Основи законодавства України

Шановні здобувачі освіти, вітаю вас на сторінці дистанційного навчання з основ законодавства України ДНЗ "Пологівський професійний ліцей". Мене звати Тоцька Олена Петрівна.

На цій сторінці ви знайдете матеріали для навчання. Всі виконані роботи (якісно сфотографовані чи завантажені) надсилайте на мою електронну адресу: etotskaya1981@gmail.com  або у групу вайбер на телефон +38066-08-15-069. Роботи обов'язково підписуємо повністю (дата, група, ПІП)

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    02.12.25                          Урок № 1

Тема уроку: Автотранспортне право як галузь національного права України. 

Автотранспортне право як галузь національного права України — це сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері автомобільного транспорту, а його основами є Конституція України, Закон України «Про автомобільний транспорт» та Закон України «Про дорожній рух», а також інші нормативно-правові акти, що стосуються правил дорожнього руху. 

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    04.12.25                          Урок № 2

Тема уроку: Загальна характеристика правовідносин у галузі автотранспортного права. 

Правовідносини у галузі автотранспортного права – це сукупність врегульованих нормами права суспільних відносин, які виникають у зв'язку з організацією та діяльністю автомобільного транспорту, включаючи перевезення пасажирів, вантажів та багажу, а також пов'язану з цим діяльність та управлінням. Їх можна класифікувати за об'єктом, суб'єктами, змістом та джерелами права.  

Загальна характеристика

• Предмет:

• • Відносини між перевізником та клієнтом (відправником, пасажиром).

  • Відносини між підприємствами автомобільного транспорту.

  • Відносини, пов'язані з управлінням, безпекою дорожнього руху та обслуговуванням.

• Суб'єкти:

  • Юридичні особи: Автотранспортні підприємства, вантажоперевізники, пасажирські перевізники.

  • Фізичні особи: Вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, водії, власники транспортних засобів.

• Зміст:

  • Права та обов'язки сторін, що виникають з договорів перевезення (наприклад, договір перевезення вантажу).

  • Обов'язки з безпеки дорожнього руху та дотримання правил експлуатації транспортних засобів.

  • Обов'язки щодо страхування, технічного обслуговування та ремонту.

• Джерела права:

  • Конституція України.

  • Закон України «Про автомобільний транспорт».

  • Закон України «Про дорожній рух».

  • Інші нормативно-правові акти, що регулюють питання безпеки, стандартизації та інших аспектів діяльності автомобільного транспорту. 

   Види відповідальності у сфері автотранспорту

• Адміністративна — штрафи за порушення ПДР

• Кримінальна — за ДТП з наслідками

• Цивільно-правова — відшкодування шкоди (страхування)

• Дисциплінарна — для працівників автопідприємств 

Ключові аспекти правовідносин

• Договірні відносини: Важливою складовою є договір перевезення, за яким перевізник зобов'язується доставити вантаж або пасажира до пункту призначення, а клієнт — сплатити за послугу.

• Відповідальність: Правовідносини передбачають чітке визначення відповідальності сторін у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, а також у разі заподіяння шкоди.

Управління та контроль: Включають відносини з державними органами, які здійснюють контроль за діяльністю перевізників, безпекою руху та дотриманням інших правил.

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    04.12.25                          Урок № 3

Тема уроку: Правила надання послуг автотранспортом. Права  та обов’язки перевізників.

Правила надання послуг автотранспортом регулюють відносини між перевізниками, пасажирами та замовниками, а обов'язки перевізників включають забезпечення безпеки пасажирів, надання транспортних засобів, дотримання маршруту та розкладу, а також оформлення відповідної документації. Перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров’я, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов’язків.Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини. За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник відповідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника. Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці. Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною або сприяли його смерті або ушкодженню здоров’я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково. Права перевізників — це, зокрема, право на одержання плати за надані послуги та право вимагати від пасажирів дотримання правил. 

Обов'язки перевізників

• Забезпечення безпеки:

  • Перевезення пасажирів повинно здійснюватися з дотриманням вимог безпеки, а транспортні засоби повинні відповідати технічним стандартам.

  • При перевезенні організованих груп дітей — досвідченими водіями, які мають стаж керування не менше 5 років, та за умови забезпечення високого рівня безпеки.

• Дотримання умов перевезення:

  • Дотримання встановленого маршруту та розкладу руху.

  • Забезпечення комфортних умов для пасажирів, включаючи зупинки для відпочинку та приймання їжі через певні проміжки часу.

  • Не перевищувати встановлену кількість пасажирів (особливо стосується автобусів).

• Надання інформації:

  • Перевізники зобов'язані надавати пасажирам повну інформацію про послугу, умови перевезення, тарифи тощо.

