Аналіз новели Івана Франка “Сойчине крило”

Рік видання: 1905

Літературний рід: епос

Жанр: психологічна новела.

Тема: розкриття стосунків між Марією та Хомою.

Ідея: звеличення почуття кохання, яке долає всі перепони.

Головні герої: Хома Массіно, Марія, її батько, чоловіки.

У новелі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається “за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку”.

Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим “естетом” до “живого чоловіка” з почуттями та емоціями.

Головні думки у творі: кохання – це високе, облагороджуюче почуття, “робота душі” не можна жити лише емоціями на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманність тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого возвеличення кохання як найвищого почуття засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.

Проблематика: взаємовідносини в суспільстві, людського буття загалом проблема співіснування двох індивідуальностей, стосунки між людьми.

Сюжет

В основу новели покладено історію кохання двох споріднених душ, двох палких сердець, які постраждали через особисту нерозважливість. Дія відбувається проти Нового року в кімнаті головного персонажа протягом кількох годин, утім, сюжет охоплює все життя героя і розкриває події трьохрічної давності.

Новела має підзаголовок «Із записок відлюдька». Це щоденник головного героя, у структуру якого вплетено лист-сповідь молодої жінки про свою драматичну долю, що надає розповіді ще більшого психологічного напруження.

Уперше в українській прозі Іван Франко вводить прийом розлогого листа, який є і жанровим компонентом твору, і детальною розповіддю про взаємини закоханої пари Хоми – Массіно і Манюсі, про життєві пригоди героїні у пошуках щастя. Так автор намічає лінію фатальної жінки.

Сюжет твору як у романтичній мелодрамі. Після втечі коханої герой-адресат занурився в егоїстичне самозакохане життя, улаштувавши ніби втечу від самого себе. Так само тікає від себе і Манюся – від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир злочинницького світу.

Обидві сюжетні лінії тісно переплітаються, доповнюючи одна одну. Це ніби діалог двох змучених душ, як і наприкінці твору повертаються до себе, до людей, до нового життя у «вірі, надії, любові».

Символіка

І. Франко мав рідкісне уміння в незначній повсякденній деталі бачити характер або явище.

• Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.

• Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.

• Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.

• Дзвінок – тривога, очікування чогось.