ВАС ВІТАЄ ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ШКОЛИ!

Психолог - Яценко Ганна Сергіївна

Основною метою діяльності психологічної служби школи є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров’я і соціального благополуччя усіх його учасників: учнів, батьків, педагогічних працівників.

Психологічна служба забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку учнів, мотивів їх поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчального закладу.

Психологічна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту», іншими нормативно-правовими актами.

Діяльність психологічної служби в школі забезпечується практичним психологом та соціальним педагогом.

Психологічна служба співпрацює з органами охорони здоров’я, праці та соціального захисту населення, сім’ї, молоді та спорту, внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади, а також громадськими організаціями.

Основні завдання психологічної служби

Основні завдання психологічної служби полягають у:

• сприянні повноцінному розвитку особистості, учнів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;

• забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;

• профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і психофізичному розвитку учнів.

• Основними видами діяльності психологічної служби є:

• діагностика – психологічне обстеження учнів, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку учнів, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;

• корекція – здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та інтелектуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи;

• реабілітація – надання психолого-педагогічної допомоги учням, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності;

• профілактика – своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі;

• прогностика – розробка і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку учнів і складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп та міжгрупових відносин.

Діяльність психологічної служби включає такі основні напрями:

1. консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання, виховання і розвитку учнів, допомога органам державного управління у плануванні освітньої діяльності;

2. просвітницько-пропагандистська робота з підвищення психологічної культури в навчальних закладах та у сім`ї;

3. превентивне виховання (через засоби масової інформації, під час навчальної діяльності в рамках навчальних програм або як окремого предмета), метою якого є формування в учнів орієнтації на здоровий спосіб життя та захист психічного здоров`я; профілактика алкоголізму, наркоманії, ВІЛ-інфекції і злочинності.

Перша психологічна допомога сприяє кращій адаптації дитини до

нових умов проживання та навчання

Підтримка дитини з боку родини, учителів та інших осіб з найближчого середовища дитини є одним з найважливіших чинників, що сприяють нормальному подальшому розвитку та відновленню дитини після переживання травматичного досвіду.

Як визначити, що дитина потребує психологічної допомоги, підтримки?

Науковці визначають наступні типові реакції дітей, які пережи-

ли стресові події:

• порушення сну, нав’язливі нічні кошмари, що повторюються;

• безпідставне відчуття тривоги, страху та депресії;

• соціальна відчуженість, замкненість у собі;

• проблеми з довільною концентрацію уваги, неможливість зсередитись;

• плач, сльозливість, астенічність, емоційна вразливість;

• «чіпляння» за інших;

• «застрягання» на певних негативних переживаннях, думках, ідеях;

• прояви різноманітних форм захисту (регресія, заперечення, уникнення і т.п.).

Слід зауважити, що переважна більшість дітей, які пережили стресові ситуації (події), відновлюється без сторонньої допомоги. Утім таке відновлення можна прискорити, якщо надавати дітям підтримку на ранніх етапах.

Дітям та підліткам, які розлучені зі своїми батьками або піклувальниками, у першу чергу потрібна турбота з боку оточуючих і допомога в задоволенні основних життєвих потреб. Вони особливо потребують захисту від насильства та експлуатації.

Кризові події руйнують звичний світ дітей та підлітків, який складається зі знайомих і близьких людей, звичного середовища перебування і життєвого устрою, що давало їм відчуття власної безпеки.

Те, як діти реагують на труднощі кризи, залежить від їх віку та рівня

розвитку

У дітей і підлітків являються такі ж реакції дистресу, що й у

дорослих. Крім того, у них також можуть виникати й деякі специфічні

реакції, а саме :

• маленькі діти можуть повернутися до поведінки, що притаманна

більш ранньому віку (наприклад, смокчуть палець або мочаться

в ліжко), можуть чіплятися за батьків або піклувальників, а також менше займатися іграми або повторювати одну й ту ж гру, пов’язану з тривожними подіями;

• діти шкільного віку деколи вважають себе винуватцями негативних подій, у них виникають нові страхи, вони стають менш доброзичливими і привітними, відчувають себе самотніми або надто стурбовані захистом чи порятунком людей в умовах кризи;

• підлітки можуть «нічого не відчувати», вважати, що вони відрізняються від своїх ровесників або ізольовані від них, здійснювати ризиковані вчинки або проявляти негативізм.

Члени сім’ї, батьки й опікуни – важливе джерело захисту та емоційної підтримки для дітей. Діти, розлучені зі своїми близькими, під час кризових подій виявляють в незнайомому місці, в оточенні незнайомих людей. Вони часто дуже налякані й не в змозі правильно оцінити ризик і навколишні небезпеки.

Важливим першим кроком є возз’єднання дітей, у тому числі підлітків, які залишилися без сімейного нагляду, з їхніми близькими. Якщо діти перебувають разом з батьками, треба намагатися підтримувати дорослих у турботі про дітей.

При наданні першої психологічної допомоги необхідно дотримуватися таких принципів:

1. Захищати безпеку, гідність і права дитини:

• уникати дій, які можуть поставити дитину під загрозу травмуючих впливів;

• намагатися захистити її від фізичної та психологічної травми;

• звертатися до дитини з повагою;

• допомагайте відстоювати свої права та отримувати належну підтримку;

• діяти в інтересах постраждалої особи, якій ви допомагаєте.

2. Адаптувати свої дії до культурних традицій людей, яким ви надаєте допомогу.

3. Бути в курсі інших засобів реагування в надзвичайній ситуації:

• знати, які заходи реагування вживаються і які є ресурси для надання допомоги;

• чітко уявляти власні функції та їх межі.

4. Берегти себе (у такій роботі існує високий ризик емоційного вигорання).

Відповідальне надання допомоги означає турботу про власне здоров’я і благополуччя, а саме:

• хоча ви надаєте допомогу іншим, на вас може негативно позначитися пережите в кризовій ситуації або ви та ваша сім’я опинитеся в числі постраждалих;

• важливо звернути особливу увагу на власне благополуччя і бути впевненим, що ви фізично і емоційно в змозі допомогти іншим;

• бережіть себе, щоб краще піклуватися про інших; якщо ви працюєте в команді, поцікавтеся самопочуттям своїх колег/колежанок.

До оперативних принципів надання першої психологічної допомоги

належать:

Дивитися

Коли діти та їхні батьки або особи, які їх замінюють, перебувають у стресовому стані, першим корисним кроком буде допомогти їм заспокоїтися, зокрема:

• знайти безпечне місце;

• говорити м’яко, повільно та спокійно;.

• підтримувати зоровий контакт: спробувати сісти поруч з людиною або присісти перед нею та поговорити з кимось із батьків або з дитиною так, щоб ви були на одному рівні;

• перевірити умови безпеки.

Якщо батьки або дитина панікують чи виглядають дезорієнтованими, намагайтеся заохотити їх зосередитися на нетривожних речах у найближчому оточенні. Наприклад, спробуйте привернути їхню увагу до чогось, що ви бачите або чуєте, – з одним із батьків ви можете прокоментувати звук або навколишні об’єкти.

ДІТИ В ІНТЕРНЕТІ:

ЯК НАВЧИТИ БЕЗПЕЦІ У ВІРТУАЛЬНОМУ СВІТІ

rescentre.org.ua/images/Uploads/Files/internet_safety_dl/children_internet.pdf