«Ім’я вкрите безсмертною славою»
«Ім’я вкрите безсмертною славою»
1. УПА та його діяльність:
1. УПА та його діяльність:
Embedded Files
Дата створення: 14 жовтня 1942 р., коли польовий командир Сергій Качинський (псевдо «Остап») сформував перший відділ УПА в місті Сарни. Офіційно назва УПА була прийнята у середині квітня 1943 р.Місце: перші загони УПА були створені Тарасом Бульбою в Олевському районі на Поліссі («Олевська республіка»). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду Української Народної Республіки в екзилі.З осені 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН(б) на Поліссі й Волині, котрі також прийняли назву «Українська повстанська армія». Ці загони 18 серпня 1943 роззброїли УПА Тараса Бульби: деякі члени останньої увійшли до нової УПА, яка, спираючись на мережу ОУН на північно-західних українських землях.
Загони УПА діяли на Волині, Південному Поліссі та Галичині.У 1943 р. на Волині та Поліссі існували Колківська, Антоновецька («Січ») та Кременецька республіки, у 1944-1945 рр. на території Прикарпаття – Космацька республіка, й у 1944-1947 рр. у південно-східній частині Польщі – Закерзонська республіка.
Командувачі:
Василь Івахів (1942-1943 рр.),Дмитро Клячківський (травень-листопад 1943 р.),Роман Шухевич (1944-1950 рр.),Василь Кук (1950-1954 рр.).
Перший бій УПА: у місті Володимирець на Рівненщині (з 7 на 8 лютого 1943 року). Це — бій з німецьким військом. Сотня Григорія Перегіняка — «Коробки» атакувала німецький гарнізон.Найбільший бій: бій під Гурбами (21- 25 квітня 1944 року) між внутрішніми військами НКВС та частинами УПА-«Південь» на межі Рівненської та Тернопільської областей. Останній бій: відбувся проти оперативної групи Тернопільського УКДБ. Однак збройні сутички та діяльність українських підпільників мали місце і після 1960 року.Боївка УПА складався з трьох підпільників: Петра Пасічного — члена Подільського окружного проводу ОУН, досвідченого командира і радиста; його дружини Марії Пальчак, котрі займалися партизанською діяльністю ще з часів заснування УПА; 22-річного Олега Цетнарського.11 жовтня 1959 року відбулася остання акція цієї боївки УПА — ліквідація оперуповноваженого бережанського відділу КДБ. Вважається, що це була остання жертва українських повстанців. Останній вояк УПА, Ілько Оберишин вийшов з підпілля 03.12. 1991р.
Найдовший рейд УПА відбувся у травні-вересні 1947 р.«Великий рейд» відділів УПА із Закерзоння через Польщу, Чехословаччину та Австрію здійснився в Західну Німеччину. У вересні 1947 року сотня «Громенка», подолавши півтори тисячі кілометрів, вийшла на територію Баварії.Головне завдання: підготовка повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні. УПА виступала за створення самостійної соборної української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.
Армія мала 3 складові частини: УПА-Північ, УПА-Південь УПА-Захід.
Тактика:
партизанська
Дата розпаду: 1956 р.
Дата розпаду: 1956 р.
Шарль де Голль, Президент Франції (1959-1969 рр.) сказав такий вислів: "Якби у французької армії був такий дух, як у в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію?"
2. Керівники ОУН-УПА
ОУН
Першим керівником та фактично засновником ОУН став
Євген Коновалець
(3 лютого 1929 — 23 травня 1938 рр.)
Факти: Євген Коновалець народився 14 червня 1891 у Зашкові, у вчительській родині.Родина засновника ОУН: батьки Марія та Михайло Коновальці. Стоять його брати Мирон та Степан Коновальці.
Євген Коновалець
До війська був мобілізований на початку Першої світової війни, коли був студентом юридичного факультету (2 серпня 1914 р.).Євген Коновалець не був професійним військовим, оскільки до війська потрапив зі студентської лави. Але це не завадило йому стати полковником Армії УНР. Йосип Сталін вважав Євгена Коновальця своїм особистим ворогом. Ще протягом 1920-их років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця.Своє кохання Євген Коновалець відшукав у Львові, на вулиці Дорошенка, 48. Тут мешкала Ольга Федак – донька Степана Федака.
Ольга Федак – дружина Коновальця
Замах на Євгена Коновальця стався 23 травня 1938 року у Роттердамі, ресторан «Атланта». Московський агент вручив провіднику ОУН коробку цукерок з українським орнаментом і запискою «від друзів». Вибуховий механізм спрацював у момент, коли коробка опинилася у горизонтальному положенні.
Нідерланди. Місце вбивства Коновальця
Поховали полковника Євгена Коновальця у суботу
28 травня 1938 року
Після смерті Євгена Коновальця в ОУН відбувся розкол на ОУН-м та ОУН-б.
ОУН-Б
Керівником ОУН-б став Степан Бандера— “Сірий”, “Лис”, “Баба” ( 1 січня 1909—15 жовтня 1959 рр.)
Факти:Бандера народився 1 січня 1909 року, так-так, саме на Новий Рік.Бандера ніколи не ходив до школи.Перші псевда — “Сірий”, “Лис”, “Баба”.
Степан Бандера був активним учасником у молодіжній організації «Пласт», хоча його туди і не хотіли прийняти через слабке здоров’я.В дитинстві Степан Бандера запихав собі голки під нігті. Як він це пояснював своєму батькові, що відчував: буде боротися за українську державу, щоб витримати тортури. Таким чином він готував себе до різного роду катувань з боку різних каральних органів.
Степана Бандеру звинувачують у розколі ОУН на "бандерівців" та "мельниківців". Але мало хто знає, що він шукав порозуміння з полковником Андрієм Мельником. Неодноразово зустрічався з ним, писав йому листи. Шукав компромісний варіант, щоб організація залишилася, щоб організація залишилася єдиною, сильною.
Закінчив 8 семестрів Львівської політехніки (факультет агрономія), але так і не отримав диплом, через ув’язнення у польську тюрму.Степан Бандера взагалі не вживав алкоголю та не курив.
У 27 років поляки засудили Бандеру до двох довічних ув’язнень, але йому вдалося втекти.Бандера налагодив зв’язки з в’язнями за допомогою азбуки Морзе.
