9 клас

Ерік Вольф Сігел  

Ерік Вольф Сіґел народився в родині рабина у 1937 році. Закінчив Гарвардський університет у 1958 році. У 1967 році створив для групи Бітлз сценарій анімаційного фільму «Жовтий підводний човен», за рік – роман «Комедія Плавта».

У 1969 році написав повість про романтичне кохання гарвардського студента і студентки Редкліффа. Повість не викликала цікавості видавця. Тому за пропозицією свого літературного агента Луїса Уоллеса письменник переробив твір у сценарій, який придбала кіностудія «Paramount Pictures». У 1970 році вийшов у прокат художній фільм «Історія кохання», в якому головні ролі зіграли Райан О’Ніл та Елі Макгроу. Після початку зйомок продюсер фільму несподівано запропонував Сіґелу переробити сценарій на роман. Спочатку Сіґел опублікував його в журналі для домогосподарок «Ледіз Хоум Джорнал» як розважальний твір без особливих літературних претензій. Спочатку роман прочитали жіночки середнього віку і засипали часопис вдячними відгуками. Після виступу Сіґела на телебаченні книгою зацікавилась і молодь. «Історія одного кохання» надійшла у продаж окремою книгою ще до прем’єри фільму, стала бестселером і підігріла інтерес до кінофільму. В результаті вона була перекладена 33 мовами. У 1971 році вийшло продовження – «Історія Олівера», яке теж екранізовано.

Критики і колеги-письменники «Історію одного кохання» дружно піддали цькуванню. Члени журі Національної книжкової премії пригрозили відставкою, якщо книга Сіґела не буде знята з конкурсу на кращий роман року (в результаті номінація була відкликана). Ерік Сіґел викладав античну літературу у Гарвардському, Єльському і Принстонському університетах. Але науковці вважали неприпустимим змішування античних досліджень і сентиментальної романістики, звинуватили автора у несерйозності,  йому відмовили від кафедри в Єлі, і він працював у якості запрошеного професора різними американськими і європейськими університетами, поки не осів у Оксфорді.

Е.Сіґел – автор книг «Зберігаючи віру», «Тільки кохання», «Лікарі», «Премії», «Однокурсники», всього 11 романів, що претендують на панорамування американського життя 60-70-х років. Деякі з його пізніх романів навіть ставали бестселерами, три з них екранізувалися. Однак для більшості читачів Сіґел так і залишився автором улюбленої книги – про дівчину, що любила Баха, Моцарта, «Бітлз» і Олівера Берретта.

Останні 25 років життя потерпав на хворобу Паркінсона, помер у січні 2010 року в Лондоні. Похований на одному з кладовищ столиці Англії.

Цікаво знати. Фільм, що вийшов услід за книгою, врятував студію «Парамаунт Пікчерз», що знаходилася на межі банкрутства: вкладені у виробництво два мільйони повернулися двомастами мільйонами прибутку і семи номінаціями на «Оскар», включаючи сценарну для Сіґела. Фільм Артура Гіллера «Історія кохання» став лідером прокату у 1970 році, але отримав лише одного Оскара – за музику, автором якої є Френсіс Лей. Музична тема твору набула світової популярності. З моменту виходу на екрани «Історія кохання» регулярно включається до списків найромантичніших фільмів.

  Творчість Е.Сіґела знаходиться на межі серйозної і масової літератури, її не можна однозначно назвати класикою американської літератури. Критики вважають її швидше не літературним, а соціальним явищем. Президент Ніксон в інавгураційній промові закликав дати американцям, у першу чергу молоді, нову позитивну програму, яка б об’єднала американське суспільство. Сіґел чітко вловив стан суспільства, його запити та подав Америці ідею повернення до вічних цінностей життя. «Історія одного кохання» появилась вчасно – читач втомився від війни, соціальної напруги, економічних проблем і модерністської елітарної творчості. Книга Сіґела співпала з очікуваннями «мовчазної більшості», яка не погоджувалася з шляхом хіппі, шляхом радикалів і терористів, і створила позитивний ідеал, відродила віру в «американську мрію» як стиль життя.

Однак, якби твір не мав ознак художності, він не став би ніколи популярним.

  Елітарні твори (від франц. еlitе — краще, добірне) вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності; часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти.

