Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням.
На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Будь-які дії, що вчиняються щодо постраждалої дитини у сфері захисту її прав, базуються на принципах, визначених Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України.
Дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров'я та розвиток у зв'язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов'язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини.
Жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Жорстоким поводженням з дитиною є:
будь-яка форма рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;
робота, яка за характером чи умовами виконання може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини;
використання дитини в жебрацтві, втягнення її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
дії, що призвели до виникнення обставин, за яких дитина стала очевидцем злочину проти життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності особи;
статеві зносини та розпусні дії стосовно дитини з використанням примусу, погрози, сили, довіри, авторитету, впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема її розумової чи фізичної неспроможності, пов'язаних з віком, фізичних, психічних, інтелектуальних чи сенсорних порушень або залежного середовища, у тому числі в сім'ї (п. 3 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 800 від 03 жовтня 2018 року "Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю").
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини
Держава здійснює захист дитини від:
усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства (стаття 10 Закону України "Про охорону дитинства").
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги (стаття 3 Закону України "Про охорону дитинства").
Правовий захист дітей відповідно батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 242 Цивільного кодексу України).
Правовий захист дітей відповідно є предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону (стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (стаття 150 Сімейного кодексу України):
виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
поважати дитину;
забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав.
виникнення загрози життю і здоров'ю дитини є підставою для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.
До органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать (стаття 6 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству") :
служби у справах дітей;
уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;
органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;
органи охорони здоров'я, установи та заклади охорони здоров'я;
центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
суди;
прокуратура;
уповноважені органи з питань пробації.
До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі, надають допомогу постраждалим особам:
центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
притулки для дітей;
центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
центри соціально-психологічної допомоги;
територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.
До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей :
Ла Страда «Гаряча лінія» для дітей: 0-800 – 500-225, 116-111 (з мобільного);
Ла Страда «Гаряча лінія» по запобіганню домашнього насильства: 0-800-500-005, 116-123 (з мобільного);
«Гарячу лінію» безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103;
мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.
Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» . Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Домашнє насильство – діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають чи проживали однією сім'єю, але не перебувають чи не перебували у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає або проживала особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, а також погрози вчинення таких діянь.
✔Фізичне насильство - заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, мордування, залишення в небезпеці, ненадання допомоги, заподіяння смерті.
✔Сексуальне насильство - будь-які діяння сексуального характеру, вчинені без згоди особи.
✔Психологічне насильство - словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, що спричиняють невпевненість, нездатність захистити себе, шкоду психічному здоров’ю.
✔Економічне насильство - умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, заборона працювати, примушування до праці, заборона навчатися.
За статистикою, 68% українських жінок в тій чи іншій мірі зазнавали домашнього насилля, і менше 2% з них звертається за допомогою до державних органів влади.
Держава гарантує безоплатну соціальну, медичну, психологічну, правову допомогу та тимчасовий притулок.
Постраждали мають право на конфіденційність, вибір спеціаліста за статтю (за можливості) та відшкодування кривдниками матеріальних збитків і шкоди.
Звичаї, релігійні переконання, традиції не підставою для звільнення кривдника від відповідальності.
Спеціальні заходи, які застосовуються до кривдника :
Терміновий заборонний припис:
• Зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
• Заборону на вхід та перебування у місці проживання (перебування) постраждалої особи;
• Заборону в будь-який спосіб контактувати із постраждалою особою
Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.
Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.
Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.
Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія - постраждалій особі або її представнику.
Дія термінового заборонного припису припиняється у разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.
Обмежувальний припис:
• Заборона перебувати у місці спільного проживання (перебування);
• Усунення перешкод у користуванні майном потерпілою особою;
• Обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
• Заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць відвідування постраждалої особи;
• Заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, переслідувати її, спілкуватися з нею;
• Заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою.
Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:
постраждала особа або її представник;
у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;
у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.
Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.
У разі порушення кримінального провадження у зв’язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов’язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Сьогодні союзниками у боротьбі за права жінок є:
✔громадські об’єднання, які займаються захистом прав жінок, боротьбою з гендерною нерівністю. Вони є в кожній області;
✔сімейні та громадські радники;
✔поліція - законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» поліція отримала ще більше інструментів, щоб ставити кривдників на місце і карати. За домашнє насильство передбачена не тільки адміністративна відповідальність, в разі його систематичності – кримінальна відповідальність;
✔фахівці системи безоплатної правової допомоги - усі потерпілі від домашнього насильства мають право на отримання первинної і вторинної правової допомоги.
Шкільне́ цькува́ння (англ. School bullying) — систематичне переслідування з образами, цькуванням, упередженим ставленням у навчальному закладі. Зазвичай, термін означає переслідування серед учнів, рідше зустрічається цькування учнів вчителями, ще рідше — цькування вчителя учнями.[1] За дослідженнями ЮНІСЕФ, з фактами шкільного булінгу в Україні мали справу 67 % дітей у віці від 11—17 років протягом останніх трьох місяців. Також, 24 % дітей стали жертвами, а 48 % з них нікому не розповідали про ці випадки. Дещо частіше за інших дітей піддаються цькуванню сором'язливі, зі зразковою поведінкою діти, а також діти, які в силу різних життєвих обставин замкнуті в собі, або діти з бідних сімей.
