Він був гострим і яскравим, як меч

Про музей ЗШ №2 м.Світловодська

Дорогою до Світловодська, куди ми їхали з метою збору матеріалів про Вадима Бойко, я весь час думала: як швидко ми знайдемо школу, чи вдасться нам потрапити до шкільного музею, як взагалі нас сприймуть...

І ось ми на порозі школи №2 міста Світловодськ. Привітна жіночка показала нам, де знаходиться кабінет директорки. Плітко Валентина Лаврентіївна - привітна, лагідна і доброзичлива жінка, уважно нас вислухала, викликала телефоном педагогиню – відповідальну за роботу шкільного музею. Нею виявилась молода і цікава жінка – Олена Миколаївна Кулинич.

Ми познайомились, Олена Миколаївна – вчитель історії за фахом, дуже зраділа, коли дізналась мету нашого приїзду. І повела нас до шкільного музею. Ми побачили там багато стендів, що охоплюють різні епохи історії міста Світловодська і конкретно: історію школи №2, якій нещодавно виповнилось 60 років. Олена Миколаївна

повела нас до вітрини, де знаходились матеріали про нашого героя. Експозиція, присвячена Вадиму Бойку, має назву "Він був гострим і яскравим, як меч". Розповідає пані Олена:

-Тут є багато фото: з дитячого садочка, випускного класу, екскурсій тощо.

- Це нагорода Вадима за краще навчання. Це його перші дописи, рукописи і сценарії для студії «Гарт», з часів коли він був журналістом. Це матеріал в нашій районній газеті про відкриття меморіальної дошки, разом з батьком Вадима. Ось фото хлопця, приблизно 8 класу, він тут такий молодий, а ось його особиста ручка...

- Як ви вважаєте, як би Вадим не загинув, став би він Президентом України?

- Президентом не знаю, але, напевно, він би став дуже Великою і поважною людиною.

- Що ви можете ще розповісти про Вадима Бойка? Яким він був учнем?

- На мою думку, він був дуже доброчесний, дуже справедливий, із почуттям гострої справедливості. Ще він був учасником клубу «Радість», цей клуб був створений при ЖЕКу. Це як позашкільний розвиток. Вони організовували кінотеатр на свіжому повітрі, шахматні турніри тощо. Вадим був серед активістів гуртка. Він дуже любив висловлювати думки сам, і висловлювати свою точку зору у своїх статтях. І коли він відправив свою першу статтю в редакцію... В газеті після друку її просто не впізнав, бо його особисті думки змінили на якусь звичайну заміточку. Очевидці згадують, що Вадиму це зовсім не сподобалось.