Дитяча безпритульність та безоглядність

На даний час незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, які проживають в сім’ях, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем, або перебувають у місцях позбавлення волі та ін. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.Тому в силу як соціальних так і економічних факторів з’явилася нова категорія дітей, яких звично називають «діти вулиці» про яких ще говорять як про безпритульних та бездоглядних дітей.

Безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

Бездоглядні діти — діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей.

Причини дитячої безпритульності:

• війни, революції, стихійні лиха, епідемії, що спричиняють сирітство дітей;

• безробіття батьків,що спричинило відтік робочої сили за кордон з подальшим руйнуванням сімейних та родинних стосунків;

• неспроможність багатьох сімей виховувати дітей через бідність і безвідповідальність батьків;

• конфліктні умови в родині або в дитячих виховних закладах;

• аморальна поведінка батьків;

• жорстоке поводження з дітьми (фізичне та моральне знущання);

• махінації з нерухомістю, внаслідок яких дитина лишається без житла;

• негативний вплив криміналу завдяки засобам масової інформації.

ПСИХОЛОГІЯ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Довге перебування в стані безпритульності сприяє формуванню особливої психології у дітей чи підлітків вже через два місяці. Вони збиваються в групи, де панують інстинкти виживання, егоїзму і самозбереження, взаємопідтримки власної групи, вороже ставлення до груп конкурентів, недовіра до дорослих і владних закладів. Малим дітям легше отримати милостиню, їм частіше подають дорослі. Виникає небажання дорослішати і виробляти нові психологічні навички нового вікового періоду, брати на себе відповідальність. Входження в існуюче суспільство (соціалізація) безпритульних дітей та підлітків або запізнюється, або відсутнє. Стає неможливим розвиток інших здібностей, якщо вони не працюють на самозахист та виживання на вулиці. Перехід в стан дорослих сприймається як катастрофа незахищеності і власної непотрібності нікому, сприяє депресіям чи гірше.

РИЗИКИ

Перебування в непристосованих для життя умовах (дахи, покинуті домівки та руїни, тунелі, теплотраси) сприяють як втратам гігієнічних навичок, так і хворобам — шкіряним, паразитарним, інфекційним (черевний тиф, паратифи, шигельоз, туберкульоз, венеричним (гонорея, сифіліс), таким, як трихомоноз, ВІЛ-інфекція, вірусний гепатит В тощо.

Контингент безпритульних дітей та підлітків випадає з-під медичних оглядів, необхідних обстежень і щеплення від інфекційних хвороб.

Позбавлені шкільного навчання, вони відстають в розумово-освітньому розвитку. В роки кризи чи агрестивно проведених реформ безпритульні підлітки не можуть розраховувати на фінансово успішну кар’єру через брак освіти чи її повну відсутність.

За останні 10 — 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (опіку, прийомну сім’ю чи дитячий заклад), розпочати повноцінне самостійне життя.