Клуб "Радість"

Перша замітка Вадима Бойка, яка була надрукована в газеті "Наддніпрянська правда"

Прийшла весна, розтопилися останні кучугури снігу, залишивши на подвір'ях купи сміття. Вийшло якось так, що будинок № 2 по вулиці Шевченка залишився без двірника. Велика засміченість подвір'я гасила піднесений весняний настрій великої групи дітей, що живуть в цьому будинку. І тоді учениці СШ № 2 Світлана Мусієнко та Неля П'янкова запропонували: "Давайте проведемо недільник!"

Їх підтримали інші школярі, ініціативу схвалили старші товариші. Було намічено час і день недільника, на під'їздах розвішено оголошення.

В неділю діти зібрались раніше наміченого часу. Неля П'янкова, Світлана Мусієнко, Таня Ященко, Сергій Малюченко, Олексій Гончар, Сашко Симачов та інші активно включилися в роботу. Дивлячись на старанність дітей, дорослі мешканці будинку теж вийшли на недільник. На подвір'ї було зібрано все сміття, листя, приведено у належний порядок доріжку.

Діти довели, що люблять не лише розваги, не лише разом з дорослими дивляться діафільми на своєму агітмайданчику, а й докладають зусиль, щоб навкруги все радувало око.

У недільнику не змогли взяти участь Людмила Францина та Ніна Афанасьєва. Але дівчатка вирішили не відстати від своїх товаришів. Наступної неділі вони першими почали обкопувати дерева, кущі. І знову вийшли на недільник діти подвір'я. Вони ж принесли мінеральні добрива, підживили насадженння. Вирішено організувати службу зеленого патруля.

Свій колектив діти назвали клубом "Радість". Попереду у них - багато хороших справ. Думається, що адміністрація ЖЕКу № 1 допоможе їм, зокрема, обладнати маданчик з фанерним екраном, висадити квіти, нові кущі і дерева.

Вадим Бойко

У нашому діатеатрі, крім лавок, були установлені столи для ігор, великий екран, проекторна будка. Довкола діатеатру діти висадили дикий виноград та квіти. При спорудженні діатеатру та майданчику відзначилися В. Жуков, В. Волошин, С. Малюченко, В. Лосєв, С. Коруц, В. Степанов, С. Гончар та інші.

У роботі клубу під час літніх канікул брали участь школярі не лише нашого мікрорайону та міста, а й інших областей та республік.

У нашому будинку проживав з батьками та сестричкою Вадим Бойко. Він довгий час спостерігав з під'їзду за роботою по спорудженню діатеатру, а потім, за погодженням з його батьками, став справжнім моїм помічником з просвітницької роботи.

Діти поважали його, а також Валерія Жукова, Таню Ященко, Нелю П'янкову, які до десятого класу очолювали раду клубу. Ми не ділилися на гуртки. Сьогодні Вадим Бойко проводив бесіди на фантастичні теми чи демонстрував кінофільми, завтра Таня Ященко з диктором Нелею П'янковою показували діафільми, згодом Андрій Биков з допомогою батьків проводив конкурс на кращий малюнок. Філателістичні вечори проводив Віталій Ананко, секрети кулінарії демонстрували Ніна Афанасьєва та Таня Ященко.

Беручи активну участь в роботі нашого клубу, Вадим Бойко публікував свої невеличкі замітки в газеті "Наддніпрянська правда". Його перша публікація була про наш клуб. Клуб "Радість" виявився стартом до професії і для Нелі П'янкової та Тані Ященко, які після закінчення Кіровоградського педінституту працюють у нашому місті.

