Друга Річ Посполита і Чехословацька Республіка.

Тема: Друга Річ Посполита і Чехословацька Республіка. Відновлення польської 

державності. Становлення Другої Речі Посполитої. Переворот 1926 р. Юзеф Пілсудський. Чехословацька республіка. Томаш Масарик.

Мета: охарактеризувати процес відновлення польської державності, розкрити 

основні риси розвитку країни у міжвоєнний період. Показати роль Ю. Пілсудського в історії Другої Речі Посполитої; охарактеризувати процес становлення Чехословаччини; розкрити основні риси розвитку країни у міжвоєнний період; показати роль Т. Масарика в історії ЧСР; пояснити причини ліквідації ЧСР; закріпити навички аналізу історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховати учиш у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності!

Тип  уроку: урок  формування компетентностей

Формувати групи компетентностей:

- Компетентність спілкування державною мовою для розуміння україномовних текстів різних жанрів, вміння переказувати прочитане, висловлювати власну думку в усній та письмовій формі;

- Соціальну та громадянську компетентності для розуміння важливості 

вивчення світової історії; толерантного ставлення до інших народів; виховувати 

патріотизм на прикладах історичних осіб;

- Математичну компетентність шляхом побудови логічного ланцюжка подій;

- Інформаційну компетентність для виявлення джерела й авторів інформації; 

критичного аналізу різних джерел.

Обладнання:  підручники, зошити, мультимедійна презентація, відеоматеріали, 

роздатковий та наочний матеріал, історична карта, атласи.

Основні поняття і терміни: «польське питання», Друга Річ Посполита,! «лінія 

Керзона», «диво на Віслі», режим «санації», Національний комітет, ЧСР, федералізм, унітаризм, Судети, Мюнхенська угода, І Віденський арбітраж.

Основні дати: 

23 жовтня 1916 р. – Маніфест імператорів Німеччини таї Австро-Угорщини про «відновлення» Польської держави на землях Царства Польського; 

вересень 1917 р. – створення Регентської ради; 

7листопада 1918 р. – проголошення Польської республіки; 

листопад 1918 р. – відновлення незалежної польської держави; 

листопаді 1918 р. – липень 1919 р. – Польсько-українська вій-1 на; 

1920 р. – радянсько-польська війна; 

18 березня 1921 р. – Ризький мирний договір; 

1921 р. – прийнятої конституцію Польської Республіки; 

1926 р. – встановлення режиму «санації»; 

1934 р. – пакт про ненапад між Німеччиною та Польщею; 

1935 р. – прийняття нової конституції Польщі; 

1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу. Початок Другої світової війни.

28 жовтня 1918 р. – проголошення Чехо-Словацької Республіки; 

червень-липень 1919 р. – Словацька радянська республіка; 

березень 1920 р. – прийняття Конституції ЧСР; 

1934–1935 рр. – укладення франко-чехословацького, радянсько-чехословацького договорів про взаємодопомогу; 

29–30 вересня 1938 р. – Мюнхенська угода;

листопад 1938 р. – І Віденський арбітраж; 

14 березня 1939 р. – проголошення незалежності Словаччини; 15 березня 1939 р. – проголошення незалежності Карпатської України; 

15 березня. 1939 р. – загарбання ЧСР Німеччиною.

Хід  уроку:

І. Організація  навчальної  діяльності.

ІІ. Актуалізація  опорних  знань.

Робота з картою

• Розглянути карту «Європа після завершення Першої світової війни» й виконати завдання.

1. Назвіть держави, що утворилися після розпаду Австро-Угорської імперії. Які міжнародні угоди передбачали розподіл її територій?

2. Які польські землі залишилися у складі Німеччини?

3. Які території відійшли до Польщі за Версальським мирним договором?

4. На підставі якої міжнародної угоди та які саме українські землі було передано Чехословаччині?

Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Вивчення  нової  теми.

1. Перша світова війна і «польське питання». Активізація польського національно-визвольного руху.

Поляки, втративши незалежність унаслідок трьох поділів, постіймо боролися за відновлення своєї державності. Напередодні й під час Першої світової війни з новою силою постало «польське питання» – комплекс міжнародних, правових та інших питань, пов'язаних з відновленням польської держави.

