27.02.2023-03.03.2023

На сучасному етапі демократизації громадянського суспільства актуальною є проблема формування громадянськості, що передбачає становлення особистості, спроможної знайти відповідь на основніпитання існування, пізнати себе, суспільство і час, в якому вона живе, здатної брати активну участь у вирішенні соціальних проблем та досягнути успіху в житті.

Результатом формування громадянськості є соціальна зрілість особистості, яка складається як із практичних навичок участі у суспільному житті, так і рівня розвитку її громадянських якостей. Сутність проблеми пихолого-педагогічних закономірностей онтогенезу особистості, її соціалізаціїта громадянського становлення досліджували в своїх працях І.Бех, М.Боришевський, В.Кутішенко, Л.Крицька, Л.Макарова, В.Москаленко, О.Гуменюк, В.Оржеховська, О.Сухомлинська, К.Чорна та ін.

Формування громадянської спрямованості особистості передбачає дослідження сутності поняття “особистості”, тобто вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків та її комунікацій. Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до інших, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, міжоособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, нами було зазначено, що поняття“особистість” вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень характеризується наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок, які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів.

Формою існування особистості є її розвиток, який відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Розвиток особистості є сукупністю прийомів і способів соціального впливу на індивіда, метоюякого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, установок, світогляду, виховання моральних та громадянських якостей.

Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості.Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу.

Важливою сферою соціалізації особистості та її громадянського становлення є спілкування. Це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Таким чином, соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно слугує засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління – через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію.

Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, як було з’ясовано в процесі нашого дослідження, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Без самосвідомості, як зазначає В.Москаленко, не може здійснюватись ні пізнання людиною соціального світу, ні соціальне самовизначення її в ньому. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення.

Саме тут важливого значення набуває самовиховання особистості, де суб’єктом і об’єктомвиховання є одна і та ж людина. Це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації. Для процесу самовиховання важливим є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє“Я”, критична оцінка своїх якостей. Особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Саме це і є завданням самовиховання – досягнення гармонійної досконалості, тобто творчої активності; цілеспрямованості; раціоналізації життя; розвитку самодисципліни; формування почуття міри; вміння управляти емоціями, почуттями;ставлення до людей, як до вищої цінності.

Як свідчить педагогічна практика, самореалізація та самоутвердження особистості здійснюється у процесі навчально-виховної діяльності. Таким чином, провідну роль у процесі соціалізації та громадянського становлення особистості відіграють навчання, виховання та самовиховання, які спрямовані на її удосконалення, самореалізацію, вироблення поглядів, переконань, життєвих цілей, шляхів і способів їх здійснення, формування соціальних якостей та громадянської позиції.

Отже,особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.

Таким чином, об’єктом педагогічної та психологічної науки, як зазначає О.Сухомлинська, є психологічне обґрунтування цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та якостей зростаючої особистості. Об’єкт педагогічної науки – це система різних педагогічних впливів та явищ, у центрі якої перебуває дитина.

Підсумовуючи, ми дійшли висновку, що психологічний аспект формування громадянської спрямованості особистості передбачає вивчення сутності психологічних явищ життя особистості, її психологічних властивостей, вікових особливостей. Тоді як у педагогічному аспекті, особистість розглядається як суб’єкт і об’єкт навчання та виховання. Саме тут акцентується увага на можливостях особистості у самопізнанні та пізнанні світу, на розвитку її творчих можливостей та здібностей. Отже, спільним об’єктом дослідження психологічної та педагогічної науки є особистість та її активна взаємодія із соціальним середовищем,яке має суттєве значення для онтогенезу особистості, її соціалізації та громадянського становлення.