Дитяча брехня

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру; хитрості, підступності, боягузтва.

«Чому вона бреше, - дивуються батьки. - Адже ми її навіть не караємо!» Проте запитання доцільніше ставити інакше: не «чому вона бреше?», а «що їй заважає зізнатися?». Це може бути страх упасти у власних очах («Я - хороша, я не могла цього зробити»); страх втратити любов батьків («Мама любить мене добру, а тепер виявилося, що я погана!»); страх протистояти дорослим («Я не хочу це робити, але ж я це можу відмовити старшим - легше збрехати, що вже зробила») тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї «Чому ти збрехала?» - не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомагати батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте, їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пастку запитанням: «Ти знову брав плеєр?!», - то дитина не може втриматися від брехні: «Ні! Не брав!» Далі вже можна лише наполягати на своєму.

2. Замість того, щоб «відчувати брехню», необхідно «повправлятися в умінні правдиво зізнаватися». Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: «Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмутити...» тощо.

3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.

4. Не сподівайтесь, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність - це вже інша проблема виховання.

Чим може допомогти психолог

1. Визначити, яких саме психологічних ресурсів не вистачає дитині, щоб наважитися говорити правду.

2. В ігровій формі допомогти дитині подолати свої обмеження.

3. Відпрацювати в ігрових ситуаціях необхідну для Вашої дитини форму визнання своїх помилок.