У Грузії є гора названа в честь Степана Бандери. 29 липня 2012 група українських альпіністів на чолі з Мар’яном Нищуком у рамках акції "Герої України" — на вершинах світу» підкорила безіменну вершину в Грузії і назвала її ім'ям Степана Бандери
Степан Бандера став відомим широкому загалу під час Варшавського процесу 1935-1936 рр.До 1936 ім’я Бандери було невідомо широкому загалу. Проте вcе змінив так званий львівський процес 1936 року, коли Бандеру та ще кількох діячів ОУН судили за убивство міністра внутрішніх справ Польщі Перацького. Причому, Бандера не був організатором і виконавцем убивства - цим займалася бойова референтура ОУН, він же ухвалював політичне рішення. Його польська влада засудила довічно. Але йому вдалося втекти після того, як Німеччина напала на Польщу.
Останні роки свого життя Бандера прожив у Мюнхені під ім'ям Штефан Попель.
Останні роки свого життя Бандера прожив у Мюнхені під ім'ям Штефан Попель.
Помер Бандера у Мюнхені, від вистрілу в обличчя ціанистим калієм.
«Дякую! Смертний вирок приймаю», — заявив Степан Бандера у 1950-х, після чергового обрання провідником ОУН. Бандера відмовився від супроводу охорони. Наступного дня агент Богдан Сташинський застрелив його з пістолета.
ОУН-М
Засновник ОУН - Євген Коновалець, але саме Андрія Мельника, а не Степана Бандеру називав своїм наступником.Його підтримували митрополити Андрій Шептицький та Йосип Сліпий.
Керівником ОУН-М був Андрій Мельник (12 грудня 1890—1 листопада 1964 рр.)
Мельник та Коновалець познайомилися у російському полоні.Також він був одружений із рідною сестрою дружини Євгена Коновальця — Софією Федак.
Андрій Мельник один з організаторів Січових Стрільців.
Слід відзначити особливу любов мачухи до Андрія, навіть після смерті батька, вона не покинула його напризволяще та навіть оплатила операцію(він хворів туберкульозом, через що довелося видалити два ребра)
УПА
Засновником УПА став
Василь Івахів —
«Рос», «Сонар», «Сом»
(18 квітня 1908—13 травня 1943)
Факти:Майбутній засновник УПА народився 18 квітня 1908 року в селі Прошова, біля Тернополя.Хлопець навчався у місті Рогатин, в гімназії, був членом скаутської патріотичної організації ПЛАСТ.
Після закінчення гімназії служив у польській армії. Дослужився до чину поручика.Ще під час служби став активним учасником рухів “Пласт”, “Сокіл”, а потім і Української Військової Організації (попередниці ОУН).
За свою підпільну діяльність тричі заарештовувався польською владою: у 1933, 1938 і 1939 роках. Сидів у бережанській, золочівської, львівській в’язницях і в концтаборі Береза-Картузька.Про необхідність боротьби проти фашистів Івахів заявляв ще на конференції ОУН (б), яка підпільно проходила у Львові в грудні 1942 року. Більше того, він виступав за створення потужних збройних загонів для протистояння в першу чергу саме німцям.
В січні 1943 р. сам сформував перші військові частини ОУН-УПА на Волині та Рівненщині, почавши переговори з бульбівцями (представниками УНР) про союзницькі дії проти нацистів.
Загинув 13 травня 1943 року разом з двома помічниками і нечисленною охороною в нерівному бою з німецькими військами.
Дмитро Клячківський — «Блонд», «Охрім», «Роман», «Клим Савур» (4 листопада 1911—12 лютого 1945 рр.).
Факти: Народився 4 листопада 1911р.Закінчив гімназію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), юридичний ф-т Львівського університету.932–1934рр. служив у польській армії. У 1937р. заарештований польською владою, однак через відсутність доказів антиурядової діяльності незабаром звільнений.
У вересні 1940 року заарештований органами НКВС, у січні 1941 на так званому процесі 59-ти у Львові засуджений до розстрілу, заміненого на 10 р. позбавлення волі.
Один із організаторів, у травні–листопаді 1943р. – головнокомандувач УПА.Загинув у бою із підрозділами НКВС (ймовірно, похований у Рівному).
Роман Шухевич — «Білий», «Дзвін», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка» (30 червня 1941 — липень 1941 рр.).
Факти:Народився 30 червня 1907 року.Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священник Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта.
15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах урятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легень.
Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом.
Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано.
Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила низку вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943-го проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, ухвалено розгорнуту програму організації, по суті – програму національно-визвольного руху.Роман Шухевич уважав, що єдність українського визвольного руху є важливою запорукою успіху.Помер Шухевич 5 березня 1950. Що сталося з тілом Шухевича наразі достеменно не відомо. За однією з версій, тіло командира УПА було спалене біля села Гуків у Хмельницькій області. Зараз там споруджено пам’ятний хрест.
Василь Кук — «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь» (11 січня 1913—9 вересня 2007 рр.) був останнім головнокомандувачем УПА.
Факти:Народився 11 січня 1913 року в селі Красне Буського району Львівської області.Належав до молодіжної організації "Пласт".1934 року був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі.
З 1947 року Кук був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах.Після загибелі генарала Романа Шухевича Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.1954 року був заарештований і відсидів у радянських в'язницях і таборах, не дочекавшися суду, 6 років. Його звинувачували у співпраці із КДБ, але ці підозри ніколи так і не підтвердилися.
Після звільнення Василь Кук проживав у Києві, займався науковою роботою в Центральному державному історичному архіві та Інституті історії Академії наук Української РСР.
Помер 9 вересня 2007 року.
Його поховали у рідному селищі Красне
Цікаві та маловідомі факти про УПА
Цікаві та маловідомі факти про УПА
- УПА під час Другої світової війни – єдині у світі, хто воював одночасно і проти гітлерівців, і проти СРСР.
- УПА була неймовірно організована. Наприклад, вживання алкоголю (без дозволу командира) каралося розстрілом.
- Окрім безпосередніх бойових дій, найважливішою складовою діяльності УПА була пропаганда. Певною мірою «лісова армія» випередила час, зробивши основну ставку на поширення інформації(листівки, брошури, книжки та інша нелегальна література).
- Вік членів УПА в середньому становив 18–22 роки.
- Повстанці примудрялися діставати зброю у Червоній армії, маскуючись під радянських партизанів. Крім того, в 1942–44-му роках зброю вдалося вимінювати в угорців і навіть німців.
- Бофони — це своєрідні гроші УПА, грошові квитанції з національною символікою; назва трансформувалася від словосполучення «бойовий фонд»— однобічні (рідше двобічні) грошові документи (квитанції) з національною символікою та символікою ОУНР і УПА й відповідними написами (або тільки із символікою, без написів), із фіксованими номіналами чи без номіналів. Слугували також агітаційними листівками. Автор бофонів - Ніл Хасевич.