В 1976-1984 роках клуб був популярним навіть за межами нашого міста. Він став підлітковим клубом для всього мікрорайону. Нам було виділено і зимове приміщення по вулиці Єгорова, 5. Там велику роботу проводила педагог-організатор за покликанням Валентина Іванівна Курочка. Її дуже любили діти. Це був справжній фахівець. Та працювала вона недовго. Після неї педагоги-організатори ЖЕКу № 1 та спорт-організатори мінялися дуже часто, що негативно відбилося на роботі клубу. На засіданні ради клубу ми вирішили відділитися і працювати далі самостійно. Перейняти досвід роботи клубу до нас приходили і учнівські ватажки шкіл міста та району, якими керувала тоді Наталя Розка. З бесідами перед підлітками часто виступали ветерани війни і праці П. А. Безуглов, А. Г. Куян, Л. О. Сагач, К. П. Бігуля та інші.

Матеріально-технічна база клубу дозволяла організовувати і проводити різноманітні цікаві заходи. Завідуюча дитсадком №1 В. І. Любченко та музкерівник дитсадка Л. В. Салогуб приводили до нашого діатеатру дітей, які влаштовували цікаві концерти.

На загальних зборах клубу, разом з адміністрацією ЖЕКу № 1 ми прийняли рішення першим випускникам клубу, активістам, присвоїти знання Почесних членів клубу "Радість", записати їх назавжди в наш щоденник і вручити їм Почесні грамоти.

Першими Почесними членами клубу "Радість" стали Вадим Бойко та Валерій Жуков, а через два роки такої ж честі були удостоєні Таня Ященко, Ігор Зарицький, Неля П'янкова, Саша Симонов, Світлана Мусієнко, Люда Францина, Таня Богадист. Хочу зазначити, що однією з перших моїх помічниць була Т. Ященко. Протягом п'яти років вона очолювала раду клубу.

Звичайно, коли б клуб функціонував і після 1984 року, список його почесних членів значно поповнився б. Та в немолодому віці бути керівником підліткового клубу не так вже й легко. Тому я офіційно, письмово, склав із себе обов'язки керівника та передав ЖЕКу № 1 все майно й апаратуру. Була надія, що знайдуться бажаючі фахівці, люди не байдужі, зацікавлені в продовженні роботи з дітьми за місцем проживання. Однак таких людей не знайшлося.

Уже через рік створена з таким трудом матеріальна база була зруйнована: зірвано вивіску, поламано екран, зіпсовано двері, столи, лавки в діатеатрі, погнуто навіть арматурні арки та зрізано довкола діатеатру дикий виноград, висаджений дітьми.

Через деякий час не зайнятий нічим після школи Андрій Б. знайшов якийсь детонатор, почав його розбивати... вибухом був поранений. Андрій П. потрапив під негативний вплив старших. Наслідок - дитяча колонія. А скільки таких і подібних випадків по місту?

Боляче було дивитися, як руйнується устаткування, тому я запропонував новому начальнику ЖЕКу № 1 В. В. Ільченку відбудувати діатеатр клубу "Радість". Він погодився оплатити матеріали за рахунок коштів, що віділяються для роботи з підлітками за місцем проживання. Але поставив умову, щоб я сам все організував.

І знову адміністрація ЗМК на чолі з П. З. Кіндрою не відмовила в допомозі. Були виготовлені арки, металева рама під екран. З металу нам вирізали лелеку. Всі металеві заготовки я привіз на склад ЖЕКу, там вони лежать з 1986 року. Не було то карбіду, то кисню, а коли я все дістав, мені запропонували зварювальні роботи виконати... силами батьків. А цієї весни начальник ЖЕКу П. В. Бобко відверто сказав: "Труби тепер дорогі, а дехто живе старими уявленнями...". Але ж ці труби не жеківські, вони давно списані на устаткування дитячого майданчика по вул. Шевченка, 2.

Прикро, що не всі розуміють важливість і необхідність позашкільної роботи підлітків за місцем проживання. Це особливо актуально сьогодні, в наш такий тривожний час.

Саме участь в роботі клубу "Радість" стала стартом для його професії. Перший допис Вадима про наш клуб так і називався "В дитячому клубі "Радість".

Карнаух М.О.

З матеріалів альбому клубу "Радість"