Так, можна описати дитині стандартний варіант: “Ти йдеш до школи, ми тобі кажемо “па-па”, обіймаємо – і зустрічаємо після останнього уроку. У школі в тебе є заняття і вчитель. Учитель розповідає тобі, що робити на уроках. А вдома ти нам розповідаєш, чим ви займались у школі. У тебе є однокласники, з якими ти бавишся під час перерви і які стають твоїми друзями”. 

А так – описати дистанційне навчання: “Навчання починається, але до школи ходити не можна. Часом ти бачитимеш через відеозв’язок своїх однокласників і вчителя. Часом я допомагатиму тобі виконувати завдання, які задаватиме вчитель. У тебе буде відпочинок. І все відбуватиметься так само, як у школі, але вдома. І скоро ти підеш до школи”.

Такі пояснення допоможуть дитині зрозуміти, що відбувається і звикнути до цього.

Радимо учителям насамперед почати з розуміння, що дистанційне навчання – це не зло. Це – інша форма навчання, незважаючи на її плюси й мінуси. Оскільки зазвичай майбутні першокласники не вміють читати й писати, то вони повністю залежать від батьків.

“І тому ключова роль вчителя – зробити роботу з батьками успішною. Якщо вчителі стануть в позу “ви повинні”, а батьки почнуть говорити: “Ні, це вчителі повинні навчати”, то це не дасть результату. Ми маємо розуміти: щоби дітям було добре, вчителі, як люди професійні, фахові, яких вчили способам комунікації, медіації та психології, мають думати про те, як налагодити співпрацю”, – каже Інна Большакова.

Радимо вчителям розпочати консультувати батьків, як тільки вони дізнаються, чи буде дистанційне навчання. Йдеться про те, щоб організувати перші батьківські збори, згрупувати батьківський колектив, сказати, що все буде добре, підтримати, розповісти, де брати матеріали, куди звертатися, як відбуватиметься дистанційне навчання, навчити користуватися потрібними програмами й попросити навчити користуватися ними дітей.

Учителеві треба зрозуміти, який різновид дистанційного навчання він використовуватиме: синхронний, асинхронний чи гібридний. За словами Інни Большакової, гібридне навчання (коли вчитель зустрічається з дітьми в синхроні (наприклад на відеоконференції) і водночас застосовує асинхронне навчання) – найбільш ефективне для початкової школи. Адже діти мають час для самостійного опрацювання й можуть спілкуватися з іншими дітьми.

Далі – варто подумати, як дистанційне навчання організувати технічно: чи у всіх дітей є ґаджети та в який час вони можуть ними користуватися. Можна зробити опитування в Google-формах або месенджері, щоби зрозуміти, з котрої і до котрої у дітей буде можливість працювати.

Також важливо, аби вчителі, які ведуть уроки в одному класі, користувалися однаковими ресурсами, аби діти не плуталися. А ще можна вирішити з батьками, чи проводити ранкове коло онлайн. І якщо так, то коли? Це можна робити навіть через день або ввечері.

“Буденні запитання штибу “Що ви сьогодні їли на сніданок” допоможуть дітям відчувати себе в колективі.

Звісно, говорити треба недовго. Після 10-15 хвилин роботи діти випадають із віртуального простору – вони не можуть довго там перебувати. Так функціонує їхній мозок. Для того, щоби людина могла довго спілкуватися в чаті або через відеозв’язок, у неї має бути високий ступінь концентрації. А в дітей його ще немає.

Можна поспілкуватися 10-15 хвилин через відеозв’язок. Дитина має розуміти, що це – її вчитель. Якщо сам учитель не ініціює знайомства за день-два до навчання, то батьки можуть ініціювати його самі.

Потреба 6-7-річної дитини – отримати ще один авторитет, окрім батьків. Природно ним стає перший учитель. Тому важливо, щоби дитина отримувала завдання саме від педагога.

“Треба, щоби не вийшло так, що вчитель надсилає завдання, а батьки вчать дитину. Відтак, у школі дитині буде складно. Адже з’явиться ще один якийсь вчитель, а вона вже звикла вчитися з мамою, звикла, як мама щось пояснює”

Якщо навчання буде у форматі “вчитель надіслав, а ми вдома виконуємо”, треба просити вчителя хоча би періодично виходити на короткий відеозв’язок. А батьки мають наголошувати дитині: “Учитель дав нам завдання, вчитель сказав це зробити”.

