Знайомство

Я звичайна польська дівчинка-підліток, яка змушена постійно бути нянькою для молодшого братика та мріє про еру нормальної мами.

Я люблю людей, що аж ніяк не нагадують ходячий ідеал і мають власні недоліки;

люблю замовляти смажений рис із куркою;

люблю бродити вуличками Варшави повз так званих павільйонів на Маршалковській;

люблю фотографувати контрастні місця, мене завжди вражало, що поруч із новими хмарочосами, які виростали в цьому місті мов гриби після дощу, знаходилися будинки, призначені хіба що на злам;

люблю бувати у Саському саду з таємничими статуями, які загадково біліють у сутінках;

люблю мати когось близького, щоб ділитися з ним секретами;

люблю підсміюватися з подружок, які пускали бісики до однокласників;

просто обожнюю детективи й поглинаю класику жанру й новинки;

люблю знайомий свербіж у долонях та дивне піднесення, коли щось фотографую;

люблю позмагатися із тим, чого бодай на мить злякалася;

люблю відчувати себе потрібною;

люблю коли говорять правду, яка б болюча вона не була;

Не люблю бути "мамою" для Казика;

не люблю коли мене вважають надто дорослою, щоб няньчити братика, проте надто малою, коли мова йде про родинні таємниці;

не люблю закохуватися, тому просто ігнорую всі ознаки та натяки цього стану;

не люблю показувати свої емоції навіть до близьких мені людей, тому часом рідним здається, що мені до всього байдуже;

не люблю бути самотньою;

не люблю коли мама та Адам поводяться мов незнайомці;

не люблю школу, через примару випускних іспитів, що викликають в мене бажання негайно втекти до якихось теплих країв, де немає школи, вчителів, контрольних чи іспитів;

просто ненавиджу математику;

не люблю почувати себе немов неорганізована дитина поруч із найкращою подругою, що нагадує ходячий ідеал;

не люблю прикидатись кимсь кращим...