Гуртки

Гурток дослідницько-експериментального напряму МАН "Історія України"

Позашкільна освіта є важливою складовою системи освіти, метою і завданнями якої є розвиток здібностей дітей у сфері освіти, науки та культури. А в умовах збройної агресії російської федерації пріоритетом у педагогічній діяльності кожного педагогічного працівника повинно бути національно- патріотичне виховання учнів, саме тому в 2022-2023 навчальних роках на базі комунального закладу позашкільної освіти « Семенівський Будинок дитячої та юнацької творчості» Семенівської селищної ради буде діяти гурток дослідницько-експериментального напряму МАН "Історія України".

Отримані на гуртку знання дадуть можливість усвідомити і об'єктивно оцінити складні питання минувшини та сьогодення, а національно-патріотичне виховання червоною лінією проходить через кожне заняття та формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки й культури.

Сподіваємось, що разом ми будемо тримати освітній фронт та підтримувати позашкільну освіту.

Гурткова робота

В сучасній Україні національно-патріотичне виховання дітей та молоді є основною складовою розвитку нашої держави, великого майбутнього Українського народу. Почуття патріотизму багатогранне за змістом. Це і любов до рідних місць, і гордість за свій народ, і відчуття своєї нерозривності з минувшиною, і бажання зберігати й примножувати багатство своєї країни. Саме тому керівники гуртків комунального закладу позашкільної освіти «Семенівський Будинок дитячої та юнацької творчості» Семенівської селищної ради з метою подальшого розвитку в гуртківців національної свідомості, формування почуття патріотизму на засадах духовності та моральності, популяризації духовно-культурної спадщини Українського народу провели ряд навчально-виховних занять, присвячених Дню вишиванки та популяризації українських традицій.

Гуртківці та діти тимчасово переміщених громадян й селища Семенівки мали можливість відвідати такі гуртки:

- гурток образотворчого мистецтва –(керівник Задорожна Тетяна Іванівна).

- гурток іграшка - сувенір – (керівник Лугова Лілія Іванівна);

- гурток «Пізнаємо рідний край» – (керівник Федорів Оксана Анатоліївна) .

- гурток бісероплетіння – (керівник ПащенкоТетяна Петрівна).

Сподіваємося, що спільними зусиллями, завдяки співпраці виховаємо справжніх патріотів. Всі разом ми маємо робити все для того, щоб патріотизм став нормою життя молодого покоління, щоб поняття честі, обов'язку та відповідальності стали переважати в усіх починаннях та звершеннях. Більше гарних і добрих вчинків – це і є патріотизм.

Гурток "Іграшка-сувенір"

Керівник гуртка: Лугова Лілія Іванівна

Тема: Українські обереги

Мета: ознайомити із особливостями формування українських звичаїв та обрядів, розширити, поповнити знання про традиції, закріпити знання про історичне минуле українського народу; розвивати пам'ять, увагу, аналітичне мислення, професійну майстерність; виховувати любов до Батьківщини та повагу до українських звичаїв, обрядів та традицій.

Гурток "Дизайн одягу"

Керівник гуртка: Лугова Лілія Іванівна

Тема: Дизайн одягу. Мода і культура. Ескіз костюму для власного гардеробу (спортивний одяг, святкова сукня, шкільна форма)

Мета: навчальна: розширювати знання учнів про дизайн, дати уявлення про професію художника модельєра; учити застосовувати набуті знання на практиці.

розвивальна: розвивати образне і нестандартне мислення, творчі здібності.

виховна: виховувати акуратність, інтерес до вивчення історії минулого.

Тип уроку: комбінований.

Оснащення матеріали та інструменти: прості олівці, гуашеві або акварельні фарби, пензлі, гумка, папір. Презентація «Дизайн одягу».

Гурток "Дизайн одягу"

Керівник гуртка: Лугова Лілія Іванівна

Тема: Виготовлення брожки з текстильних матеріалів

Мета : Ознайомити учнів з основами дизайну. Привити естетичний смак. Вивчити техніки роботи з текстильними матеріалами , а також поєднання їх з іншими видами декоративних елементів. Ознайомитися з декількома видами текстильного дизайну. Розвити вміння та навички роботи з матеріалом.

Гурток "Декоративна вишивка"

Керівник гуртка: Лугова Лілія Іванівна

Тема: Вишивка стрічками

Мета: навчити учнів вишивати шовковими стрічками, розвивати уяву, мислення, творчі мож­ливості кожної дитини; виховувати в учнів акурат­ність та зібраність при виконанні прийомів праці, інтерес до предмета.

Матеріали, інструменти та обладнання: тканина, шовкові стрічки, нитки швейні та муліне, голки, ножиці, п'яльці; інструкційні карти;

Гурток "Дизайн одягу"

Керівник гуртка: Лугова Лілія Іванівна

Тема: Дизайн одягу в народному стилі на сучасний лад

Мета уроку: формування ключових компетентностей:

• 
  Вміння вчитися: організовувати своє робоче місце, планувати свої дії, доводити роботу до кінця; орієнтуватися в часі і раціонально його використовувати, самостійно виконувати практичне завдання; здійснювати самоконтроль і самооцінку.