У роки Першої світової війни остаточно склалися два політичні Набори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), очолюваної Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі створили Польський національний комітет, який восени 1917 р. було визнано представником польського народу. На території Франції було створено польську армію, якою командував генерал Галлер. Також після повалення царизму почали формуватися польські військові частини і на території Росії.

Інші політичні сили на чолі з Ю. Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Пілсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в'язниці Магдебурга.

Німеччина і Австро-Угорщина, прагнучи мобілізувати людські іі матеріальні ресурси польських земель, захоплених у Росії, проголосили у жовтні 1916 р. Маніфест про «відновлення» Польської держави на землях Царства Польського. Фактично це було встановлення німецького протекторату над цими землями. У вересні 1917 р. було утворено Регентську раду, як перший крок до відновлення Польщі. Згодом було утворено уряд. Але ці владні структури реальної влади

Запитання.

1) Що таке «польське питання»?

2)  Який вплив мала Перша світова війна на розвиток польського національно-визвольного руху?

3) Які два політичні табори в польському національно-визвольному русі остаточно утворилися під час Першої світової війни? 1

2) Проголошення республіки. Становлення Другої Речі Поспи, і п тої. Формування кордонів.

Розповідь учителя.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині приски рили процес утворення польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго.

10 листопада до Варшави повернувся звільнений з в'язниці Ю. Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської ради владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі із соціалістом Є. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави». Передавши Пілсудському владу, Регентська рада самоліквідувалася. Почалась розбудова відновленої польської держави.

Попервах влада уряду, який розмістився у Варшаві, поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814–1815 рр. входило до складу Росії та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання було звільнено з-під влади Німеччини частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919р. було проведено вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився «вождем держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами «малої конституції», прийнятої у лютому 1919 р. Польща стала офіційно називатися Друга Річь Посполита.

Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га. Улітку 1919 р. по всій території Польщі було ліквідовано ради.

Запитання.

1) Коли було відновлено незалежність Польщі?

2) Яку назву отримала відновлена польська держава?

Розповідь учителя.

Одним з ключових питань відновленої польської держави стало питання кордонів.

Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим. Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував визначити його лінією розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти у грудні 191.9 р. Вона увійшла в історію як «лінія Керзона». Але невизначеність становища в Росії дала можливість польському урядові претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої.

Претензії на східні території призвели до війни із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) у листопаді 1918р. – липні 1919 р., унаслідок якої Польща загарбала Східну Галичину. 25 червні і 1919 р. країни Антанти дали свою згоду на окупацію Східної Галичини Польщею. Але передбачалося, що поляки будуть управляти цією територією тимчасово і нададуть населенню права автономії.

До 1920 р. Польща перебувала,у стані неоголошеної війни з радянською Росією. Усі спроби країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов'язано з тим, що представники білого руху в Росії не визнавали польської державності, й польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців Пілсудський зважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р, між урядом Української Народної Республіки і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою західні області України. Вона визнавала право України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі І С. Петлюрою. Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і навіть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, її іі серпні Червона армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути світову революцію, але завдяки допомозі країн Антанти більшовицьким військам було завдано контрудару. «Чудо на Віслі» зупинило світову революцію.

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та. УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою територію Волині, Полісся, Холмщини, Галичини та інших земель Північно-Західної України, а також Західної Білорусії. Остаточно кордони Польщі склалися 1923 р. На сході вони включали території Західної України та Західної Білорусії, а також Віденську область, захоплену в 1920 р. в Литви. На заході Польща не змогла приєднати території Вармії та Мазури, де населення на плебісціті виступило проти приєднання. У жовтні 1921 р. Польщі було передано третину Сілезії (Шльонц). Протягом 1919–1921 рр. польське населення тричі піднімалося тут на збройну боротьбу. За рішення Паризької мирної конференції до Польщі було приєднано частини Помор'я і Пруссії та Познань. Завдяки територіальним придбання 31 % населення Польщі складали національні меншини. Польща стала багатонаціональною державою. За своїм розвитком крапі мала переважно аграрний характер: 65 % населення було зайнято у сільському господарстві.

Запитання.

1) Які землі увійшли до складу Другої Речі Посполитої?

2) Які міжнародні договори закріплювали кордони держави?

3)  Розвиток Польщі в першій половині 1920-х рр. Режим «санації». Ю. Пілсудський.

Розповідь учителя.

