Ми всі разом! Бережемо спокій!
Важлива єдність! Разом ми сила!
Практичний психолог закладу освіти - Дем'яник Ольга Сергіївна
Контактний телефон - +38 096 85 97 343
Ел. пошта - ola.demyanik@gmail.com
Всі діти (школярі і студенти) – батьки – освітяни – супергерої. І у нас відкривається свій новий фронт.
Що потрібно пам’ятати про можливі зміни в НАВЧАЛЬНИХ НАВИЧКАХ (і нормалізувати – пояснити дітям і дорослим, що це нормально, ніхто не тупий, не невдаха, що це тимчасово)
1. Літній відкат в знаннях – цього року ми не можемо спрогнозувати, скільки часу потрібно відвести на повторення матеріалу. До звичного «літнього відкату» приєднався ще стрес – це впливає на роботу довгострокової пам’яті. Дітям важливо пояснити, щоб зняти їх тривогу - все поступово пригадаємо.
2. Багато дітей відвикли писати – ручкою на папері. У багатьох точно зміниться почерк, ми можемо спостерігати деякий регрес в письмових навичках. (Все згодом повернеться, важливо частіше і дорослим, і малюкам – давати вправи на розслаблення м’язів, пам’ятати, що зараз темп навчання і темп письма буде уповільнюватися)
3. Діти (і дорослі), що пережили досвід травматизації – часто на деякий час, поки не стабілізуються, «забувають» правила орфографії. (На наслідки ковіду у багатьох наклався стрес. Можливо, ігри із словами, кросворди, картки будуть допоміжні)
4. Можуть бути складності із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією ( це одночасно і геометрія, тригонометрія і те, що пов’язане з прийменниками – над – за - під – через..) (нам потрібні будь-які активності, де б дитина могла створювати 3-д моделі – лего, пластилін, орігамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах)
5. Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять – саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії
6. Навички читання – у кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу – хтось почав вчитися і більше читати, а хтось досить не може сконцентруватись. Навички читання у дітей можуть погіршитись – нам важливо пам’ятати, що це тимчасово. Все відновиться. (про умови, в яких це може бути швидше - трохи нижче)
7. Довгострокова пам’ять – процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені. Коли ми переживаємо стрес – робота гіпокампу, що відповідає в тому числі і за довгострокову пам’ять – пригнічується (починаємо з маленьких об’ємів інформації, закріплюємо все в діях, в рухах) – на перервах рухатись обов’язково!!!
8. Діти під час навчання можуть крутити щось в руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, це їх спосіб «відгальмувати» зайві сигнали – багато дітей так, навпаки, концентрується. Можливо, включити такі рухи – руханки в навчальний процес
9. Багато дітей за цей час звикли тримати телефон в руках – це для них символ керованості, контрольованості. Потрібно подумати, що з цим робити – може, включати додатки в телефонах в процес навчання.
10. Дітей може більше, ніж в інші роки, дратувати те, що не відчувається практичним. Важливо готуватись до питань - як це використовувати, можливо давати більше проектної роботи.
Що потрібно пам’ятати про ЕМОЦІЇ та відносини
Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій – під час підготовки уроків ми маємо бути дуже обережні із підбором відео, фото та музики. Бажано знати, через який досвід пройшли родина, щоб надати підтримку, якщо вона потрібна (що робити, якщо у дитини паніка – я писала і ще буде в онлайн курсі). Будь ласка, уникайте несподіваних звуків
БЕЗПЕКА: Будь – який процес навчання починається з відчуття безпеки. (наскільки зараз можливо). Безпека – це наша передбачуваність, знання правил, знання території, недотоканість тілесна, повага до кордонів, зрозумілі правила, «безпечний простір» - коли дитина навіть на своєму місті може «усамітнитися» - вигадати жест, який це показує)
Можна починати урок з того, що всі стукають долонями по столах, створюють із олівців, малюють коло – свій захищений простір
БЛИЗЬКІСТЬ: Єдність – можливо, починати урок з пісні, співати разом, можливо, створити свій девіз, ритуали привітання - прощання, робити загальні проекти, разом допомагати ЗСУ, висаджувати рослини,
СТРУКТУРА: правила, розклад.
ПІДТРИМКА: заохочення, фіксація результату
1. Зараз легалізована ненормативна лексика – потрібно одразу вводити правила і домовлятись, що є в вашій спільноті прийнятним
2. Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби – нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатись.
3. Лімбічна система не може витримати напругу –– червоні рамочки в презентаціях, гострі кути в рамках – які накладаються на слайди, емоційні картинки, багато інформації в слайдах – можуть викликати перевантаження.
4. Стрес та травматизація змінює та фрагментує наше сприйняття часу і реальності. Нам обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті.
5. Чим більше тривоги, тим більше інформації – пояснень, структури, потрібно розповідати – що за чим буде йти по діях. Правила, рутини, обов’язки – зараз терапія
6. Під час стресу ми більш "правопівкульні". Діти уважніші до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів. Можуть перевтомлюватись від навантаження контактами, бо за час онлайну від них відвикли. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки
7. Досвід дитини, що зазнала травматизації – фрагментований. Вона може не пам’ятати того, що ми точно впевнені, що пам’ятати повинна. Нам потрібен зв’язок – минуле – теперішнє – майбутнє. Якщо дитина повернулась до своєї школи, до місйя, де була – потрібно разом ходити по школі, пригадувати, торкатись речей, що залишились.
8.Коли ми проживаємо складний досвід, стрес, травматизацію – змінюється самооцінка, зараз часто діти живуть в режимі – очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. Маленькі знайомі завдання, завдання, в яких був би швидкий результат. Святкування перемог дня.
9. Не давати практик із заплющеними очіма – зараз діти і дорослі не заплющують очей, бо так вони втрачають контроль. І якщо заплющити очі, а раптом буде тривога – це може стати ретравматизаціює
Не просити дихати глибоко – глибоке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви – дихаємо так, як дихається. Намагаємось акцент робити на видосі.
10. Обов’язково оговорити все, що пов’язано із сиренами, укриттями
Важливе правило – ми Співчуваємо - не жаліємо. Діти переживають складний досвід – але точно впораються. Всі ці пункти не для того, щоб бачити в дітях «бєдашечек» і робити роботу за них. Ми акцентруємо увагу на їх силі і підтримуємо в тому, в чому можемо. Вони точно впораються і ми точно впораємося.