Знайомити дітей між собою радимо у маленьких групах. Якщо в класі 30 дітей, цього не варто робити всім разом.

Вчителеві й батькам не треба хвилюватися, що дитина не знає всіх однокласників. Це можна надолужити. І це – не завдання першого місяця першого класу. Натомість, для першого класу важливо, аби дитина усвідомила, що таке школа і навчилася вчитись. А знайомство онлайн однаково не буде таким, як це відбувається в реальному житті – діти навіть не запам’ятають одне одного.

Якщо ж буде комбіноване навчання, тобто дитина якийсь час ходитиме до школи, а якийсь – навчатиметься вдома, то для знайомства можна вигадувати ігри. До прикладу, попросити, щоби дитина з батьками зробила вдома плакат на тему “Хто я?”. Там можна наклеїти своє фото, написати, що дитина любить робити, їсти, як любить, щоби до неї зверталися.

Тоді можна сфотографувати цей плакат і завантажити на Google-диск класу. А батьки з дитиною ознайомляться з портфоліо інших дітей, коли їм буде зручно. Можна шукати, хто з однокласників любить робити те, що любить ваша дитина. Такі речі можна робити, щоби зберігати відчуття першокласника “я не один, ось мій клас”.

Треба намалювати, надрукувати або купити й заповнити розклад занять і час. Поряд із робочим столом має бути годинник, аби дитина могла перевести погляд і звірити час. Якщо дитина ще не орієнтується у циферблаті, можна знайти електронний годинник.

Батьки можуть завантажити на ґаджет дитини програми-організатори, що нагадуватимуть, коли й що робити, – замість дзвінків.

“Чим відрізняється перебування в школі від перебування вдома? Там є чіткий розклад, якого всі дотримуються. І якщо так вийде, що школа не зможе цим зайнятися, то це стане завданням батьків.

Якщо батьки цього не зроблять і будуть чекати, коли дитина піде до школи, то їй буде складно. Коли вона прийде до класу [після карантину], то частина дітей будуть адаптованими й готовими вчитися за розкладом. А ця дитина – ні. Їй буде складно себе змусити сконцентруватися у визначений час, дотримуватися правил. Відтак, дитина відчуватиме, що іншим щось вдається краще, ніж їй”.

“З дитиною треба про все проговорювати. До прикладу, що учень – це роль, яка вимагає зосередження. А коли людина їсть, вона розфокусовується. Тому ми обов’язково поїмо, коли буде перерва. Ми не ставимо до дитини зайвих вимог, а тільки ті, що потім їй полегшать життя в школі”.

А ще дитина має почистити зуби, поснідати й одягатися перед уроками. Водночас, це не обов’язково має бути одяг, в якому дитина йшла б до школи.

До того ж, вдома треба зберігати можливість дитини вчитися до обіду. Олена не радить повторювати або доробляти щось із першокласником ввечері. Він має відпочити й може бавитися в те, що хоче.

Треба обрати місце, де дитина, в разі чого, буде навчатися. Якщо це буде той самий стіл, за яким дитина малювала і гралася, то психологиня радить поставити на нього 30 серпня щось інше та нове. Щось, що асоціюватиметься зі школою.

Наприклад, можна поставити підстаканник з новими ручками й олівцями чи покласти новий пенал. Натомість, на час навчання треба забирати зі столу все, що нагадує про розваги й відпочинок. А після обіду забирати зі столу шкільне приладдя. Це потрібно, аби розмежувати простір для дитини.

Адже фізично в дитини не відбудеться переходу між відчуттям “я граюся” і “я навчаюся". Це забезпечує школа. Дитині буде складно звикнути до цього, а мозку – створити нові нейронні зв’язки. Тому батькам треба забезпечити нові умови.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз:

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз:

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

Практичні поради для батьків про навчання вдома від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз:

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

На рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна зросту, усіх обсягів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік – саме час для онлайн-курсів зі стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звісно, спорту.

Процеси, що відбуваються в мозку: префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.

Щоб не допускати глибокого розладу дитини із самою собою і оточуючим світом, щоб уникати конфліктів  з дітьми, потрібно постійно підтримувати їхню самооцінку або відчуття самоцінності. А це можна зробити такими способами:

1.     Безумовно приймати дитину.

2.     Активно слухати її переживання і потреби.

3.     Бувати (читати, займатися, гратись тощо) разом.

4.     Не втручатися в її заняття, з якими вона справляється.

5.     Допомагати, коли просить.

