На допомогу педагогам та асистентам вчителів

Непроста поведінка – як взаємодіяти з дітьми з особливими освітніми потребами

Якщо ви вже працюєте в інклюзивному класі або знаєте дітей з особливими освітніми потребами – у вас могло виникнути запитання, як поводитися, коли вас хоче обійняти дитина з синдромом Дауна, чи коли дитина з аутизмом лягає на підлогу і починає кричати.

Юлія Бойко, керівниця львівського центру Емаус, яка працювала соціальним педагогом і асистентом вихователя, а також проводила у школах уроки толерантності, – поділилася з “Новою українською школою” досвідом роботи з дітьми з ООП. Також Юлія – мама дівчинки з синдромом Дауна. Вона пригадала кілька непростих ситуацій із садочку та школи доньки і розповіла, як їх вирішували.

КРИК

У школі потрібно розповідати про дітей з особливими освітніми потребами незалежно від того, чи вони там навчаються. Можливо, така дитина у класі й не з’явиться, але її точно можна зустріти на вулиці чи в магазині.

Часто діти кричать, бо хтось не врахував (не знав) їхніх особливостей. Тому треба забирати подразник і не тикати пальцем – бо бували ситуації, що дитина на звук закриває вуха, а учні спеціально кричать, бо їм смішно. Вони не розуміють, що це комусь боляче.

Діти з аутизмом можуть боятися звуків чи важко переживати, коли щось змінюється: мала бути математика, а прийшла вчителька мови. Тоді ви можете повести дитину в ресурсну кімнату і там пережити цей момент.

Давати поради, як заспокоювати дитину, мають фахівці. Часто дитину, яка кричить, сприймають як погану. Особливо, якщо батьки не визнають діагноз і нема асистента вчителя – така дитина може страждати і стати жертвою булінгу.

Є ролик про те, як бачить світ дитина з аутизмом. У неї сенсорне перевантаження, і хоча вона намагається заспокоїтися – дорога довша, аніж вистачає зусиль. Коли учні дивляться це відео – вони кажуть, що те, що відчуває ця дитина – страшно. У таких випадках ми не можемо нічого зробити. Нам треба передбачити таку ситуацію. І уникати.

Моя донька чутлива до звуків: якщо на початку навчального року наш клас ставлять біля колонки – вона на лінійку не піде.

ОБІЙМИ

Ми думаємо, що треба мати якийсь підхід до дітей з ООП.

Але поставте на перше місце те, що це просто дитина, і забудьте про діагноз. Якщо ви обіймаєте всіх учнів і любите це – то обіймайте і цю дитину. Якщо ні – то винятків робити не треба.

Я вчу доньку не обіймати вчителів, бо це не близьке коло людей. Якщо дитина все ж хоче вас обійняти, а ви проти – скажіть: “Стоп, ми з тобою вітаємося за руку (чи якось інакше)”. Не треба боятися поставити межі. Діти з синдромом Дауна розуміють соціальні норми. Якщо їх задати – з часом діти їх вловлять.

Якщо ситуація з обіймами виникає між дітьми – не треба нікому терпіти. Є діти, які хочуть обійматися, а є – які ні. Теж треба сказати: “Я хочу з тобою вітатися отак”. Ми маємо розуміти і підтримувати дітей з ООП. Створити умови, де люди можуть подружитися: мати щире ставлення, організувати спільні ігри, але не змушувати дружити.

ГІПЕРОПІКА

Буває, що однокласники хочуть навіть портфель замість дитини поскладати. У таких ситуаціях можна запропонувати помічнику не допомагати напряму, а підказувати дитині з ООП, як це зробити. У жодному разі не казати відійти (це може відбити бажання допомагати взагалі), а пояснити, що так дитина сама не навчиться.

НАСМІХАННЯ

Це треба присікати. Одного разу я заміняла асистента вчителя на фізкультурі і бачила, як діти з неінклюзивних класів, у яких не було уроків толерантності, відвертаються від дитини з ООП. Не хочуть біля неї стояти. У такому випадку з дітьми треба говорити, а не сварити. Зрозуміти, чому дитина не хоче стояти поруч. Боїться? Чогось не знає? Думає, що може заразитися? Дорослим треба бути уважними.

ДБАТИ ПРО ГІДНІСТЬ

Моє завдання вдома – навчити дитину, що двері в туалет треба закривати. Але я не можу цього навчити у школі, де інший замок, де є жіночий і чоловічий туалети і їх можна переплутати. Тому завдання асистента у школі – подивитися, чи йде дитина в той туалет, чи закриває двері. На якомусь уроці, коли дитина втомилася, можна стати біля цих дверей і повчитися їх закривати. Треба дбати про гідність.

Якщо дитина краще адаптована, то менше привертає увагу інших, ніж коли ходить за ручку з асистентом до 10 класу. Це відбиває в інших учнів бажання з нею спілкуватися.

ВДАРИТИ

Так, дитина з аутизмом може вдарити. Але варто пам’ятати, що це не зі зла. Можливо, її щось налякало. Коли я працювала в садочку, то діти знали, що інколи треба відступити. (Щоб краще зрозуміти, як сприймають світ діти з аутизмом, Юлія рекомендує переглянути відео про Девіда).

ПОЛАМАНІ ІГРАШКИ

У мене в садочку була дівчинка, яка ламала ляльок. І я казала дітям не ділитися з нею. Тоді дівчинка лягала на підлогу і могла 15 хвилин кричати. Це було не просто так. Це був її спосіб виразити злість. Я казала, що розумію її, що я б теж злилась, але, на жаль, вона ламає ляльок, тому ми не можемо з нею ділитися.

Спершу треба було перетерпіти, а через якийсь час дівчинка вже сиділа і підлещувалася до мене. Водночас, я говорила й до інших дітей, пояснювала, що це її спосіб говорити: “Ви можете сказати словами, вона – ні”. Діти дуже відкриті до пояснень.

Але для того, щоб пояснити щось дітям про поведінку дитини з ООП, потрібні знання. Якщо немає знань – вчитель буде злитися і телефонувати батькам.

ГРА НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ

Моя донька в садочку чудово виступала. Але раптом, коли змінили місце, з якого діти виходили на сцену (на темний коридор) – вона починала плакати ще там. Їй було шумно і страшно. Тому ми вирішили, що вона сидітиме в залі і виходитиме звідти. Усе просто.

А могли б думати, що вона зриває свято. Завжди треба аналізувати, чому є якась поведінка. Адже причина є завжди. Тоді все можна вирішити або попередити. Часом це схоже на роботу слідчого, але це цікаво. Просто треба любити дітей і таку роботу.