- В УПА було дозволено шлюби, переважно – командирам 80% бійців УПА були неодружені, хоч іноді навіть проходили повстанські весілля, але без пісень і танців. В акті вінчання вказувався день, якого воно сталося, і зашифровані імена молодят.
- Спецслужби СРСР спеціально поширювали важкі інфекційні захворювання в місцях найбільшого скупчення повстанських загонів УПА. На чорний ринок, де повстанці купували медикаменти, були доставлені ампули з бактеріями тифу, які продавалися як ліки від зазначеної хвороби. Це отримало назву «Ебола» по-радянськи.
- Криївки – це споруди під землею з вентиляційними отворами, в яких вояки УПА у деяких випадках могли, не виходячи, прожити кілька місяців.
- Неймовірно, але факт: деякі з воїнів УПА вийшли з своїх «криївок» вже після проголошення Незалежності України в 1991 році.
- В арміях УПА були станичні (своєрідні підпільні старости по селах), які контролювали заготівлю і резервацію харчів, одягу, обмундирування, зброї, медикаментів, предметів побуту і таємно доставляли їх до призначених місць, звідки майно забирали повстанці.
- Був підрозділ в УПА, який стежив за дисципліною та порядком у лавах повстанців – це Військово-Польова Жандармерія (ВПЖ) існувала з вересня 1943 до червня 1945 рр.
- Микола Арсенич (виходець с. Нижній Березів, один з дев’яти генералів УПА і єдиний генерал безпеки УПА).
- У всіх повстанців для надійної конспірації було по кілька псевдонімів. Більшість з них – похідні від назв тварин, птахів, рослин, предметів. Були також нікнейми, похідні від назв явищ природи: Хмара, Мороз, Крига, Зима, Місяць і т. д. Найбільш екзотичні «нікнейми УПА» – Непитай, Непий, Вгадай, Зірвишапка, Розбийгора.
- В Карпатах у 1944 рр. існувала старшинська школа УПА- "Олені". Це третя старшинська школа УПА. Вона дала два випуски курсантів (по 150 осіб).
- Ніл Хасевич – найлегендарніша і цікава особистість УПА після Степана Бандери і Романа Шухевича. Це художник-графік світового рівня з незвичайною долею. Так, в 1920 році, коли йому було 15, він із матір’ю потрапив під потяг. Мати загинула, а Ніл втратив ногу і сам змайстрував собі протез. З 1943 року і до смерті в 1952 році співпрацював з УПА, створив масу агітаційних плакатів.
- Іван Онуфрієвич Ґаргат «Липкевич» – один із небагатьох фотографів УПА. Він був першою дитиною в сім’ї. Народився 1923 року в селі Іванивка. В 1943 році, коли в Чорному лісі Василь Андрусяк – «Грегіт» формував свою першу сотню, Іван, не вагаючись, Вступає до лав УПА під псевдом «Липкевич». Наприкінці 1945 року «Липкевич» фотографував в ТВ-21 «Гуцульщина». На жаль, не всі знімки збереглися, але деякі з них віднайшли у сімейному архіві жителів села Яворів. Доля самого Івана схожа до долі більшості повстанців. Його затримали в Донецькій області в 1950 році та відправили до тюрми МГБ Івано-Франківська, де і обривається слід нашого героя.
- На Прикарпатті була республіка УПА з центром в селі Космач, Косівського району. Ця територія була повністю позбавлена від більшовицької адміністрації.
- З території Прикарпаття здійснювали багато рейдів УПА, навіть, за кордон.
- На території Прикарпаття був віднайдений найбільший фотоархів УПА – «Яворівський фотоархів» – на обійсті родини Кіщуків
Ніл Хасевич
Ніл Хасевич
Іван Онуфрієвич Ґаргат «Липкевич»
Іван Онуфрієвич Ґаргат «Липкевич»
Виявляється в УПА також воювали і люди із східної України. Про це можна дізнатися зі слів Ганни Возняк, зв’язкова та та медсестра УПА «Муравка».«...У вересні 1943 року нас, п’ять молодих дівчат (16-18 років), членів ОУН, було залучено до вишколу на курсах медсестер по лінії Українського Червоного Хреста (УЧХ). Вишкіл мав проводитися в селі Посіч неподалік Станіслава (нині Івано-Франківськ). “Це друг “Сова”,– представила нам Параска незнайомця.– Він колишній радянський офіцер, а нині – військовик УПА, лікар. Уважно слухайте і намагайтеся якнайбільше взяти для себе того, що він розповідатиме”. Заняття тривали близько трьох місяців. Друг “Сова” говорив м’якою українською мовою, інколи вживав російських термінів. Звертався до нас виключно по псевдонімах, імен не розпитував, про себе теж нічого не розповідав. Через два місяці вишколу хтось із нас не витримав і запитав, як його звуть насправді і звідки він родом. А сталося це після того, як він несподівано запитав: “Дівчата, а можна, я заспіваю по-російськи?” Ми, звичайно, погодилися, і він вишуканим, ліричним тенором проспівав:
Ах умру я, умру,–
Похоронят меня,
И никто не узнает
Где могилка моя
И родня не узнает,
И никто не придет,
Только ранней весною
Соловей запоёт…
Ми здивовано перезирнулися, і котрась прямолінійно вимовила: “А ви що, москаль?” “Ні,я українець. Моя мама живе за Дніпром, а звати мене Володимир”. “Дніпром” вихідці зі сходу називали місто Дніпропетровськ.- відповів друг “Сова”.» (Ганна Возняк) [10].
- В рядах УПА на Прикарпатті «воював» навіть ведмідь. Народного Комісаріату Внутрішніх Справ рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки повстанців. На своєму шляху вони зустріли ведмедицю з ведмежам, та посмакували мамою малюка, який втік та залишився сам. За кілька днів голодне й знесилене маля, що жалісливим скавулінням кликало свою матір, знайшла у лісі повстанська боївка провідника «Хмари». Знаючи, що без допомоги людей звіря загине – повстанці взяли його з собою.
Міфи про УПА
Міфи про УПА
МІФ 1
МІФ 1
Цитата: Немає жодного документа, який би свідчив про бойові дії УПА проти німців. І в 42-му, і в 43-му, і в 44-му роках німці поставляли зброю загонам УПА.
Правда: Про боротьбу між УПА та німецькими окупантами і їхніми союзниками свідчать численні документи німецького, радянського, польського і власне упівського походження. Діяльність УПА і німецька, і радянська сторони оцінювали як антинімецьке повстання.