• Документальне забезпечення:

  • Мати при собі відповідні документи, що підтверджують право на здійснення перевезень, а також договори з пасажирами або замовниками. 

Права перевізників

• Отримання оплати:

  • Вимагати від пасажирів оплату за надані послуги відповідно до встановлених тарифів.

• Вимагати дотримання правил:

  • Вимагати від пасажирів дотримання правил поведінки на транспорті, виконання вказівок водія та дотримання вимог безпеки.

• Відмова в наданні послуги:

  • У разі, якщо пасажир порушує правила, створює загрозу безпеці інших пасажирів або не сплачує за послугу, перевізник має право відмовити в наданні послуги.

• Визначення умов договору:

  • Право узгоджувати з замовником послуги умови перевезення, які не суперечать законодавству. 

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    05.12.25                          Урок № 4

Тема уроку: Трудові права громадян. 

Трудові права громадян — це право на працю, на безпечні та здорові умови праці, гідну заробітну плату, відпочинок, захист від безробіття, об'єднання у професійні спілки, а також на вирішення трудових спорів. Це право гарантується державою та регулюється законодавством, зокрема Кодексом законів про працю України, який визначає як права, так і обов'язки працівників та роботодавців. 

Основні трудові права громадян

·         Право на працю: Це можливість вільно обирати сферу діяльності, професію, а також право на отримання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру.

·         Право на відпочинок: Включає право на обмеження робочого дня, робочого тижня та право на щорічні оплачувані відпустки.

·         Право на безпечні та здорові умови праці: Роботодавець зобов'язаний забезпечити безпеку та належний стан робочого місця.

·         Право на гідну заробітну плату: Оплата праці має бути гідною, відповідно до умов праці та законодавства.

·         Захист від безробіття: Держава сприяє працевлаштуванню, навчанню нових професій та надає допомогу безробітним.

·         Право на об'єднання: Працівники мають право на створення професійних спілок для захисту своїх інтересів.

·         Право на соціальне страхування: Це включає матеріальне забезпечення у разі хвороби, непрацездатності, старості або безробіття.

·         Право на вирішення трудових спорів: Громадяни мають право звертатися до суду для вирішення трудових спорів.

·         Право на участь в управлінні підприємством: Працівники можуть брати участь в управлінні підприємством, установою, організацією. 

Захист трудових прав

·         Правовий захист: Законодавство захищає працівників від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу та незаконного звільнення.

·         Недійсність умов договорів: Умови трудового договору, які погіршують становище працівника порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

·         Звернення до суду: Працівники мають право звертатися до суду для вирішення трудових спорів. 

Домашнє завдання: опрацювати матеріал, зробити опорний конспект.

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    11.12.25                          Урок № 5

Тема уроку: Колективний договір: зміст, реєстрація, строк дії. 

Колективний договір (КД) – це угода, правовий акт, що регулює соціально-трудові відносини на підприємстві, визначає права та обов’язки працівників і роботодавця; укладається на визначений строк (зазвичай 1-3 роки) та підлягає повідомній реєстрації в органах влади, але не є обов’язковою для набрання чинності. Його зміст охоплює питання оплати праці, умов праці, соціальних пільг тощо, а строк дії встановлюється сторонами, продовжується після закінчення до укладання нового. 

Зміст колективного договору:

• Предмет: Норми, що регулюють виробничі, трудові, соціально-економічні відносини між працівниками та роботодавцем.

• Основні розділи:

• Оплата праці, форми, системи, розміри тарифних ставок.

• Режим праці та відпочинку.

• Охорона праці, санітарно-побутові умови.

• Соціальні пільги, гарантії, компенсації.

• Відповідальність сторін.

Порядок укладення колективного договору

• Ініціатива укладення: Ініціатором може бути як роботодавець, так і трудовий колектив (профспілка).

• Утворення комісії: Створюється спільна комісія з представників обох сторін. Комісія готує проект договору та веде переговори.

• Переговори: Ведуться на рівних умовах. Визначаються умови праці, оплати, робочого часу, відпусток, охорони праці тощо.

• Узгодження та підписання: Після досягнення згоди проект колдоговору підписується обома сторонами. Підписання оформлюється протоколом.

Реєстрація

• Обов'язкова, але не впливає на чинність: КД підлягає повідомній реєстрації в місцевих органах виконавчої влади чи самоврядування (ст. 15 КЗпП, ст. 9 Закону «Про колективні договори»).Значення: Реєстрація підтверджує факт укладення та подання документа державі, але договір діє з моменту підписання, навіть без реєстрації. 

• Доведення до відома працівників. Кожному працівнику має бути надано можливість ознайомитись із договором.

📜 Термін дії

• Зазвичай укладається на 1–3 роки.

