ПРОДОВЖУЙТЕ СПІЛКУВАТИСЬ З ДРУЗЯМИ І РІДНИМИ. Звичайно за допомогою телефону, чатів чи відеодзвінків. Найкращі теми для спілкування позитивні, наприклад: «Що тебе сьогодні порадувало? Що нового ви зробили чи дізналися?» Труднощами теж можна ділитися, але краще в контексті вирішення проблеми.

РОБІТЬ ЩОСЬ НОВЕ. Це правило важко виконувати кожен день. Достатньо зробити щось нове один-два рази на тиждень. НОВЕ – це те, що ви ще ніколи не робили. Це може бути і нова саморобка, і спільна діяльність. Наприклад, вперше зварили з дитиною разом манну кашу. Чи вперше дитина самостійно зробила математику.

ПРАВИЛО ЕКРАНУ - потрібно виділити певний час для проведення часу в інтернеті, в комп’ютерних іграх і перегляді ТВ. Для батьків найпростіше «відпустити» дитину в гаджет, щоб не заважали. Однак «правило екрану» стосується і батьків.

Краще використовувати онлайн час ефективно. Наприклад, сходіть з дитиною в зоопарк чи в цирк, погуляйте по парку, чи зайдіть в музей (звичайно, я кажу про онлайн-подорожі).

ПІДТРИМУЙТЕ ОДИН ОДНОГО. Карантин – велике випробування. Тому треба більше говорити про позитивні риси/дії один одного. ВАЖЛИВО мінімізувати критику і покарання. Це ж стосується і самокритики. Багато батьків, починають відчувати сильну провину за свої помилки, що призводить до ще більшого стресу і нестриманості. Ідеальних людей не існує.

ПРАВИЛО «СТОП» - кожен в родині, має право підняти руки і сказати «стоп»: якщо йому кажуть щось вкрай неприємне; чи хтось в родині проявляє агресію тощо.

Звичайно людина має пояснити, чому застосував правило (якщо хтось не розуміє причини).

ПРАВИЛО ОЛІВЦЯ – «олівець» - це будь-який предмет, який вибере родина. Використовують це правило під час сварки чи активної суперечки, коли всі починають говорити одночасно. Суть в тому, що говорити може лише той, хто тримає «олівець». І говорити певний час (рівний для всіх) 1-3 хвилини. Всі інші в цей час слухають мовчки. Потім олівець бере інший учасник розмови і висловлюється при повній тиші. Правило олівця допомагає нам почути один одного.

МІСЦЕ САМОТНОСТІ – періодично нам потрібно побути наодинці. Таке місце можна знайти навіть в однокімнатній квартирі (туалет, ванна, балкон, шафа). Домовтесь, що той, хто відчуває, що втомився від спілкування, може усамітнитись на певний час. Важливо – не звертатися до людини, яка усамітнилась (навіть з добрими намірами).

РОЗДРАТУВАННЯ – надайте право тому, хто не може стримати агресію, вийти зі спілкування. Не вимагайте від нього/неї роз'яснень, а просто дайте піти в «місце самотності». Однак роздратованість не може виправдовувати порушення правил розпорядку дня. Інколи люди використовують роздратованість як маніпуляцію, проявлю агресію - і можна нічого не робити, чи порушу правила і буду дивитися телевізор. Не допускайте такої маніпулятивної поведінки.

РУХАЙТЕСЯ - дуже важливо проявляти певну активність. Навіть якщо ви просуваєтесь не так активно, як вам хочеться – рухайтесь. Вирішили робити зарядку? Не витримуєте годину? Нічого, займайтесь 10 хвилин. Не можете за день прибрати кімнату? Нічого страшного, помийте підлогу – і вистачить. Але не забувайте про розклад на день, просто складайте його з урахуванням ваших бажань і можливостей. Головне – РУХАЙТЕСЯ. Гуртом саджати картоплю – дуже корисне рішення))

РЕЛАКСАЦІЯ – важливо приділяти певний час релаксації. Хтось займається груповою медитацією. Однак, на мій погляд, важливіше розслабитися саме для себе. Пам’ятаєте рекламу «І нехай увесь світ почекає». Нещодавно одна мама/клієнтка сказала: «Я на них (дітей) так розізлилася, що вирішила усамітнитися у ванній. Поки я отримувала задоволення від прийняття ванни з піною, я згадала, що багато років тільки душ приймала. І часто думала, що треба знайти час поніжитися у ванні». Нарешті! Карантин на допомогу!

ДОПОМАГАЙТЕ ІНШИМ. В родині теж можна допомагати один одному, але ця порада більше для дорослих. Наприклад, якщо ви йдете до магазину, спитайте у сусідів, можливо їм треба щось. І ви принесете. Моя сусідка завжди приносить мені 5 літрів води. Чи продезинфікуйте кнопки в ліфті. Пригостіть домашнім печивом сусідів. Є багато легких справ, які ми можемо зробити на користь іншим людям. Привчати до соціально-корисних справ дітей – це гарний виховний аспект.

АЛЕ не забувайте про безпеку і правила карантину!!!

ЗВЕРНІТЬСЯ ДО ПСИХОЛОГА. Все більше батьків починають скаржитися на певні емоційні проблеми, пов’язані з карантином. Не відкладайте до кризи, а звертайтесь до психологів вже при перших сумнівах в собі чи своїх діях.

