Правовий всеобуч для дорослих

«Правове виховання батьків» - міжнародний термін, під яким розуміється допомога батькам у виконанні функцій вихователів власних дітей, батьківських функцій. Багато батьків, представників громадськості помиляються, вважаючи, що центром виховання є школа. Це не так. Соціологічні дослідження показують, що на виховання дитини впливають: сім'я - 50%, ЗМІ - 30%, школа - 10%, вулиця -10%.

Перші життєві уроки дитина отримує в сім'ї. Його перші вчителі та вихователі – батько і мати. Давно встановлено, що для дитини загальні сімейні повсякденні радості і засмучення, успіхи і невдачі - це джерело, що породжує доброту і чуйність, дбайливе ставлення до людей. Сім'я дає дитині перші уявлення про добро і зло, про правила співжиття, перші трудові навички. Саме в родині визначаються життєві плани, ідеали людини, формується життєва позиція.

Сім'я є найважливішим фактором, що впливає на формування особистості. Саме в сім'ї діти просто і природно долучаються до життя. В сім'ї закладаються основи розуміння дитиною світу, з перших років вона засвоює моральні цінності, соціальні норми, культурні традиції. Виховання дитини найтіснішим чином пов'язане з проблемою сформованості особистості батьків. Щоб виховати в дитини моральні якості, правову культуру, батькам необхідно самим ними володіти, тому правове виховання батьків є обов’язковим на сьогодні. Що повинні знати батьки на сьогодні з приводу прав дитини?

Міжнародна спільнота прийняла два важливих документи, що визначають права дитини: Декларацію прав дитини (прийнята ООН в 1959 році), Конвенцію про права дитини (прийнята ООН в 1989 році). Декларація визначає чотири принципи здійснення прав дітей та мету їх міжнародно-правового захисту .

• Перший принцип: дитині повинна надаватися можливість нормального розвитку (матеріального і духовного).

• Другий принцип: дитина має бути першою, хто має отримати допомогу в разі лиха.

• Третій принцип: дитині повинна бути надана можливість заробляти кошти на існування, але вона повинна бути захищена від усіх форм експлуатації.

• Четвертий принцип: дитина повинна виховуватися з усвідомленням того, що її кращі якості будуть використані на благо наступного покоління.

Конвенція про права дитини, визнаючи дитиною кожну людську істоту до досягнення нею 18-річного віку, розглядає дітей як особливу демографічну групу населення, яка потребує спеціальної системі захисту, створення сприятливих умов для виживання, здорового і гармонійного розвитку кожної дитини як особистості, визначає її самостійним суб'єктом права. Норми, зафіксовані в ній, служать орієнтиром для держав у розробці власних програм щодо дітей. Конвенція визначає завдання держави, її роль у захисті прав дітей, а також права дитини як суб'єкту міжнародного права.

Конвенція, на відміну від усіх попередніх міжнародних актів з прав дитини, ввела ряд нових прав: на виживання і розвиток; на збереження індивідуальності, на вільне вираження своїх поглядів; на неучасть у військових діях; на фізичне і психологічне відновлення і соціальну реінтеграцію жертв зловживань та експлуатації.

За Конвенцією дитина має такі права:

Ст. 9. Діти мають право на виховання в сімейному оточенні або бути на утриманні тих, хто забезпечить їм найкращий догляд.

Ст. 12, 13, 15. Діти мають право висловлювати свою думку.

Ст. 19. Діти мають право на безпечні умови життя, право не піддаватися жорстокому або недбалому поводженню.

Ст. 23. Діти-інваліди мають право на особливе піклування і навчання.

Ст. 24. Діти мають право на медичний догляд.

Ст. 24 (2 с.) Діти мають право на достатнє харчування і достатню кількість чистої води.

Ст. 26, 27. Діти мають право на прийнятний рівень життя.

Ст. 28 (1 а). Діти мають право на безоплатну освіту.

Ст. 30. Діти мають право говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію, дотримуватися традицій своєї культури.

Ст. 31. Діти мають право на відпочинок.

Ст. 32. Діти не повинні використовуватися як дешева робоча сила.

Сімейний кодекс України. Окремі положення

Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини

1. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою;

2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності;

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;

3. Відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства;

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину

1. Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину

1. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними;

2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;

3. за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі;

4. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5. Якщо місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цієї тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

1. Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням або органові опіки та піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої – третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Кримінальний кодекс України

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, - карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кодекс про адміністративні правопорушення України

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей.

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей -тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про освіту». Права та обов’язки батьків

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

- постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

- виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

- сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

- виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

- захищати увідповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.