09.01.2023-13.01.2023

Снігобородьки

Ти любиш зиму?.. Та хто з дітей не любить зими!

Земля вкривається чистим і пухнастим снігом. І всюди, де тільки він випаде, обов’язково з’являться СНІГОБОРОДЬКИ. Я й сам ніколи про них не знав. І тільки недавно довідався від одного приятеля. Він родом з невеличкої, але симпатичної країни, яка називається Естонією. І там в Естонії, кожної зими разом зі снігом з’являються маленькі кумедні чоловічки з великою білою бородою. Ось такою: вона в них така довга і пишна, що закриває все тіло - від голови і до п’ят. І, здається, що снігобородьки - то одна борода. Тому їх називають Снігові Бородайки, Снігові Бороданчики, Снігові Бородульки, Снігові Бородачі, або просто снігобородьки. Вибирай ім’я, яке тобі до вподоби. Я думаю, що вони живуть і в наших краях, і коли тобі пощастить їх зустріти, ти обов’язково розкажи мені про це.

Отож, снігобородьки такі маленькі, що ти міг би вільно їх брати на долоню. Та вони й самі інколи дітям вилазять на руки - і починають чудернацькі танці. Діти регочуть, аж пищать. І, знаєш, чому? Довгі, пухнасті борідки дуже лоскочуть долоні.

Снігобородьки літати не вміють. Але вони легкі, як сніжинки, і найменший вітерець може їх підхопити і понести. Тому особливо снігобородькам подобаються заметілі, метелиці, завірюхи, хурделиці, 'віхоли, сніговії, хуртовини, хуги, сніговиці - тоді вони налітаються, скільки душі хочеться, їм аби носитися, вертітися, танцювати, підскакувати, катулятися, порошити снігом! Коли ти станеш на чистий сніг, від твоїх ніг залишаються сліди. Навіть від лапок маленького горобчика відтискаються відбитки. А от слідів снігобородьків ніколи не побачиш. А все через бороди! Вони, наче вінички, метляються по снігу і замітають усі сліди. І сніг лежить гладенький і рівний, мовби щойно випав. То снігобородьки його позамітали.

Коли йде сніг, снігобородьки тут як тут - ні холод, ні мороз їх не лякає, їм зовсім не холодно, бо густа борода, як тепле футерко. Та й, крім того, як ти вже знаєш, вони дуже непосидючі: то веселяться, то підмітають сніг. А коли рухаєшся, щось робиш, то й не мерзнеш.

У снігобородьків чудові рожеві носики, над якими виблискують задерикуваті очка. У холоднечу носики червоніють. І чим більший холод, тим вони червоніші. По тому, наскільки червоні носи, можна визначити, який насправді мороз. Коли вже надто сильний, носики аж горять. Тоді снігобородьки подібні на жмутик ватки, в яку ввіткнули ягідку червоної калини.

Снігобородьки люблять різні забави. Ото заховаються, коли діти санкуються чи ліплять сніговика, потім підкрадуться іззаду і покли- чутть: аго-о-ов! І тільки ти оглянешся, як вони махнуть бородою по снігу - і засиплять тобі і рот, і ніс, і очі сніговою порошею. І ти нічого не встигнеш помітити. А вони тим часом утечуть, розсипаючи довкола дзвіночки сміху. Такі їхні жарти.

Коли із засніжених дахів нависнуть довгі бурульки, снігобородьки по них видряпуються на дах і звідти з’їжджають - і падають просто у снігові замети. Тільки обдають снігом: бух-бух. Вони певно смокчуть бурульки, наче солодкі льодяники - і горло від того у них не болить.

Буває, заберуться снігобородьки на підвіконня і крізь шибки роблять дітям різні смішні міни, навіть показують язика, хоч вони, коли судити по бороді, зовсім дорослі. І весь час танцюють, кружляють на підвіконні. І дивно, як їх ніжки не заплутуються у густій- прегустій бороді. А до танцю приспівують, може, отак:

Ми бородьки, 

снігові бородьки, 

славим сніг.

Ми співаєм 

піснею стрічаєм 

сніг, сніг.

Гей сніжинки,

зіроньки-сніжинки,

упадіть!

Мов мітлою, 

ми вас бородою 

міть! 

міть!

Любим холод, 

зимоньку і холод, 

сніговій.

Нам до танцю,

вітрику-ласкавцю,

вій!

вій!

Отої пісеньки я не чув, хоч вона мені нагадує пісеньку лісових дзвіночків, про них снігобородьки і не відають. Але я часто чув, як порипувало за вікном. Звідки я міг знати, що то порипує сніг під ніжками снігобородьків, які, танцюючи, водять коло. Або понамальовують на вікнах різні дивні малюнки: блакитні казкові ліси, срібні квіти і, можливо, самих себе і коли уважно і часто придивлятися, то можна впізнати. А малювати мають чим! Бороди слугують їм за пензлі. І їхні малюнки, як сам деколи бачиш, зі снігових зірочок, морозяних блискіток, льодяних кристаликів.

Інколи, в дуже тихі місячні вечори, збираються вони чималим гуртом на підвіконня і співають, взявшись за руки і похитуючись то в один, то в інший бік до такту співу, немов колядують. Чи не доводилося тобі чути їх тиху-претиху, чомусь сумну пісеньку? Адже вони такі веселі, пустотливі, кумедні, а пісня сумна. Чого б то? Як ти гадаєш? Я забув запитати про це у приятеля.

Чи заходять снігобородьки через відчинені вікна в кімнату до дітей, я не знаю. Може, вони б радо завітали в гості, але вікна взимку дуже рідко відчинені, бо дорослі бояться перестудити дітей.

Дуже погано снігобородькам у вогку погоду. У дощові мокрі дні їх пишні пухнасті бороди намокають, злипаються, стають важкими, кудлатими, кострубатими їх жоден гребінець не візьме. То про які танці тоді балакати? Десь поховаються у снігових заметах - і ніхто не знає, що вони тоді роблять. Напевно журяться, що зима не вічна, що прийде весна.

Ти любиш весну?... Та хто з дітей не любить теплого сонечка, коли заплачуть бурульки, заспівають струмки, земля одягнеться травами і квітами, а дерева листям! То що тоді діяти снігобородькам? Сніг підмітати: але ж снігу немає. І зникають кудись снігобородьки. Може, разом із зимою відходять у холодні краї, на північ, де завжди сніг, мороз, крига. А може, знаходять сухі прохолодні печери і там розчісують один одному бороди і чекають зими...