Автор Світлана РОЙЗ
Для дітей молодшого шкільного віку
Дихальні техніки для зняття стресу та панічних атак
1. Глибоке та повільне дихання.
Вдихаємо носом, видихаємо ротом. Робимо коротку паузу між вдихом та видихом. Видих має бути довшим за вдих. Уявляємо, що надуваємо повітряну кульку, і видихаємо довго та повільно ротом. Одного вдиху та видиху недостатньо, вправу потрібно робити мінімум 3 хвилини.
2. Запах квітів.
Запропонуйте дитині уявити, що вона відчуває запах квітки, глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки уявити собі квітку.
3. Маленький зайчик.
Мов зайчик, який стрибає у саду та нюхає все довкола, запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот.
4. Модифіковане дихання Лева.
Виконуючи цю вправу, скажіть дитині щоб вона уявила, що вона лев.
Видихніть все повітря через широко розкритий рот. Запропонуйте дитині сісти зручно на підлогу або на стілець та вдихнути повітря через ніс, відкрити рот якнайширше і видихнути зі звуком «А-а-а». Вправа повторюється декілька разів.
5. Зігріємо метелика.
Покажіть на долоні уявного метелика, розкажіть, що він замерз і не може злетіти. Запропонуйте зігріти його своїм подихом. Діти складають долоньки разом, уявивши на своїх долоньках метелика, і дихають на долоні (дихальна вправа: відкрити рота і вимовити тривалий звук «А»). Метелик зігрівся і його треба здути з долоні. Діти роблять глибокий вдих через ніс і видих через рот (на видиху треба витягнути губи трубочкою, вимовити довгий звук «У»).
Психогімнастичні вправи
1. Психогімнастика «Сонце».
Кожен день сходить сонце, щоб обігріти всю землю. Усі раді сонечку! Але поки воно спить. Ніч добігає кінця. Сторож-місяць пішов відпочивати і по дорозі постукав до сонечка, щоб воно прокидалося. Почуло воно, що у двері постукали, розплющило свої очі, а на вулиці темно. Не хочеться вставати. Сонечко позіхнуло і знову міцно заплющило свої очі. Але час не чекає, потрібно будити Землю. Сонечко потягнулося і встало з ліжка. Умило оченята, ротик, щічки, взяло гребінець і розчесало свої золоті промінчики. Промінчики розпрямилися, яскраво засяяли. Сонечко розправило своє платтячко і вийшло на небо. Вдихнуло свіже повітря й усміхнулося всім.
2. Психогімнастика «Тренуємо емоції».
Вчитель просить дитину насупитися, як осіння хмаринка, злий чоловік, сердитий дядько; усміхнутися, як хитра лисиця, кіт на сонечку, сонечко; показати, як злякався заєць вовка, малюк, який заблукав у лісі, кошеня, на якого гавкає собака; показати, як втомився мураха, який тягнув велику паличку, людина, яка підняла щось важке.
3. Психогімнастика «Зайчики та слоники».
Спочатку вчитель пропонує дитині бути несміливим зайчиком. Що робить зайчик, коли відчуває небезпеку? (Тремтить.) Покажи: пригинає вушка, намагається бути меншим, стати непомітнішим, лапки та хвостик трусяться.
(Дитина повторює.) Покажи, що відчуває зайчик, коли чує кроки людини, що він робить? (Тікає. Дозвольте дитині втекти в інший бік кімнати). А що робить зайчик, коли чує вовка? (дозвольте дитині десь сховатися).
А тепер ми будемо слониками. Сильними, сміливими. (Покажіть дитині, як безстрашно, вільно ходять слони, а дитина повторює). Що слони роблять, коли бачать людину? Бояться? Ні. Вони дружать із людиною і спокійно йдуть далі. (Робимо це разом.) Що роблять слони, коли бачать тигра? Не бояться.
(Вчитель із дитиною показує сміливого слона).
Після вправи вчитель обговорює із дитиною, ким їй сподобалося бути найбільше.
4. Пальчикова гімнастика.
Вчитель пропонує за допомогою пальчиків показати, як руки «стрибають», «радіють», «штовхаються», «кусаються», «тремтять», «бояться», «перемагають».
7. Вправа «Сніговик».
Діти перетворюються на сніговиків: встають, розводять руки в сторони,ьнадувають щоки і протягом 10 секунд утримують таку позу. Вчитель каже: «А тепер визирнуло сонечко, його теплі промені торкнулися сніговика і він почав танути». Діти поступово розслабляються, присідають навпочіпки та лягають на підлогу.
Тілесні техніки боротьби зі стресом для дітей
1. Обійми і погойдай.
Дитина сідає на підлогу. За нею сідає дорослий (обов’язково за згодою дитини) і обіймає, пригортає дитину до себе легенько погойдує її. Під час погойдування спробуйте передати дитині свою любов, заспокоїти її, передати їй почуття захищеності, потрібності.
2. Самообійми. Покладіть одну руку під пахву другої, а другою рукою обхопіть себе так, щоб долоня лежала на плечі. Обіймаючи себе таким чином, ви добре відчуваєте власні межі: «де я починаюся і де закінчуюся».
3. Гра «Я малюю, а ти відгадай». На спині дитини малюємо пальцем або легенько не гострим боком олівця геометричні фігури, цифри, літери, а дитина має відгадати. Варіанти складніші: 1) троє дітей, а на їх спинах – приклад (на додавання, віднімання...), слово (у кожної дитини по одній літері, відповідно може бути і більше дітей); 2) називаєте колір, яким ви «малюєте» і тоді це вже може бути певний предмет чи об'єкт (сонце, квітка, будинок...).
Вправи на зняття м’язового напруження
1. Гра «Котик». Діти сидять на килимку. Під спокійну музику вони показують, як котик ніжиться на сонечку, як котик потягується, як миє личко, дряпає кігтиками килимок тощо.
2. Гра «Добра тварина». Діти стають у коло й беруться за руки. Вчитель тихим, загадковим голосом говорить: Ми – одна велика, добра тваринка. Давайте послухаємо, як вона дихає. А тепер подихаємо разом. На вдих робимо крок уперед, на видих – крок назад… Так не тільки дихає тварина, так б’ється її серденько: чітко й рівно. Стук – крок уперед, стук – крок назад… Наша тваринка має добре серденько, нам усім стало тепло й затишно біля неї».
3. Вправа «Пташка махає крильцями». Дитині потрібно підняти руки вгору і виконати махи руками. 4. Вправа «Стряхнемо водичку з рук». Дитині пропонують потрусити розслабленими кистями рук, начебто струшуючи краплі води. Нахилити голову вперед, назад, праворуч, ліворуч, а потім виконати декілька кругових обертів головою спочатку в один бік, потім – в інший. Повільно похитати розслабленими руками.
