Всі діти (школярі і студенти)  – батьки – освітяни – супергерої. І у нас відкривається свій новий фронт. 

Що потрібно пам’ятати про можливі зміни в  НАВЧАЛЬНИХ НАВИЧКАХ (і нормалізувати – пояснити дітям і дорослим, що це нормально, ніхто не тупий, не невдаха, що це тимчасово)

1. Літній відкат в знаннях – цього року ми не можемо спрогнозувати, скільки часу потрібно відвести на повторення матеріалу. До звичного «літнього відкату» приєднався ще стрес – це впливає на роботу довгострокової пам’яті. Дітям важливо пояснити, щоб зняти їх тривогу   - все поступово пригадаємо. 

    2. Багато дітей відвикли писати – ручкою на папері. У багатьох точно зміниться почерк, ми можемо спостерігати деякий регрес в письмових навичках. (Все згодом повернеться, важливо частіше і дорослим, і малюкам – давати вправи на розслаблення м’язів, пам’ятати, що зараз темп навчання і темп письма буде уповільнюватися)

3. Діти (і дорослі), що пережили досвід травматизації – часто на деякий час, поки не стабілізуються, «забувають» правила орфографії. (На наслідки ковіду у багатьох наклався стрес. Можливо, ігри із словами, кросворди, картки будуть допоміжні)

4. Можуть бути складності із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією ( це одночасно і геометрія, тригонометрія і те, що пов’язане з прийменниками – над – за - під – через..) (нам потрібні будь-які активності, де б дитина могла створювати 3-д моделі – лего, пластилін, орігамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах)

5. Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять – саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії

6. Навички читання – у кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу – хтось почав вчитися і більше читати, а хтось досить не може сконцентруватись. Навички читання у дітей можуть погіршитись – нам важливо пам’ятати, що це тимчасово. Все відновиться. (про умови, в яких це може бути швидше - трохи нижче) 

  7. Довгострокова пам’ять – процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені. Коли ми переживаємо стрес – робота гіпокампу, що відповідає в тому числі і за довгострокову пам’ять – пригнічується (починаємо з маленьких об’ємів інформації, закріплюємо все в діях, в рухах) – на перервах рухатись обов’язково!!! 

  8. Діти під час навчання можуть крутити щось в руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, це їх спосіб «відгальмувати» зайві сигнали – багато дітей так, навпаки, концентрується. Можливо, включити такі рухи – руханки в навчальний процес

9. Багато дітей за цей час звикли тримати телефон в руках – це для них символ керованості, контрольованості. Потрібно подумати, що з цим робити – може, включати додатки в телефонах в процес навчання. 

  10. Дітей може більше, ніж в інші роки, дратувати те, що не відчувається практичним. Важливо готуватись до питань - як це використовувати, можливо давати більше проектної роботи. 

Що потрібно пам’ятати про ЕМОЦІЇ та відносини

Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій – під час підготовки уроків ми маємо бути дуже обережні із підбором відео, фото та музики. Бажано знати, через який досвід пройшли родина, щоб надати підтримку, якщо вона потрібна (що робити, якщо у дитини паніка – я писала і ще буде в онлайн курсі).  Будь ласка, уникайте несподіваних звуків

    БЕЗПЕКА: Будь – який процес навчання починається з відчуття безпеки. (наскільки зараз можливо). Безпека – це наша передбачуваність, знання правил, знання території, недотоканість тілесна, повага до кордонів, зрозумілі правила, «безпечний простір» - коли дитина навіть на своєму місті може «усамітнитися» - вигадати жест, який це показує)

  Можна починати урок з того, що всі стукають долонями по столах, створюють із олівців, малюють коло – свій захищений простір

БЛИЗЬКІСТЬ: Єдність – можливо, починати урок з пісні, співати разом, можливо, створити свій девіз, ритуали привітання - прощання, робити загальні проекти, разом допомагати ЗСУ, висаджувати рослини, 

СТРУКТУРА: правила, розклад. 

ПІДТРИМКА: заохочення, фіксація результату

1. Зараз легалізована ненормативна лексика – потрібно одразу вводити правила і домовлятись, що є в вашій спільноті прийнятним

    2. Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби – нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатись. 