У1921 р. було прийнято конституцію Польської Республіки, у якії проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею Поль1 ща стала парламентською республікою. Повноваження президенти, що обирався на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

Розповідь учителя.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на Іких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ю. Пілсудський підмовився балотуватися на посаду президента. Відсутність стабільної більшості призводила до утворення нетривких коаліцій і відповідно до нестабільних коаліційних урядів, які часто змінювалися. Ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки.

Перед молодою державою стояв цілий ряд проблем:

–  Інтеграція земель, що раніше входили до різних держав, які ВО того ж мали різний економічний, культурний розвиток і потенціал.

–  Проведення соціальних реформ, особливо аграрної.

–  Подолання повоєнної економічної, фінансової кризи.

–  Вирішення національних проблем.

Незважаючи на політичну нестабільність уряд економіста Грабовського у 1923–1924 рр. зумів здійснити низку реформ, які забезпечили вихід з повоєнної кризи, проведення фінансової реформи і сприяли економічній інтеграції різних районів країни. Проте стабілізація була нетривалою. Вади парламентського ладу, відстала економічна структура, криза в армії зрештою привели до перевороту 1926 р. і встановлення режиму «санації» (оздоровлення).

12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудського почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот значною мірою підтримувався населенням, яке сподівалося на покращення життя. Пілсудський встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму. Утричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого. У сільському господарстві збирали добрі урожаї.

Режим «санації» – авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польській державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватись. Влада відверті зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за сім заслуги.

Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особисті влади.

Завдання.

Проаналізуйте основні риси режиму «санації» та висловіть свою думку.

– Домінуючий вплив Ю. Пілсудського у політичному житті, хоча він формально був лише воєнним міністром. Формування його «культу особи».

– Значний вплив у політичному житті суспільства військових, особлива однополчан Ю. Пілсудського.

– Існування парламентської опозиції.

– Складна виборча система.

– Обмеженість свободи слова і друку.

– Відносно незначні масштаби політичних репресій.

– Спроби найти порозуміння з-національними меншинами.

4. Польща в другій половині 1930-х рр.

Розповідь учителя.

У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті розгорнулася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз-Смігли та президентом І. Мосцицьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1939–1939 рр. у внутрішньому становищі країни був відносно стабільним. Основні події, пов'язані з Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.

На початку 1930-х рр. Польща пішла на зближення з Німеччиною і уклала з нею у 1934 р. пакт про ненапад. Тим самим Польща відмовилась від укладення договору про колективну безпеку між Францією, Чехословаччиною та СРСР.  

У 1938 р. Польща взяла участь у поділі Чехословаччини, повернувши собі Тешин. Така недалекоглядна політика призвела до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відмовилась. Між двома країнами став дуже швидко наростати конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Почалась Друга світова війна.

Лідери Польської Республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та проводячи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні Претензії та підтримувати сепаратистські рухи. Але головною причиною загибелі Другої Речі Посполитої стало те, що вона опинилась Між двома своїми запеклими ворогами (Німеччиною і СРСР), які прагнули знищити Польщу. А передвоєнна зовнішня політика країни не створила умов, які б унеможливили спільну агресію Німеччини та СРСР.

Запитання на закріплення.

Чи можна вважати зовнішньополітичний курс Польщі у другій полонині 1930-х рр. помилковим?

5. Наростання національно-визвольної боротьби в роки Першої світової війни. Т. Масарик.

Розповідь учителя.

Перша світова війна заклала безпосередні передумови для відновлення незалежності Чехії. Національно-визвольний рух чехів наприкінці XIX – на початку XX ст. здобув вагомі результати, які давали можливість ставити питання про перетворення дуалістичної монархії Габсбургів на Австро-Угорсько-Чеську державу.

Провідну роль у боротьбі за незалежність Чехословаччини відіграв Томаш Гарріг Масарик (1850–1937). Своєю попередньою політичною діяльністю він підвів ідеологічне підґрунтя під майбутню державу. Як писав Масарик у своїх спогадах, у 1907 р. він остаточно переконався, що Австро-Угорщину реформувати неможливо, і висунув ідею боротьби за незалежність чехів і словаків. У цій боротьбі він закликав спиратися не на Росію, як майже весь попередній чеський рух, а на країни Заходу (Францію, Англію, США). Поступово його ідеї стали пануючими серед чеської політичної еліти та населення. Також Масарику належить ідея єдиної Європи, у якій будуть враховуватися інтереси великих і малих націй, а кожен народ буде зберігати свою національну ідентичність, залишаючись в той же час європейським.

