24.Музика класицизму.

Чи пам'ятаєте ви, що означають поняття «композитори-класики» й «класична музика»?

У музичній культурі Європи наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. відбулися кардинальні зміни. Це був час Просвітництва з його головною світоглядною ідеєю — вірою в розум людини, час великих учених, філософів, літераторів, митців. Як і в інших видах мистецтва, у музиці на зміну бароко і рококо прийшов стиль класицизм, який відображав гармонійну впорядкованість світу. Вершинне досягнення цього стилю — творчість представників так званої віденської класичної школи. До неї належать австрійські композитори Франц Йозеф Гайдн (1732-1809) і Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791), а також німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827). Усі вони жили й творили у Відні (звідси й походить назва школи) і, незважаючи на відмінності глибоко індивідуальних авторських стилів, стали засновниками класичних канонів у музиці. Ці канони служили взірцями для наслідування багатьом наступним поколінням музикантів. Найвищі досягнення композиторів-класиків належать до розвитку таких жанрів, як соната, концерт, симфонія, квартет, де вони створили чіткі правила побудови музичної форми й основні прийоми музичного розвитку. Отже, не дивно, що твори, які досягають подібної художньої досконалості, називають класичною музикою або музичною класикою.

Пригадайте, які сонати ви слухали? Для яких інструментів вони були написані? Хто автор музики?

Соната — циклічний твір, у якому частини об'єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення залишається основним для цього жанру.

Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав'язка драми». Потім теми розвиваються, музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв'язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.

Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:

• експозиція — експонування основних тем, «зав'язка»;

• розробка — розвиток основних тем;

• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв'язка».

Отже, у сонаті можемо спостерігати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму.

У цей період виникли сонати для різних інструментів, найбільше — для фортепіано. У Й. Гайдна таких сонат дуже багато, у В.-А. Моцарта — понад 30, а у Л. ван Бетховена — 32. У них відображено широке коло образів, втілено багатство людських переживань, настроїв, думок.

Чому ж класики надавали перевагу фортепіано?

Фортепіано — музичний інструмент, який виник у період класицизму на основі вдосконалення конструкції клавесина. Поступово він набув поширення в побутовому музикуванні та концертному житті, відповідно закріпилися його різновиди — піаніно і рояль. На фортепіано грав Й. Гайдн, В.-А. Моцарт з дитинства був піаністом-віртуозом. Для Л. ван Бетховена фортепіано стало улюбленим інструментом. Він майстерно грав на ньому, адже за життя композитора цей інструмент майже витіснив своїх попередників з ужитку завдяки своїм кращим виразовим можливостям — динамічним, регістровим, колористичним.

За формою і драматургією класичний концерт подібний до сонати.

СОНАТА, КОНЦЕРТ

У спадщині композиторів-класиків чимало концертів для фортепіано, скрипки, віолончелі, а також флейти, кларнета, валторни, арфи. Вони писали концерти і для кількох інструментів, тобто подвійні, потрійні. Наприклад, Бетховен створив потрійний концерт для фортепіано, скрипки і віолончелі з оркестром. До найкращих сторінок творчості Моцарта належать 27 концертів.

В.-А. Моцарт. Концерт для флейти та арфи з оркестром до мажор.

Простежте, як композитор зіставляє соло інструментів — флейти та арфи — і оркестрове туті.

Симфонією спочатку називали будь-яке благозвучне поєднання звуків. Згодом таку саму назву отримали вступи до оркестрової танцювальної сюїти або до опери. «Батьком класичної симфонії» або родоначальником цього музичного жанру вважають Й. Гайдна, автора понад 100 симфоній. Звісно, симфонії писали й до нього, але твори попередників не досягали класичного рівня. Більше того, у творчості Й. Гайдна сформувався звичний для сучасників склад симфонічного оркестру.

У спадщині В.-А. Моцарта понад сорок симфоній, у Л. ван Бетховена — дев'ять. У творах представників віденської школи цей жанр набув класичної досконалості.

Масштабний симфонічний цикл має складну чотиричастинну будову і здатний відтворити світ у його різноманітті від драми й героїки до світлої лірики й гумору. Частини циклу створюють у певному порядку. Музична дія, що розгортається, підпорядкована драматургії симфонії і відображує різні моменти життя: драматичні, ліричні, героїчні тощо.