 3. Лімбічна система не може витримати напругу –– червоні рамочки в презентаціях,  гострі кути в рамках – які накладаються на слайди, емоційні картинки, багато інформації в слайдах – можуть викликати перевантаження.

 4. Стрес та травматизація змінює та фрагментує наше сприйняття часу і реальності. Нам обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті. 

 5. Чим більше тривоги, тим більше інформації – пояснень, структури, потрібно розповідати – що за чим буде йти по діях.  Правила, рутини, обов’язки – зараз терапія

 6. Під час стресу ми більш "правопівкульні". Діти уважніші до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів. Можуть перевтомлюватись від навантаження контактами, бо за час онлайну від них відвикли. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки

 7. Досвід дитини, що зазнала травматизації – фрагментований. Вона може не пам’ятати того, що ми точно впевнені, що пам’ятати повинна. Нам потрібен зв’язок – минуле – теперішнє – майбутнє. Якщо дитина повернулась до своєї школи, до місйя, де була – потрібно разом ходити по школі, пригадувати, торкатись речей, що залишились.  

 8.Коли ми проживаємо складний досвід, стрес, травматизацію – змінюється самооцінка, зараз часто діти живуть в режимі – очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. Маленькі знайомі завдання, завдання, в яких був би швидкий результат. Святкування перемог дня. 

 9. Не давати практик із заплющеними очіма – зараз діти і дорослі не заплющують очей, бо так вони втрачають контроль. І якщо заплющити очі, а раптом буде тривога – це може стати ретравматизаціює

Не просити дихати глибоко – глибоке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви – дихаємо так, як дихається. Намагаємось акцент робити на видосі. 

 10. Обов’язково оговорити все, що пов’язано із сиренами, укриттями

 Важливе правило – ми Співчуваємо - не жаліємо. Діти переживають складний досвід – але точно впораються. Всі ці пункти не для того, щоб бачити в дітях «бєдашечек» і робити роботу за них. Ми акцентруємо увагу на їх силі і підтримуємо в тому, в чому можемо.  Вони точно впораються і ми точно впораємося.

                                                                                                                                                                                                            Автор Світлана РОЙЗ

1. Вправа «Вдих-видих».

Сядьте зручно. Максимально розслабтесь.

1. Зробіть глибокий вдих і короткий видих. Повторіть декілька раз. Прислухайтесь до своїх відчуттів.

2. Зробіть короткий вдих і глибокий видих. Повторіть декілька раз. Прислухайтесь до своїх відчуттів.

3. Порівняйте свої відчуття після першого і другого типів дихання.

Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?

2. Вправа «Повне дихання».

Для виконання повного дихання потрібно сісти, випрямити спину, розслабитися. Видихніть, вдихніть і розслабте м’язи живота. Продовжуйте активно вдихати до наповнення легенів повітрям (ви відчуєте, як грудна клітина збільшується у розмірах). На мить затримайте дихальний цикл, а потім починайте повільно випускати повітря, розслабляйте грудну клітину, втягуйте в себе живіт, видавлюючи залишки повітря. Видих можна супроводжувати звуком «хм-м-м».

Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?

3. Вправа з китайської гімнастики

Зробіть три короткі носові вдихи без видихів. На перший вдих витягніть руки перед собою на рівні плечей. На другий вдих розведіть руки в сторони теж на рівні плечей. На третій вдих підніміть руки вгору над головою. Зробіть довгий видих через рот, при цьому руки тримаєте за головою, пальці стиснуті в замок, лікті розслаблені. Вправу треба повторити п’ять-шість разів.

Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?

4. Квадратне дихання.

Сісти зручно біля стіни, випрямити спину, скласти руки на «сонячному сплетінні» та опустити до них голову.

Дихати подихом квадрата: вдих на 4 сек.; затримка дихання на вдиху на 4  сек.; видих на 4 сек.; затримка дихання на видиху на 4 сек. Дихати протягом 5 хв.

Тілесні техніки боротьби зі стресом для дітей

1. Обійми і погойдай.