• 
  Загальнокультурна компетентність: духовно – моральні основи життя людини; особливості національної і загальнолюдської культури в побутовій і культурно – дозвільній сфері.

• 
  Міжпредметна естетична компетентність: виявлення естетичного ставлення до мистецтва, спроможність аналізувати і оцінювати найважливіші досягнення національної культури; виявлення інтересу до цінностей українського народу.

• 
  Предметних компетентностей: ознайомити учнів з професією художника – модельєра (дизайнера одягу), поглибити знання учнів про стиль одягу та імідж людини, сформулювати уявлення учнів про одяг естрадного співака (співачки) з урахуванням народних традицій і сучасної моди; розвивати просторове мислення, уяву, фантазію, творчі здібності учнів; виховувати прагнення до особистої творчості, патріотичне ставлення до національних мотивів у одязі.

Гурток образотворчого мистецтва "Етюд"

(МОЛОДША ГРУПА)

Керівник гуртка :Задорожна Тетяна Іванівна

Тема заняття: «Декоративні розписи України. Петриківський розпис. Казкова квітка Петриківки. Пальчикова техніка»

Мета заняття: ознайомити дітей з декоративним народним розписом; дати початкове освоєння прийомів розпису; розвивати уміння створювати візерунки з елементами петриківського розпису: закріплювати порядок утворення найпростіших візерунків і орнаментів; виховувати інтерес до народного мистецтва.

Обладнання:

— гуашеві фарби, банка з водою, ганчірка, гладенький папір або палітра;

— альбоми;

Хід заняття

I. Організаційний момент.

Вірш Людмили Наумової

"Петриківські барви".

Мій рідний знаменитий край

Для серця й для душі в нас розмаїття

Усе, що розквітає й любо нам

Наші майстри враз втілюють у квітах.

Наш Петриківський розпис славний в світі

Про нього знають і дорослі й діти.

Все в ньому є: і цвіт калини, й маки

Українська хатина і козаки.

Чудовії жар – птиці і лелеки,

Що відлітають в край далекий.

Півні пихаті, лебеді величні

Усе для нас знайоме це і звичне.

Червоні мальви у вишневому саду

Жоржини славні, грона винограду.

Суниця запашна, білі ромашки

В степах просторих синіють волошки.

В руках майстрів умілих наших

Квіти малюються на виробах прекрасних

У фарбах різних все горить, палає

Та мерехтить… неначе оживає.

Пасхальні писанки, розписані тарілки

Свистульки, келихи, бутилки,

Булави, храми і матрьошки,

Кухонні дощечки та ложки.

Шкатулки, вазочки, дощечки,

Заколки різні, дзиги та сердечки.

Всього й не порахуєш, бо майстри

На вигадку й натхнення мастаки.

Хай славиться наш край в віках

Для нас він наша рідная домівка

Хай береже Господь людей в трудах

Майстрів величних й Петриківську квітку!

Автори робіт: Лідія Булавін, Світлана Червякова.

II. Актуалізація опорних знань.

Легенда виникнення петриківського розпису

В невеличкому селі, що розкинулося на берегах мальовничої річки Чаплинки, на землях, які ніколи не знали кріпацтва, мирно та дружно мешкали селяни. Серед них жила велика і працелюбна родина, але при цьому бідна.

Якось навесні вся родина поїхала на ярмарок, тільки старшу дочку Оксану залишили, аби наглядала за господарством. Впоравшись з домашніми справами, дівчина зайшла до оселі, щоб перепочити. І саме в цей момент її увагу привернула нещодавно вибілена стіна. Дивлячись на неї, вона згадала батьків, яких вона щиро любила та поважала. Дівчина вирішила створити щось таке, що потішило б маму, тата, сестер та братів.

Оксана зробила фарби декількох кольорів з природних матеріалів. Зелений видобула із зеленого соковитого листя папоротника, жовтий – з відвару польових трав, червоний – з відвару буряка, який якраз був залишений на печі у горщику. Щоб фарби стали густішими та краще лягали, вона розвела їх з жовтком. Інструменти для малювання дівчина також зробила власноруч – щіточку скрутила з палички та пасемця котячої шерсті, а з рогозу вирізала рогозинку.

Підготувавши інструменти з фарбами, чепурушка взялася за справу. І тут сталось диво. На білій стіні враз розквітли польові квіти, зачервоніли мальви, спалахнули жовтим цвітом кульбабки, налились соками кетяги калини. А далі, на велике здивування дівчини, з-під намальованих квітів та різнотрав’я залопотіла крилами золота жар-птиця. Вона враз вилетіла на подвір’я та почала кружляти над селом. Саме ця жар-птиця принесла родині достаток та благополуччя, а мешканці селища й досі вважають, що всі, хто зустріне цього чудо-птаха, більше ніколи не знатиме бід та злиднів.

III. Робота над темою заняття.

Вступна бесіда.

На Дніпропетровщині є велике уславлене село Петриківка. Ім’я цього села дало назву декоративному розпису, характерному лише для України. Ми часто захоплюємося мистецтвом закордонних майстрів і не помічаємо видатних речей, які існують і виникли поряд з нами. Український декоративний розпис поряд з іншими народними видами мистецтва - це наша гордість, безцінне духовне надбання народу.