Авторитет Масарика був настільки високим, що 6 червня 1915 р. він від імені чеського і словацького народів оголосив війну Австро-Угорщині та її союзникам. Чеські солдати стали масово тікати з лав австро-угорської армії і переходити на бік союзників. Чеські депутати Празького та імперського парламентів переходять в опозицію до імперського центру, із кожним роком займаючи все жорсткішу антиґабсбурзьку позицію.

Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися позитивного ставлення Франції, Англії та США до чеського і словацького національних рухів. Саме ідеї Масарика про самовизначення поневолених народів Європи лягли в основу «14 пунктів» В. Вільсона. Т. Масарик переконав провідні чеські політичні сили, що майбутня чеська держава повинна базуватися на демократичних засадах.

Запитання.

1) Назвіть основні положення «14 пунктів», що стосувалися народів, які перебували під владою Австро-Угорщини.

2)  Яка роль Т. Масарика в розвалі Австро-Угорщини?

Робота з документом.

Із Декларації чеських депутатів австрійського парламенту. ЗО травня 1917 р.

Депутати чеського народу виходять з глибокого переконання, що теперішню дуалістичну форму держави було створено... на шкоду спільним інтересам пануючих і пригноблених народів і тільки перетворення Габсбурзько-Лотаринзької монархії на федеративну державу вільних і рівноправних національних держав усуне будь-які національні привілеї та забезпечить всебічний розвиток кожної нації в інтересах імперії та династії.

У цей історичний момент, спираючись на природне право народів на самовизначення і вільний розвиток, посилене у нас, крім того, і невід'ємними історичними правами і повністю визнаними державними актами, ми на чолі свого народу будемо домагатися об'єднання всіх гілок чеської нації в чеську демократичну державу, включно зі словацькою гілкою нації, яка проживає в нерозривній єдності з чеською історичною батьківщиною.

Запитання до документа.                                      

1) Які основні вимоги лідерів чеського національно-визвольного руху? Чим аргументували вони свою позицію?

2)  Яким способом мало відбуватися відновлення чеської державності згідно з декларацією?

Запитання на закріплення.

Які принципи закладалися в основу майбутньої Чехословацької держави?

6. Проголошення   республіки.   Становлення   ЧСР.   Конституція 1920 р. Формування кордонів.

В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів прийняли декларацію, у якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості».

Улітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Парижі (очолював Т. Масарик) був визнаний Францією, а потім Великою Британією і США як «першооснова майбутнього чехо-словацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв'язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, який об'єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні цього ж року Соціалістична рада, у якій об'єдналися соціал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня Національний комітет було створено і в Словаччині. Отже, з'явилися структури, які у сприятливий момент проголосили б утворення Чехо-Словацької республіки.

Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи свою поразку, почали вивозити з чеських земель продовольчі товари, промислове устаткування, транспортні засоби. Це пограбування зачіпало інтереси всього населення. Національний комітет доручив Соціалістичній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступали в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло «Хай живе Чехо-Словацька республіка!», але Соціалістична рада не взяла на себе ініціативу по створенню Чехо-Словацької держави, вважаючи це справою Національного комітету. Лише 28 жовтня 1918р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької республіки. 30 жовтня Словацька національна рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини і визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношенні.

Перший уряд республіки сформувався на основі «всенародної коаліції» чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та соціал-демократів. Він обіцяв провести «соціалізацію» промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного володіння у 250 гектарів, або 150 гектарів ріллі.

Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Усі громадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента на сім років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали Т. Масарика.

Виходячи з тези про єдину «чехо-словацьку націю», конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася лише як мовно-культурна. Отже, Чехо-Словаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепаратистських рухів – адже з 13,5 млн населення чехи складали 7 млн. німці – 3 млн, словаки – 2 млн, угорці – 750 тис, поляки – 100 тис, українці (русини) – 450 тис.

У квітні 1920 р. в Чехословаччині* відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кордони республіки було визначено повоєнними (1919–1920 рр.) мирними договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором було включено й Закарпатську Україну (на правах автономії, але реалізоване це право було лише 1938 р.). У Чехословаччині її називали Підкарпатською Руссю.