Вправа «Кулачки-силачі». Пальці рук під рахунок до 5 із силою стиснути в кулачки, на рахунок 5 розтиснути, струснувши кисті рук, при цьому зосередити увагу дитини на тому, як пальчикам приємно відпочивати.
1. Вправа «Вдих-видих».
Сядьте зручно. Максимально розслабтесь.
1. Зробіть глибокий вдих і короткий видих. Повторіть декілька раз. Прислухайтесь до своїх відчуттів.
2. Зробіть короткий вдих і глибокий видих. Повторіть декілька раз. Прислухайтесь до своїх відчуттів.
3. Порівняйте свої відчуття після першого і другого типів дихання.
Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?
2. Вправа «Повне дихання».
Для виконання повного дихання потрібно сісти, випрямити спину, розслабитися. Видихніть, вдихніть і розслабте м’язи живота. Продовжуйте активно вдихати до наповнення легенів повітрям (ви відчуєте, як грудна клітина збільшується у розмірах). На мить затримайте дихальний цикл, а потім починайте повільно випускати повітря, розслабляйте грудну клітину, втягуйте в себе живіт, видавлюючи залишки повітря. Видих можна супроводжувати звуком «хм-м-м».
Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?
3. Вправа з китайської гімнастики
Зробіть три короткі носові вдихи без видихів. На перший вдих витягніть руки перед собою на рівні плечей. На другий вдих розведіть руки в сторони теж на рівні плечей. На третій вдих підніміть руки вгору над головою. Зробіть довгий видих через рот, при цьому руки тримаєте за головою, пальці стиснуті в замок, лікті розслаблені. Вправу треба повторити п’ять-шість разів.
Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?
4. Квадратне дихання.
Сісти зручно біля стіни, випрямити спину, скласти руки на «сонячному сплетінні» та опустити до них голову.
Дихати подихом квадрата: вдих на 4 сек.; затримка дихання на вдиху на 4 сек.; видих на 4 сек.; затримка дихання на видиху на 4 сек. Дихати протягом 5 хв.
Тілесні техніки боротьби зі стресом для дітей
1. Обійми і погойдай.
Дитина сідає на підлогу. За нею сідає дорослий (обов’язково за згодою дитини) і обіймає, пригортає дитину до себе легенько погойдує її. Під час погойдування спробуйте передати дитині свою любов, заспокоїти її, передати їй почуття захищеності, потрібності.
2. Самообійми.
Покладіть одну руку під пахву другої, а другою рукою обхопіть себе так, щоб долоня лежала на плечі. Обіймаючи себе таким чином, ви добре відчуваєте власні межі: «де я починаюся і де закінчуюся».
3. Гра «Я малюю, а ти відгадай».
На спині дитини малюємо пальцем або легенько не гострим боком олівця геометричні фігури, цифри, літери, а дитина має відгадати.
Варіанти складніші:
1) троє дітей, а на їх спинах – приклад (на додавання, віднімання...), слово (у кожної дитини по одній літері, відповідно може бути і більше дітей);
2) називаєте колір, яким ви «малюєте» і тоді це вже може бути певний предмет чи об'єкт (сонце, квітка, будинок...).
Вправи на зняття психоемоційного напруження, стресу, тривоги
1. Гра «Паперовий безлад».
Вчитель пропонує дитині зім’яти папір, порвати його на шматочки, побудувати вежу із шматочків паперу.
2. Гра «Струшуємо зайве».
Вчитель розповідає, що однією з найскладніших перешкод у досягненні успіху є згадки про минулі невдачі, але за допомогою гри можна «скинути» невдачі. Спершу обтрушуємо долоні, лікті, плечі, потім ноги від пальців до стегон. Трясемо головою. Тепер «струшуємо» усе зайве з обличчя.
Вправи на зняття м’язового напруження
1. Вправа «Гімнастика по колу».
Діти зробили коло. Кожен по черзі виконає якусь легку гімнастичну вправу.
Решта цю вправу повторюють.
Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?
2. Вправа «Маска релаксації».
Сядьте зручно. Максимально розслабтесь. М’яко опустити повіки, уявний погляд направте на кінчик носа, язик м’яко притисніть до коренів верхніх зубів зсередини. Нижню щелепу розслабте до легкого відвисання і ледве випніть вперед (ніби при вимові звуку «к»). Побудьте в цьому стані. Відчуйте його.
Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?
Вправи для релаксації та нормалізації самопочуття
1. Вправа «Подорож на хмарі».
Учитель каже дітям: «Сядьте зручніше і заплющіть очі. Глибоко вдихніть і видихніть. Я вас запрошую у подорож на хмарі. Стрибніть на білу пухнасту хмару, схожу на гору м’яких подушок. Відчуйте, як спина і ноги зручно вмостилися на цій великій хмарній подушці. Тепер починається подорож. Хмара вільно здіймається у синє небо. У небі високо і спокійно. Нехай хмара перенесе у місце, де кожен почувається щасливим. Спробуйте уявити це місце якомога детальніше. Тепер пора повертатися до класу. Злізьте зі хмари і подякуйте їй за таку чудову подорож».
Наприкінці можна запропонувати дітям намалювати місце, де вони почуваються спокійно і щасливо.
3. Вправа «Водоспад».
Учитель пропонує дітям сісти зручніше і розпочати гру: «Уявіть собі, що ви стоїте біля водоспаду, але це не звичайний водоспад: замість води в ньому вниз падає м’яке біле світло. Тепер уявіть себе під цим водоспадом і відчуйте, як це прекрасне біле світло пробігає по голові, тече по плечах, потилиці і допомагає їм стати м’якими і розслабленими. Біле світло стікає зі спини, і ви помічаєте, як в спині зникає напруження, а світло тече по грудях, по животу. Це дозволяє відчувати себе дуже розслаблено і приємно. Хай світло тече також по руках, по долонях, пальцях, спускається до ніг. Цей дивний водоспад із білого світла обтікає все тіло. Ви відчуваєте себе абсолютно спокійними та безтурботними, розслабленими та наповненими свіжими силами…
Тепер подякуйте цьому водоспаду світла за те, що він так чудово розслабив.
Трохи потягніться, випряміться і розплющіть очі».
Що таке війна?
Як пояснити це дитині та вправи для психологічної допомоги:
сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз.