Далеко за межами України славиться її самобутнє декоративне мистецтво з його чи не найбагатшим у світі народним розписом.

Українське народне мистецтво виникло в сиву давнину серед чарівної природи, краса якої наповнювала душу працьовитого народу мрією про щастя, дарувала творчу наснагу.

Господині розписували не лише стіни хат зовні й усередині, а й предмети домашнього вжитку: скрині, дерев’яний посуд тощо. У наш час петриківські майстри розписують посуд, меблі, тканини, книжки, плакати, листівки.

Народні майстри виконували розпис спочатку пальчиками, а потім і саморобними пензлями з котячої шерсті, та фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало змогу накладати мазок будь-якої сили натиску.

Сучасні майстри петриківського розпису, створюючи композиції, використовують багату палітру споріднених кольорів.

IV. Застосування знань, формування вмінь і навичок.

Слово керівника гуртка.

Як і багато років тому, так і нині всі декоративні композиції, створені у Петриківці, мають спільну основу — однакові елементи написання: «зернятко», «вусик», «листок», «горішок» і багато інших.

І ми з вами навчимося писати найважливіші спочатку пальчиками а потім і пензлями.

Майстри петриківського розпису

Тетяна Яківна ПАТА.

Серед народних майстринь, які зробили значний внесок у розвиток декоративного станкового живопису і графіки, слід відзначити народну художницю з с. Богданівни Яготинського району на Київщині.

Катерина Василівна БІЛОКУР.

Справжня чарівниця в зображенні української природи.

Малювала К. Білокур у нетрадиційній для народних живописів техніці, використовуючи полотно й олійні фарби, а не папір і гуаш чи темперу. К. Білокур створила десятки пейзажів, натюрмортів, портретів.

Її роботи:

«Квіти і берізонька»

«Квіти за тином»

Такі види композицій використовували в настінному розписі як компоненти декору. Характерна особливість традиційної композиції Петриківки — розташування в центрі трьох великих квіток, а з боків відгалужуються менші за розміром квіточки і пуп’янки. Завершується гілочка граційно вигнутими вусиками та стебельцями лугових трав.

Розгляньте детальніше твір Марії Кравець «Степове літо».

Марія КРАВЕЦЬ

«Степове літо»

Валентина ДЕКА

«Квітучий край»

Пізніше такі композиції почали писати на папері — так було зручніше. Але й надалі кольорове рішення композиції тримається на трьох основних кольорах.

Погляньте, як це виглядає у композиції Валентини Деки «Квітучий край». Який художній образ створила майстриня?

Сучасні майстри петриківського розпису, створюючи композиції, використовують багату палітру споріднених кольорів.

V. Виконання вправ за зразком.

Розводимо фарби на палітрі, берем яскраві кольори: червоний, жовтий, зелений. Наносимо фарбу на палітру, добавляємо трішечки водички,щоб фарба була не густою і не рідкою.

1. Прямий мазок

Вмочаємо пальчик у червону фарбу. Ставимо цяточку і не відриваючи пальчик натискаючи на листок протягуємо до низу. Таким чином у нас вийде прямий мазок. Таку операцію виконуємо декілька разів, для закріплення навичок. Перед кожним виконанням мазка ми пальчик занурюємо у фарбу.

2. Вигнутий мазок. Вмочаємо пальчик у фарбу. Ставимо крапку і не відриваючи пальчик від листочка робимо вигнутий мазок як в один бік так і в інший. Проводимо ще декілька мазків для закріплення навичок.

3. Хвилястий мазок. Вмочаємо пальчик у фарбу ставимо крапочку і не відриваючи пальчик від листочка колихаємо його то в право то в ліво і слід залишається хвилястим. Проводимо ще декілька мазків для закріплення навичок.

VI. Робота в зошиті-альбомі.

Практична робота «Казкова квітка Петриківки».

Ми потренувались наносити основні елементи розпису, а тепер ми спробуємо придумати і написати композицію «Казкова квітка Петриківки».

Зобразіть стебло, квітку, листя, пуп’янки, маленькі квіточки, травинки та вусики.

Зверніть увагу: майстри працюють узагалі без простого олівця. Це ще одна таємниця. Проте ми з вами тільки навчаємося і тому трішечки допоможемо собі олівцем. Намічаємо великими колами квіти, лінією – стебло, капелькою – листочка, малим колом пуп'янки квітів і маленькі квіточки. Визначившись з композицією, розводимо фарби на палітрі.

Наносячи мазки, ми обертаємо аркуш навколо своєї руки, а не навпаки. Так зручніше писати, а робота виходить охайнішою.

Для більш детального ознайомлення пропоную переглянути наглядний відео майстер- клас майстрині Єрифи Віри Григорівни. Ваші творчі роботи чекатиму в себе на сторінці у вайбер.

https://www.youtube.com/watch?v=3QG3ZvFiNn8

Дякую за увагу. До нових зустрічей

Словникова робота

Розпис — сюжетні або орнаментальні живописні зображення на будівлях та побутових предметах.

Колорит — система співвідношень кольорів та відтінків.