Дитина сідає на підлогу. За нею сідає дорослий (обов’язково за згодою дитини) і обіймає, пригортає дитину до себе легенько погойдує її. Під час погойдування спробуйте передати дитині свою любов, заспокоїти її, передати їй почуття захищеності, потрібності.

2. Самообійми.

Покладіть одну руку під пахву другої, а другою рукою обхопіть себе так, щоб долоня лежала на плечі. Обіймаючи себе таким чином, ви добре відчуваєте власні межі: «де я починаюся і де закінчуюся».

3. Гра «Я малюю, а ти відгадай».

На спині дитини малюємо пальцем або легенько не гострим боком олівця  геометричні фігури, цифри, літери, а дитина має відгадати.

Варіанти складніші:

1) троє дітей, а на їх спинах – приклад (на додавання, віднімання...), слово (у кожної дитини по одній літері, відповідно може бути і більше дітей);

2) називаєте колір, яким ви «малюєте» і тоді це вже може бути певний предмет чи об'єкт (сонце, квітка, будинок...).

Вправи на зняття психоемоційного напруження, стресу, тривоги

1. Гра «Паперовий безлад».

Вчитель пропонує дитині зім’яти папір, порвати його на шматочки, побудувати вежу із шматочків паперу.

2. Гра «Струшуємо зайве».

Вчитель розповідає, що однією з найскладніших перешкод у досягненні успіху є згадки про минулі невдачі, але за допомогою гри можна «скинути» невдачі. Спершу обтрушуємо долоні, лікті, плечі, потім ноги від пальців до стегон. Трясемо головою. Тепер «струшуємо» усе зайве з обличчя.

Вправи на зняття м’язового напруження

1. Вправа «Гімнастика по колу».

Діти зробили коло. Кожен по черзі виконає якусь легку гімнастичну вправу.

Решта цю вправу повторюють.

Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?

2. Вправа «Маска релаксації».

Сядьте зручно. Максимально розслабтесь. М’яко опустити повіки, уявний погляд направте на кінчик носа, язик м’яко притисніть до коренів верхніх зубів зсередини. Нижню щелепу розслабте до легкого відвисання і ледве випніть вперед (ніби при вимові звуку «к»). Побудьте в цьому стані. Відчуйте його.

Обговорення. Як ви себе відчуваєте після виконання вправи?

Вправи для релаксації та нормалізації самопочуття

1. Вправа «Подорож на хмарі».

Учитель каже дітям: «Сядьте зручніше і заплющіть очі. Глибоко вдихніть і видихніть. Я вас запрошую у подорож на хмарі. Стрибніть на білу пухнасту хмару, схожу на гору м’яких подушок. Відчуйте, як спина і ноги зручно вмостилися на цій великій хмарній подушці. Тепер починається подорож. Хмара вільно здіймається у синє небо. У небі високо і спокійно. Нехай хмара перенесе у місце, де кожен почувається щасливим. Спробуйте уявити це місце якомога детальніше. Тепер пора повертатися до класу. Злізьте зі хмари і подякуйте їй за таку чудову подорож».

Наприкінці можна запропонувати дітям намалювати місце, де вони почуваються спокійно і щасливо.

3. Вправа «Водоспад».

Учитель пропонує дітям сісти зручніше і  розпочати гру: «Уявіть собі, що ви стоїте біля водоспаду, але це не звичайний водоспад: замість води в ньому вниз падає м’яке біле світло. Тепер уявіть себе під цим водоспадом і відчуйте, як це прекрасне біле світло пробігає по голові, тече по плечах, потилиці і допомагає їм стати м’якими і розслабленими. Біле світло стікає зі спини, і ви помічаєте, як в спині зникає напруження, а світло тече по грудях, по животу. Це дозволяє відчувати себе дуже розслаблено і приємно. Хай світло тече також по руках, по долонях, пальцях, спускається до ніг. Цей дивний водоспад із білого світла обтікає все  тіло. Ви відчуваєте себе абсолютно спокійними та безтурботними, розслабленими та наповненими свіжими силами…

Тепер подякуйте цьому водоспаду світла за те, що він так чудово розслабив.

Трохи потягніться, випряміться і розплющіть очі».