Ми можемо пояснити, що війна — це агресивні дії однієї країни щодо іншої. Війна вже триває 8 років, просто вона була для нас непомітна. Зараз це змінилося. Якщо дитина знає, що таке цінності, можна пояснити, що цінності людей і країн можуть не збігатися.
Війна — це завжди страшно та жахливо. Ми маємо робити акцент: “Дивися, ми зараз у безпеці й наша армія робить усе, щоби ми залишалися в безпеці. А для того, щоби ми були в більшій безпеці, нам треба прислуховуватися одне до одного, важливо, щоби ти робив те, що я кажу. Ти відповідаєш за те-то й те-то”. Дитину важливо зробити відповідальним за щось. Будь-яка розмова з дитиною має закінчуватися обіймами.
Корабель не тоне на воді, він тоне, коли вода потрапляє всередину нього. Тому не так важливо, що зовні, важливо — що ми впускаємо всередину.
Далі — кілька порад, як допомгти дитині.
Режим дня. Робіть усе, що ви робили раніше, якщо є така можливість. Якщо дитина їла завжди о певній годині та є можливість так робити і надалі — продовжуйте. Те, що зараз пов’язує нас із мирним часом, буде на користь.
Важливо створювати безпечний простір. Наприклад, будиночки чи “халабуди”, сидіти на підлозі, малювати будиночки, гратися в хованки. Те, що може давати відчуття кордонів.
Грати в псевдоагресивні ігри. Наприклад, битися подушками, бігати і кричати, грати в боулінг чи збивати кульки.
Коли людина пережила стрес, перше, що треба зробити — обійняти її. Але водночас важливо старатися не торкатися відкритих частин тіла, бо це може спричинити ще більшу невротизацію. Ми можемо взяти людину за руку, якщо інший контакт неможливий.
Розмахувати руками, як маятником.
Українські діти сьогодні стали свідками страшної реальності. Їхнє дитинство проходить в укриттях, і це великий стрес не лише для дітей, а і для батьків.
Ділимось корисними ресурсами, що допоможуть батькам відволікти діток під час перебування в укритті
- Видавництво Ранок БЕЗКОШТОВНО надає дитячі книги в електронному форматі! Просто заходьте на сайт БараБука https://bit.ly/35pwNKw та завантажуйте, щоб мати змогу читати з дітками навіть без доступу до Інтернету!
- У Telegram-каналі Павлуша і Ялуша можна завантажити аудіоказки, які також будуть доступні без Інтернету: https://t.me/pavlushaiyava
- Ще один Telegram-канал з аудіоказаками українською: https://t.me/kazky_ukr Усі аудіоказки можна завантажити і слухати без зв’язку.
- Yakaboo відкрили безкоштовний доступ до аудіо- та електронних книжок в мобільному додатку: https://bit.ly/3CcZG92
- Нова Українська Школа організувала серію пізнавальних онлайн-зустрічей із вчителями. Розклад зустрічей оновлюється щодня https://bit.ly/3sDR87P
- MEGOGO відкрили безкоштовний доступ до мультиків, фільмів та аудіоказок https://bit.ly/35KLwjg
UNICEF Ukraine
Бережіть себе та рідних!
Слава Україні!
Підлітки є особливо вразливими зараз, адже вони вже достатньо дорослі, аби розуміти все, що відбувається, та ще зовсім не мають досвіду, аби впоратися зі своїми емоціями та почуттями.
️Якщо ваша дитина каже, що вона в порядку, це не завжди так. Важливо вчасно розпізнати ознаки стресу у своєї дитини, аби відреагувати на них, підтримати дитину та забезпечити її психологічний комфорт.
Ознаки стресу різняться, залежно від віку.
Для підлітків характерними є такі:
соматичні (тілесні) реакції на критичні події, які проявляються у фізичних симптомах (біль у животі, головні болі, млявість тощо)
підвищена збудливість або навпаки – апатія
незібраність (розсіяність уваги), погіршення пам’яті, забудькуватість
намотування волосся на палець, кусання нігтів, покашлювання, тремтіння рук (так звані компульсивні прояви)
спроба віддалитися від батьків, уникнення спілкування, замкненість
поганий сон та кошмари, а від того сонливість у денний час та втрата сил
небезпечна для здоров’я та життя поведінка (наприклад, спроби запису у територіальну оборону; знецінювання спроб дорослих забезпечити безпеку, зокрема відмова евакуюватися, йти у сховище; прогулянки у небезпечних місцях тощо)
нехтування своїми звичними обов’язками
спалахи гніву, агресивна поведінка, зокрема щодо близьких дорослих
відмова від їжі
Отож, декілька порад психологів як підтримати та надати дитині почуття безпеки і захищеності:
Говоріть і слухайте.
Знаходьте час, стишуйте себе та уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають. Роз’ясніть дітям відомі вам факти та надавайте їм правдиву інформацію (із врахуванням вікових особливостей) про ситуацію, в якій опинилася країна в цілому та ваша громада зокрема.
Дозвольте емоціям бути.
Розповідайте про свої почуття та нормалізуйте те, що відчуває дитина. Боятися, переживати, плакати – це нормально. Проте далі важливо стабілізуватися і відволіктися буденними справами настільки, наскільки це можливо.
Плануйте майбутнє.
Мрійте та плануйте разом, обговорюйте з підлітками, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.
Обіймайтеся.
Обіймайте свого підлітка та інших членів сім’ї не менше восьми разів на день. Тактильний контакт вкрай важливий в умовах невизначеності і стресу.
Подивіться разом улюблені фільми.
Це можна зробити навіть перебуваючи в укритті. Обирайте життєстверджуючі фільми, які дарують надію, обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після найтемнішої ночі настає ранок.
Читайте вголос.
Батьки читають малюкам, це заспокоює та нормалізує. Але підліткам у стресових ситуаціях теж важливо відчути себе захищеними. Спільне читання вголос дає такі відчуття. Читайте разом книжку, яку ви вже добре знаєте, або нову, до якої ніяк не доходили руки.
Хваліть і робіть акценти на досягненнях дитини.
Відмічайте навіть незначні досягнення. Вселяйте підлітку віру у свої сили та пропонуйте підтримку.
Заохочуйте спілкування дитини з однолітками.
Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Сприяйте такому спілкуванню, розкажіть дитині, як вона може підтримати друзів, яким важко впоратися з емоціями.
Долучайте підлітків до допомоги іншим.