Гурток образотворчого мистецтва "Етюд"

Керівник гуртка :Задорожна Тетяна Іванівна

Тема заняття: «Декоративні розписи України. Петриківський розпис. Вивчення основних типів мазків» (6 годин)

Мета заняття: ознайомити дітей з декоративним народним розписом; дати початкове освоєння прийомів розпису; розвивати уміння створювати візерунки з елементами петриківського розпису: закріплювати порядок утворення найпростіших візерунків і орнаментів; виховувати інтерес до народного мистецтва.

Практична робота. (6 годин)

1. Відпрацювання мазків зарнятко, криве зернятко, колосок , спираючись на наглядові матеріали( інструкційні картки та відео майстер- клас)

https://www.youtube.com/watch?v=w2pb3-Kwe0U

Створення композиції з вивченими елементами

2. Відпрацювання перехідного мазка. Освоєння техніки та ознайомлення з нюансами роботи.

https://www.youtube.com/watch?v=MDmGPx5eOV0

https://www.youtube.com/watch?v=Y4Ec1wD8gC4&t=2s

Виготовлення композиції за пройденим матеріалом

3. Відпрацювання основних видів мазків пуп’янок, листочки, ягідки.

Зображення простих сюжетних композицій.

https://www.youtube.com/watch?v=ksQtosouGbo

Готові роботи будемо раді бачити на сторінці у вайбер.

Дякую за увагу. До нових зустрічей

Гурток декоративно-прикладного мистецтва

Керівник гуртка :Задорожна Тетяна Іванівна

Тема: Витинанка «Дерево життя»

Мета: Ознайомити із видами витинанок; дати поняття про оберегові символи у витинанках, показати різноманітність форм і візерунків витинанок; виховувати розуміння взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої краси навколишнього світу через створення художнього образу засобами витинанки та естетичне ставлення до народного мистецтва.

Тип уроку: Вивчення нового матеріалу.

Техніка виконання: Витинання.

Обладнання: Кольоровий папір, картон, клей ПВА, ножиці, простий олівець, гумка, технологічні картки.

Цілі для учнів:

1.Я дізнаюсь як робити витинанку .

2.Я зможу зробити виинанку.

Хід заняття:

І. Організаційний момент.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

- Сьогодні на нас чекає подорож у чарівний світ народного декоративного мистецтва – Світ Витинанки. Ми познайомимось з витинанкою «Дерево життя».

З листка паперу дерево звелося,

І дивно якось все переплелося:

Минувшина людська і майбуття.

Його назвали – дерево життя.

В землі коріння, крона в небо пнеться.

Хто зна, чого вже так воно ведеться –

Нитки незримі все буття сплели,

В мінливості щось стале ми знайшли.

Вмирає щось, щоб знову відродитись,

Живим дощем через віки пролитись.

Зернята правди, мудрості, добра

Народна витинанка зберегла.

Дерево життя – це найголовніший символ рослинного світу майже у всіх народів планети. В українців воно існує практично у всіх видах мистецтва, зокрема широко оспівується в колядках, де йому надають надзвичайного значення у створенні світу й інших важливих Божих і людських справах.

Ось як розпочинається одна із подільських колядок, якій сотні років:

Росте дерево, тонке високе,

Ой дай Боже!

Тонке високе, в корні глибоке,

Ой дай Боже!

На тім дереві сам сокіл сидить, далеко видить,

Ой дай Боже!

Далі в ній йдеться про те, що сокіл бачить, що на морі пливе панна і вишиває братові на весілля сорочку. Згадуються там місяць та зорі, райські пташки, тури-олені.

Дерево давало життя не тільки людям, а й птахам (більшість із них живуть саме на деревах), тваринам. Під деревом майстри мали на увазі всяку рослину.

Деревам поклонялися, більшість із них були святими й окремо щось символізували:

верба – прадерево;

липа – матір, вода;

дуб – прадерево, Перун, Сонце, сила, авторитет, житло Першобога;

береза – Лада;

клен – Лель;

вишня – чарування, дівоча краса;

калина – коляда, Різдво світу, дівоча краса;

смерека – вічне життя, юність;

явір – прадерево, юнак;

яблуня – жіноче начало, материнство.

Також вважалися священними бузина, терен, ялина, сосна, кедр, виноград, черешня, ожина, малина, горіх, черемха та ще чимало рослин.

Але справжні митці-витинальники, як правило, «узагальнювали» свої дерева, тобто не визначали їх породи, бо мислили і переживали символічно й глибинно, а не копіювали бачене. На своїх деревах вони розміщували птахів, богів, людей і Сонце.

Світове дерево знаходиться в центрі світу і має триєдину будову: вершина його – небесне царство (світ богів), стовбур – земля (світ людини і тварин), коріння – підземне царство (світ підземних божеств і померлих предків).

Дерева – це група витинанок, що охоплює кілька композиційних типів настінних прикрас дзеркальної симетрії: дерево, дерево з пташками, гілка, букет, вазон, квітка.

Справжнє мистецтво – символічне. Попри свою простоту, доступність, витинальне мистецтво мало власні оберегові символи, як і писанкарство, вишивка, ткацтво.

Мотиви геометричних елементів і фігур:

- прямі, ламані, хвилясті – символи життєвої дороги;

- трикутні – обереги;

- чотирикутні – символи родючості;

- магічна символіка – чотири пори року, чотири сторони світу;

- розеткові – сонце.