Масова література – один з двох потоків сучасного літературного процесу (іншим є елітарна література). Масова література – це розважальні й дидактичні твори, які друкуються великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості, а також примітизуючи художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їх типові ознаки – пригодницький або романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал – «хепі-енд». До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи (бойовики), жанри коміксу, трилеру, фантастичні романи, фентезі. Така література поширилася у ХХ столітті, але існувала й рініше. Згадаємо хоча б «Дон Кіхота», який зруйнував жанр масової тоді літератури – лицарський роман. Тож здавна масова література запозичує теми, сюжети, образи класичних творів.

Проблематика твору

• Стосунки батьків і дітей,

• стосунки молодої родини, їхнє щире віддане кохання і вірність,

• життя і смерть,

• проблема морального вибор

Прототипи героїв роману

  Популярність роману спонукала читачів та критиків шукати прототипи головних героїв. У 1998 році з’явилася чутка, що молода закохана пара – студент Гарварду і майбутній юрист Олівер Берретт IV і студентка музичного коледжу Дженніфер Кавіллері – були «списані» з віце-президента США Альберта Гора і його дружини Тіппер Гор.  Насправді Сіґел образ Олівера Беррета лише частково списав зі свого знайомого по Гарварду, студента Ела Гора, сина сенатора, але за характером герой став майже точною копією Томмі Лі Джонса, поета і актора з Техасу, який жив разом з Гором в одній кімнаті гуртожитку. Хоча Ерік Сіґел ніколи особливо на про дівчину, яка надихнула його на створення образу Дженні, не поширювався, в 1971 році у великому інтерв’ю італійському журналу Oggi він зізнався, що прототипом «Дженні Кавіллеррі стала Дженнет Сассман». Він розповів про свої романтичні переживання, пов’язані з «Дженні»: «Коли ти втрачаєш кохану жінку, для тебе все закінчується – і не важливо, йде вона до іншого або вмирає. Ти залишаєшся один. Саме в той момент у мене і з’явилася ідея написати «Історію кохання». Саме тому в книзі головна героїня, Дженніфер, вмирає – бо для мене вона померла.»

Насправді Дженні Сассман, в яку був закоханий Ерік Сіґел, не відповіла йому на почуття, поїхала до Франції навчатися музики, а коли повернулася, вийшла заміж за друга свого дитинства, народила трьох дітей, з чоловіком розлучилась, коли діти виросли, вдруге заміж не вийшла і живе й досі в Нью-Йорку. З поваги до Дженет та її чоловіка Сіґел не виносив історію своєї любові на публіку, поки Дженнет Сассман сама не повідомила, що вона й була «справжньою» Дженні, про неї написали найвідоміші американські газети й журнали, а Опра Вінфрі навіть зробила про неї передачу.

 Проблема життя та смерті в романі

Відомому норвезькому драматургу Генріху Ібсену належать слова: «Перед любов’ю безсилі жах і морок смерті». Ці слова – чудова ілюстрація до історії кохання героїв повісті Е.Сіґела. У книзі багато світлих сцен, дотепних жартів, розмов про музику, спорт, книжки, класичну поезію – все це життя у його повноті й красі. Проте, людина смертна, а ми не завжди готові до втрати близьких нам людей.  В таких випадках потрібна неабияка мужність. Дженні вже пережила смерть матері, вона попереджає Олівера, що не варто зволікати примиритися з батьком, бо «60 років – це не жарт!» А в цей час вже прогресує смертельна хвороба дівчини, про яку вона навіть не здогадується. Тепер, коли Дженні стоїть на порозі смерті, їй та Оліверу, як ніколи, потрібні мужність і сила волі.

 «Проблематика роману «Історія одного кохання».

Соціальні проблеми

Морально-етичні проблеми

Психологічні проблеми

Філософські проблеми

Багатство-бідність.

Протистояння різних університетів.

Національне питання: Олівера при влаштуванні на роботу обрали, бо він серед кращих – єдиний не єврей; італійські емігранти як соціальні «нулі»

Відповідальність за того, з ким пов’язав своє життя.

Стосунки з батьками.

Любов і відданість.

Проблема вибору і відповідальності за вибір.

Хвороба близької людини і неможливість їй допомогти.

Залежність від бідності.

Життя і смерть. Людське щастя.

Що таке «правильне життя»?

Віра в Бога.