Але робіть це за умов максимальної безпеки. Переважно підлітки хочуть і готові допомогами іншим людям у складних ситуаціях. Розкажіть дитині, як саме можна допомогти, підтримати інших, долучайтеся до допомоги разом з нею. Водночас поясніть дитині, що пріоритетом повинна бути її безпека.
Будьте уважними до змін у поведінці дитини.
Зверніться за онлайн-консультацією до психолога, якщо стан дитини викликає занепокоєння.
«Гарячі лінії» підтримки:
Київстар
+380675679845
+380969905450
Lifecell
+380636614252
+380633994592
Vodafonе
+380953271521
Ви – незамінна людина в житті дитини. Ви забезпечуєте їй опору та даєте стишення. Ви пояснюєте та керуєте. Ви захищаєте і забезпечуєте безпеку. Бути такою людиною можливо лише за умови власного стишення, бо лише стабілізувавши свій стан, ви можете стабілізувати свою дитину.
Матеріали підготовлені UNICEF Ukraine
Текст Natalia Stroeva
Бережіть себе та рідних!
Слава Україні!
Пихологічна турбота про дитину
(від Світлани Ройз)
Як подолати паніку?
Дієвими вправами ділиться сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз. Рекомендуємо зберегти в нотатки або виписати, адже у стані стресу можете не згадати. І за можливості — перечитувати й повторювати.
Вправа на контроль стоп, спини, очей і рук
У людини є кілька точок опори й контакту, завдяки яким вона може вийти зі стану паніки.
Стопи. Що б не відбувалося, перевіряйте себе і своїх дітей, наскільки стійко стоять стопи. Коли чуєте інформацію, що вас лякає, постарайтеся одразу подивитися на свої ноги. Контакт із ногами дає можливість рухатися.
Спина. Якщо у вас є можливість на щось спертися, зробіть це. Коли стає страшно, притуліться до стіни чи спинки стільця.
Очі. Роздивіться, що є навкруги. Якщо поруч із вами хтось є, зустріньтеся з ним/нею поглядом. Коли страшно, ми часто говоримо “у мене в очах потемніло”, тобто виходимо із зорового контакту. Покліпайте очима й знайдіть яскраву точку, аби сфокусуватися.
Руки. Стисніть і розтисніть кулаки, потріть руки, обійміть себе. У сильному стресі ми втрачаємо контакт зі своїм тілом. Буквально “вилітаємо” з нього. Але тільки тіло може витримати те напруження, з яким ми стикаємося. Якомога частіше загортайтеся в ковдру.
Вправа: точка між підмізинним пальцем і мізинцем
Екстрена допомога під час паніки. Знайдіть точку між безіменним пальцем і мізинцем. Натисніть на неї.
Вправа на простукування грудної клітки
Простукуйте грудну клітку, з’єднуючи руки, з періодичністю один удар на секунду, чергуючи руки. Проговоріть: “Я впораюся, ситуація справді складна, але я зроблю це”. Ця вправа допомагає повернути серцебиття в нормальний ритм. Тому важливо, щоби був саме один удар на секунду. Якщо робити це частіше, серцебиття пришвидшується.
Якщо дитина самостійно не може це робити, ритмічно постукайте по її колінах чи плечах зі словами: “Ми впораємося, справді страшно й важко, але подивися, які ми молодці”.
Вправа “потягуньки”
Цю вправу треба обов'язково запам'ятати. Як тільки з’являється можливість, робіть “потягуньки”: тягніться вверх. Якщо вмієте займатися йогою чи стретчингом, саме час згадати ці вправи.
У стані стресу м’язи спазмуються. Треба повернути їхній нормальний тонус — саме так ми виходимо зі стану стресу.
Якщо перебуваєте в закритому просторі й не можете потягнутися, потягніть пальці рук, ніг, шию. Це допоможе повернути активність префронтальної кори, щоб швидко думати й реагувати.
Бережіть себе та рідних!
Слава Україні!
Поради батькам дітей з особливими освітніми потребами під час кризових та екстренних ситуацій
Намагайтеся бути максимально спокійним у присутності дитини.
Проговорюйте кожен крок та ваші плани та дії. Якщо ви прямуєте в бомбосховище, або евакуюєтеся з міста, поясніть дитині, що вдома небезпечно і що вам необхідно взяти найнеобхідніше.
Особливо важливо пояснити дітям, як зараз важливо, щоб вони робили все, що просять батьки, без суперечок.
Намагайтесь відволікати дитину доступними іграми, жартами, розмальовками тощо. Якщо ви знаходитесь у бомбосховищі, без доступу до олівців/ручок/ігор/розмальовок і т.п., можна рахувати людей навколо, шукати кольори (наприклад на одязі людей), обводити пальчиком свою руку, вчити вірш, розповідати казку, співати.
Практикуйте разом з дітьми дихання, яке застосовують у стресових ситуаціях і за панічних атак: вдих-затримка дихання-видих-затримка дихання.
Обіймайте дитину, тримайте за руку. Це заспокоює навіть дорослих.
️Як допомогти зрозуміти, що потрібно йти у сховище, дитині, яка погано розуміє звернене мовлення, дитині з ооп чи дитині, яка перебуває у сильному стресі і через це погано вас розуміє.
Познайомте дитину з принципом двох карток (сигналів) зеленої та червоної.
Якщо ви виставляєте на визначеному місці зелену картку, то це є сигналом для дитини, що вона може займатися звичайними справами або гратися.
Якщо ви виставляєте або демонструєте дитині червону картку, то це є сигналом того, що будь-яка діяльність припиняється і ви разом ідете у сховище.
️Потурбуйтесь, щоб у сховищі у дитини було заняття, яке допоможе їй відволіктися та заспокоїтись.
Програйте ситуацію з червоною карткою кілька разів у спокійній ситуації, ще до включення сирени. Деяким дітям потрібне багаторазове повторення, щоб прийняти і запам'ятати правило.
Якщо ви ввели правило червоної картки, то воно повинно виконуватися завжди, без винятків! Навіть, якщо ви помилились і показали червону картку випадково, потрібно йти у сховище. Вважайте це тренуванням.
Бережіть себе та рідних!
Слава Україні!
“Зараз у нас може не вистачати сил на контакти. Ви можете відчувати, як втомлюєтеся від спілкування, але саме воно зараз вкрай потрібне – це знеболює. Під час спілкування з тими, з ким ми близькі, виділяється гормон окситоцин – те, що знеболює серце, щоби воно витримало все, що з нами відбувається”, – каже дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз.