Зазвичай першу частину симфонії, а нерідко й останню, пишуть у сонатній формі й у швидкому темпі. Динамічно-енергійний початок симфонії має драматичний характер і втілює конфлікт образів. Фінал зазвичай святково-урочистий, характеризується стрімким рухом, адже він є підсумком музичного розвитку. Друга і третя частини контрастують з першою і останньою за темпом і характером музики, вони повільніші, спокійніші. Друга — це ліричні роздуми (форма тричастинна або варіації), після неї йде жвавий менует або скерцо (форма рондо). Усі частини об'єднує наскрізний розвиток музичних тем, що втілюють загальну ідею твору.

Якщо порівнювати жанри сонати й симфонії з літературними жанрами, то найбільш вдалим є порівняння з романом або повістю. Подібно до них симфонія і соната мають декілька «розділів» — частин, які складають єдиний цикл. Проте класична схема сонатно-симфонічного циклу в кожного видатного композитора набуває оригінальних і неповторних рис.

Розглянемо характеристики частин симфонії.

У симфоніях Й. Гайдна, незважаючи на серйозність жанру, виникають гумористичні моменти, адже композитор був схильний до музичних жартів. Наприклад, одна з його симфоній називається «Сюрприз» або «Симфонія з ударами литавр». Друга її частина (Анданте) здавалася слухачам дрімотною. Тоді композитор вніс певні зміни до початкового задуму. На концерті, коли виконували Анданте, оркестранти грали все тихіше, аж раптом громовий удар литавр змушував підхоплюватися тих, хто вдавав дрімоту.

Й. Гайдн. Симфонія з ударами литавр (ІІ частина).

Простежте, коли вступають литаври. Уявіть реакцію публіки епохи Й. Гайдна під час звучання литавр.

Симфонічну творчість Л. ван Бетховена пронизують героїчні образи. Митець вважав, що музика повинна добувати вогонь з душі й у своїй творчості оспівував високі ідеали вольової людини, мужнього борця проти несправедливості, за прекрасне майбуття людства. Водночас його музика передає глибокі душевні страждання людини, внутрішні конфлікти, які потребують великого напруження сил.

Ці риси стилю композитора-симфоніста яскраво проявилися в симфонії № 5. Чотири частини симфонічного циклу об'єднуються рішучою темою, про яку сам композитор сказав: «Так доля стукає у двері». Головна тема розвивається, поступово змінюється і завдяки широкому діапазону симфонічних засобів набуває різноманітного емоційного забарвлення — тривоги, устремління, ярості, перемоги.

Друга частина симфонії — це варіації на дві теми, які інтонаційно споріднені з головною темою «долі», що звучить наче філософсько-драматична розповідь про сенс життя. Так головна тема стає лейтмотивом циклу.

Після танцювального скерцо, третьої частини циклу, симфонію завершує урочистий, святковий і переможний фінал.

Симфонія № 5 Л. ван Бетховена — це музична картина боротьби, подолання сумнівів і перешкод на шляху людини до щастя, це втілення життєвого кредо митця «від темряви крізь тернії до світла перемоги».

Л. ван Бетховен. Симфонія № 5 (І частина). Симфонія № 9 (фінал).

Схарактеризуйте головні теми симфоній № 5 та № 9. Які типи розвитку музики переважають у творах?

Грандіозний задум останньої дев'ятої симфонії Л. ван Бетховена потребував, окрім великого складу оркестру, також і включення до фіналу хору та солістів, які співали гімн на вірші оди Ф. Шиллера «До радості». Композитор малює величну картину прагнення людства до щастя, братерства, єднання. Ця мелодія оди стала гімном Європи.

Порівняйте найрізноманітніші аранжування Європейського гімну

http://www.coe.int/uk/web/about-us/the-european-anthem

Ода до радості з симфонії № 9. Л. ван Бетховен (див. додаток 1).

Оберіть темп і динаміку виконання оди відповідно до поетичного образу Ф. Шиллера: «Обніміться, мільйони! Злийтесь в радості одній!»