Підліток і війна

Завдання підліткового віку - самоідентичність, тобто пошук себе. Тому підлітки можуть ставити різні питання, порівнювати відповіді, аналізувати. Саме так підліток зростає і трансформується у дорослого. Якщо дорослі можуть мати однозначну для себе відповідь на питання «Хто більше любить свою Батьківщину - український чи російський солдат?», «Чи не роблять наші Байрактари дітей в РФ напівсиротами?», «Якщо чоловік не хоче приєднуватися до лав армії, але готовий допомагати фінансово, він патріот чи ні?», підлітки продовжують власний пошук відповідей. Тут важливо, аби вони відчували себе емоційно безпечно ставити різні питання, якщо у них виникне така потреба. Ми не можемо мати відповіді на все. І їх питання - це своєчасна нагода обговорювати і шукати відповіді разом. «А як ти сам вважаєш?», «А що передувало цій події?», «А як би ти вчинив?», «Мені здається, що….. тому що…..» тощо. 

- Новини призначені для дорослих. Дивимося їх без дітей та зменшуємо гучність (краще - читаємо), оскільки драматичні фото та відео можуть травматизувати дитячу психіку. Якщо старшим підліткам цікаво, ми можемо разом обговорювати новини, які ми, дорослі, отримуємо з надійних джерел. Це можуть бути не лише місцеві сайти, але й, наприклад, BBC Україна. Підліток знайомиться з новими поняттями і може вже самостійно дізнаватися, що таке рецесія, яка різниця між Міжнародним судом ООН і Гаазьким трибуналом, тощо. Через порівняння і аналіз ми привчаємо підлітків до критичного мислення і знижуємо толерантність до будь-якої пропаганди.

- Війна - це тест на емпатію. Ми можемо знайомити підлітка з ідеєю про те, що турбота і допомога одне одному з кожним днем наближує нас до перемоги. І він, якщо бажає і це безпечно, може зробити власний внесок: вигуляти собаку хворого сусіда, перекласти текст, допомогти створити чат-бот або комікс, надіслати частину кишенькових грошей на потреби армії тощо. Допомога іншим знижує тривогу і підвищує самооцінку, що так важливо для підлітків. І ми можемо дати їм цю можливість вирости у власних очах. Це досвід, який залишиться з ними назавжди.

- Якою б насиченою не була наша палітра почуттів до держави-агресора, наші підлітки мають знати, що ми не станемо на заваді їх дружби з іншим підлітком із Росії або Білорусі, якщо між ними виникнуть здорові щирі відносини. 

- Підлітки можуть сумувати за татами, яким довелося залишитися в Україні. Якщо підліток мовчить, нам, дорослим, важливо самим розпочати розмову. «Знаєш, я сумую за татом. А ти?» Ми спокійно вислуховуємо, даємо право дитині на будь-які почуття суму, злості, образи. Ми можемо говорити, що всьому є початок і кінець. Так, ми не можемо прогнозувати майбутнє, але татові точно спокійніше, коли він знає, що ми у безпеці. І у критичній ситуації йому легше відповідати лише за себе, а не за всіх членів сім’ї. Підлітки чутливі до нашого внутрішнього стану і цінують відвертість. Тому ми ділимося своїми почуттями, розповідаємо, як справляємося, коли сумуємо за татом. Ми можемо пропонувати підлітку говорити з татом по телефону/відео, заохочувати тата надсилати відео про його повсякденне життя, аби дитина фокусувалася на тому, чим тато зараз живе, а не на його відсутності. Можемо запропонувати написати татові листа у вигляді «10 причин, чому я горжуся татом», «10 причин, чому я вдячна татові», або «10 справ, якими ми з татом займемося, коли він повернеться» тощо.

Будь ласка, розповсюджуйте, аби інші батьки теж могли підтримати свого підлітка. Все буде Україна!

                                                                                                                        Верещака В.Г, соціальний педагог.