміш укладають лише після того, як у суміжних смугах вона набуде потрібної міцності. Перед заповненням пропущених смуг мая­кові рейки знімають, а поверхню бетонної суміші розрівнюють рейкою- правилом (віброрейкою) з використанням як маяків раніше укладених смуг.

     Цементно-піщаний розчин укладають по незатверділому остаточно шару бетону й ущільнюють віброрейкою.

   Для запобігання утворенню тріщин у процесі експлуатації підлоги верхній шар ділять на частини прокладками з кольорового металу або скла.

      Полімерцементно-бетонні покриття підлоги відрізняються від це­ментно-піщаних і бетонних лише тим, що до складу розчину чи бетону додають полімери або латекси.

2. Влаштування мозаїчних підлог.

       Мозаїчні підлоги влаштовують з цементно-піщаних розчинів, які містять кольоровий кам’яний дрібняк (мармур, граніт, базальт), по бе­тонній основі. 

   Улаштування цих підлог починають з підготовки основи — цемент­но-піщаного або бетонного покриття.

     Основу слід очистити від пилу, сміття, відшарувань. Якщо на основі є тріщини, їх треба прошпаклювати, а потім проґрунтувати сумішшю поліуретану та піску. Після цього поверхню ґрунтують поліуретанови — ми сумішами, а через 8 год наносять основний покривний шар. Товщина шарів покриття — 0,5 мм (ґрунт) і 1,0—1,5 мм (покривний шар).

     Після нанесення покривного шару поверхню підлоги накочують ва­ликом для витиснення повітряних включень.

3. Влаштування наливних підлог.

   Наливні підлоги з епоксидних матеріалів улаштовують так само, як і поліуретанові, але не в один шар, а в три (просочувальний, несівний і декоративний). Товщина кожного шару становить 0,5—1 мм. Поліме­ризація матеріалу завершується через 24 год, остаточної проектної міцності підлоги набувають за 7 діб.

    Така сама технологія влаштування і акрилових наливних підлог, які значно дешевші від попередніх, але не розраховані на значні наванта­ження.

Перейти за посиланням , прочитати лекційні матеріали https://docs.google.com/document/d/1S01xTzmNFuF3JlJQL6IZY8OYmT4wQRrn/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true

В зошиті дати відповіді на запитання.

1. Що розуміють під організацією будівельного виробництва?

2. Організацію яких робіт передбачають при зведенні окремих будинків, споруд ?

3. Що є основним завданням організації будівельного виробництва?

4. Які основні принципи при розв'язані питань організації будівельного виробництва?

Прочитати, законспектувати саме головне, подивитись презентацію (прикріплена нижче)

Нормативи, що належать до складу нормативно-довідкової бази, можуть бути об'єднані в такі групи:

– виробничі нормативи, до яких належать єдині тарифні сітки, тарифно-кваліфікаційні довідники, норми витрат праці (ЄНІР, ВНІР, МНГР тощо).

Об'єктом планування їх є простий будівельний процес, наприклад: установлення дерев'яної опалубки площиною до 2 м, установлення арматурних горизонтальних сіток із арматури діаметром 16 мм, укладання бетонної суміші кранами в баддях у конструкції об'ємом до 5 м3 . На їх підставі встановлюються чисельний склад ланки робітників, які мають бути залучені до виконання процесу; трудомісткість, машиноємність та заробітна плата;

– кошторисні нормативи, до яких належать ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи (РЕКН) (ДСТУ Б Д.2.2-2:2012).

Об'єктом планування їх є комплексний будівельний процес, наприклад спорудження фундаментів під будівлю об'ємом до 5 м 3 . На їх підставі встановлюються трудомісткість, машиноємність робіт і потреба в матеріальних ресурсах;

– нормативи організації й управління будівництвом, куди входять нормативи підготовки виробництва, норми тривалості будівництва і заділу, норми запасів будівельних матеріалів, нормативи технічного рівня (збірність, охоплення механізацією тощо), а також норми основних і обігових виробничих фондів.

 Об'єктом їх використання є об'єкт (споруда), що споруджується, або діяльність будівельної організації;

– планові нормативи – норми на укрупнений показник, як правило, на 1 млн грн або 1000 м 2 виробничої площі будинку для визначення обсягів будівельно-монтажних робіт і потреби в різноманітних ресурсах, у тому числі в будівельній техніці та енергоресурсах;

– планово-виробничі нормативи.