“Нова українська школа” зробила конспект з онлайн-зустрічі психологині з учителями, що відбувалася за підтримки ЮНІСЕФ. На ній Світлана Ройз розповіла, як працює наш мозок, які практики можна виконувати самостійно та з учнями, щоби залишатися стійкими, що дає опору дітям під час війни та як варто повертатися до шкільних занять.
РОЛЬ УЧИТЕЛІВ ДЛЯ ДІТЕЙ
Зараз кожен із нас – опора для іншого. І саме зараз для дітей ми – значно більше, ніж учителі. Будь-який дорослий, який перебуває поруч із дитиною, який може відчувати стабільність, обличчя якого зберегло жвавість, хто знаходить у собі сили дивитися в очі, може пояснювати, що відбувається, витримати погляд того, кому складно, витримати напруження, – є маяком і джерелом зцілення. Зараз ми всі – маяки та джерела зцілення для тих, хто поруч із нами.
Діти повертаються до шкіл. Відкриття шкіл – це складно, але правильно. Це нагадує про мирне життя. Зараз усе, що пов’язуватиме нас із життям до війни, з періодом стабільності, – вкрай важливе.
Важливо пам’ятати, що через дію стресу когнітивні й розумові процеси у всіх людей уповільнюються. Механізм стресу такий, що раціональне сприйняття інформації вимикається. У таких умовах інформація буде сприйматися повільніше.
Коли ви почнете проводити уроки, починайте з найпростішого, з того, що ви проходили давно, того, що легко впровадити. Це потрібно, аби в дитини було відчуття “я можу, я перемагаю”, щоб у неї підвищувався рівень дофаміну. А отже, підвищувалася концентрація уваги й покращувався загальний стан. Треба розуміти, що ви помічатимете відкат у знаннях, можливо, до першої четверті цього навчального року.
Також важливо розпочинати роботу з обговорення правил. Будь-яка робота, особливо зараз, – це про створення простору взаємин. А простір взаємин – це правила.
Що треба для зустрічей із дітьми на заняттях:
Створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.
Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води. До того ж будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі.
Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.
Абсолютно неприпустимі слова на кшталт“час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та неетичні.
Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти тазахистити”. З цього, до слова, можна почати перший урок із дітьми.
Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо!
Відповіді на запитання, які можуть виникнути:
– З чого варто розпочати перший урок? Що насамперед важливо сказати та зробити? Як реагувати на розмови дітей про війну під час уроків?
Коли ви зустрінетеся з дітьми, насамперед важливо сказати, як ви радієте, що вам вдалося зібратися разом. А найцінніше, що в нас є, – це ми.
Важливо окреслити правила. Правила створюють відчуття кордонів і безпеки. Треба розуміти, що діти вийшли “з контакту” на деякий час і досвід травматизації та стресу стирає інформацію, якою всі були наповнені. Наприклад, ми спілкуємося тільки з ввімкненими камерами, але з вимкненими мікрофонами, усі відповідають за порядком, піднімаючи руки.
Треба розуміти, що зараз потреба в емоційній стабілізації буде більша, ніж у конкретних логічних знаннях. Усі когнітивні процеси будуть викривлені, уповільнені, треба буде здолати більше перепон і напруження. Тому буде добре, якщо ви зможете почати з тих тілесних практик, що я пропоную.
Скажіть їм потягнутися, спитайте – можливо, вони хочуть про щось вас запитати, розкажіть, де ви зараз перебуваєте. Дітей не можна навантажувати своїми емоціями, тому не розповідайте про ваш трагічний і важкий досвід. Утім, важливо розповісти, де ви зараз. Якщо клас невеликий, можна попросити дітей сказати принаймні по одному слову, те, що вони хотіли б.
Є проста практика, яка дає змогу швидко зібрати інформацію про емоційний стан дітей, – барометр емоцій. Можна запропонувати, що великий палець на руці, піднятий вверх, – це “я почуваю себе добре”, у бік – “я злюся”, вниз – “мені сумно”. Залежно від того, яких відповідей більше, ви зможете коригувати свої дії. Наприклад: можна запропонувати сказати одне одному слова підтримки чи просто якесь вітання; можемо сказати: “Зараз ми всі переживаємо жахливо складний досвід, але я так рада бачити всіх. І це означає, що ми справляємося і всі ви супергерої”;можемо запропонувати дітям поділитися тим, що їм допомагає вистояти і справитися з усім, поділитися суперсилою.
– Як бути з агресією в учнів? З надмірною активністю, збудливістю, балакучістю? Як повернути учнів до правил, дисципліни, самоконтролю? Як реагувати на лайку?
Ми кажемо дітям, що в період переживання стресу всі реакції на ненормальні ситуації вважаються нормальними. Якщо ви зможете легалізувати емоції дітей, це буде правильно. Водночас ми кажемо дітям: “Злитися – нормально, але шкодити іншим не можна. У нашому з вами просторі ми також не використовуємо лайку”.
До того ж можна сказати: “Психологи мені розповіли, що коли людина лається, вона намагається знеболити те, що вона відчуває, але в нашому просторі ми маємо домовитися, що ми це не вживаємо”. У класі можна легалізувати вислів про корабель, вивести його з рядів лайки, а всі інші заборонити.
Мене багато хто запитують, що робити, коли підлітки хочуть вбивати ворогів і обирають руйнівну поведінку. У цьому випадку ми також маємо сказати дитині, що злитися – нормально, але вбивати – ні. Далі нам треба кудись спрямувати їхню енергію. Можливо, вам вдасться спрямувати її у волонтерство. Підліткам потрібні фізичні дії, тому, можливо, вони зможуть носити їжу, пісок абощо. Або ж вони захочуть робити Ddos-атаки на сайти РФ.
– Нині діти в неоднакових умовах: одні – у безпеці, інші – у сховищах. Як запобігти засудженню, сваркам між ними?
Це стосується не тільки дітей, а й дорослих. Коли ми відчуваємо безпорадність, починаємо “мірятися” стражданнями. Нам треба легалізувати почуття, дати можливість кожній людині без почуття провини перебувати там, де вона перебуває. Можна сказати на початку: “Як я рада всіх бачити, незалежно від того, де ви зараз перебуваєте. Найголовніше – що ви живі, найголовніше – що ми українці, що ми разом. І де б ми не були, наше завдання – бути хоча б емоційною допомогою Україні. У якій країні чи в якому б місті ви не були, ваші сили дуже важливі, щоби ми разом могли відбудовувати Україну”.
– Як повернути дітям мотивацію вчитися?
