Моя дитина - першокласник

Вас цікавить ця тема? Що ж, у такому разі прийміть мої вітання: ваше "маленьке сонечко" вже так виросло. Здавалося б, ще вчора раділи першому "ма-ма", тішились невпевненим дрібним крокам, а вже сьогодні тримаєте за руку школяра. Пишайтеся собою і своєю дитиною, бо ви вже зробили так багато. Але це новий життєвий етап - нові можливості, нові випробування.

Почнімо з того, що для дитини цей крок просто надзвичайно важливий: вона отримує статус школяра і пишається своєю дорослістю. Та разом з тим - потрапляє в нове становище, де до неї висувають купу вимог і змушують робити небажане. Це стрес для маленького організму, що тісно пов'язано з нормативною віковою кризою цього періоду.

Криза 6-7 років

Для кризових періодів характерні певні особливості:

• межі вкрай невиразні, розмиті, криза настає непомітно;

• різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу і виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності», збільшенні кількості конфліктів з оточенням;

• на відміну від стабільних періодів, в кризі відбувається швидше руйнівна, ніж творча робота, разом з тим, спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються на далі у тому самому вигляді.

Ви вже самі на практиці дізналися, що таке вікові кризи: в 1 рік, коли дитина бунтувала на ваші спроби тримати за руку цього малого спринтера в синцях і ґулях, в 3 роки, коли малюк щосили кричав "Я сам" і сипав нескінченними "Чому?". До повноліття ви ще разом пройдете через кризи підліткового віку і юності. Та не поспішаймо, зараз черга кризи 6-7 років.

Щоб хоча б трішки зрозуміти свою дитину, уявіть: у вас був власний звичний та комфортний світ, але раптом він став надто тісним - і покидати шкода, але ж тісно... Щось схоже відчувають діти під час цієї кризи.

Основним завданням психіки в цей період є зміна провідної діяльності з ігрової на навчальну. Якщо до цього було цікаво лише гратися, то приблизно в 6 років дитина проявляє зацікавлення вчитися. Але це не означає, що гра зникає зовсім, просто вона перестає бути самоціллю, а застосовується як інстумент для отримання нового досвіду.

Це вік, коли дитина виходить зі світу батьківської опіки і турботи в зовнішній світ стосунків. Тепер усі ті якості, які вже набуті протягом життя у сім'ї, зустрічаються із правилами життя у групі, міжособистісними стосунками. Відбувається переоцінка цінностей.

Основні симптоми кризи:

1. Втрата безпосередності поведінки. Завдяки появі довільності дій, бажання та вчинки тепер підпорядковуються внутрішній цензурі: "Чи доцільні тут ці дії?".

2. Манірність поведінки. У цей період оцінка значущого дорослого (батьки, вчитель, вихователь) архіважлива, тому, намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина старається складати враження ідеальної - демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві.

3. Симптом «гіркої цукерки». Раніше ваш малюк прямо висловлював всі свої "хочу", сміявся, коли було весело, плакав чи вередував, коли його потреби і бажання не задовольнялись, але тепер з емоціями не все так просто - дитина намагається їх приховати. Ви можете помітити, що щось не так, але причина цих змін - загадка, а випитати відповідь нереально, бо зазвичай це призводить до протилежного результату - дитина замикається в собі і часто стає некерованою.

4. Емансипація від сім'ї. З'являється бажання дистанціюватися від рідних, що тісно пов'язано з відчуттям дорослості ("Я вже не маленький!"). Почуття любові до рідних від цього не зменшується, але проявляється вже не так яскраво, більше того, дитина вимагає, щоб проявів любові у вигляді поцілунків чи обіймів (особливо на людях) більше не було так багато. Тепер для розвитку малюкові затісне сімейне коло, і він шукає інші авторитети. Зазвичай такий статус отримує перша вчителька, тому будьте готові до нових правил вдома і аргументів типу "а вчителька сказала так".

Вікова криза - обов'язковий етап розвитку, який, на жаль, може бути чинником виникнення труднощів у навчанні. Але це не єдина причина. Можливо, дитина просто не готова до школи психологічно?

Інтелектуальна готовність. Цей компонент зазвичай вважають основним чи навіть єдино важливим і ототожнюють його з навичками письма і читання. Але, насправді, бути інтелектуально готовим вчитися означає могти оперувати основними поняттями, встановлювати між ними зв'язки, втримувати в пам'яті достатньо нової інформації тощо. Письмо і читання - навичка, яка має вироблятися в школі, а завдання дошкільника - гратися, розвиваючи тим самим свій інтелект.

Мотиваційна готовність. Більшість шестирічок з нетерпінням чекають того самого моменту "Х" - походу в школу. Але в кожного для цього свої причини: хтось хоче якнайшвидше приміряти на себе вже таке доросле звання "учень", когось приваблює великий рюкзак з усілякими папками, зошитами і ручками, а дехто дійсно хоче вчитись, бо гри вже недостатньо, щоб задовольнити пізнавальний інтерес. Саме останній приклад характеризує мотиваційну готовність до школи.

Емоційно-вольова готовність. Довільність дій, що є основним новоутворенням актуальної вікової кризи, забезпечує можливість планування роботи, організації цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Здатність витримати до кінця уроку, перш ніж бігти до улюбленої іграшки, спроможність дописати до кінця рядок такої непокірної в маленьких ручках букви, готовність жертвувати переглядом улюбленого мультику для виконання домашнього завдання - все це необхідність у шкільному навчанні.

Соціальна готовність. Знання, вміння і навички, які дає школа, завжди більші за суму всіх уроків, бо основне джерело інформації тут зовсім не підручник, а спілкування. Через стосунки з вчителем та іншими дітьми набувається безцінний досвід, тому важливо могти спілкуватися, враховуючи інтереси інших, дотримуватися норм і правил, розділяти ділові і неформальні взаємини.

Усі батьки хочуть, щоб їхня дитина була розумною і освіченою. Але інколи це просте і таке природнє бажання перетворюється на перегони: у школу краще в 5, але в жодному разі не в 7, бо це ж сором; перед 1-им класом обов'язково навчимося читати і писати, щоб не бути гіршими інших; ігри - марна трата часу, краще кілька зайвих годин з книжки повчитись... Таких стереотипів ще чимало, і їх створюємо ми - дорослі. Ми самі придумали цей марафон, навіть не поцікавившись в дитини, чи вона цього хоче, чи в неї достатньо сил, щоб дістатися фінішу.

Якщо ми смикатимемо пелюстки нерозкритого бутона, квітка скоріше не розцвіте, а постраждати може. Дозвольте маленькій квіточці розкритись в своєму темпі, щоб опісля милуватися її красою.

Чимало труднощів чекає на вас і вашу дитину в 1-му класі, але тепер ви знаєте, чого очікувати. Обізнаний- озброєний.

Терпіння вам у цей важливий і відповідальний період. Будьте здорові.