Вони аналогічні до планових нормативів. Різниця полягає в тому, що вони враховують місцеві умови будівництва. Найчастіше їх застосовують в організаціях, зайнятих зведенням типових об'єктів. Укрупненою одиницею вимірювання в них є конструктивна частина будинку (підземна, надземна частина або будинок у цілому).

Планово-виробничі нормативи в частині витрат праці складаються на підставі типових калькуляцій заробітної плати, що розраховуються за комплексами і етапами робіт.

Основним недоліком чинної нормативно-довідкової бази є те, що кожний із розглянутих видів нормативів орієнтований на той або інший об'єкт планування – простий чи комплексний будівельний процес, діяльність організації чи спорудження об'єкта. Як наслідок, це не забезпечує інформаційного наступництва планових документів, що розробляються.

Значення наступництва зумовлено тим, що необхідно забезпечити наступництво документів, які розробляються для різноманітних рівнів планування (бригада, дільниця, організація типу трест або управління). Як свідчить практика, відсутність такого наступництва призводить до необхідності при розробленні кожного документа практично розпочинати проектування спочатку. Документи, розроблені раніше, у кращому випадку, можуть бути використані тільки для вирішення загальних питань.

Робоча документація в будівництві подивитись презентацію https://drainages.jimdofree.com/%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0/%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0-5-%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%87%D0%B0-%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%B2-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D1%96/

    Загальні вимоги до організації будівельного виробництва при будівництві, реконструкції та технічному переозброєнні об'єктів (підприємств, будівель і споруд) будь-якого призначення встановлено ДБН А.3.1-5-2016 «Організація будівельного виробництва». Цих вимог мають дотримуватися всі учасники будівництва, незалежно від форм власності та відомчої належності. Будівництво будь-якого об'єкта здійснюється на основі попередньо розроблених рішень з організації будівництва і технології виконання робіт, які мають бути відображені в проектно-технологічній документації (ПТД). Основними документами ПТД є проект організації будівництва (ПОБ) і проект виконання робіт (ПВР). 

        Проект організації будівництва є невід'ємною складовою частиною проектно-кошторисної документації та розробляється проектною організацією у складі «Робочого проекту» при проектуванні в одну стадію й у складі «Проекту» при проектуванні у дві стадії – розділ «Організація будівництва». Проект виконання робіт на будівництво окремих будівель, споруд, їх частин або на виконання окремих видів технічно складних будівельних, монтажних і спеціальних робіт розробляється на основі ПОБ будівельною організацією на другій стадії підготовки будівельного виробництва – підготовка до будівництва об'єкта. Склад, зміст і порядок розроблення ПОБ і ПВР регламентуються ДБН А.3.1-5-2016 «Організація будівельного виробництва"

Мета уроку: навчиться та ознайомитися з загальними поняттями про потоковий метод організації будівництва, зрозуміти суть потокової організації будівництва.

1. Поняття про потоковий метод організації виробництва

2. Суть потокової організації будівництва

3. Порівняльна характеристика методів організації будівництва

 Уважно прочитайте лекційне заняття, дайте відповіді на контрольні запитання в зошиті письмово. https://docs.google.com/document/d/1J28rXPiyiq3o11e9_w0bkJbv5cem_cKX/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true

Контрольні запитання.

1. Назвіть основні параметри потокового виробництва.

2. Чим відрізняється ритм від ритмічності?

3. Назвіть принципи організації виробництва при потоковому методі будівництва

 4. В чому суть потокової організації будівництва?

5. Які є методи організації робіт в будівництві?

6. Назвіть переваги та недоліки послідовного методу організації робіт

7. Назвіть переваги та недоліки паралельного методу організації робіт

8. Назвіть переваги та недоліки потокового методу організації робіт

9. Як виконується потоковий метод організації робіт?

Мета уроку: формування знань про основні параметри будівельних потоків,  класифікацію будівельні потоків.

Уважно прочитайте лекційне заняття, дайте відповіді на контрольні запитання в зошиті письмово.https://docs.google.com/document/d/1_fW7U0QzC6pdWvYtg5K-uQKQ5aXR5nxY/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true

Контрольні запитання.

 1. Назвіть просторові параметри будівельних потоків?

2. Назвіть часові параметри потоків.

3. За якими ознаками класифікують будівельні потоки?

4. Як класифікують будівельні потоки за структурою?

5. Як класифікують будівельні потоки за часовими параметрами?

