14 жовтня церкви східного обряду відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці.
Його суть – ідея заступництва Божої Матері над християнами.
Свій початок свято бере з IX століття: у Константинополі під час служби у Влахернській церкві блаженний Андрій удостоївся явлення Богородиці. Вона простягла свій покров над людьми в знак того, що дає їм свій захист.
Вшанування Пресвятої Богородиці Покрови – захисниці від ворогів має глибоке коріння і в Україні. Ця традиція прийшла до Русі з Візантії разом із запровадженням християнства у 988 році.
Князь Ярослав Мудрий збудував у Києві церкву на Золотих Воротах як вияв вдячності Богові і Пресвятій Богородиці. 1039 року він віддав народ Русі під опіку Божої Матері.
Князь Володимир Мономах писав, що перемогам над половцями завдячує Богові і заступництву Пречистої Діви Марії.
Традиція вшанування Покрови як покровительки українського війська перейшла від руських князів до козацтва.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці було одним з найголовніших свят козаків, за що воно отримало другу назву – Козацька Покрова. Тоді ж виник новий тип ікони – “Козацька Покрова”, де під омофором Богородиці зображуються українські ієрархи, гетьмани і козаки. Також саме на свято Покрови козаки проводили ради, на яких вибирали нового гетьмана або членів старшини. Вшанування козаками Покрови позначилось і на топонімі, це території їхнього проживання – сьогодні багато сіл в Україні носять назви “Покровка”, “Покровське”, “Новопокровка”.
Значного поширення культ Покрови набув і в Українській козацькій державі – Гетьманщині. Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язане з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи. Через шанобливе ставлення українського козацтва свято у свідомості народу воно почало асоціюватися з такими поняттями, як військова честь, звитяга, мужність, захист кордонів і рідної землі, побратимство.
Була логічним продовження попередніх періодів розвитку українського визвольного руху, тобто національної революції 1917–1920-х років, підпільно-бойової діяльності Української військової організації та Організації українських націоналістів 1920–1930-х років. З іншого боку, продовженням боротьби УПА у формі ненасильницького опору став дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х років.
Вояків УПА об’єднувала ідея захисту України від зовнішнього і внутрішнього ворога й утворення незалежної України. Їхня головна перевага – наслідування бойових традицій українських воїнів, відвага, мужність і звитяга.
Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 року було визнано 14 жовтня 1942 року Днем постання УПА та встановлено святковим днем УПА.
Сьогодні Збройні Сили України переживають глибокі зміни – реформування системи управління та матеріально-технічного забезпечення й переозброєння. Не менш важливим є процес осучаснення воєнно-ідеологічної підготовки особового складу ЗСУ в умовах протидії збройній та інформаційній агресії:
визначення нових ідеологічних і світоглядних орієнтирів духовності військовослужбовців;
формування ідей вірності Українському народу;
посилення ідеологічної складової патріотичного виховання особового складу та підтримка у нього високого морального духу;
виховання у військовослужбовців почуття особистої відповідальності за захист Вітчизни.
Ідейне виховання в Збройних Силах має спиратися не на радянські, а на автентичні військові традиції Українського народу щодо захисту кордонів і безпеки своєї землі від зовнішнього ворога, оскільки українці – нащадки воїнів-русичів, козаків, січових стрільців і вояків УПА.