• Дія договору може бути продовжена або він переукладається.

• Зміни: Можуть вноситися протягом строку дії за згодою сторін. Також оформлюються письмово та реєструються.

📌 Висновок:
Колективний договір — важливий інструмент узгодження інтересів працівників і роботодавця. Його укладення передбачає рівноправні переговори, компроміси та правове оформлення домовленостей у межах чинного законодавства.

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    18.12.25                          Урок № 6

Тема уроку: Трудовий договір: зміст, порядок, підстави прийняття та звільнення з роботи працівника, випробувальні терміни. Практичне укладання заяви про прийняття та звільнення з роботи. 

Кожен громадянин України має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору, який є базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Трудові відносини з працівником починаються з прийняття його на роботу та оформлення трудового договору. Даний договір не може містити умови, що погіршують становище працівника порівняно з нормами чинного законодавства.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сторонами трудового договору є фізична особа (громадянин) і роботодавець.

Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим в таких випадках:

– при організованому наборі працівників;

– при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

– при укладенні контракту;

– у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

– при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

– при укладенні трудового договору з фізичною особою;

– в інших випадках, передбачених законодавством України.

Письмову форму трудового договору не слід плутати з процедурою його оформлення. Ті обставини, що працівник пише заяву про прийом на роботу, а власник видає наказ про прийом на роботу, ще не означають письмової форми трудового договору. Власник зобов’язаний видати наказ (розпорядження) про прийом на роботу незалежно від того, в усній чи письмовій формі укладено трудовий договір.

При укладенні трудового договору, громадянин повинен пред’явити паспорт або інший документ, що засвідчує особистість, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), а також про стан здоров’я.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Після укладення трудового договору перед допуском до роботи, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний роз’яснити працівнику його права й обов’язки та проінформувати під розписку про:

– умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я,

– права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору,

– ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним договором,

– визначити працівнику робоче місце та забезпечити його необхідними для роботи засобами,

– проінструктувати працівника з техніки безпеки, гігієни праці та протипожежної охорони.

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, а власник не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

В залежності від терміну, трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Домашнє завдання: опрацювати матеріал, зробити опорний конспект;  укласти та надіслати заяву про прийняття на роботу за встановленим зразком (роботу надіслати на вайбер або пошту, підписати повністю номер групи та прізвище)  

Основи законодавства України

  Група  3-23                  Дата    25.12.25                          Урок № 7

Тема уроку: Поняття робочого часу та часу відпочинку. Нормування та оплата праці. Матеріальна відповідальність робітників. 

• Робочий час — це час виконання трудових обов'язків, визначений законодавством, правилами та договором, тоді як час відпочинку — це вільний від роботи час (перерви, вихідні, відпустки). Нормування встановлює норми тривалості (40 годин/тиждень), види (скорочений, неповний) та режими (графіки) роботи. Оплата праці залежить від відпрацьованого часу/обсягу роботи, а матеріальна відповідальність стосується відшкодування шкоди, завданої підприємству, відповідно до закону.
  Робочий час та час відпочинку

• • Робочий час: Час, протягом якого працівник зобов'язаний виконувати трудові обов'язки, включаючи підготовчо-завершальні періоди, внутрішньозмінні перерви.

  • Види робочого часу:

    1. Нормальний (не більше 40 годин на тиждень).

    2. Скорочений (для певних категорій: неповнолітні, шкідливі умови праці).

    3. Неповний (за угодою).

  • Режим робочого часу: Розподіл робочого часу в межах дня/тижня (початок, кінець, перерви, зміни).

Час відпочинку: Час, вільний від роботи (перерва на обід, щоденний, вихідні дні, відпустки). 

Нормування та оплата праці

• Нормування праці: Встановлення міри праці (норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності) для визначення обсягу робіт, що має бути виконана.

• Оплата праці: Система визначення розміру заробітку працівника, яка залежить від складності, умов, кваліфікації, а також відпрацьованого часу (погодинна, відрядна). Оплата за понаднормову роботу, роботу в нічний час та у вихідні дні здійснюється у підвищеному розмірі. 

Матеріальна відповідальність працівників

• Це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані підприємству внаслідок порушення трудових обов'язків (невиконання, неналежне виконання).

• Види:

• • Обмежена: Відшкодування шкоди в межах середньомісячного заробітку (найпоширеніша).

  • Повна: Відшкодування всієї завданої шкоди (у випадках, прямо передбачених законом: брак, розкрадання, заподіяння шкоди в стані сп'яніння тощо).

• Встановлюється законодавством (КЗпП) та угодою сторін.

Домашнє завдання:опрацювати матеріал, зробити опорний конспект. Обов'язково пройти узагальнююче тестування (вказати прізвище та ім'я)