6.     Підтримувати успіхи.

7.     Ділитися своїми почуттями (значить довіряти).

8.     Конструктивно вирішувати конфлікти.

9.     Використовувати у повсякденному спілкуванні привітні фрази. Наприклад:

•      Мені добре з тобою.

•      Я рада тебе бачити.

•      Добре, що тим прийшов.

•      Мені подобається, як ти…

•      Я за тобою скучала…

•      Давай (посидимо, зробимо…) разом

•      Ти, звичайно, справишся.

•      Як добре, що ти у нас є.

10. Частіше використовувати «Я – повідомлення»

Пам’ятка для батьків підлітка

1.        Намагайтеся розмовляти зі своєю дитиною відкрито і відверто на самі делікатні теми.

2.        Остерігайтеся отримання вашою дитиною інформації з чужих вуст.

3.        Розповідайте про власні переживання у тому віці, в якому зараз ваші діти.

4.        Будьте відкритими для спілкування з дитиною. Навіть якщо ви чогось не знаєте, або у чомусь сумніваєтеся, не соромтеся сказати про це.

5.        Не висловлюйтесь негативно про ті хвилювання, що були пов’язані з вашим дорослішанням. Дитина буде хвилюватися з вашої позиції і сприймати так, як сприймали ви.

6.        Намагайтеся зробити так, щоб ваші діти не сприймали статеві стосунки як дещо брудне і ганебне. Від цього багато в чому залежить їхнє фізіологічне дорослішання.

7.        В період статевого дозрівання хлопчикам важливо отримувати підтримку та схвалення зі сторони мам, а дівчаткам – зі сторони тат.

8.        Проявляйте ласку до своїх дітей, демонструйте їм свою любов.

9.        Будьте особливо уважними і спостережливими, звертайте увагу на будь-які зміни в поведінці своєї дитини.

10.      Намагайтеся захистити свою дитину усіма можливими засобами, якщо вона цього потребує.

11.      В самостійності дитини не слід вбачати загрозу втратити її. Пам’ятайте, що дитині необхідна не стільки самостійність, скільки право на неї.

12.      Бажаєте, аби дитина зробила те, що вам потрібно, зробіть так, аби вона сама забажала цього.

13.      На перевантажуйте дитину опікою і контролем.

Турбота – це наша здатність розпізнавати й реагувати на потреби та страждання інших людей. Як важлива частина нашого внутрішнього компасу вона включає в себе ті способи, за допомогою яких ми проявляємо співчуття, співучасть і доброту в житті.

Людська доброта особливо активізується в період свят. Це час, що допомагає зрозуміти, як процес вручення подарунка може вплинути на формування в дітей певних цінностей, а також надає можливість розвинути в них доброту – ту чесноту, яка покращує наш душевний стан.

Під час канікул батьки проявляють до дітей багато доброти. Ми купуємо подарунки, печемо спеціальне пригощання й дуже старанно працюємо, щоб допомогти їм відчути себе частиною їх унікальної культури та віросповідання.

Чи роблять нас щасливими батьками наші добрі вчинки по відношенню до дітей? Звісно, роблять.

Дійсно, результати досліджень показують, що наша самоповага та внутрішній комфорт підвищуються, коли ми практикуємо мистецтво доброти по відношенню до наших дітей, сім’ї, друзів і суспільства. Добрі справи дають нам не тільки задоволення. Люди, які добрі до оточуючих і вміють співчувати, частіше за все є набагато більш успішними в житті (соціально і фінансово).

Дилема доброти

І хоча, здавалось би, мистецтво доброти повинно бути доволі простим і зрозумілим, легким для засвоєння, воно набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

Ми не робимо дітей щасливими, якщо просто дозволяємо їм приймати доброту на свою адресу. Але ми зможемо виростити їх відчуття щастя, покращити сприйняття самих себе, їх внутрішній комфорт і самоповагу, зменшити кількість проявів насильства в їхньому середовищі та збагатити їх дружбу, якщо почнемо навчати їх самих бути дарувальниками добра.

Як нам переломити цю тенденцію і створити довготривалі навички доброти?

Наукове дослідження «Kindness Counts», проведене університетом Британської Колумбії та Каліфорнійським університетом у Ріверсайді, показало ті переваги, які діти отримують у випадку, якщо їх наочно навчити того, наскільки добрі справи та вчинки спроможні підвищити рівень їхнього щастя.