Зараз кожен із нас – опора для іншого. І саме зараз для дітей ми – значно більше, ніж учителі. Будь-який дорослий, який перебуває поруч із дитиною, який може відчувати стабільність, обличчя якого зберегло жвавість, хто знаходить у собі сили дивитися в очі, може пояснювати, що відбувається, витримати погляд того, кому складно, витримати напруження, – є маяком і джерелом зцілення. Зараз ми всі – маяки та джерела зцілення для тих, хто поруч із нами.

Діти повертаються до шкіл. Відкриття шкіл – це складно, але правильно. Це нагадує про мирне життя. Зараз усе, що пов’язуватиме нас із життям до війни, з періодом стабільності, – вкрай важливе.

Важливо пам’ятати, що через дію стресу когнітивні й розумові процеси у всіх людей уповільнюються. Механізм стресу такий, що раціональне сприйняття інформації вимикається. У таких умовах інформація буде сприйматися повільніше.

Коли ви почнете проводити уроки, починайте з найпростішого, з того, що ви проходили давно, того, що легко впровадити. Це потрібно, аби в дитини було відчуття “я можу, я перемагаю”, щоб у неї підвищувався рівень дофаміну. А отже, підвищувалася концентрація уваги й покращувався загальний стан. Треба розуміти, що ви помічатимете відкат у знаннях, можливо, до першої четверті цього навчального року.

Також важливо розпочинати роботу з обговорення правил. Будь-яка робота, особливо зараз, – це про створення простору взаємин. А простір взаємин – це правила.

Що треба для зустрічей із дітьми на заняттях:

1. Створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.

2. Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води. До того ж будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі.

3. Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.

4. Абсолютно неприпустимі слова на кшталт“час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та неетичні.

5. Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти тазахистити”. З цього, до слова, можна почати перший урок із дітьми.

6. Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо!

Відповіді на запитання, які можуть виникнути:

– З чого варто розпочати перший урок? Що насамперед важливо сказати та зробити? Як реагувати на розмови дітей про війну під час уроків?

Коли ви зустрінетеся з дітьми, насамперед важливо сказати, як ви радієте, що вам вдалося зібратися разом. А найцінніше, що в нас є, – це ми.

Важливо окреслити правила. Правила створюють відчуття кордонів і безпеки. Треба розуміти, що діти вийшли “з контакту” на деякий час і досвід травматизації та стресу стирає інформацію, якою всі були наповнені. Наприклад, ми спілкуємося тільки з ввімкненими камерами, але з вимкненими мікрофонами, усі відповідають за порядком, піднімаючи руки.

Треба розуміти, що зараз потреба в емоційній стабілізації буде більша, ніж у конкретних логічних знаннях. Усі когнітивні процеси будуть викривлені, уповільнені, треба буде здолати більше перепон і напруження. Тому буде добре, якщо ви зможете почати з тих тілесних практик, що я пропоную.

Скажіть їм потягнутися, спитайте – можливо, вони хочуть про щось вас запитати, розкажіть, де ви зараз перебуваєте. Дітей не можна навантажувати своїми емоціями, тому не розповідайте про ваш трагічний і важкий досвід. Утім, важливо розповісти, де ви зараз. Якщо клас невеликий, можна попросити дітей сказати принаймні по одному слову, те, що вони хотіли б.

Є проста практика, яка дає змогу швидко зібрати інформацію про емоційний стан дітей, – барометр емоцій. Можна запропонувати, що великий палець на руці, піднятий вверх, – це “я почуваю себе добре”, у бік – “я злюся”, вниз – “мені сумно”. Залежно від того, яких відповідей більше, ви зможете коригувати свої дії. Наприклад: можна запропонувати сказати одне одному слова підтримки чи просто якесь вітання; можемо сказати: “Зараз ми всі переживаємо жахливо складний досвід, але я так рада бачити всіх. І це означає, що ми справляємося і всі ви супергерої”;можемо запропонувати дітям поділитися тим, що їм допомагає вистояти і справитися з усім, поділитися суперсилою.

– Як бути з агресією в учнів? З надмірною активністю, збудливістю, балакучістю? Як повернути учнів до правил, дисципліни, самоконтролю? Як реагувати на лайку?

