Поетичним рядком
Пам`яті Вадима Бойка,
українського Данка,
який віддав своє палаюче серце людям
Ой, Вадиме, Вадимочку, шостий рік минає
Як пішов від нас Ти в вічність – у небо безкрає.
Усміхаєшся з портрету, молодий, вродливий,
А стелився ж Тобі шлях широкий, щасливий.
Гартував усіх твій «Гарт» – телепередачі,
Де ти щораз вирішував насущні задачі.
Заряджав всіх оптимізмом і мріяв дожити,
Коли вільна Україна в щасті буде жити.
До Верховної з любов`ю Тебе обирали:
На вірного депутата всі надію мали.
За народні справи брався без вагань, завзято,
І для нас, кременчужан, встиг зробить багато.
Смілий, відданий і чесний, Ти не зміг стерпіти,
Щоб державу грабували мафіозні «чіти».
Вони, боячись розплати, злочин учинили:
Вночі в огненій гєєні Тебе спопелили.
Навік проклятим бандитам вдалось тіло вбити,
Ти ж, як Фенікс, знов воскреснув й вічно будеш жити!
Будуть знищені, ми вірим, оті чорні круки –
Кати нашого народу, в кого брудні руки.
Ти, мов синьо-жовтий прапор нашого народу,
За яким ми підем сміло і в огонь, і в воду.
Клянемось блакитним небом і жовтим колоссям
Все закінчить, шо Тобі зробити не вдалося.
Будеш подвигом своїм всіх нас осявати,
Будеш пам`ятником вічним над Дніпром стояти.
Галина Салова
Посвящается Вадиму
Чёрные вороны бесятся…
Стая, как свора собак,
Кружится, кружится, мечется…
………………………..
Чёрная кровь в висках
Чёрная кровь растр-р-ревожила
Чёрные души её,
Стае смертельно хочется
Отыграться…
– На ком?
Нет, не телячьи души их успокоит, нет!
Эти телячьи души у них вызывают смех!
Им по нутру добыча, что гордо,
Без страха живёт.
Как хочется повеселиться,
Страх смерти чтоб вызвать в нём.
Ну вот и добыча…замерли…
Их много, а он один.
Парит, вызывая зависть,
– К солнцу орёл летит.
Чёрные глотки раскаркались,
Когти готовы в бой.
В жалких сердцах закипает
Их мерзкая чёрная кровь.
О солнце, не дай же сбыться злой мести – укрой орла,
И вороньё проклятое испепели дотла!
И засмеялся гордо бесстрашный орёл молодой –
– Вы, сатанинские души
Слетелись сразиться со мной?
– Неба простор широкий – с рожденья мне отчий дом,
А высота – это радость!
– Вам ли тягаться со мной?
– Идите же, псиные души откуда пришли,
– Вы – мрак, вам негоже светлое небо смердить
– Эй, братья мои, слетайтесь
Здесь каркает мразь
– Напрасно они пытаются
Страх в мою душу загнать.
– Чистое сердце выше злости и тьмы
– Мы не дадим вам солнце
Крыльями заслонить.
Но вороньё не дрогнуло –
Месть свою затая,
Не отрывая взгляда
Сомкнулись вокруг орла.
Смех разносится в небе
Орёл высоту берёт…
Чёрное кольцо тугое
Добычу свою стережёт.
Всё ближе и ближе солнце…
Перья огнём горят –
– Вам ли тягаться со мною?
Громом слова звучат.
………………………………
И тишина наступила…
Кто победил из них?
Я знаю солнце его укрыло,
Солнце его защитило
И сберегло для других.
Только печаль большая
Давит нам на грудь,
Как храбреца отчаянного нам вернуть,
Видно ценой большою вот так нам платить
Если в огромном небе по одному парить.
Наталя Уріна
Світлій пам`яті Вадима Бойка –
сина України
Замовк навік...
Тому, що не мовчав.
Затих навік...
Тому, що серце билось,
кривавилось,
не раз слізьми умилось
від підлості
своїх же яничар.
Біль матері –
як чайки сивина...
Та не помер ти –
ти живий, юначе,
для всіх, в кого
нуртує дух козачий
і Україна на весь світ одна.
Їх тисячі...
Ти їх навчати мусиш
в двобої смертю смерть
перемагать.
Бо ж недарма
Святі серця і душі
на алтарі
жертовному горять!..
Сергій Росик
Пам`яті вадима Бойка
За вікном розмови громовиць,
За вікном шалений вітер свище...
Не горнися до його зіниць –
Там холодний зблиск і попелище.
А недавно літо в них цвіло.
Ще недавно в них горів неспокій.
Зігрівало ніжне їх тепло,
Як боліли пережиті роки.
Не горнися й руки не ламай:
Розпач твій його збудить не може.
А навколо аж гудить розмай,
Тільки він йому не допоможе.
Бо життя розтануло, мов дим.
Не для нього радощі і болі...
Вдарив смерті невмолимий грім.
А хтось каже, що немає долі.
Іван Жук
Зінаїда Ларіонівна Білявська,
вихователька Вадима Бойка в дитячому садку
Пам`яті Вадима Бойко
Де Вадимова могила
Там жайвір співає
А душа його безсмертна
З вітром розмовляє
– Скажи вітре, моїм рідним
Що я не загинув
А у небо сизим птахом
Я тихо полинув
Серед хмар і серед вітру
Я ближче до Бога
Щоб просити за вкраїну
В нього допомоги.
Пошли отче наш небесний
Господе єдиний
Хліб насущний, сили й слави
Моїй Україні.
Ще пошли отець небесний
Злагоди й любові
Щоб жилося усім мирно
Як птахам в діброві
Відкрий царю наш небесний
Для мого народу
Ту стежину, по якій він
Вийде вже із броду.
Не журіться мої рідні
Довго так за мною
Я прилину з журавлями
Кожною весною.
Я весною повернуся
З теплими дощами
Проросту з землі травою
Й добрими ділами.
Зінаїда Ларіонівна Білявська,
вихователька Вадима Бойка в дитячому садку
Його мечем була звичайна ручка
Ручка Вадима створила дива:
Він гідність людську захищав.
Бойка статті це не просто слова -
Написану правду народ шанував.
Думаю, ручка ця й збірку створила,
Боролась вона за правдивість.
Справжнім мечем стала ця срібнокрила,
Встояла за справедливість.
Зараз меч правди Вадима в музеї,
Ним там пишаються всі!
Втілив він Бойка чудові ідеї:
На сайті побачите у всій красі
Нгуєн Тхі Тхао Мі
У шкільному музеї припускають, що це особиста авторучка Вадима Бойка