Будь-який виріб мав потрійну символіку: форми, орнаменту та кольору.

Рослинним мотивам притаманне:

1. Відображення живої природи, ріст, цвітіння;

2. Найдавніші знаки – деревце з піднятими гілками, ялинка, колосок, листочки;

3. Центральний елемент – квіти, дерево життя.

Ці символи відображали міфологічні уявлення наших предків про будову Всесвіту.

Отже, на сьогоднішньому занятті створимо своєрідний власний оберіг – «Дерево життя». В ньому об’єднуються Дійсність, Майбутнє і Минуле кожної людини.

Ми ознайомимося з технологією виготовлення витинанок. Наше з вами завдання – відродити і зберегти традиції стародавнього художнього промислу.

ІІІ. Демонстрування різних зразків витинанки.

Тема: "Писанкарство"

Керівник гуртка :Задорожна Тетяна Іванівна

Мета

Навчальна : робота з матеріалами

Розвивальна: розвити моральні і духовні цінності, практичні навички в роботі з розписом писанки

Виховна : любов до традицій рідного народу, шану до минулого і розвиток майбутнього

Обладнання : Писачок,бджолиний віск, яйця, барвники, ганчірки, інструкційні картки, презентація , ноутбук

Структура заходу

1. Вступна частина

2. Знайомство з писанкою

3. Практична робота по виготовленні писанки

4. Заключна частина

Хід заняття

1. Вступна частина

Гарна писанка у мене –

Мабуть, кращої й нема.

Мамa тілки помагала,

Малювала ж я сама.

Змалювала диву-пташку,

Віцім хрестиків дрібних,

І малесенькі ялинки,

Й поясочок поміж них.

Хоч не зразу змалювала ––

Зіпсивала п’ять яєсь, ––

Та як шосте закінчила,

атом овив: «Молодец!»

Я цю писанку, напевно,

Для Івана залишу,

А для мами і для тата

Дві ще кращі напишу.

2. Знайомство з писанкою

Розповідь учителя

Писанкарство – вид орнаментального та оздоблювального розпису яєць різнокольоровими фарбами.

Українські писанки відомі в усьому світі. Звичай розписувати їх походить ще з дохристиянських часів. Пов’язано це з весняним пробудженням природи, сільськогосподарськими роботами, збиранням врожаю і релігійними святами.

Традиція оздоблення звичайних курячих яєць сягає глибокої давнини. На жаль, недовготривкість цих виробів унеможливила наступним поколінням милуватися експонатами праісторичної доби. До наших днів дійшов лише один зразок. За свідченням фахівців його виготовили ще у Х сторіччі. Отже, ще тисячу років тому в Києві працював ремісничий цех, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. Експонат, який зберігається в Київському історичному музеї, носить символічну назву – «Берегиня». Як знаємо, в дохристиянські часи наші пращури вірили у Велику Богиню – Берегиню або Мокош. Цей символічний образ – стилізована жіноча постава з піднятими догори руками.

З відновленням нашої державності стали відроджуватися й національні символи та обереги.

Українці споконвіку вірили в магічну силу писанки і були переконані, що вона приносить щастя, добро і достаток, захищає людей від зла. Досвід розписування передавався з покоління в покоління. Удосконалювалась техніка виконання, вносились нові елементи, створювались оригінальні композиції. Та головними лишалися традиційні символіка і орнамент, а саме: безкінечник («кривулька»), ромб та ін.

Найбільше писанок роблять до Великодня. Раніше їх також розписували на Стрітення, Благовіщення, Вербну неділю.

Розширились і стають популярними різні форми цього традиційного виду народного мистецтва: писанки керамічні, виготовлені зі скла, у спосіб різьблення, виточені з сухого дерева м’якої породи (липи, верби, осики, каштана), пофарбовані у різні кольори з нанесеним на них орнаментом, а також апліковані соломою, нитками, бісером. Фантазія сучасних майстрів не має меж.

Кожна писанка – унікальне явище, що поєднує в собі орнаментальний генокод етносу, інформацію про індивідуальність митця, його уяву про прекрасне, його технічні прийоми, місцевість і час виготовлення. Вона залишається найбагатшим джерелом орнаментальних композицій і привертає увагу художників-професіоналів у багатьох країнах світу.

Писанка – символ України, душа українського народу, праматір народного декоративно-ужиткового мистецтва. Це шедеври мініатюрного живопису, в яких український народ виявив свій мистецький геній, свою здатність до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу.

Писанкарство являє собою надзвичайно цікавий і водночас, мабуть, один з найменш вивчених видів народних художніх ремесел. Важко знайти ще такий вид мистецтва, в якому так яскраво відобразилися всі сторони життя народу – історія, традиції, звичаї, вірування, естетичні смаки.

Яйце отримало важливе релігійно-обрядове і символічне значення задовго до християнства в повір’ях і легендах стародавніх народів, як символ сонця, яке посідає перше місце в язичницьких культурах. Таємниця яйця – зародка життя тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації і була одним із найбільших див для стародавніх людей. Згодом і яйце, і дерево у слов'ян, а також у деяких інших народів стали символами весняного пробудження на Землі, символами перемоги життя.