У дослідженні взяли участь близько 400 школярів у віці 9–11 років. Перед цим заміряли рівень їхньої популярності серед однолітків, попросивши відповісти на запитання, з ким би вони хотіли грати, робити шкільні завдання й тому подібне. Після цього всіх розділили на дві групи. Протягом тридцяти днів діти з першої групи повинні були робити та записувати по три добрих справи на тиждень. Якими саме повинні були бути ці вчинки й по відношенню до кого їх треба було робити, діти вибирали самостійно. Наприклад, обійняти маму, якщо вона засмучена, допомогти на кухні або віддати свій обід другу. Друга група учнів повинна була кожного тижня протягом проведення дослідження відвідувати та описувати для себе три нових приємних місця, парк це, дитячий майданчик чи магазин з іграшками.

Результати дослідження були просто чудовими. Виявилося, що, коли діти здійснюють акти доброти та звертають свою увагу на приємні місця, фактор їхнього щастя підвищується.

Але саме ті школярі, які здійснювали добрі справи, отримали додатковий імпульс і переваги. Дослідження показало, що їхня популярність зросла: за місяць, що пройшов, у середньому в них на 50 відсотків збільшилась кількість друзів (у порівнянні з 0,6 відсотка у групі, яка відвідувала нові місця) – відмінне підтвердження того, що «хороші хлопці» більше соціалізовані.

Як і інші дослідження, дане показало, що проявлена доброта збагачує і приносить величезну користь самому дарувальнику. Вона покращує душевний стан дітей і підвищує популярність серед однолітків.

Більше того, коли діти вчаться бути турботливими та добрими, вони починають розвиватись більш стрімко. Такі діти, коли стають підлітками, проявляють у поведінці більше позитивних якостей і менше агресії. До того ж, щасливі діти частіше демонструють більш високу академічну успішність. Прояв доброти формує в них самоповагу й покращує погляд на життя.

Навчання дітей мистецтва доброти

Застосовувати принцип описаного вище дослідження вдома або у школі – зовсім не складно. Мета складається в тому, щоб допомогти дітям більш детально ознайомитися зі всім, що пов’язано зі здійсненням добрих справ, а також з почуттям внутрішньої вдячності, яке виникає під час досвіду пізнання добрих учинків.

Виконання наступних чотирьох кроків допоможе дітям бути істинними дарувальниками добра.

1. Зрозумійте важливість доброти

Дізнайтеся про переваги від здійснення дітьми та дорослими добрих учинків, про те, як добрі справи відбиваються на особистості дитини та стані її душі. Ознайомтеся з різноманітними порадами та прикладами актів доброти на різних тематичних сайтах. Складіть орієнтовний список можливих добрих учинків і практикуйте з дитиною спонтанні прояви доброти.

2. Створіть «щоденник доброти»

Усією сім’єю щоденно записуйте одну добру справу чи що-небудь приємне, що відбулося за день. Ви можете назвати це «Щоденником доброти» або «Щоденником щастя». Добрі справи та вчинки, які ви будете вносити в цей «літопис», можуть бути абсолютно простими й невибагливими: допомогти на кухні, пропустити кого-небудь уперед, попіклуватися про тварину, змінити свої плани заради друга, обійняти когось, щоб йому стало легше на душі, тощо. Можна також записувати враження від відвідування місць, в яких вам добре та затишно, наприклад, в улюбленому парку. Також можна записувати те, як ви всією родиною відвідали бабусю та дідуся, й багато чого іншого.

3. Знайдіть час, щоб обмінятись досвідом

Створіть сімейну традицію, наприклад, раз на тиждень виділіть спеціальний час, щоби зібратись разом за одним столом і розповісти один одному про те хороше й добре, що з вами відбулося за цей час. Робіть це настільки щиро, щоб кожний член сім’ї й особливо дитина змогли навчитись один в одного доброчинності, а ваша дитина зрозуміла й відчула ті типи переживань, що приносить у наше життя вдячність. Такий обмін спонукає до саморефлексії й допомагає донести сенс наших учинків.

4. Практика, практика і практика

Спочатку це може виглядати якось не дуже органічно, але як тільки доброта увійде у ваших дітей у звичку, вам усім стане легко та приємно час від часу обмінюватись чимось добрим зі свого життя. І, звісно, саме свята надають нам для цього великі можливості, а також можливість порозмовляти про доброту та турботу. Пам’ятайте: посилення навички робити добро приходить з досвідом, у результаті практики, поставленої на регулярну основу.