Голодомор
ВИХОВНА ГОДИНА
«ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ»
МЕТА: знайомлячи учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, а також особистої критичності кожного громадянина до її закріплення і зміцнення, щоб ніколи не повторилися репресії, голодомори, нехтування правами людини; виховувати патріотів своєї держави.
ОБЛАДНАННЯ: хлібина, кетяг калини, свіжі квіти, свічки, виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору.
ХІД ЗАНЯТТЯ.
На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.
Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одягнені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.
Учень запалює свічку.
Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердині, не храми —
Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Вчитель (запалює свічку):
— «Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.
Сталося це літа Божого 1932-го
Сталося це літа Божого,
Яке запам'ятається кожному
Навічно, важко, гірко.
Сталося це літа Божого 1933-го.
Пекельні цифри і слова
У серце б'ють неначе молот.
Немов прокляття ожива
Рік тридцять другий...
Голод... Голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Сім мільйонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна.
Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.
Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоб вписати їх в історію Пам'яті.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 78 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.
Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.
Учень:
Остання хлібина
Це остання хлібина, остання!
Очі горем налиті вщент,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання!
Після неї голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломину,
Пильно дивиться дітвора.
Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку,
Умирати вже вам пора.
Взяв шкуринку дідусь і плаче,
І стареча рука тремтить.
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче
Б'ється рівно і хоче жить.
Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горлі. Немає слів.
А над хатою — клекіт орлів,
А на вигоні — трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів.
Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.
То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.
Учениця:(запалює свічку — кожен учень перед читанням також запалює свічку пам'яті — робить крок уперед):
«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».
Учень: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати 1 сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».
Учитель. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.
Учень
Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в Голодній ріці!
Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,
Тож підрости хоч би трохи бодай:
Світу не бачив ще білого, Бозю,
Я пташенятко, прибите в дорозі,
Хоч би одненьку пір'їночку дай:
Тато і мамо — холодні мерці.
Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,
...Бозю, що там у тебе в руці?..
Учитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.
(Запалюється свічка.)
Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.
(Хвилина мовчання)
Презентація «Голодомор 1932-1933 років»
Учитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.
Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.
Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору
”Україна пам’ятає!"
Мета. Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.
Обладнання. Свічечка, факти Голодомору, Указ Президента України, журнал «Барвінок» 11.11.2008 р., запис пісень, ілюстрації, брошури, література, план виховного заходу на дошці записаний.
Хід заняття
Учитель. (Горить свічка)
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.
(вірш ”Фрагмент пам'яті” )
А люди біднії в село,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися в хатах,
Та й мруть….
Сумують комини без диму,
А за городами за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочуть трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини.
Дні минають,
Минають місяці.
Село навік замовкло, оніміло,
Кропивою поросло.
Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.
Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”
Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.
”Корда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглих кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы”.
Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.
Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.
Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.
А мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”
Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р.
Учитель.
”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”
Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.
Голодомор мовою фактів
Складовими політики Голодомору були:
- Насильне вилучення всіх продовольчих припасів
Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;
Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.
Листопад 1933 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;
Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.
У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.
Наказ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору».
Ушановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років, з метою донесення правди про геноцид українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв’язку з 75-ми роковинами цієї трагедії Постановляю:
1. Оголосити в Україні 2008 рік, Роком пам’яті жертв голодомору.
2. Координаційній раді з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні спільно з організаційним комітетом з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами голодомору в Україні забезпечити організацію та координацію заходів з проведення року пам’яті жертв Голодомору.
3. Кабінету Міністрів України: проаналізувати стан виконання Закону України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», нормативно-правових актів щодо підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та вжити необхідних заходів щодо забезпечення їх реалізації; вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування видатків пов’язаних із підготовкою та проведенням Року пам’яті жертв Голодомору.
4. . Міністерству закордонних спав України за участю Міжнародного координаційного комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні, розробити у місячний строк план тематичних заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років, забезпечити його реалізацію закордонними дипломатичними установами України із залученням української громадськості за кордоном.
Президент України В.Ющенко
М.Київ 24 листопада 2007 року
№1144/2007
Отже ти вже знаєш, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно творений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор. Твоя родина теж, мабуть, постраждала від голоду. Розпитай батьків, бабусю з дідусем, кого з твоїх родичів забрав голодомор.
«Сімейні хроніки» - заведи зошит з такою назвою. Запиши у ньому всіх своїх родичів: живих і тих, хто помер (зазнач дати народження і смерті) – намалюй родинне дерево. Роби у зошиті нові цікаві записи про родину. Це буде твоя пам'ять, пам'ять твоєї родини. Сімейні хроніки пишуть у всьому світі.
На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 22 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».
Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.