Ми кажемо дітям, що в період переживання стресу всі реакції на ненормальні ситуації вважаються нормальними. Якщо ви зможете легалізувати емоції дітей, це буде правильно. Водночас ми кажемо дітям: “Злитися – нормально, але шкодити іншим не можна. У нашому з вами просторі ми також не використовуємо лайку”.

До того ж можна сказати: “Психологи мені розповіли, що коли людина лається, вона намагається знеболити те, що вона відчуває, але в нашому просторі ми маємо домовитися, що ми це не вживаємо”. У класі можна легалізувати вислів про корабель, вивести його з рядів лайки, а всі інші заборонити.

Мене багато хто запитують, що робити, коли підлітки хочуть вбивати ворогів і обирають руйнівну поведінку. У цьому випадку ми також маємо сказати дитині, що злитися – нормально, але вбивати – ні. Далі нам треба кудись спрямувати їхню енергію. Можливо, вам вдасться спрямувати її у волонтерство. Підліткам потрібні фізичні дії, тому, можливо, вони зможуть носити їжу, пісок абощо. Або ж вони захочуть робити Ddos-атаки на сайти РФ.

– Нині діти в неоднакових умовах: одні – у безпеці, інші – у сховищах. Як запобігти засудженню, сваркам між ними?

Це стосується не тільки дітей, а й дорослих. Коли ми відчуваємо безпорадність, починаємо “мірятися” стражданнями. Нам треба легалізувати почуття, дати можливість кожній людині без почуття провини перебувати там, де вона перебуває. Можна сказати на початку: “Як я рада всіх бачити, незалежно від того, де ви зараз перебуваєте. Найголовніше – що ви живі, найголовніше – що ми українці, що ми разом. І де б ми не були, наше завдання – бути хоча б емоційною допомогою Україні. У якій країні чи в якому б місті ви не були, ваші сили дуже важливі, щоби ми разом могли відбудовувати Україну”.

– Як повернути дітям мотивацію вчитися?

Якщо бути чесною, то зараз ніяк. Адже коли небезпечно, когнітивна сфера страждає. Але зараз для дітей занурення в навчання може бути рятівним. Спочатку діти будуть приходити на урок за спілкуванням, за контактом з учителем. Вони хотітимуть на уроки, якщо в спілкуванні з вами дітям буде безпечно, якщо ви проводитимете уроки так, що діти будуть відчувати хоча б маленькі, але перемоги. Перемога – це дофамін. Нейрогормон буде стимулювати стійкість уваги.

Низький рівень дофаміну – немає мотивації, високий рівень – є мотивація. Чому також важливо робити рухливі вправи? Тому що за будь-якого руху рівень дофаміну підвищується. Це означає, що хоча б трохи збільшиться концентрація уваги й буде більше мотивації.

Розбивайте всі свої уроки на короткі блоки, які завершуватимуться практичною дією. Дітям зараз треба включатися в дуже наочний результат. Щось зробили – відчули результат, отримали оплески й похвалу: “Ви молодці, я розумію, як вам зараз складно”. Якщо у вас буде можливість підтримати кожну дитину, з якою ви в контакті, знайти якесь одно слово, яке можна їй сказати, наприклад, про те, як ви раді її бачити, як усі подорослішали, які всі гарні, буде дуже ефективно.

– Що робити, якщо сирена починається під час уроку?

Казати: “Робимо вдих і видих. Чуємо сирену. Оскільки ми з вами опікуємося своєю безпекою, то йдемо в укриття, а потім повернемося до уроку”. Важливо розуміти, що діти реагують на нашу реакцію. Якщо дорослий спокійний, якщо обличчя й поза свідчать про спокій, отже, діти це сприйматимуть як стабільність. Дитина насамперед реагує на невербальні сигнали – не на те, що ми говоримо, а на те, як ми говоримо. Дитина буде реагувати на стійку позу дорослого, його тембр голосу, спокійне дихання. Це буде надавати їй більше спокою, ніж усі розумні слова.

– Що робити, якщо під час уроку щось трапиться? Наприклад, вибух.

Ми опікуємося своєю безпекою і призначаємо зустріч на конкретний час, коли зможемо повернутися.