У квітні 1919 р. чехо-словацькі війська з дозволу Антанти перейшли кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Проте угорська армія відкинула противника і в червні вступила на його територію. Під впливом революційних подій в Угорщині в Пряшеві 16 червня 1919 р. було проголошено Словацьку радянську республіку. Проіснувала вона до 7 липня. Словацький уряд запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував промислові й торговельні підприємства, банки, транспорт, конфіскував поміщицькі маєтки й землі церкви (розміром більш як 50 гектарів). Але він не розподілив ці землі між селянами, а передав їх державним і виробничим господарствам, що об'єднували сільськогосподарських робітників і найбідніших селян. Уряд радянської Словаччини почав створювати червону армію для взаємодії з Угорською червоною армією.

Запитання на закріплення.

1) Як відбувався процес створення ЧСР?

2) Чому лідери ЧСР розбудовували її як унітарну державу?

У 1920–1938 рр. Чехословаччина за формою державного устрою була унітарною державою, тому її назву слід писати разом.

7. Розвиток ЧСР у 1920–1930-ті рр.

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 1920–1930-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу – 13 % працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку і залежність від експорту.

У важкій промисловості провідне місце посідало акціонерне товариство «Шкода», що випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80 % виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20 % усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина на той час була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т. Масарика з лідерами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.

У 1930-ті рр. впливовою політичною силою в країні стають національні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які виступають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920—1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918–1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.

Т. Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він із розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. У роки між двома світовими війнами у Празі постали та активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подебрадах – Українська господарська академія.

У 1921 р. в Чехії проживало 370 тис. карпатоукраїнців, а в Словаччині – 85 тис. Хоча Чехо-Словаччина була найдемократичнішою з новоутворених держав, проте питання про автономію Закарпаття не вирішувалось. Чеські землі розвивались успішніше, ніж словацькі та закарпатські, де до того ж був значно нижчим життєвий рівень населення.

Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і тривалого спаду виробництва. Найнижча точка падіння виробництва припадала на 1933 р. – 44 % порівняно з 1929 р. Безробітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб подолати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75 % підприємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.

Запитання на закріплення.

З'ясуйте особливості економічного розвитку ЧСР у міжвоєнний період. Які основні чинники впливали на економічний розвиток ЧСР? Відповідь додайте у вигляді.

Національна проблема. Розпад і припинення існування ЧСР.

Під час економічної кризи 1929–1933 рр. загострилися соціальні, а ще більше – національні протиріччя в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка домагалася автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

На теренах Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України.

У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гнобленням німців у Чехо-Словаччині. За наказом Берліна судетські німці почали висувати вимоги національно-територіальної перебудови Чехословаччини. Велика Британія від початку заявила, що відмовляється надати гарантії Чехословаччині, та закликала ЇЇ лідерів піти на поступки Німеччині. Така позиція Великої Британії підштовхнула Гітлера до рішучих дій.

У травні 1938 р. Німеччина почала концентрувати війська на кордонах Чехословаччини.

Чехословацький уряд виявив твердість і оголосив часткову мобілізацію. Спроби організувати масові безпорядки були невдалими, Гітлер змушений був відступити. Але конфлікт не було ліквідовано. Для розв'язання кризи прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що справу буде вирішено на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії відбулась у Мюнхені 29–30 вересня 1938 р. Представників Чехословаччини навіть не запросили. На зустрічі фактично прийняли німецькі вимоги, подані Чехословаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача Німеччині судетських територій, де, за словами Гітлера, «катують» німців та їх треба захистити.

Чехословаччина, залишившись віч-на-віч із Німеччиною, змушена була поступитися тиску. Виконання договору між СРСР і Чехо-словаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехо-Словаччину. Додатковий протокол до радянсько-чехословацького договору передбачав, що допомога у випадку агресії надаватиметься лише за умови, якщо Франція підтримає жертву нападу.

У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі ЧСР вимушена була віддати Тешинську Сілезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину Словаччини і Карпатської України.

Робота з документом.

Із заяви міністра закордонних справ Чехо-Словаччини К. Крофта послам Англії, Франції та Італії.

Для нас це катастрофа... Я не знаю, чи одержать ваші країни вигоди від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші.

Запитання до документа.

Аргументуйте позицію чеського міністра закордонних справ.

Розповідь учителя.

Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн осіб, а ще прикордонні укріплення і 40 % промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів). Вона опинилась у залежності від Німеччини.

14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною. Головою уряду став Й. Тісо.

15 березня було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з А. Волошиним, але вона відразу зазнала агресії з боку Угорщини.

15 березня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію республіки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

Самостійна робота.

Складіть розгорнутий план за темою «Розвиток ЧСР у міжвоєнний період».

Робота з поняттями

Режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко зорганізуватись.

«Лінія Керзона» — умовна демаркаційна лінія, запропонована британським міністром закордонних справ Керзоном як можливий кордон перемир’я у війні між більшовицькою державою і щойно відновленою другою Польською республікою під час польсько-радянської війни 1919—1920 року.

Мала Антанта — військово-політичний блок Чехословаччини, Румунії та Югославії, утворений у 1920-1921 рр. з метою збереження політичної стабільності в Центральній та Південно-Східній Європі після Першої світової війни. У зовнішній політиці блок орієнтувався на Францію. Офіційно вона була розпущена у 1939 р.

Судетська область — район на півночі Богемії, що межував з Німеччиною. Після розпаду Австро-Угорщини за Сен-Жерменським договором 1919 р. відійшла Чехословаччині. Значну частину населення області становили німці. Після Мюнхенської угоди 1938 р. Судетська область відійшла до Німеччини.

ІV. Висновки  та  узагальнення.

Фронтальне опитування.

1)   Які внутрішні та міжнародні чинники сприяли, а які перешкоджали відновленню незалежності Польщі?

2)   У чому суть «польського питання» в роки Першої світової війни і на Паризькій мирній конференції?

3)   Чи був режим «санації» оздоровленням?

Історичний диктант.

1)   Коли було проголошено Чехо-Словацьку республику?

2)   У якому році було прийнято конституцію ЧСР?

3)   Хто став першим президентом ЧСР?

4)   Які землі увійшли до складу ЧСР?

5)   Якими міжнародними договорами були закріплені кордони ЧСР?

6)   Хто очолював Судецько-німецьку партію?

7)   У якому році ЧСР перетворилася на федеративну державу?

8)   Які території відійшли до Польщі за Мюнхенською угодою?

9) На користь якої держави ЧСФР втратила землі за І Віденським арбітражем?                                                 

10) Коли було проголошено незалежність Словаччини?

11) Хто був останнім президентом ЧСФР?

12) Яку назву отримала українська держава, незалежність якої було проголошено після розпаду ЧСФР?

ПІДСУМКИ УРОКУ

Перша світова війна створила сприятливі умови для відродження Польщі. Відновлення Польщі супроводжувалось процесом пошуку ефективної форми держави. Парламентська республіка виявилась неефективною в тих умовах і не сприяла розв'язанню нагальних проблем країни. В умовах політичної кризи в 1926 р. в країні встановився авторитарний режим – режим «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Але й авторитарний режим не забезпечив політичної стабільності. Зовнішньополітичний курс країни виявився неадекватний міжнародним відносинам, що склалися. Зрештою СРСР і Німеччина домовились про розподіл Польщі.

Після Першої світової війни на політичній карті Європи постала нова держава – Чехословаччина (див. схему), яка успадкувала значну частину промислового потенціалу Австро-Угорської монархії. Творці-засновники держави при її розбудові взяли курс на побудову країни як унітарної держави. Але цей курс виявився помилковим. Національні меншини: німці, словаки, угорці, українці (русини) вимагали задоволення своїх національних прав. Загострення національних проблем під впливом економічної кризи 1930-х рр. і зовнішніх факторів призвело до кризи унітарної моделі розвитку ЧСР. Мюнхенська угода і І Віденський арбітраж, з одного боку, сприяли переустрою ЧСР на федеративних засадах, з іншого – ЧСФР виявилось нежиттєздатним утворенням. 15 березня 1939 р. ЧСР припинила своє існування.

V. Домашнє  завдання.

1. Вивчити  параграф  з  підручника.

2. Підготуйте реферати за темами: «Юзеф Пілсудський: лідер Другої Речі Посполитої»; «"Диво на Віслі" і світова революція»; «Зовнішня політика Другої Речі Посполитої»; «Формування кордонів Другої Речі Посполитої».

Чинники, що сприяли економічному розвитку

Чинники, що гальмували економічний розвиток