МІФ 2
МІФ 2
Цитата-міф: Добровольців переодягли в есесівську форму, їхнім командиром призначили «роландівця», майора Побігущого, а одним із сотників — Шухевича, котрому присвоїли звання гауптштурмфюрера СС і нагородили залізним хрестом.
Правда: Жодного стосунку до з’єднань СС Роман Шухевич не мав, також не існує жодних відомостей про нагородження Шухевича будь-якими відзнаками Вермахту та Третього Рейху.
МІФ 3
МІФ 3
Цитата-міф: Вулицями Донецька йшли полонені українські солдати. Їхні діди-прадіди воювали з фашизмом, а ці — самі уподібнилися фашистам. І навіть у бій йшли під синьо-жовтим прапором, тим самим, під яким карателі ОУН-УПА стріляли в спину радянським солдатам.
Правда: УПА воювала проти Радянського Союзу так само, як і з Третім Рейхом, вбачаючи у СРСР такого самого агресора та ворога незалежності України. Але ворогом УПА була не Червона армія, а компартія, НКВД та інші елементи репресивної системи Радянського Союзу.
МІФ 4
МІФ 4
Цитата-міф: Провідник ОУН Степан Бандера колаборував із гітлерівською Німеччиною.
Правда: Провідник ОУН Степан Бандера був заарештований німецькою поліцією на початку липня 1941 року за категоричну відмову відкликати Акт відновлення Української Держави. Провідника ОУН, разом з іншими визначними діячами, випустили із Заксенхаузену восени 1944 року – в рамках нової політики з привернення на бік Німеччини лідерів антирадянських рухів народів СРСР. Бандера відмовився від такої пропозиції.
МІФ 5
МІФ 5
Цитата-міф: УПА не воювала з німцями, на відміну від Червоної Армії не визволила жодного населеного пункту України.
Правда: Перші бої УПА відбулися не з радянськими чи польськими партизанами, а саме з німецькою поліцією та формуваннями окупаційної адміністрації.
ЗЕМЛЯКИ У ЛАВАХ УПА
ЗЕМЛЯКИ У ЛАВАХ УПА
1. Андрійчук Василь Михайлович (псевдо “Сагайдачний”).
Важко стерти з пам’яті спогади про те, як відійшли у вічність сотенний “Сагайдачний” - Андрійчук Василь та його побратим “Ігор”. Записано зі слів зв’язкової псевдо “Пташка” - Стеф’юк Марії Онуфріївни 1928 р.н., дочки Стеф’юк Олени Григорівни, в хаті якої в с. Рожнів 3 вересня 1950 р. трагічно загинули герої УПА.
Після вдалого бойового завдання герої шукали ночівлю і зайшли до Нумайко Василя, а оскільки в селі була влаштована облава, то він їх відправив до бідної вдови, що жила поряд з дочкою Марією і сином Василем 1926 р.н., як у надійніше місце, де їх не будуть шукати, бо хата була мала і під соломою. На стриху хлопці вкрилися веретами, лягли в тютюн.
Вночі розпочалася облава, яку проводив командир Колосов. Облавники завітали і до хати Олени, але спокійна поведінка всіх збила їх з пантелику, бо кожний з них сказав окремо, що нікого в них немає. Тоді Олену і Василя вивели, а Марію тримали в хаті, обзиваючи і допитуючи. Вона чула як солдати говорили поміж собою, що вказано не на цю хату. Пішли і до Нумайко Василя по сусідству, але там нікого не було. Господар ніби “онімів” після того.
Взявши у поняті Кифорука Федора Даниловича послали його на стрих в Олениній хаті, щоб подивився, чи там немає кого. Він сказав, що не бачить нікого, бо темно, тоді його побилии і послали вдруге. І хлопці зі стриху сказали, що їх двоє. Солдати відкрили кулеметну чергу і відправили Марію на стрих, щоб вона запропонувала їм здатися живими і віддати їй зброю. Але хлопці попросили протягнути час, щоб спалити документи, а зброю відмовилися передати і кинули гранату на подвір’я, але вона не зірвалася. Тоді зав’язався останній бій. Марія лягла під стіну під лавку і була поранена в стегно. Через силу дійшла до одвірка бо хлопці просили вийти. Стрілянина тривала, Марія лягла на старе місце і раптом побачила біля себе гранату, відштовхнула її ногою під припічок, вона розірвалася і осколки вп’ялися жінці в ногу; вони й досі там. Оглушена обмацала голову - ціла, і повзла до одвірка. Почула: “Бандитка ще жива”, і солдати потягли її під стайню, перев’язали і взяли під конвой.
Понятих Кифорука Василя і Кифорука Федора відправили на стрих за мертвими “Сагайдачним” і “Ігорем”, які прийняли отруту. Документів у них не було. Всіх забрали на вантажну машину і повезли в центр села. Хлопці поранень ніяких не мали, тому, мабуть, вони вжили отруту. Василя і мати Олену повезли у Косів. Голова сільської ради Данилюк обіцяв відправити всіх на “білі ведмеді”. “Сагайдачного” і “Ігора” поклали біля інтернату для впізнання, але ніхто їх не упізнав.
Художник Красовський з Рожнова в день смерті “Сагайдачного” намалював його портрет з пам’яті. Марія під конвоєм пролежала в лікарні с. Кути 1,5 місяця. Слідчий постійно провокував видати Нумайко, але Марія знала про його слабкість духу, тому твердила те саме, що і мама з братом, що ні про кого і ні про що не знає, їхні покази збіглися, тому Марію засудили на 25 років і відправили в тюрму в Іркутськ, потім в Тайшет, а маму і брата - в Караганду.
Дочка Олени, Марія перебувала в ув’язненні з 1950 по 1956 рр. У 1957 р. повернулася в Україну, вийшла заміж за Поляка Івана Лук’яновича, 1924 р.н. на псевдо“Сокіл”, оселилися з ним в селі Великий Рожен. З 1966 р. працювала в колгоспі, але ця сильна духом зв’язкова і зараз була малослівною. Розповідаючи про цю страшну подію, вона ніби знову переживала все, потираючи осколки і виразки на ногах. Ми помолилися за упокій душ померлих і сфотографувалися на спогад.
Марія подарувала нам для книги світлину з Іркутської тюрми - святкування Великодня в тюрмі у 1954 р. На цій світлині - жіночий цвіт української нації, що були готові віддати життя за незалежність України, провели свою молодість у Сибірських тюрмах, зберігаючи віру і традиції.