6. Як класифікують будівельні потоки за ступенем спеціалізації робочих бригад?

Будівельний генплан

Будгенплан являє собою комплексний документ, у якому визначений і показаний план ділянки будівництва, проведені різні технічні розрахунки. Будгенплан визначає розташування споруджуваних об'єктів, допоміжних об'єктів на будівельному майданчику, їхню взаємодію.

БГП є основною частиною технічної документації, він регламентує організацію буд. майданчика і визначає обсяги тимчасового будівництва.

Розрізняють два види БГП:

·   загальномайданчиковий (М1:2000; М1:1000) - на стадії ПОБ

·   об'єктний (М1:500: М1:200) - на стадії ПВР.

Принципи проектування БГП

1 - БГП. що є частиною комплексної документації, на будівництво, повинен бути зв'язаний з усіма розділами проекту, в тому числі з прийнятою технологією робіт, термінами будівництва і розробленими графіками.

II – рішення БГП повинні відповідати вимогам будівельних нормативів (ДБН А.3.1-5:2016

) і охорони праці.

III - БГП повинен забезпечувати найбільш повне задоволення побутових потреб працюючих на будівництві.

IV - тимчасові будівлі, споруди установки склади (окрім мобільних) належить розташувати на територіях, які не призначені під забудову до кінця будівництва, із дотриманням норм і вимог техніки безпеки, а також із забезпеченням санітарно-гігієнічних умов.

V - об'єм будівництва інвентарних будинків і споруд повинен бути мінімальним, але необхідним для потреб будівництва.

VI - рішення БГП повинні забезпечувати раціональне проходження вантажопотоків на майданчику шляхом скорочення числа перевантажень і зменшенням відстані перевезень. VII - протяжність мереж тимчасового водопроводу, каналізації, енергопостачання, а також тимчасових доріг повинна бути мінімальною.

VІІІ - прийняті в БГП рішення повинні відповідати вимогам техніки безпеки і умовам охорони навколишнього середовища.

 Питання, що вирішуються при проектуванні БГП

1. Визначають місця споживання і зосередження всіх ресурсів будівництва.

2. Вибирають типи складів різного призначення із розрахунком необхідних площ і розвантажувального фронту при них і підбирають типові проекти складських приміщень. 3. Визначають види транспортних засобів із обґрунтуванням прийнятого типу горизонтального і вертикального виду транспорту, із розрахунком необхідної кількості транспортних одиниць і намічаються траси доріг із складанням поздовжніх і поперечних профілів земляного полотна і верхнього покриття дороги.

4. Визначають склад парку будівельних машин і спосіб їх встановлення із підбором необхідних типів проектів.

5. Підбирають потребу в електроенергії, воді, пару., стиснутому повітрі, виявляють джерела їх отримання, проектують для них відповідні мережі і споруди.

6. Визначають кількість і характер тимчасових адміністративногосподарських приміщень і підбирають типові проекти для них.

7. Проектують засоби зв'язку (радіо, телефон, телебачення і ін.)

8. Розробляють заходи з техніки безпеки і протипожежної техніки.

Вихідними даними для розробки загальномайданчикового будгенплану є:

·       генплан майданчика будівництва комплексу споруд;

·       геологічні, гідрогеологічні і інженерно-економічні вишукування:

·       зведений календарний план будівництва комплексу;

·       кошторис;

·       розрахунки об'ємів тимчасового будівництва та інші матеріали ПОБ.

Загальномайданчиковий будгенплан складається із графічної частини, тобто креслення будгенплана і розрахунковопояснювальної записки.

Порядок проектування загальномайданчикового будгенплану наступний.

Спочатку на основі календарного плану будівництва визначають потребу в трудових, енергетичних та інших матеріально-технічних ресурсах по етапам і у відповідності з цим визначають види і об'єми тимчасових будинків, пристроїв і споруд.

Потім на буйгенплані - ділянки виділяють межі будівельного майданчика і на ньому виконують розташування (прив'язку) елементів тимчасового будівельного господарства. При проектуванні будгенплана комплексу в першу чергу прив'язують монтажні механізми, при об’єктні склади і дороги.

Перейти за посиланням, вивчити та законспектувати https://docs.google.com/document/d/1Il56Z95ZUsi5hUesatvpo6Qge5Bn0DdS/edit?usp=sharing&ouid=103362598458834047312&rtpof=true&sd=true