Про походження звичаю готувати писанки та крашанки на Великдень існує багато легенд. Старовинні звичаї підкреслювали святість писанки, до обряду її написання ставилися особливо: господиня-мати, дочекавшись, коли настане тиша і всі поснуть, сідала розмальовувати писанки. Казали було: «Вже діди снують по кутках, пора дітям спати, а нам писанки писати». Перед тим не можна було ні сваритися, ні сперечатися, нічого злого не мислити. Писанкарка мусила бути цілком здорова, перед початком писання повинна вмитися та вдягнути на себе все чисте, розпочати роботу молитвою, а до писання вживати воду. Готову писанку відкладали аж до Чистого Четверга, бо цей день був присвячений богові Перунові й вважався особливо придатним до виконання певних робіт. У Чистий Четвер писанки розкладали у великій череп’яній мисці і клали до печі після випікання хліба чи пасок. Віск на писанках танув, писанки виймали і обтирали чистою ганчіркою.

Писанки святили разом із великоднім свяченим, їх тримали під образами, як оберіг, до наступного Великодня.

Дарували писанки не всім однакові: дітям давали писанки зі світлими, яскравими кольорами, молоді – хлопцям та дівчатам – з веселими фарбами, старцям – з чорним зафарбуванням.

По всій Україні на традиційних поминках («проводи», «гробки», «могилки»), які припадають на перший тиждень після Пасхи, віддавали дань померлим предкам. Після панахиди над могилою небіжчика родичі роздають крашанки чи писанки.

Всі ці вірування свідчать про те, якого великого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам.

Писанки класифікують за мотивами орнаментики та оздоблення на такі групи (за М. Сумцовим):

□ геометрично-абстрактні;

□ космічні – солярні знаки;

□ фітоморфні;

□ зооморфні, антропоморфні;

□ побутово-предметні;

□ писанки, на яких зображені декоративні малюнки; каліграфічні елементи; дійові малюнки.

Писанки, на які нанесений геометричний орнамент. Тут спостерігаємо такі елементи, як коло, хрест, ромб, зигзагоподібні та хвилясті лінії, вертикальні та горизонтальні паралельні стрічки. Зміна трудової діяльності людини, перехід від мисливсько-збирального господарства до хліборобства та розведення свійських тварин сприяло ускладненню орнаменту, появі таких нових елементів-символів, як спіраль – зображення безперервного руху сонця, трикутник, квадрат та ромб. Найбільш чітко давні сонячні знаки – косий хрест, свастика, коло з крапками збереглися на писанках кінця ХІХ - початку ХХ ст. на Київщині, Поділлі, Полтавщині, Херсонщині, Курщині.

Серед різноманітних геометричних орнаментів привертає увагу надзвичайно своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної лінії з чіткими заокругленими гребінцями – «безкінечник». На Полтавщині й Поділлі цей елемент набрав дальшого розвою і внаслідок видовження гребня хвилі та взаємопереплетіння перетворився на своєрідний лабіринт складного кольорового вирішення. Запровадження цього елементу в писанковій орнаментиці відноситься до часів трипільської культури. З часом частина хвилястої лінії, а саме «гребінець», стає окремим мотивом, уособлюючи в собі різні образи, «крутороги», «баранячі ріжки», «сороки», «павучки», «крученики» та багато інших.

На українських народних писанках поряд з космічними, солярними знаками, у процесі розвитку писанкового орнаменту набули широкого поширення рослинні мотиви в різних варіантах. Писанкові рослинні мотиви вражають надзвичайним багатством і різноманітністю. На писанках можна бачити стилізоване, спрощене зображення листя: «дубове», «калинове», «виноградне», ніби у розрізі бутони, багатопелюсткові квіти-розетки, «повні ружі», «дзвіночки», «троянди», «тюльпани», численні «вазони» і багато інших мотивів.

Яйця із зображеними на них квітами належать до групи писанок із рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Поділля, Львівщини. На писанках стилізовано зображували також ружі, айстри, жоржини, півонії, бузок, підсніжники, тюльпани.

Зооморфні і антропоморфні мотиви – найпростіші писанкові орнаментальні зображення, запозичені зі світу тварин та людини. На багатьох писанках зустрічаємо поруч із геометричними символами зображення коників, оленів, баранців, риб, качок. Наприклад, коні за прадавнім уявленням – носії щастя, добробуту, спроможні оберігати від усякого лиха людину, його оселю.

Птахи – улюблений мотив народної орнаментики. Він зустрічається майже у всіх видах народного декоративно-ужиткового мистецтва. Птахи – істоти священні, вони є символом вічності.

Прекрасним прикладом зображення птахів на писанці є полтавська писанка «сороки», на якій на чорному тлі зображено птахів із білими хвостами, хвилястими лініями білого, чорного та жовтого кольорів.

Зображення риби на писанці є символом родючості і плодючості.

Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і на рушниках, стінних розписах, килимах, посуді належить символу «Дерево життя». Світове дерево завжди зображується стилізовано з обов’язковим поділом на три яруси по вертикалі та дотримання чіткої симетрії правої і лівої сторін. Нижня частина – коріння, що входить під землю, часто подається у вигляді трикутника, горщика. Тут містяться змії, риби, водоплавні птахи й тварини, бо низ дерева – не лише підземний світ, а й море, річка, вода.