А відбулася зустріч з Марією завдяки односельцям Струцю Ігорю Дмитровичу, Андрійчуку Михайлу Юрійовичу, Андрійчуку Василю Дмитровичу. Вони почули з уст Марії щиру правду, пам’ять якої берегла її довгих 59 років. А доглядає п. Марію племінниця чоловіка. Поляк Микола Миколайович та п. Марія мріють побачити книгу, в якій буде правда з перших вуст про смерть героїв УПА.
Записала Ольга Пігорь, 2009 р.
2. Андрійчук Василь Петрович - «Дунай», 1926 р.н., стрілець кущовоï боївки 107 4. Атаманюк Василь Юрійович, 1925 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався останнім із рожнiвських повстанців аж у 1964 р., був у підпіллі 14 років, помер у Рожнові 27 травня 1993 року.
3. Андрійчук Дмитро Іванович - «Чорнота», 1923 р.н., кущовий інформатор, загинув у с. Рожнові у 1947 році.
4. Ватаманюк Григорій Танасійович - «Хміль», легалізувався у 1947 р. був засуджений на 10 років ув'язнення. Помер у Рожнові в 1969 році.
5. Данилюк Василь Федорович (1923—1947) (псевдо “Водопад”)
Факти: Народився 1923 року. Стрілець кущової боївки. Загинув в с. Трач у 1947 р. Місце поховання невідоме.
6. Жмендак Григорій Васильович (1913—1977) (псевдо “Смілий)
Факти:
Неповна середня освіта
Стрілець боївки СБ (Служби Безпеки)
3 березня 1945 року заарештований. Звинувачення: член ОУН, бухгалтер станичної ОУН.
16 червня 1946 року засуджений на 10 років позбавлення волі.
Помер 1977 року у селі Рожполе, Снятинського району.
5 березня 1992 року реабілітований.
7. Захарук Омелян Тимофійович - відомостей про нього не маємо.
8. Зізік Марко Іванович «Чоботар», 1923 р.н., стрілець кущової боївки, родом з Буковини, був одружений у Рожнові, швець, помер у Рожнові.
9. Кифорук Василь Данилович-«Читар»,1921 р.н., учитель, референт окружного проводу, засуджений на 25 років. Покарання відбував у Караганді. Повернувся з неволі, в Косові одружився. Помер у Косові у 1998 р., де і похований. Відомості отримано від племінниці Василя Кифорука, вчительки, Андрійчук Дарії.
10. Кондрук Петро Федорович (1926—1948 рр.), (псевдо “Чуприна”, “Дзвін”).
Факти:Закінчивши 7 класів Рожнівської школи, навчався в Коломийському профтехучилищі за фахом “Електрик”, мав неповну середню освіту.Навчаючись там, вступив в ОУН.Заарештований в 1944 р. за звинуваченням у членстві ОУН, засуджений військовим трибуналом НКВС на 10 років позбавлення волі.Після арешту П. Кондрук перебуває в тюрмі м. Коломия, йому доручають провести електрику в тюрмі, зокрема, електролінію на стриху. Якось вночі під час буревію з дощем П. Кондрук вимикає світло в тюрмі і втікає зі стриху через отвір, який він підготував раніше.У липні 1948 р. Петра Кондрука спіймали живим члени батальйону “яструбків” у Рожнові. Начальник НКВС допитав П. Кондрука: де знаходиться боївка, бункер (криївка) тощо. Кондрук сказав, що бункер з бойовиками, бібліотекою, радіо знаходиться над обривом річки Рибниця – Коником. Але це була брехня. Там нічого не було знайдено.Після цієї події “Чуприну” викликав керівник служби безпеки ОУН “Кордуб”, який виніс вирок Кондруку як зраднику ОУН. Потім виявилося, що “Кордуб” був агентом НКВС, який знищував українських повстанців.Місце поховання Кондрука невідоме.
11. Лукинчук Василь Васильович «Срібний», 1924 р.н., стрілець кущової боївки, народився в с. Барвінків Верховинського району, легалізувався в 1945 році.
12. Мацко Григорій Захарійович - «Добрий», 1922 р. н., стрілець кущової боївки. Помер у Рожнові від тифу в 1947 році.
13. Мицкан Петро Михайлович-«Стукач», «Садич», 1922 р. н., керівник кущової боївки с. Новоселиці, загинув 1947 р. в с. Вікно на Городенківщині.
12. Мацко Григорій Захарійович - «Добрий», 1922 р. н., стрілець кущової боївки. Помер у Рожнові від тифу в 1947 році.
13. Мицкан Петро Михайлович-«Стукач», «Садич», 1922 р. н., керівник кущової боївки с. Новоселиці, загинув 1947 р. в с. Вікно на Городенківщині.
14. Олена Михнюк (1926—1950 рр.) (псевдо “Вишня”)Факти:Школа рекомендувала її на навчання в Коломийську гімназію, як одну з кращих учениць. Оленка, закінчивши гімназію, пішла у підпілля.З 1945 по 1947 рр. була районовою Українського Червоного хреста Печеніжинського району Станіславської області.1947 року стала дружиною окружного провідника Легкого Григорія Йосиповича, “Бориса”.За взірцеву працю нагороджена Срібним хрестом заслуги за постановою Української Головної Визвольної Ради від 23 серпня 1948 р.11 липня 1950 р. вона потрапила в засідку енкаведистів між Хімчином та Вербовцем і в безвихідній ситуації, щоб не попасти живою, застрілилася.
15. Михнюк Юрій Миколайович – «Дойна», 1927 р. н., після повернення з Німеччини пішов в УПА, засуджений на 25 років.
16. Пасічняк Микола Михайлович -«Арсен», референт Коломийського районного проводу пропаганди ОУН, уродженець с. Смодне. Загинув повстанець у Рожнові (Заріка) 18 січня 1950 р. На місці загибелі героя установлено пам'ятний хрест.
17. Пилип’юк Наталія Василівна (1923—1947), («Подолянка)Факти:Народилася 1923 року у сім’ї Василя Пилип’юка1943 року прибула за Сх. України в Рожнів до родини.Звідси пішла в Жаб’є та вступила до лав УПА.Працювала друкаркою Косівського-Жаб’ївського проводу.Загинула весною 1947 року при виконанні доручення проводу.
