Консультація для педагогів

Особливості виховних впливів на дітей

з афективними проявами поведінки

Деякі діти привертають до себе увагу певними особливостями поведінки: бувають задиркуватими, агресивними, впертими, плаксивими. Їх, однак, слід відрізняти від розпещених, неслухняних. Поведінка такої дитини ґрунтується на емоціях, які дуже проявляються зовні: коли вона радіє, то вся аж сяє, щиро сміється. Бурхливо реагує така дитина і на невдачу – плаче або пускає в хід кулаки. Діти з подібними проявами психологи називають афективними дітьми. Для них характерні надзвичайно бурхливі і неадекватні реакції, невміння регулювати свої дії і вчинки відповідно до усталених вимог. Такі реакції виникають, коли трапляються певні труднощі в діяльності або у взаєминах з однолітками і дорослими. Афективні діти виділяються з-поміж інших високою чутливістю, вразливістю, деякі мають навіть нервові відхилення, про що свідчить надмірна збудженість або загальмованість.

За особливостями поведінки аіффективних дітей можно розділити на 2 умовні групи;

Перша –надзвичайно активні, гамірливі, самовпевнені, забіякуваті, вперті діти. Вони часто ображаються, і це спричиняє бурхливі, невпорядковані дії – так званий афективний вибух: малий кричить, плаче, кидає,речі, б'ється. Ці діти претендують на високу оцінку своїх якостей і вмінь, на особливе становище у колективі,незалежно від реальних здібностей, від уміння виконувати вимоги.Вони прагнуть бути на видноті, командувати іншими, отримувати похвалу. Для них важливо першими встати в стрій, першими взяти іграшку, першими зайти в групу. Якщо це не задовольняється, виникають і закріплюються негативні емоції й пов'язані з ними негативні форми поведінки.

Дітям другої групи властиві пасивність, інертність, замкнутість, вразливість, невпевненість у собі. На будь-яке непорозуміння реагують плачем. Коли їм доручають відповідальну роль, розгублюються, говорять, що не справляться Вони скуті і напружені у спілкуванні. Причину своїх невдач вбачають у зовнішніх обставинах – предметах, ситуаціях, людях.( Розмазала малюнок – винні фарби, програла у грі – винен ведучий, або діти, «які не дотримувались правил», не справилась з завданням – винен вихователь, який дав дуже-складне. Від складного завжди відмовляється, бо боїться розчарувань, труднощів.

Причини афективної поведінки:

1.Органічні порушення, зумовлені особливістю перетікання вагітності та пологів, нервовими та інфекційними захворюваннями, травмами голови тощо

2.Соціальні фактори - невміння дорослих знайти правильний підхід до дитини, несприятлива сімейна атмосфера

Частина дітей, які потребували особливої уваги внаслідок перенесених захворювань звикає до свого «виняткового» становища і претендує на його постійність. Коли ж їм здається що про них забули, болісно переживають це.

Афективна поведінка часто хибно оцінюється дорослими як упертість, вередування, і тому для подолання їх вони вдаються до подвоєної суворості й вимогливості. В такому разі прояви неадекватної поведінки навпаки посилюються.

Типові помилки дорослих

1.Занижена вимогливість до дитини

Тож в інших умовах, коли постає потреба виконувати певні настанови, правила, дитина занадто емоційно реагує і на самі вимоги і на зауваження.

2.Важкі домашні обставини

В умовах нестачі душевного тепла, байдужості дорослих до їхніх справ і успіхів розвивається почуття невпевненості, зневіри у собі.

3.Відсутність послідовності у вимогах, адресованих дитині: одного разу дозволили їй щось зробити, іншого – заборонили або не звернули увагу

У складних ситуаціях у афективних дітей можна спостерігати деструктивну поведінку: вони не шукають виходу зі становища, що склалося, не мобілізують своєї активності для подолання труднощів, а ображаються, гніваються, проте не на своє невміння чи незнання, а на інших людей чи обставини. Тривалі прояви негативних реакцій призводять до їх закріплення, перетворення у стійкі риси характеру. Ставши школярами, ці діти часто потрапляють до категорії невстигаючих, недисциплінованих, з ними важко проводити виховну та навчальну роботу. Коли внаслідок несприятливого збігу обставин у дитини накопичується роздратування, можливий навіть нервовий зрив.

Як запобігти афективності у дітей?

* Свідомо добирати засоби виховного впливу на дітей, узгоджувати їх з індивідуальними особливостями дитини

* Формувати у дитини механізми саморегуляції дій і вчинків.

Встановлення теплих емоційних контактів – основа правильної системи взаємин педагога з вихованцями. Слід робити все, щоб афективні діти відчували позитивне ставлення до себе і з боку дорослих і з боку однолітків.

- У колективних іграх бажано давати їм різні ролі, привчати підкорятися і водночас розвивати ініціативність. Вони повинні мати змогу орієнтуватися на іншу дитину як на взірець поведінки, спілкуватися з тими, кому симпатизують.

Давати дітям посильні завдання, щоб запобігти появі невпевненості, зневіри в собі. Для розвитку бажання досягати успіхів, долати труднощі, важливо так організовувати діяльність дошкільника, щоб вона була успішною, давала задоволення.

Вимоги, адресовані дитині тільки тоді будуть засобом організації поведінки, коли вони вмотивовані, змістовні і конкретні. Інакше малюк буде нервувати, відчуватиме безпорадність.

Наявність у дітей афективних проявів часто призводить до порушення взаємин з однолітками, оскільки неадекватність поведінки провокує конфлікти і непорозуміння. Тому важливо так організувати їхню діяльність, щоб сформувати уявлення про інших дітей як таких, що досягають певних успіхів завдяки своїм умінням та знанням. Цим можна коригувати невиправдані домагання. Афективні діти повинні вчитися жити в колективі, радіти успіхам однолітків, переживати чужі невдачі. Щоб запобігти виникненню негативних переживань, особливо в складних обставинах, важливо емоційно орієнтувати дошкільників на результати їхньої діяльності.

Спираючись на те позитивне, що є у дитини, треба заповнювати її життя цікавими й корисними справами. В роботі з цими дітьми особливо потрібна єдність виховних впливів з боку дитячого садочка і сім'ї. Батьки також повинні давати завдання, які потребували б від них напруження, зосередження, але водночас були посильними для виконання. При цьому слід обов'язково звертати увагу га докладені зусилля, радіти успішному результату.

Головним напрямком індивідуального підходу до афективних дітей виступає формування у них саморегуляції поведінки – вміння керувати своїми діями і вчинками відповідно до вимог, які їм адресуються.

Всі зазначені виховні впливи сприятимуть налагодженню взаємин педагога з афективними дітьми. Відчуваючи постійну увагу, доброзичливість, вони прагнутимуть зберегти таке ставлення, оскільки мотив становлення і збереження позитивних взаємин один із провідних у дошкільному віці.

Дитині украй важливі любов і ласка дорослого – вони виховують і лікують