Середній ярус знаходиться у зоні землі, реального світу: біля дерева стоять великі тварини – бики, коні, олені, вовки – та люди. Верхня частина крони Світового дерева піднімається у безмежну височінь – до Бога, у верхів’ях селяться птахи, бджоли, прикрашають солярні знаки різноманітні кола та розетки.

Дерево життя – це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом – втілення родоводу людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім’ї. Це – стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина. Символічна композиція «Дерево життя» повинна була магічно сприяти тому, щоб час не зупинився, і щоб безперервно відбувався щорічний ритм життя.

Найдивовижнішою властивістю «Дерева життя» є його здатність перетворюватись у Жінку-берегиню, або, як її ще називали, Богиню Мокош, Богиню-Берегиню. Як і в давні часи, сучасні українські народні майстри зображують на писанках жіночу постать на весь зріст з піднятими до неба руками – у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилась з дерева. Вона завжди виступала символом життя і родючості, матір’ю усього живого й існуючого.

З символом «Дерево життя» тісно пов’язаний символ «драбинка» – символ сходження до вершин, неба, до кращого життя.

Однією з важливих ознак є наявність виразних локальних відмінностей, що формувалися під дією конкретних природних, господарських та історико-культурних умов різних областей України. На основі місцевих особливостей можна виділити Прикарпаття, Поділля, Полісся, Наддніпрянщину, Закарпаття. Але треба відмітити, що цей поділ умовний, бо в кожному районі навіть окремі села мають свої індивідуальні риси, притаманні творчості окремих майстрів.

Особливою групою писанок щодо майстерності виконання є гуцульські. Про ці писанки кажуть – працьовиті, бо заповнені вони дрібним «ільчастим» – малюнком. За вишуканістю творчого смаку і витонченістю виконання вони можуть рівнятися до всесвітньо відомих шедеврів іранських, індійських, китайських та японських мініатюр. Однією з характерних рис майстрів Гуцульщини є оберігання традицій, оригінальності й чистоти орнаментів та кольорових рішень, притаманних певній місцевості. За розмаїтістю орнаментальних мотивів Гуцульщина посідає одне з провідних місць на Україні.

Писанки Волинської області відрізняються виразністю нескладного орнаменту, який чітко читається на темному тлі завдяки білій лінії малюнка.

Кольорова гама писанок Київщини жовто-яснозелено-червона. Орнамент рослинний та геометричний: зірки, драбинки, сіточки, сорококлинці, трикутники. Символ «Дерево життя» поширений в орнаментах київських писанок, його зображення було дуже реалістичним.

Найвишуканішими серед писанок Чернігівщини є писанки на білому тлі – розквітають на чистому білому полі червоні та жовті квіти: «півонії», «тюльпани», «трав’янці», «кукіль».

До білих писанок належать і деякі писанки Полтавщини. Домінуючим на полтавських писанках є геометричний розподіл. Геометричні мотиви складалися з перехрещення прямих ліній, сполучення їх у вигляді восьмикутної зірки. Іноді в рослинний орнамент вкраплялися фігури людей та тварин. Зразком неперевершеної майстерності є полтавський безкінечник, що проходить білою діагоналлю через сферичну поверхню.

Матеріали, інструменти та пристрої

Для виготовлення писанок яйця необхідно підготувати. Взяти чисте, свіже, без плям, тріщин та подряпин куряче яйце (а також яйця качок, гусей, диких голубів), бажано тільки білого кольору, щоб малюнок був чітким і виразним. Основні матеріали – віск і барвники.

Щоб писанка довше зберігалась, доцільно її «видути» ще до того, як починати писати.

В писанкарстві бджолиний віск використовується як основний художній матеріал. Віск використовується будь-якого сорту в розігрітому вигляді (не доведений до кипіння): він дає більш тонку, «тугішу» лінію, ніж стеарин, який розтікається на поверхні і дає більш широку лінію

Найбільш типовими в писанковому мистецтві є червоний, жовтий, зелений та синій кольори. Зустрічаються також рожевий, оранжевий, коричневий, чорний кольори.

Сьогодні у фарбуванні писанок переважають промислові, хімічні фарби (анілінові). Вони значно збагатили писанкову народну творчість. Необхідно знати спосіб їх приготування. Насамперед готують розчин анілінових барвників, що призначені для фарбування вовни. Фарбу, приблизно половину чайної ложки, висипають у банку місткістю 0,5 л та заливають її 250-300 г окропу. Воду для розчинення барвників бажано брати м’яку. Фарбувати писанки можна тоді, коли фарба повністю охолоне до кімнатної температури.

Для більш якісного фарбування поверхні шкарлупи готують 9% розчин оцтової кислоти (харчовий оцет) у 0,5 л банці – 300 г, а для виготовлення писанок способом відбілювання – розчин будь-якого відбілювача для білизни, наприклад, 2-3 ст. ложки «Білизни» на 300 г води.

Кожний колір на писанці підтримує настрій, оптимізм, є виразником радості і щастя.