18. Пінка Дмитро Іванович «Лемик», 1921 р.н., член референтури СБ Коломийського округу-проводу, у 1942 р. був призваний у дивізію СС Галичина, пізніше пішов в УПА. Загинув у бою з військами НКВС 27 жовтня 1947 р. в с. Спас Коломийського району. Тут й похований в урочищі Городище.19. Порчук Микола Юрійович «Діброва», 1900 р.н., стрілець кущової лоївки.20. Порчук Дмитро Григорович «Малий», 1924 р.н., стрілець кущової боївки «Відважного», загинув 20 квітня 1947 р. у с. Вербівці Городенківського району.21. Равлюк Віктор Миколайович, 1923 р.н., стрілець кущової боївки СБ, засуджений на 10 років, помер у Рожнові. Родом з Городенківщини, був одружений з Кричун Катериною, яка за зв'язки з УПА також була засуджена на 10 років.22. Радиш Іван Григорович - «Хома», 1927 стрілець кущової боївки, легалізувався, був засуджений за грабіжництво, яке нібито вчинив, ідучи в шахту на роботу.
23. Радиш Степан (1924 — 1946 рр.), (псевдо “Сизий”).У газеті “Гуцульський край” від 1994 року повідомляється про виставку, присвячену 65-річниці ОУН і 44-річниці Тараса Чупринки (Романа Шухевича), на якій експонуються фотографії і короткий виклад біографій членів ОУН і вояків УПА, котрі воювали на Гуцульщині і тут зустріли свою смерть.Серед експонатів є інформація про Степана Радиша.Факти:Народився в 1924 році третьою дитиною в багатодітній родині Данила Радиша в Рожнові.В 1944 році закінчив Коломийську гімназію і пішов в підпілля.З 1942 - член ОУН-УПА.Учасники національно-визвольної боротьби 40-50-х років:справа Радиш Степан (псевдо “Сизий ”) Радиш Петро (посередині), зліва Цицак Петро.Мав великий хист до слова та малювання.
Працював пропагандистом у селах Космач, Брустори, Шешори, Прокурава.27 жовтня 1946 року загинув разом з кількома друзями в селі Іспас на Косівщині, застрілившись, щоб не потрапити в руки енкаведистів.
Коляда, складена Степаном Радишем:
Коляда, складена Степаном Радишем:
Карикатура Степана Радиша
Чи чув, господарю,
Чи чув, господарю,
Сумную новину,
Сумную новину,
Що вороги сплюндрували
Що вороги сплюндрували
Нашу неньку Україну?
Нашу неньку Україну?
Нова кривда стала,
Нова кривда стала,
Яка не бувала,
Яка не бувала,
Дика орда із-за Сходу
Дика орда із-за Сходу
До нас завітала.
До нас завітала.
Допоможи, Боже
Допоможи, Боже
Нам це перебути,
Нам це перебути,
Нашій неньці Україні
Нашій неньці Україні
Воленьку діждати.
Воленьку діждати.
Допоможи, Боже,
Допоможи, Боже,
Воленьки діждати,
Воленьки діждати,
Так, щоб нарік веселіше
Так, щоб нарік веселіше
Заколядувати.
Заколядувати.
Плюндрують, грабують,
Плюндрують, грабують,
Тюрми наповняють,
Тюрми наповняють,
Кровця ллється, горять села,
Кровця ллється, горять села,
А людей стріляють.
А людей стріляють.
Людей розстріляють,
Людей розстріляють,
В Сибір засилають,
В Сибір засилають,
Наші браття на чужині
Наші браття на чужині
Про свята не знають.
Про свята не знають.
24. Рижко Петро Іванович - «Крутій», 1928 р.н., стрілець кущової боївки, засуджений на 10 років ув'язнення. Після повернення в Рожнів захворів на туберкульоз і помер.
25. Сахро Василь Прокопович – «Трипета», 1926 р.н., стрілець кущовоï боївки, легалізувався у 1948 р., живе в Рожнові.
26. Строїч Іван Михайлович, 1920 р.н., (28.06), учитель, член ОУН, розстріляний німцями у Старій Ягольниці біля Чорткова Тернопільської області.
27. Тарабаса Пилип Федорович - відомостей про нього не маємо.
28. Томей Петро Васильвич «Римар», «Соломон», 1922 р.н., командир кущової боївки, загинув у бою з військами НКВС у с. Хімчин Косівського району, там же й похований.
29. Томей Григорій Дмитрович, 1925 р. н., вояк боївки «Відважного», заарештований 30 травня 1947 р., засуджений військовим трибуналом області 20 червня 1947 року на 10 років позбавлення волі і 5 років позбавлення громадянських прав (10+5) з конфіскацією майна. Загинув у тюрмі 22 грудня 1947 р. Реабілітований 23 вересня 1993 року.
30. Томей Дмитро Васильович «Ярема», - 1909 р.н., охоронець кущовоï боïвки ОУН, загинув у квітні 1949 р. у Рожнові.
25. Сахро Василь Прокопович – «Трипета», 1926 р.н., стрілець кущовоï боївки, легалізувався у 1948 р., живе в Рожнові.
26. Строїч Іван Михайлович, 1920 р.н., (28.06), учитель, член ОУН, розстріляний німцями у Старій Ягольниці біля Чорткова Тернопільської області.
27. Тарабаса Пилип Федорович - відомостей про нього не маємо.
28. Томей Петро Васильвич «Римар», «Соломон», 1922 р.н., командир кущової боївки, загинув у бою з військами НКВС у с. Хімчин Косівського району, там же й похований.
29. Томей Григорій Дмитрович, 1925 р. н., вояк боївки «Відважного», заарештований 30 травня 1947 р., засуджений військовим трибуналом області 20 червня 1947 року на 10 років позбавлення волі і 5 років позбавлення громадянських прав (10+5) з конфіскацією майна. Загинув у тюрмі 22 грудня 1947 р. Реабілітований 23 вересня 1993 року.
30. Томей Дмитро Васильович «Ярема», - 1909 р.н., охоронець кущовоï боïвки ОУН, загинув у квітні 1949 р. у Рожнові.
31. Фенко Петро Миколайович, (1923—2001 рр.), (псевдо “Наливайко”).Факти:Народився 1923 року.Захоплений живим в с. Рожнів.Стрілець кущової боївки.Засуджений на 25 років.Після відбуття покарання мешкав у Дніпропетровську, де й помер у 2001 році.
32. Цицак Петро Васильович (1925—дата смерті невідома) (псевдо «Рубан»)Факти:Середня освіта.Пропагандист окружної референтури, консультант УПА, розвідник.27 січня 1945 року схоплений чекістами.Цього ж року 13 серпня був засуджений на 20 років позбавлення волі.Після ув’язнення жив у Косові де і помер.
33. Щербань Василь Павлович - «Горобець», 1913 р. н., стрілець кущовоï боївки СБ, засуджений на 10 років. Помер у Рожнові 1999 року.