– Як підготувати дитину до того, що вона має піти в школу в іншій країні?

Коли будь-яка людина переїжджає в інше місто чи іншу країну, стан, який вона відчуває, називається “культурний шок”. Це стан, коли всі сенсорні системи вимикаються. Ми звикли до певних традицій, реакцій, невербальних сигналів, правил етикету. Людина в іншій країні наче “розучується” зчитувати сигнали, через це їй небезпечно.

Перед тим, як відвести дитину в школу, її треба познайомити з якоюсь кількістю інших людей, прийти до якоїсь групи, домовитися про зустріч з учителем, розказувати дитині про традиції країни, дати можливість слухати пісні, можна запрошувати місцевих у гості. Усе – аби дитина не фокусувалася на контактах тільки з членами своєї сім’ї. Ми розширяємо її контакти до іншої нації. Тобто спочатку ми стабілізуємо дитину, надаємо їй безпеку, а потім вона йде вчитися.

Наш мозок постійно має тренуватися. Тому можна сказати: “Вважай, що ти супергерой і зараз на завданні в іншій країні. Усе, що ти тут дізнаєшся, будеш передавати однокласникам, у яких зараз немає доступу до навчання”. Важливо бути в контакті з учителями, соцрацівниками, бо коли дитина потрапляє в інше середовище, усе залежить не тільки від дитини, а й від середовища, яке її приймає. Важливо, щоби дитина не відчувала себе жертвою, бо тоді вона не має можливості діяти.

До того ж треба зняти всі вимоги до успішності. Успішність нині – на останньому місці. Під час війни на першому місці безпека, на другому – спілкування, на третьому – мотивація.

– Чи можлива агресія дітей і як на це реагувати?

Агресія закономірна: чим більше страху – тим більше агресії. Треба сказати дитині, що злитися можна, але свою поведінку ми вибираємо. Наступне – треба давати можливість для тілесного виплеску агресії. Наприклад, побитися подушками. Для виплескування вербальної агресії можна взяти склянку і притиснути її до рота, щоби повністю охопити його, і покричати в неї. Або ж використовуйте практику “пау” (з розділу “Практики для стійкості”, – ред.).

– Чи задавати дітям домашні завдання?

Якщо ви й даєте домашні завдання, то виконуйте мінімальні проєкти. Чим більше буде завдань, пов’язаних із тим, що можна зробити щось руками, тим більшим буде рівень дофаміну. Зараз дуже корисні моделювання, кулінарія, творчість.

– Що робити, якщо девʼятирічна дитина не знає, що відбувається в державі. Батьки повністю ізолювали від неї інформацію, щоби не травмувати психіку. Що порадити батькам і як працювати з цим у школі?

Якщо батьки не сказали дитині, то не в компетенції вчителя це говорити. Ми не маємо права заходити на територію сім’ї. Ви можете про це розповідати, якщо дозволять батьки. Можливо, батьки боялися чи не могли дібрати слова. Якщо є потреба пояснити, в Україні з’явився мультфільм у відповідь на пропагандистський мультфільм Росії. Він зроблений коректно – там пояснюється мовою дітей із 3 років, що таке війна, чому вона почалася й що зараз відбувається між Україною та Росією.

Також дітям можна сказати, що війна в Україні триває вже 8 років. Тільки зараз вона ввійшла в ту фазу, коли вона проявляється. Також сказати, що наша армія дуже сильна, велика кількість людей опікується тим, аби ми були в безпеці, що ми дуже віримо в перемогу й кожен із нас робить усе, що можна, для перемоги. Але коли ви говорите з дитиною на будь-яку важку тему, треба зразу запропонувати дію. Наприклад, співати пісні, вчити українську мову, малювати для підтримки, молитися.

– Що робити, якщо вчитель або дитина розплачеться?

Ми з вами – живі люди. Навпаки – погано, коли ми втрачаємо можливість виявляти почуття й емоції. Тому ви можете чесно сказати дитині: “Я дуже сильна і стабільна, ти завжди можеш на мене спертися. Але я жива людина. І те, що зараз відбувається, мене засмучує й лякає”.