ЧАС РОДИНИ – пам’ятайте, що карантин закінчиться. Але зараз ми маємо УНІКАЛЬНУ можливість згадати чи зрозуміти що родина – це наш головний ресурс в житті. І зробити все, щоб реалізуватися як щаслива родина, в якій люблять, підтримують і позитивно мотивують один одного в цьому не простому житті.

Джерело: https://www.facebook.com/groups/566075464130487/permalink/719123065492392/

Як говорити з дітьми про коронавірус

Пам’ятка AACAP – Американської Академії Дитячої і Підліткової Психіатрії

Батькам та вчителям буває важко говорити з маленькими дітьми про спалах коронавірусу та погіршення ситуації. Це не прості розмови, але вони важливі. Не існує "правильних" чи "неправильних" шляхів розмовляти з дітьми про такі надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров'я.

Є кілька корисних порад:

1. Створіть відкрите та сприятливе середовище, де діти знають, що можуть поставити будь-яке запитання, бажано не змушувати дітей обговорювати ситуацію, поки вони не будуть готові.

2. Надавайте чесні відповіді на поставлені запитання. Діти, зазвичай, знають або з часом дізнаються, якщо ви "приховуєте інформацію". Це може вплинути на їхню спроможність довіряти вам в майбутньому.

3. Використовуйте слова та поняття, які діти можуть зрозуміти. Дайте своє пояснення, враховуючи вік, рівень мови та рівень розвитку дитини. Наприклад, так можна навчити дитину мити руки - Посилання. Або передивитися мультфільм для дітей.

4. Допоможіть дітям знайти вірну та актуальну інформацію. Роздрукуйте таблиці фактів

англійською,

російською,

українською .

5. Будьте готові повторити інформацію та пояснити кілька разів. Певну інформацію дитині може бути важко прийняти та зрозуміти. Дитина може запитувати вас знову і знову про одне й те ж саме - це один із шляхів заспокоєння.

6. Приймайте та підтримуйте дитину, її думки, почуття та реакції. Дайте знати дитині, що ви вважаєте, що її запитання, думки та почуття є важливими, нормальними та відповідають дійсності.

7. Пам’ятайте, що діти здатні сприймати все, що навколо близько до серця. Наприклад, вони можуть хвилюватись про власну безпеку та безпеку членів сім'ї. Вони також можуть турбуватися про друзів чи родичів, які подорожують чи живуть далеко.

8. Підтримуйте дитину, але не давайте нереальних обіцянок. Добре повідомити дітям про те, що вони в безпеці у своєму будинку або в школі. Але ви не можете пообіцяти, що у вашому місті чи громаді не буде випадків коронавірусу.

9. Проінформуйте дітей, що багато людей допомагають людям, котрі постраждали від спалаху коронавірусу. Це можливість показати дітям що, коли трапляється щось страшне чи погане, люди допомагають одне одному.

10. Діти навчаються, спостерігаючи за батьками та вчителями. Вони будуть цікавитись вашою реакцією на новини про спалах коронавірусу, прислухаючись до ваших розмов з іншими дорослими та орієнтуватися на них. /для дитини краще дізнатися від вас що ви хвилюєтесь, з поясненням чому, ніж фантазувати з приводу ваших реакцій які вона спостерігає/

11. Не дозволяйте дітям дивитися занадто багато телебачення з тривожною інформацією та страхітливими зображеннями, повідомленнями про смерті. Такий контент може завдавати шкоди та посилювати тривогу.

12. Особливо страждають діти, котрі пережили серйозні захворювання або втрати в минулому, вони дуже вразливі та схильні до тривалої та інтенсивної реакції на графічні новини із зображенням хвороби чи смерті. Ці діти можуть потребувати додаткової підтримки та уваги.

13. Діти, які надмірно переймаються спалахом коронавірусу, можливо потребують консультації у кваліфікованого фахівця з психічного здоров'я (психолог, психіатр). Інші ознаки того, що дитині може знадобитися додаткова допомога, включають:

➢ порушення сну;

➢ занепокоєння;

➢ нав'язливі думки;

➢ тривожність;

➢ нав'язливі страхи щодо хвороби чи смерті;

➢ небажання залишати батьків або йти до школи.

Якщо така поведінка зберігається, попросіть педіатра або сімейного лікаря перенаправити вас до відповідного спеціаліста. Посилання

14. Хоча батьки та вчителі можуть стежити за новинами та щоденним оновленням інформації з цікавістю та увагою, більшість дітей, просто, хочуть бути дітьми. Вони можуть не хотіти думати про те, що відбувається по всій країні чи десь у світі. Вони

скоріше б грали в м’яча, каталися на скейтах, лазили по деревах або їздили на велосипедах.

В надзвичайній ситуації у сфері охорони здоров’я, навіть дорослим непросто розібратися та прийняти. Зрозуміло, що багато маленьких дітей відчувають переляк і розгубленість. Як батьки, вчителі та дбайливі дорослі, ми можемо найкращим чином допомогти: слухаючи, відповідаючи послідовно і чесно та підтримуючи дитину. На щастя, більшість дітей, навіть ті, що зазнали втрати чи хвороби, досить стійкі. Однак, створивши відкритий безпечний простір, де діти можуть ставити запитання, ми можемо допомогти їм впоратись із стресовою ситуацією та переживаннями і таким чином зменшити ризик тривалих емоційних розладів.

Переклад Оксани Залеської

Оригінал:

Автор оригіналу: David Fassler, MD