34. Щербань Марія Петрівна – «Квітка», 1925 р. н. Освіта початкова. Санітарка УПА. У селі проживала нелегально. Заарештована 29 жовтня 1945 p. Вiйськовим трибуналом вiйськ НКВС Станіславськоï області 16 лютого 1946 р. засуджена на 10 років з конфіскацією майна. Загинула в тюрмі 20 травня 1952 р. Реабілітована 23 вересня 1993 року.
35. Щербань Федір Максимович – «Лозовий», 1920 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався у 1946 р. Помер у Рожнові (парафія Стеблiцька).
36. Юрах Анна Юріївна – «Смiла», 1925 р.н., друкарка кущового проводу УПА на Коломийщині.
32. Цицак Петро Васильович (1925—дата смерті невідома) (псевдо «Рубан»)Факти:Середня освіта.Пропагандист окружної референтури, консультант УПА, розвідник.27 січня 1945 року схоплений чекістами.Цього ж року 13 серпня був засуджений на 20 років позбавлення волі.Після ув’язнення жив у Косові де і помер.
33. Щербань Василь Павлович - «Горобець», 1913 р. н., стрілець кущовоï боївки СБ, засуджений на 10 років. Помер у Рожнові 1999 року.
34. Щербань Марія Петрівна – «Квітка», 1925 р. н. Освіта початкова. Санітарка УПА. У селі проживала нелегально. Заарештована 29 жовтня 1945 p. Вiйськовим трибуналом вiйськ НКВС Станіславськоï області 16 лютого 1946 р. засуджена на 10 років з конфіскацією майна. Загинула в тюрмі 20 травня 1952 р. Реабілітована 23 вересня 1993 року.
35. Щербань Федір Максимович – «Лозовий», 1920 р.н., стрілець кущової боївки, легалізувався у 1946 р. Помер у Рожнові (парафія Стеблiцька).
36. Юрах Анна Юріївна – «Смiла», 1925 р.н., друкарка кущового проводу УПА на Коломийщині.
37. Юрах Василь Михайлович «Чорний», 1921 р.н., член ОУН, розстріляний німцями в Старій Ягольницi.
Ще більша кількість рожнiвчан були засуджені за приналежність або сприяння у боротьбі ОУН-УПА 3 поневолювачами. Список приведений у додатку 3. І3 нього видно, що часом ув'язнювали цілими сім'ями. Звернімо увагу ще й на те, що четверта частина засуджених жінки. Цей факт, на мій погляд, не робить честі ні радянським КДБ-істам, ні радянським правоохоронним органам. Може виявитися, що ці списки не є остаточними і можуть у майбутньому бути доповненими.
Всього за 1944-1956 pp. радянськими каральними органами на теренах західних областей України було знищено 155 108 та заарештовано 103 866 підпільників, 87 756 з яких засуджені.
3 радянського боку ході боротьби 1944-1953 роки загинуло 30 676 осіб. В тому числі: співробітників МДБ – 687, MBC 1864, військовослужбовців 3199, бійців винищувальних батальйонів 2590, депутатів ВР УРСР — 2, голів облвиконкомів — 1, міськвиконкомів — 8, райвиконкомів 32, селищних рад - 1454, iнших радянських працівників 1235, секретарів обкомів — 1, міськкомів — 2, райкомів - 44, інших партійних функціонерів – 160, голів колгоспів — 314, колгоспників і селян - 15 355, робітників 676, - представників інтелігенції 1931, дітей, старих, - домогосподарок 860143 (стрибків, вивідувачів і - інформаторів КДБ – М, Г.). Це холодна правда. Але правдою є і те, що за кожну жертву бандерівці поплатилися життям п'ятьох бойовиків, і ще трьох влада запроторила у в'язниці.
Трагічна доля не оминула всю велику родину Бандер. У травні 1941 року енкаведисти розстріляли сестер Марту і Оксану, в липні батька Андрія Михайловича. Братів Олександра і Василя закатували фашисти в концтаборі Аушвіц-Освенцім. Богдан пропав безвісти 1943 року. У 1942 році гестапівці розстріляли брата дружини Левка Опарівського, у 1944 році боївка Армії Людової вбила його тещу Юлію Опарівську. А 15 жовтня 1959 року у Мюнхені агент КДБ Сташинський позбавив життя Степана Бандеру.
До переліку борців, окрім репресованих, слід віднести і вражаючу кількість людей, яких виселили у Сибір, Казахстан та в інші регіони Радянського Союзу на спецпоселення, оскільки як причину висилки завжди вказували тільки одне-сприяння повстанському рухові.
Крім того, КДБ-істами створювалися спеціальні або агентурно-бойові групи, які під виглядом повстанців і підпільників грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу, ґвалтували жінок. Маємо підтвердження таких дій і в Рожнові. Однієї ночі у селі згоріло 10 хат і загинуло більше 10 жителів села. Хати горіли почергово з проміжком у часі, починаючи з одного кінця села, пересуваючись до другого. При цьому у селі було дві землянки з військовими, військовий гарнізон на території школи, близько 30 стрибків і протидії цій акції з їхньої сторони ніхто не зробив. Дивним було ще й те, що хати палили не стрибків і урядовців, які допомагали радянській владі, а випадкових людей.
Джерело: «У нас по сусідству, через одну хату, разом з хатою заживо спалили одиноку жінку похилого віку Калину Бойко, яка була дуже далека від політики. Ту цілу ніч ми не спали, бо не знали своєї долі... І запам'ятав я її, ту ніч, назавжди» [1,15].
ЖІНКИ У ЛАВАХ УПА
ЖІНКИ У ЛАВАХ УПА
Жінки в УПА виконували як традиційно жіночі мирні функції: лікарі, медсестри, санітарки, напівмирні: друкарки, пропагандистки, зв’язкові, так і суто воєнні: розвідниці, учасниці відділів Української повстанської армії, інколи й командири роїв, чот чи навіть сотень. [16]
Жінки в УПА виконували як традиційно жіночі мирні функції: лікарі, медсестри, санітарки, напівмирні: друкарки, пропагандистки, зв’язкові, так і суто воєнні: розвідниці, учасниці відділів Української повстанської армії, інколи й командири роїв, чот чи навіть сотень. [16]
Війна – не жіноча справа. Однак в УПА опинилося чимало представниць прекрасної статі.
Війна – не жіноча справа. Однак в УПА опинилося чимало представниць прекрасної статі.
У повстанській пропаганді того часу жінок поділяли на дві групи: активні учасниці визвольної боротьби та її прихильниці.