Для виконання писанки використовують специфічний інструмент – писачок, виготовлений самим писанкарем. Писачки бувають різні за конструкцією, в залежності від місцевих традицій. Писачок – це трубочка, переважно з металу, що добре втримує тепло, виготовлена з міді, бронзи, латуні та прикріплена до палички-ручки.

Найзручнішими у роботі є писачки, виточені із шматочка мідного або латунного прута, з різними діаметрами отвору, через який витікає віск. Для розписування вживають тоненькі, для записування – товщі. При роботі з таким інструментом нагрівають його металеву частину у полум’ї свічки і через широкий отвір набирають віск.

Для виконання писанок непотрібний спеціальний робочий стіл – це можна робити за звичайним столом. Організація робочого місця писанкаря включає зручне розташування матеріалів та інструментів на робочому місті. Обладнання робочого місця залежить від характеру виконуваної роботи. Зліва від писанкаря в робочій зоні повинні бути розташовані: набір фарб та оцет в скляних посудинах; набір інструментів (писачки, шила, шпильки, пензлики, олівці та ін.); справа розташовують свічку у свічнику. Робоча зона повинна бути достатньо освітлена

5. Практична робота по виготовленні писанки

Ознайомившись з історією ми можемо творити майбутне! Саме історія, традиції нашої батьківщини збагачують духовну силу нашого народу.

І щоб наші традиції жили й надалі ми повинні пам'ятати , вміти і передавати з покоління в покоління духовні і моральні цінності та традиції рідного краю.

Тож сьогодні ми не лише ознайомилися з історією а ще й побудемо в ролі митців, майстрів минулого. Сьогодні ми з вами створемо власні писанки

Правила розписування писанок полягають у тому, що:

□ місця, покриті восковою сумішшю, не зафарбовують;

□ зафарбовування здійснюють послідовно від найсвітлішого кольору до найтемнішого в теплому розчині фарби, щоб не розплавлявся віск;

□ кожний колір на яйці послідовно замальовують воском, а колір останнього фарбування залишається тлом для написаного візерунка;

□ на останньому етапі на розписаних та пофарбованих яйцях знімають віск, який починає плавитися, а далі віск витирають, і яйце набуває прекрасного матового полиску.

Приступаючи до розпису, спочатку проводять його поділ.

Пропоную вашій увазі прослухати історію винекнення писанкарства перейшовши за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=3KLO9TrHVuw

Для закріплення практичних вмінь прошу переглянути відео майстер клас по оздобленню писанок. Практичну роботу можна виконати спираючись на переглянуті відео

https://www.youtube.com/watch?v=jMTd954MXXk

https://www.youtube.com/watch?v=i10bWql6DkA

https://www.youtube.com/watch?v=SdWHT0pHhCs

Фото готових робіт будемо раді бачити на сторінці у вайбер

6. Заключна частина чаювання в колі

От і добіг до кінця наш урок. Маємо надію, що вам сподобалося і ви пронесете крізь все своє життя традицію писанкарства.

Дякую за увагу.

До нових зустрічей!

На Полтавщині чумацтво належало до найважливіших після землеробства і скотарства занять населення. Наш край вважався центром чумацтва. З півночі на південь територією краю проходив знаменитий чумацький Ромоданівсь-кий шлях. Транзитним пунктом для всієї України був Кременчук, де чумаки переправлялися через Дніпро. Далі на південь дорога вела до Перекопу й Сивашу. (Інші найбільші чумацькі магістралі: Шпаковий шлях (частина колишнього За-лозного): Волинь – Умань – р. Синюха – Дніпро; Муравський шлях (колишній Солоний): верхів’я Ворскли й Самари – запорозькі паланки – р. Кінські Води – Перекоп – кримські Солоні озера або південний берег Криму.

Перші записи про полтавських чумаків датовані 1665–1666 pp., хоча згадки про них зустрічаються з кінця XV ст. Найчастіше чумаки їздили по сіль у Крим і Галичину, а також по рибу на Дон і Запорожжя. З України везли зерно, гончарні й дерев’яні вироби, шкіру, мед, віск, дьоготь, тютюн, горілку. Як правило, за рік робили 2–3 поїздки (сезон чумацького промислу тривав 6 місяців, а часом затягувався й довше). Вантаж возили пароволовими і четвероволовими дерев’яними возами – мажами або хурами.

Воли були основою багатства чумака. Найтяжчі вантажі були під силу лише чумацьким волам сірої української породи – сильним, витривалим і неперебірливим у кормах. Вирощували їх за особливою технологією, відбираючи бичків від найкращих корів. Щоб ці тварини велись у господарстві, послуговувалися народними прикметами. Насамперед, це стосувалося масті – «яка у двір йде». Найкращими вважалися сіра (полова) і голуба масті. Неабиякого значення надавалося й рогам. Особливо поціновувалися круторогі тварини з товстим хвостом і густими ребрами. Під час переночівок чумаки прив’язували до кінчиків рогів свічки, які мали горіти цілу ніч. Найзаможніші чумаки навіть золотили роги своїм волам.

https://drive.google.com/file/d/1gkZyFmeWoh2LcW02lKGLvN5t8rV9_b3p/view?usp=sharing