Якщо бути чесною, то зараз ніяк. Адже коли небезпечно, когнітивна сфера страждає. Але зараз для дітей занурення в навчання може бути рятівним. Спочатку діти будуть приходити на урок за спілкуванням, за контактом з учителем. Вони хотітимуть на уроки, якщо в спілкуванні з вами дітям буде безпечно, якщо ви проводитимете уроки так, що діти будуть відчувати хоча б маленькі, але перемоги. Перемога – це дофамін. Нейрогормон буде стимулювати стійкість уваги.
Низький рівень дофаміну – немає мотивації, високий рівень – є мотивація. Чому також важливо робити рухливі вправи? Тому що за будь-якого руху рівень дофаміну підвищується. Це означає, що хоча б трохи збільшиться концентрація уваги й буде більше мотивації.
Розбивайте всі свої уроки на короткі блоки, які завершуватимуться практичною дією. Дітям зараз треба включатися в дуже наочний результат. Щось зробили – відчули результат, отримали оплески й похвалу: “Ви молодці, я розумію, як вам зараз складно”. Якщо у вас буде можливість підтримати кожну дитину, з якою ви в контакті, знайти якесь одно слово, яке можна їй сказати, наприклад, про те, як ви раді її бачити, як усі подорослішали, які всі гарні, буде дуже ефективно.
– Що робити, якщо сирена починається під час уроку?
Казати: “Робимо вдих і видих. Чуємо сирену. Оскільки ми з вами опікуємося своєю безпекою, то йдемо в укриття, а потім повернемося до уроку”. Важливо розуміти, що діти реагують на нашу реакцію. Якщо дорослий спокійний, якщо обличчя й поза свідчать про спокій, отже, діти це сприйматимуть як стабільність. Дитина насамперед реагує на невербальні сигнали – не на те, що ми говоримо, а на те, як ми говоримо. Дитина буде реагувати на стійку позу дорослого, його тембр голосу, спокійне дихання. Це буде надавати їй більше спокою, ніж усі розумні слова.
– Що робити, якщо під час уроку щось трапиться? Наприклад, вибух.
Ми опікуємося своєю безпекою і призначаємо зустріч на конкретний час, коли зможемо повернутися.
– Як підготувати дитину до того, що вона має піти в школу в іншій країні?
Коли будь-яка людина переїжджає в інше місто чи іншу країну, стан, який вона відчуває, називається “культурний шок”. Це стан, коли всі сенсорні системи вимикаються. Ми звикли до певних традицій, реакцій, невербальних сигналів, правил етикету. Людина в іншій країні наче “розучується” зчитувати сигнали, через це їй небезпечно.
Перед тим, як відвести дитину в школу, її треба познайомити з якоюсь кількістю інших людей, прийти до якоїсь групи, домовитися про зустріч з учителем, розказувати дитині про традиції країни, дати можливість слухати пісні, можна запрошувати місцевих у гості. Усе – аби дитина не фокусувалася на контактах тільки з членами своєї сім’ї. Ми розширяємо її контакти до іншої нації. Тобто спочатку ми стабілізуємо дитину, надаємо їй безпеку, а потім вона йде вчитися.
Наш мозок постійно має тренуватися. Тому можна сказати: “Вважай, що ти супергерой і зараз на завданні в іншій країні. Усе, що ти тут дізнаєшся, будеш передавати однокласникам, у яких зараз немає доступу до навчання”. Важливо бути в контакті з учителями, соцрацівниками, бо коли дитина потрапляє в інше середовище, усе залежить не тільки від дитини, а й від середовища, яке її приймає. Важливо, щоби дитина не відчувала себе жертвою, бо тоді вона не має можливості діяти.
До того ж треба зняти всі вимоги до успішності. Успішність нині – на останньому місці. Під час війни на першому місці безпека, на другому – спілкування, на третьому – мотивація.
– Чи можлива агресія дітей і як на це реагувати?
Агресія закономірна: чим більше страху – тим більше агресії. Треба сказати дитині, що злитися можна, але свою поведінку ми вибираємо. Наступне – треба давати можливість для тілесного виплеску агресії. Наприклад, побитися подушками. Для виплескування вербальної агресії можна взяти склянку і притиснути її до рота, щоби повністю охопити його, і покричати в неї. Або ж використовуйте практику “пау” (з розділу “Практики для стійкості”, – ред.).
– Чи задавати дітям домашні завдання?
Якщо ви й даєте домашні завдання, то виконуйте мінімальні проєкти. Чим більше буде завдань, пов’язаних із тим, що можна зробити щось руками, тим більшим буде рівень дофаміну. Зараз дуже корисні моделювання, кулінарія, творчість.
– Що робити, якщо девʼятирічна дитина не знає, що відбувається в державі. Батьки повністю ізолювали від неї інформацію, щоби не травмувати психіку. Що порадити батькам і як працювати з цим у школі?
Якщо батьки не сказали дитині, то не в компетенції вчителя це говорити. Ми не маємо права заходити на територію сім’ї. Ви можете про це розповідати, якщо дозволять батьки. Можливо, батьки боялися чи не могли дібрати слова. Якщо є потреба пояснити, в Україні з’явився мультфільм у відповідь на пропагандистський мультфільм Росії. Він зроблений коректно – там пояснюється мовою дітей із 3 років, що таке війна, чому вона почалася й що зараз відбувається між Україною та Росією.
Також дітям можна сказати, що війна в Україні триває вже 8 років. Тільки зараз вона ввійшла в ту фазу, коли вона проявляється. Також сказати, що наша армія дуже сильна, велика кількість людей опікується тим, аби ми були в безпеці, що ми дуже віримо в перемогу й кожен із нас робить усе, що можна, для перемоги. Але коли ви говорите з дитиною на будь-яку важку тему, треба зразу запропонувати дію. Наприклад, співати пісні, вчити українську мову, малювати для підтримки, молитися.
– Що робити, якщо вчитель або дитина розплачеться?
Ми з вами – живі люди. Навпаки – погано, коли ми втрачаємо можливість виявляти почуття й емоції. Тому ви можете чесно сказати дитині: “Я дуже сильна і стабільна, ти завжди можеш на мене спертися. Але я жива людина. І те, що зараз відбувається, мене засмучує й лякає”.
Якщо це дитина, їй важливо відчувати, що вона може довірити нам усе своє напруження, і ми її підтримаємо. Ми можемо сказати: “Я бачу, як тобі зараз складно. Мені хочеться тебе обійняти”.
Бережіть себе та рідних!