У повстанській пропаганді того часу жінок поділяли на дві групи: активні учасниці визвольної боротьби та її прихильниці.
Активні учасниці: ті, які були задіяні в інфраструктурі УПА – і безпосередньо в бойових одиницях, найчастіше чотах, і в санітарній службі, розвідці, референтурі пропаганди, виконували функції зв’язкових.
Активні учасниці: ті, які були задіяні в інфраструктурі УПА – і безпосередньо в бойових одиницях, найчастіше чотах, і в санітарній службі, розвідці, референтурі пропаганди, виконували функції зв’язкових.
Прихильниці: жінки, які займалися господарськими справами, тобто постачали харчі, забезпечували необхідним одягом, дбали про доставку медикаментів.
Прихильниці: жінки, які займалися господарськими справами, тобто постачали харчі, забезпечували необхідним одягом, дбали про доставку медикаментів.
Історії українських підпільниць:
Історії українських підпільниць:
Катерина Зарицька
Катерина Зарицька
(3 листопада 1914—29 серпня 1986 рр.)
(3 листопада 1914—29 серпня 1986 рр.)
(псевдо «Монета»)
(псевдо «Монета»)
Факти:Організаторка Українського Червоного Хреста.Учасниця дівочої бойово-розвідувальної п’ятірки під керівництвом Марії Кос.Крайова провідниця бандерівської жіночої мережі ОУН на Західноукраїнських землях.Зв’язкова головного командира УПА Романа Шухевича. Через підпільну діяльність Катерина зазнала кілька арештів, як і з боку польської, так і з боку радянської влад. У 1948-му СРСР дав їй 25 років таборів.Ворог назавжди розлучив її з чоловіком, якого ще раніше заслали до ГУЛАГу, а також не дав поховати сина Богдана.
Ірина Козак-Савицька
Ірина Козак-Савицька
(30 жовтня 1925—19 листопада 2015 рр.) (псевдо «Бистра»)
(30 жовтня 1925—19 листопада 2015 рр.) (псевдо «Бистра»)
Факти:Народилася 30 жовтня 1925, Львів.Зв’язкова та закордонний кур’єр Романа Шухевича.Член Українського Червоного Хреста, ОУН та УПА. Безкомпромісно засуджувала та ненавиділа зрадників.Найтяжчим моїм обов’язком було повідомити Шухевича про арешт його родини. Він був людиною готовою на кожну особисту жертву і доказав це цілим своїм життям. Але заразом він був людиною дуже чуттєвою у відношенні до родини . Він прийняв цей удар мужньо, але змінився в очах» («Бистра»).Померла 19 листопада 2015, Мюнхен.
Ірина Тимочко
Ірина Тимочко
(8 липня 1923—21 травня 2010 рр.)
(8 липня 1923—21 травня 2010 рр.)
(псевдо «Ніна»)
(псевдо «Ніна»)
Факти:Народилася 8 липня 1923 р.Член «Пласту», «юначка» ОУН.Провідниця Українського Червоного Хреста на Бірчанщині, а згодом на Бойківщині та Лемківщині.Провідниця надрайону ОУН.Про відвагу «Ніни» свідчить епізод, коли вона, залишившись удвох із пораненим товаришем у бою із польськими загонами під Перункою без набоїв, імітувала обстріл, влаштувавши «канонаду» із звуком пострілів налякавши ворогів.Коли вона 1947 року потрапила до польської в’язниці, то про неї говорили: «Хочемо побачити ту дівчину, що стріляє, як сатана, а кулі її минають».
Дарія Ребет-Цісик
Дарія Ребет-Цісик
(26 лютого 1913—5 січня 1992 рр.)
(26 лютого 1913—5 січня 1992 рр.)
(псевдо «Роберт»)
(псевдо «Роберт»)
Факти:Народилася 26 лютого 1913 року, Кіцмань на Буковині.Учасниця «Пласту».Керівниця повітової референтури ОУН.Єдина жінка у Проводі ОУН (б) та в президії Української Головної Визвольної Ради.Член Проводу ОУН під керівництвом Романа Шухевича.Обіймала керівні посади в ОУН і в еміграції. Її затримували 5 разів. Після арешту у 1939 році, під час слідства,вона провела без сну у польській в’язниці понад 2 тижні. Для посилення тиску її перевели до окремого жіночого відділення, де тримали кримінальниць, але Дарія не видала своїх побратимів.
Леся Паєвська
Леся Паєвська
(17 січня 1908—8 квітня 1953 рр.)
(17 січня 1908—8 квітня 1953 рр.)
(псевдо «Орися»)
(псевдо «Орися»)
Факти:Народилася 17 січня 1908 року в селі Нижній Березів Косівського району.Учасниця «Пласту».Зв’язкова Окружних проводів Буковини і Гуцульщини.Народилася 17 січня 1908 року в селі Нижній Березів Косівського району.Учасниця «Пласту».Зв’язкова Окружних проводів Буковини і Гуцульщини. Інформаторка та утримувачка явкової квартири окружного провідника ОУН Коломийщини Григорія Легкого «Бориса».Працівниця технічної ланки референтури пропаганди Косівського надрайонного проводу. Леся стала однією з останніх українських підпільниць, яких розстріляв радянський комуністичний режим.77 діб вона чекала на вирок у Лук’янівській тюрмі, де і була страчена. Її старший син Юрій, теж підпільник на псевдо «Жук», отримав за свою причетність до ОУН 25 років таборів. [13]
Використана література:
Використана література:
1. Ґушул М., Сіреджук П. Рожнівські Лицарі Визвольних Війн.- Косів: Писаний Камінь, 2021 с. 62-66.
1. Ґушул М., Сіреджук П. Рожнівські Лицарі Визвольних Війн.- Косів: Писаний Камінь, 2021 с. 62-66.
2. Рожнів: нариси історії села // Упорядник проф. В. Погребенник. – Львів: СПОЛОМ. – 480с.
2. Рожнів: нариси історії села // Упорядник проф. В. Погребенник. – Львів: СПОЛОМ. – 480с.
Електронні ресурси:
Електронні ресурси:
Сторінку проекту підготували:
Сторінку проекту підготували:
Стеф’юк Марія,
Стеф’юк Марія,
учениця 11-А класу
учениця 11-А класу
Сайнюк Романа,
Сайнюк Романа,
учениця 11-А класу
учениця 11-А класу
Сергійчук Софія,
Сергійчук Софія,
учениця 11-А класу
учениця 11-А класу
Page updated
Google Sites
Report abuse