Голодомор 1932-1933 рр. призвів:
-до незворотної зміни демографічної ситуації;
- руйнації селянського способу життя;
-втрати традиційних цінностей;
-переривання зв’язку між поколіннями;
-втрати історичної пам’яті та, зрештою, зміни соціальної структури української нації;
- ураження суспільної свідомості страхом та безпрецедентної деморалізації суспільства, ознаки якої подекуди виявляються й досі (постгеноцидний синдром).
З листа керівника Дніпропетровської обласної партійної організації М. Хатаєвича до Й. Сталіна (початок березня 1933 р.): «Становище з браком продовольства на селі виявилось тут, у Дніпропетровській області, набагато важчим і серйознішим, ніж я міг передбачити. Я просто завалений щоденними повідомленнями і матеріалами про випадки голодної смерті, опухання і захворювань від голоду. Останніми днями дедалі частіше надходять повідомлення про трупоїдство і людоїдство».
З довідки ДПУ УСРР «Про продовольчі труднощі та вражені голодуванням райони України» від 12 березня 1933 р.: «Найбільш уражені продзатрудненнями - Дніпропетровська, Київська області та Автономна Молдавська СРР. За кількістю сімей, що голодують, з найвищим ризиком захворювань і смертності передує Дніпропетровська область. Більшість тих, хто потерпає від голоду, - колгоспники. До них належать переважно багатосімейні господарства, що виробили незначну кількість трудоднів. Зареєстровані також факти голоду серед колгоспників, що виробили велику кількість трудоднів, але не отримали в колгоспі харчових продуктів внаслідок розбазарювання і крадіжки хліба в момент збирання. Серед одноосібників зазнають продзатруднення багатосімейні, головним чином бідняцькі, господарства. Більшість із них останнім часом не вело сільськогосподарської діяльності».