Олена Ожийова, одна із перших[джерело?] українських науковців, що досліджували шкільне цькування, виділяє два основних його види та деякі підвиди:
Фізичне шкільне цькування — умисні штовхання, пирхання, стусани, удари, нанесення побоїв, тілесних ушкоджень та ін.;
сексуальне цькування є підвидом фізичного (дії сексуального характеру).
Психологічне шкільне цькування — насильство, пов'язане з дією на психіку, що наносить психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість. До цієї форми булінгу можна віднести:
вербальне цькування, де знаряддям слугує голос (образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, дражніння, зведення наклепів, поширення образливих чуток тощо);
шкільний кібербулінг — пригноблення за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилання двозначних зображень і фотографій, обзивання, зведення наклепів тощо).[4][5]
образливі жести або дії (наприклад, плювки в жертву або в її напрямку);
залякування (використання агресивної мови тіла й інтонації голосу для змушення дитини робити чи не робити щось);
ізоляція (жертва навмисно ізолюється, виганяється чи ігнорується частиною або всім класом);
вимагання (у дитини вимагають гроші, їжу, інші речі, примушують щось вкрасти);
пошкодження та інші дії з майном (пошкодження, викрадення, заховання особистих речей жертви);
Булінг серед учнів є наслідком дисбалансу авторитету, мотивації, сили та витримки у відносинах між вихованцями. Причиною є особистісна неприязнь між булером та жертвою. Предметом цькування можуть виступити як абсолютно вигадані так і існуючі особливості, що часто варіюють в залежності від віку вихованців: зріст, вага, одежа, зачіска, колір волосся, особливості голосу (картавість, заїкання, тембр), форма носа чи вух, окуляри, ліворукість, успішність чи неуспішність у навчанні, расова чи релігійна приналежність, особливості поведінки чи характеру. Цькування та образи у навчальному закладі несуть пагубний вплив на індивідум, провокують розвиток гніву, депресії, думки про самогубство або помсту. Наявність подібного стресу спричиняє замкнутість та цілковите відволікання від навчального процесу, може переходити у прогули занять та відмову від відвідування школи.[6][7] На тлі знущань у індивідума знижується самооцінка, можуть розвинутись соціальні розлади, фобії або навіть психологічні травми, як наслідок — індивід не може розкритись у навчанні, проявити свої таланти, так як відчувати себе захищеним є базовою потребою. Профілактика та вчасне виявлення булера — завдання педколективу (зокрема, класного керівника), шкільного психолога та батьків. Уміла робота класного керівника та уміла організація тимбілдингу, виховної роботи з класом та батьками є дзеркалом досвіду та запорукою припинення такого явища. Переведення булера у іншу школу чи його відрахування з навчального закладу за середньозваженими порядками є крайнім та досить важким бюрократичним процесом і робиться у виняткових випадках.
Цькування учнями частіше трапляється у старших класах. Також, у ролі булера можуть виступати окремі батьки чи їх група незалежно від віку учнів. Причиною цькування вчителя є недостатній авторитет та досвід на початку роботи у навчальному закладі, втрата авторитету, особливості контингенту дітей у класі. Коли булером виступає учень (учні), це радше поодинокі випадки гри на публіку серед однолітків, мета такого цькування — «вивести з себе» педагога та спостерігати за його поведінкою, зірвати урок. Систематичної помсти така поведінка не несе. Проявлятись таке може різноманітно: у вигляді анонімних образ, записок, написаних на дошці перед уроком у молодших класах, до вербальних перепалок та фізичного впливу у старших класах.[8] У будь-якому разі, таке явище носить спочатку епізодичні характери — як випробовування на міцність, його повторення та систематичність залежить від психологічної та педагогічної майстерності вчителя, рідше — від рівня компетенції у предметній сфері. Зазвичай, у ролі булера вчителя виступають учні, які також цькують однолітків у класі, намагаючись самоствердитись. Майстерність вчителя та уміння скерувати небажаний ситуативний контакт у іншу площину є шляхом вирішення такої поведінки.
Кілька порад батькам, щодо протидії булінгу:
1.Поговоріть з дитиною відкрито і доброзичливо, вислухайте її та запевніть, що завжди та попри все ви на її боці, а ще в тому, що кожна людина має право на повагу і безпеку.
2.Допоможіть дитині зрозуміти, що вона не є ані "ябедою", ані "наклепником". Вона смілива людина, яка не боїться говорити правду, щоб захистити себе та інших і, навіть, допомогти виправити ситуацію.
3. Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте: що і коли трапилось. Якщо є можливість - зберіть докази.
4. Домовтеся про зустрічі з дорослими, які опікуються вашою дитиною та дітьми агресорами (з батьками, вчителями, адміністрацією школи тощо).
5. На зустрічах - поясніть ситуацію, намагаючись бути максимально спокійним та конструктивним .
6.Спробуйте створити зрозумілий і максимально простий план щодо протидії булінгу.
7.Пам'ятайте, що ваше пряме втручання, наприклад спроба "виховати" чужу дитину, особливо, якщо йдеться не про доброзичливу розмову, а про погрози такі дії можуть нашкодити та ще більше загострити ситуацію.
8.Дотримуйтеся плану та будьте уважні до власної дитини, її поведінки, реакцій, почуттів.