Хоткéвич Гна́т Марти́нович (літературний псевдонім Гнат Галайда; 31 грудня 1877 (12 січня 1878) в Харкові — 8 жовтня 1938 там же) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч.
Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини.
1894 року з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.
1900 рік — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту.
1900 рік — короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці.
Розробив власний проєкт дизельного поїзда (1901) на 30 років раніше від американського аналогу.
За участь у керівництві політичним страйком 1905 року зазнав переслідувань і в січні 1906 року був вимушений переїхати в Галичину, яка була тоді в складі Австро-Угорщини. У Галичині Хоткевич оселився спочатку в Львові, а потім у Криворівні; об'їхав усю Галичину й Буковину з скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури.
Повернувшись з Галичини 1912 року на Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями. У січні 1913 року став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя». У той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів «Вечір бандури».
Знову переслідуваний з початку Першої світової війни і висланий 1915 року за межі України, оселився у Воронежі, де жив до революції 1917 року.
У 1926—1932 роках викладав у Харківському музично-драматичному інституті, де проводив клас бандури.
У 1928—1932 роках — художній керівник Полтавської капели бандуристів.
Потрапив у неласку до влади в 1932 році й після смерті Миколи Скрипника втратив державні посади. Його твори були заборонені.
У 1934 році Хоткевич потрапив під потяг, був важко травмований.
29 вересня 1938 року засуджений до розстрілу за «Участь у контрреволюційній організації і шпигунство на користь Німеччини». Вирок виконаний 8 жовтня 1938 року.
Реабілітований 11 травня 1956 року.
Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Подальші твори його великої літературної спадщини: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897—1901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914—1915 років була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані у 1923 році у журналі «Червоний шлях»); повість «Авірон» (1917), роман «Берестечко» та інші.
Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидавана (у різних редакціях) пізніше. Хоткевич є автором низки драматичних творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу.
Багата й тематично різноманітна літературно-мистецтвознавча спадщина Хоткевича. Серед іншого: «Григорій Савич Сковорода» (1920), низка наукових розвідок про Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Кобилянську, «Музичні інструменти українського народу» (1930). За радянських часів Хоткевич багато перекладав із світової класики: Шекспіра (Ромео та Джульєтта тощо), Мольєра, Шиллера, Гюґо.
Найбільш продуктивним на літературній ниві Хоткевич був у Харкові. Тут він уперше заявив про себе як талановитий поет, драматург, прозаїк, перекладач. За короткий час написав збірку поезій «Трембітині тони» (1924), п'єси «По зорі» (1925), «Вибух» (1927), «Наступ» (1931), переклав роман польського письменника К. Тетмайєра «Легенда Татр» (1928), видав повість «Муца» (1928), збірку оповідань «Цісарське право» (1932), романи «Чорне озеро» (1929), «Захар Вовгура» (1932). Його роман «Довбуш» також не був повністю надрукований прижиттєво окремою книгою, але після вбивства Хоткевича совітами 1938 році, у архівах зберігся повних рукопис роману «Довбуш», датований 1920 роком. Згодом роман таки вийшов посмертно, а саме у 1965 році у львівському видавництві «Каменяр».
Завдання:
Опрацювати матеріал.
Скласти конспект.
Домашнє завдання:
Підготувати повідомлення на одну з пропонованих тем.
Теми:
Цікаві факти про Г. Хоткевича.
Г. Хоткевич і музика.
Першою ластівкою у літературній діяльності митця було оповідання «Грузинка», опубліковане у львівському журналі «Зоря». Хоткевич написав чимало прозових творів, проте найвизначнішим його досягненням є романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911). Окрім цього, він створив понад десяток кіносценаріїв.
Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Подальші твори його великої літературної спадщини: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897–1901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914-1915 була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані 1931); повість «Авірон» (1928), роман «Берестечко» та інші. Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидавана (у різних редакціях) пізніше. Хоткевич є автором низки драматичних творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу.
Багата й тематично різноманітна літературно- мистецтвознавча спадщина Хоткевича. Серед іншого: «Григорій Савич Сковорода» (1920), низка наукових розвідок про Т.Шевченка, Ю.Федьковича, О. Кобилянську, «Музичні інструменти українського народу» (1930). За радянських часів Хоткевич багато перекладав з світової класики: Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюґо.
Належачи за радянських часів до політично ненадійних і стоячи осторонь тодішніх літературних дискусій, Хоткевич, проте, був одним з найпопулярніших письменників в Україні, про що свідчить поява його «Творів» у 8 томах (1928-32). Але далі знову почалися утиски, внаслідок яких останній його роман «Довбуш» не був надрукований і лишилася незакінчена тетралогія про Т.Шевченка, над якою Хоткевич працював від 1928.
«Блудний син» (1898)
«Різдвяний вечір» (1899)
«Добром усе переможеш» (1899)
Цикл «Життєві аналогії» (1897–1901)
«Дивні пригоди комахи Саґвіна» (1901)
«Поезія в прозі» (1902)
«Сагайдачний» (1908),
«Гуцульський рік», п’єса (1910)
«Непросте» (1911)
«Камінна душа» (1911, роман вийшов з ілюстраціями автора)
збірка «Гірські акварелі» (1914)
«Гуцульські образки» (1914-1915, уперше надруковані 1924)
«Авірон» (1917)
«Григорій Савич Сковорода» (1920)
Повість «Авірон» (1928)
«Твори» у 8 тт. (1928-1932)
«Довбуш» (перше видання — 1965)
«Твори в двох томах» (1966)
«Тарасик» (перше видання — 2002)
Ще бувши студентом, Хоткевич організував в селі Деркачах на Харківщині сільський театр (1895). У студентські роки керував студентським театром в Харкові, що роз’їжджав по окраїнах Слобожанщини.
В 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом 3 років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для неї спеціально написав ряд п’єс між ними.
На еміграції в Галичині заснував у с. Красноїлля (тепер Івано-Франківської області) Гуцульський театр. Для неї спеціально написав п’єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та ін.
В 1912 році після повернення в Харків відновив діяльність робітничого театру.
З інших драматичних творів Хоткевича слід ще назвати «На залізниці» (1925), історичну п’єсу «О полку Ігоревім» (1926) і тетралогію «Богдан Хмельницький»(1929), високо оцінені тодішньою критикою (О. Білецький). Зокрема, в останній частині тетралогії «Переяслав» Хоткевич, супроти офіційної концепції, засудивПереяславську угоду як акт, що призвів до поневолення України Росією.
Автор кількох десятків кіносценаріїв. Зіграв у фільмі «Назар Стодоля» роль кобзаря Кирика (1937).
Розвідки: «Народний і середньовічний театр у Галичині» (1924), «Театр 1848 року» (1932).
Завдання:
Опрацювати матеріал.
Скласти конспект.
Домашнє завдання:
Гнат Хоткевич "Камінна душа" 1989 - YouTube