Слава Україні!
Як допомогти дитині повернутися до навчання?
Навіть на відносно безпечних територіях дітям досить складно зібратися і повернутися до навчання. Загальна напруга у суспільстві та почуття невизначеності безумовно впливають на психологічний стан дитини. Хороша новина в тому, що дитяча психіка дуже життєздатна. А сталий розклад дня та розумова активність дають внутрішню опору, що допомагає пройти воєнний період.
Крок № 1.
Будьте для дитини стабільним дорослим
Психіка дітей і підлітків має величезний резерв самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.
Тому важливо пам’ятати: діти повністю відчувають емоційний стан дорослих, навіть якщо дорослі про це не говорять. Дорослий (на думку дитини) є стабільною опорою і захистом і формує модель для наслідування, правильної поведінки і емоційної регуляції. Тому якщо ви бачите, що дитина занадто знервована — варто стабілізувати власний емоційний стан.
Крок № 2.
Створіть для дитини безпечне місце
Дуже складно зосередитися, коли навколо тебе купа людей. Тому необхідно створити для дитини місце, де вона могла б навчатися. Це може бути кухня або куток у загальній кімнаті. Головне — не відволікати дитину, не обговорювати у цей час війну, не дивитися новини. Ідеально — залишити учня або ученицю самими у приміщенні.
Крок № 3.
Організуйте рутину
Звична діяльність допомагає впоратися з тривогою. Вчіться домовлятися з дитиною і встановлюйте разом прості й зрозумілі правила. Наявність домовленостей окреслює кордони і допомагає взаємодіяти. А сталий розклад навчання дуже у цьому допомагає.
Крок № 4.
Встановлюйте ліміти і дисципліну у поведінці як і в довоєнний час
Підліткам, та й усім дітям, необхідні межі та впевненість у тому, що дорослі довкола як і раніше здатні захистити його. Встановлюйте зони, де дитина може сама планувати і контролювати свою діяльність. Підлітки самі мають відчувати зону свого контролю. Тож якщо дитина хоче самостійно обирати місце, де вона продовжить навчання — дослухайтесь до неї.
Не рятуйте дитину у повсякденних труднощах. Уміння вирішувати життєві проблеми знадобиться їй у майбутньому. Навчіть дитину робити висновки та передбачати наслідки своїх дій. Навіть в умовах війни.
Крок № 5.
Вчіть дитину впевненості у собі та своїх діях
Самооцінка включає дві складові: мої переконання про себе і те, що, як на мене, інші думають про мене.
Автор Гештальт-терапевтка Ірина Плешакова
Як навчатись, якщо всі думки про війну?
Мені жахливо і це нормально - такий стан зараз відчувають більшість учнів та студентів України. Вони не можуть сконцентруватись на навчанні й це викликає внутрішнє обурення та роздратування.
Такі емоції – це цілком нормально та здорова реакція та травматичні події в нашій країні. Більшість з нас проходять переоцінку цінностей та ставлять під питання доцільність вкладання ресурсів в майбутнє, коли не відомо сьогодення. Тож що робити учням та студентам, та як бути?
Декілька моментів на які варто звернути увагу:
1. Для того, щоб зараз сконцентруватися на навчанні Вам необхідно більше часу. Плануйте на підготовки значно більше часу, ніж за звичай
2. Буде виникати системне роздратування на
педагогів та неактуальність навчального матеріалу. Врахуйте, все тимчасове! Якщо програмою передбачений саме такий навчальний план, то спробуйте його виконати
3. Запам'ятати майже не можливо навчальний матеріал. Це нормальна реакція мозку, він зараз запам'ятовує те, що важливо для виживання. Тож, робіть графічні та візуальні конспекти, щоб полегшити навчання
4. Постійне відволікання на думки про війну. Це теж цілком природний стан, тому тут важливо навчитися себе контролювати. Зосередьте увагу на навчанні і тільки на перервах дивіться канали новин. В іншому випадку навчання буде без результативне
5. Знайдіть партнера, з яким вам буде легше долати когнітивну кризу. Ви зможете мотивувати та контролювати один одного. Це забезпечить підтримку та колективну відповідальність
6. Пригадуйте чого ви обрали саме цей фах і нагадуйте собі, чому варто довчитись при будь-яких умовах. Вишукуйте щось цікаве з ваших майбутніх фахових компетенцій, що може допомогти пережити нашій країні такі важкі часи випробувань.
Слід нон-стоп держати у фокусі уваги освіту, культуру, мистецтво та духовні цінності. Це - прояв лише вільних людей. Тож, не дайте забрати війні Ваше право навчатися та розвиватись!
Автор: Вікторія Назаревич
Бережіть себе та рідних!
Слава Україні!
ТАБУ ЩОДО ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ВІЙНУ
ПИТАННЯ-ТАБУ
Діти пережили страшну трагедію, вони бачили те, що на завжди запам'ятає їх тіло, психіка, і це вже відбиток на покоління , тому не треба їх питати, розпитувати, як Вони себе почувають, який їх емоційний стан, чи було їм страшно і т.д.
Бути поруч, і слухати те, що дитина сама захоче розповісти!
ОБІЙМИ БЕЗ ДОЗВОЛУ ДИТИНИ- обіймати дитину, цілувати дитину, навіть якщо ви дуже співчуваєте їм, то все одно - ТАБУ
Все що ви можете зробити, спитати, чи можу я бути поруч, і якщо тобі потрібна моя підтримка, то ось моя рука. Якщо дитина потребує тепла, то вона сама дасть про це знати.
ПОДАРУНКИ
ПОВІТРЯНІ КУЛЬКИ ТА ФЕЄРВЕРКИ - ТАБУ
Вони вибухають, і діти падають від звуку на підлогу - кульки травмують дітей. Це не радість життя, це травма при кожному вибуху.
ІГРАШКИ ШУМНІ, які розмовляють, гудять, стріляють і т.д. - ТАБУ
СЛОВА - бідненький, як мені тебе шкода... - ТАБУ
Вони не бідненькі, вони діти - які побачили війну. І це про мужність, а не про немічність. Не треба робити з них психологічних "інвалідів"
Автор - Оксана Дон, кризовий психолог
Друзі, ми хочемо підтримати усіх у ці непрості дні!
(підбірка, надіємося, корисних посилань)
Пропонуємо Вашій увазі мультфільм "Простукування тривоги"
Пропонуємо Вам інфографіку: "Як допомогти дитині? Способи сниження стресу."
Якщо підступає паніка?
Поради для молоді!