Якщо це дитина, їй важливо відчувати, що вона може довірити нам усе своє напруження, і ми її підтримаємо. Ми можемо сказати: “Я бачу, як тобі зараз складно. Мені хочеться тебе обійняти”.

Бережіть себе та рідних!

Слава Україні!

Навіть на відносно безпечних територіях дітям досить складно зібратися і повернутися до навчання. Загальна напруга у суспільстві та почуття невизначеності безумовно впливають на психологічний стан дитини. Хороша новина в тому, що дитяча психіка дуже життєздатна. А сталий розклад дня та розумова активність дають внутрішню опору, що допомагає пройти воєнний період.

Крок № 1.

Будьте для дитини стабільним дорослим

Психіка дітей і підлітків має величезний резерв самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Тому важливо пам’ятати: діти повністю відчувають емоційний стан дорослих, навіть якщо дорослі про це не говорять. Дорослий (на думку дитини) є стабільною опорою і захистом і формує модель для наслідування, правильної поведінки і емоційної регуляції. Тому якщо ви бачите, що дитина занадто знервована — варто стабілізувати власний емоційний стан.

Крок № 2.

Створіть для дитини безпечне місце

Дуже складно зосередитися, коли навколо тебе купа людей. Тому необхідно створити для дитини місце, де вона могла б навчатися. Це може бути кухня або куток у загальній кімнаті. Головне — не відволікати дитину, не обговорювати у цей час війну, не дивитися новини. Ідеально — залишити учня або ученицю самими у приміщенні.

Крок № 3.

Організуйте рутину

Звична діяльність допомагає впоратися з тривогою. Вчіться домовлятися з дитиною і встановлюйте разом прості й зрозумілі правила. Наявність домовленостей окреслює кордони і допомагає взаємодіяти. А сталий розклад навчання дуже у цьому допомагає.

Крок № 4.

Встановлюйте ліміти і дисципліну у поведінці як і в довоєнний час

Підліткам, та й усім дітям, необхідні межі та впевненість у тому, що дорослі довкола як і раніше здатні захистити його. Встановлюйте зони, де дитина може сама планувати і контролювати свою діяльність. Підлітки самі мають відчувати зону свого контролю. Тож якщо дитина хоче самостійно обирати місце, де вона продовжить навчання — дослухайтесь до неї.

Не рятуйте дитину у повсякденних труднощах. Уміння вирішувати життєві проблеми знадобиться їй у майбутньому. Навчіть дитину робити висновки та передбачати наслідки своїх дій. Навіть в умовах війни.

Крок № 5.

Вчіть дитину впевненості у собі та своїх діях

Самооцінка включає дві складові: мої переконання про себе і те, що, як на мене, інші думають про мене. 

Автор Гештальт-терапевтка Ірина Плешакова

 ПИТАННЯ-ТАБУ

Діти пережили страшну трагедію, вони бачили те, що на завжди запам'ятає їх тіло, психіка, і це вже відбиток на покоління , тому не треба їх питати, розпитувати, як Вони себе почувають, який їх емоційний стан, чи було їм страшно і т.д.

Бути поруч, і слухати те, що дитина сама захоче розповісти!

ОБІЙМИ БЕЗ ДОЗВОЛУ ДИТИНИ- обіймати дитину, цілувати дитину, навіть якщо ви дуже співчуваєте їм, то все одно - ТАБУ

Все що ви можете зробити, спитати, чи можу я бути поруч, і якщо тобі потрібна моя підтримка, то ось моя рука. Якщо дитина потребує тепла, то вона сама дасть про це знати.

ПОДАРУНКИ

ПОВІТРЯНІ КУЛЬКИ ТА ФЕЄРВЕРКИ - ТАБУ

Вони вибухають, і діти падають від звуку на підлогу - кульки травмують дітей.  Це не радість життя, це травма при кожному вибуху.

ІГРАШКИ ШУМНІ, які розмовляють, гудять,  стріляють і т.д. - ТАБУ

СЛОВА - бідненький, як мені тебе шкода... - ТАБУ 

Вони не бідненькі, вони діти - які побачили війну. І це про мужність, а не про немічність. Не треба робити з них психологічних "інвалідів"

Автор - Оксана Дон, кризовий психолог