31. Реалістичний стиль в музичному мистецтві

Якщо романтики намагалися передати ставлення до внутрішнього світу людини в піднесено-емоційний манері, так би мовити, «голосом серця», то в реалістичному мистецтві митців цікавить сувора правда життя. Для музики — це досить складне завдання, адже їй не притаманна конкретика «зображення життя у формах самого життя». Реалістичне відображення здійснюють через посилення інтонаційної виразності, драматизму ситуацій. Почуття простої людини зіставляють з жорстокими обставинами її оточення, отже, музика набуває загостреної соціальної спрямованості. Про реалізм в музиці, як стиль і творчий метод, правомірно говорити тоді, коли композитор конкретизує музичні образи за допомогою слова, сценічної дії, тобто використовує синтетичні жанри, зокрема оперу.

Композитори-реалісти внесли в музику нове коло образів, пов'язаних як з повсякденним життям людини, так і з великими історичними подіями за участі народних мас. Реалізм — це доба введення народної пісні в музику, але не простого цитування, а піднесення до інтонаційного узагальнення.

Деякі реалістичні властивості творів музичного мистецтва виявляються, починаючи з епохи Відродження. У багатьох композиторів ХІХ ст. риси реалізму і романтизму переплітаються.

Жанрово-тематична палітра оперної творчості Дж. Верді багатоманітна, вона охоплює героїчні, ліричні та комічні твори. Свій творчий шлях майбутній реформатор оперного мистецтва розпочав як романтик, його героїко-патріотичні опери сприймали в Італії як заклик до боротьби за національне єднання. Найпопулярнішими у світовому оперному репертуарі стали три «зіркові» реалістичні опери: «Травіата», «Трубадур» і «Ріголетто», присвячені знедоленим людям, які страждають і гинуть унаслідок соціальної нерівності.

На прикладі опери «Ріголетто» (за п'єсою В. Гюго «Король бавиться»), яку Дж. Верді вважав найкращим своїм творінням, можна простежити неповторний стиль великого маестро, його реалістичні відкриття в царині музичної драми з багатогранними образами-характеристиками.

Музична драматургія опери — це напружений і динамічний наскрізний розвиток. Конфлікт закладений у трагічній долі головного героя — старого блазня, потворного горбуна Ріголетто, який постає то злим і жорстоким циніком, коли він насміхається, знущається над аристократами, то ніжним і люблячим батьком єдиної доньки Джільди, закоханої в легковажного красеня герцога. По-шекспірівськи масштабно вирішений в опері цей складний і неоднозначний образ. Його з надзвичайною силою правдивості автор протиставляє розбещеному придворному оточенню. У вокальній партії блазня використано «колючі» ритми й загострені декламаційні інтонації. Колорит наспівної партії юної Джільди сповнений світла. Образ герцога рельєфно характеризує знаменита галантна пісенька. Характери персонажів та їхні взаємини втілені правдиво, мелодії лаконічні та інтонаційно конкретні й виразні.

Рідкісна театральність, сценічність опери «Ріголетто», у якій вирують шекспірівські пристрасті, приваблювала багатьох постановників. Неперевершеним виконавцем партії герцога був знаменитий італійський тенор Лучано Паваротті, голос якого можна почути в одній з екранізацій опери. Цей оперний шедевр йде на сценах Одеського національного академічного театру опери та балету, Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва (виконують італійською мовою).

Прагнення до реалізму, правдивості музичних образів за допомогою урізноманітнення виражальних засобів характерно для російської музики. Композитори яскраво відображали у своїх операх глибоку давнину, старовинні обряди й перекази, сільський побут, казкові теми тощо. В операх М. Римського-Корсакова і П. Чайковського разом із реалістичними, глибоко правдивими характеристиками образів збережені риси романтизму. За глибиною реалізму і драматизму вирізняються опери «Борис Годунов», «Хованщина» і «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського.

Пригадайте, які твори М. Мусоргського ви слухали в попередні роки. Чи проявлялися в цій музиці реалістичні мотиви? Чи були серед них твори, тематика яких пов'язана з Україною?

Опера «Роксолана» не була завершена автором. Остаточну редакцію здійснив Мирослав Скорик (1993), після чого її поставили на сцені Львівського оперного театру силами студентів Вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка.