Україна в к.1919- на поч. 1920 рр.

Тема: Україна наприкінці 1919 – на початку 1920 р. Повернення більшовицького 

режиму.  Перший Зимовий похід. Український націонал-комунізм. Холодноярська республіка.

Мета: з'ясувати причини відновлення більшовицького режиму в Україні; розкрити 

зміст більшовицької політики; формувати вміння отримувати інформацію з різних історичних джерел — розповіді вчителя, документа, карти, підручника; виховувати в учнів повагу до історичного минулого.

Тип  уроку: урок  формування компетентностей

Формувати групи компетентностей:

-Компетентність спілкування державною мовою для розуміння україномовних текстів різних жанрів, вміння переказувати прочитане, висловлювати власну думку в усній та письмовій формі;

- Соціальну та громадянську компетентності для розуміння важливості 

вивчення історії своєї  держави; формувати патріотизм та громадську позицію;

-Математичну компетентність шляхом побудови логічного ланцюжка подій;

-Інформаційну компетентність для виявлення джерела й авторів інформації.

Обладнання:  підручники, зошити, мультимедійна презентація, відеоматеріали, 

роздатковий та наочний матеріал, історична карта, атласи.

Хід  уроку:

І. Організація  навчальної  діяльності.

ІІ. Актуалізація  опорних  знань.

1. Коли було вперше встановлено владу більшовиків в Україні? Яку внутрішню політику здійснювали тоді більшовики? 

2. Коли більшовики вдруге прийшли до влади в Україні і як змінилася їхня політика?

ІІІ. Вивчення  нової  теми.

1. Відновлення більшовицького режиму та політика більшовиків.

У жовтні 1919 р. більшовики розпочали контрнаступ проти денікінців. 6 листопада вони оволоділи Черніговом, 12 грудня увійшли в Харків, 16 грудня — у Київ. Під тиском наступу Червоної армії та селянських повстань армія А. Денікіна відступила до Криму. Більшовики втретє захопили більшу частину України. Головні їхні противники — Армія УНР і Біла армія — були розгромлені.

Після тривалої боротьби з українським національним рухом більшовики стали обачнішими. У грудні 1919 р. на конференції РКП(б) було ухвалено резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Однак насправді ставилося завдання за будь-яку ціну не допустити відокремлення України від радянської Росії. Обіцяно було лише реалізувати право на використання української мови, що означало відмову від русифікаторської політики. У настановах агітаторам, відрядженим до України більшовицьким очільником Л. Троцьким, наголошувалося: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може».

Особливо важливим для більшовицької влади було завоювати прихильність селянства, яке становило в Україні більшість населення.

Тому безоглядне насадження колективних господарств (комун) припинили. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун.

Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавалися селянству без викупу. Колективним господарствам відводили майже втричі менше землі, ніж у 1919 р. У поміщицтва відбирали всю землю, інвентар і маєтки.

Опору РКП(б) в Україні становила Комуністична партія більшовиків України (КП(б)У), яка була не національною комуністичною партією, а фактично обласною партійною організацією РКП(б). У середовищі КП(б)У перебувало чимало тих, хто виступав проти такого стану речей. Щоб приборкати внутрішню опозицію, Центральний комітет КП(б)У розпустили. Було проведено перереєстрацію членів Компартії України, після чого її склад зменшився на третину. Ця реорганізація розкрила справжню роль, яку більшовики відводили Компартії України.

Державність УСРР і цього разу мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — надзвичайний орган, створений 11 грудня 1919 р. Він скасував усі розпорядження й закони білогвардійської влади та Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Те, що влада в Україні належала не виборним органам, більшовики пояснювали наявністю «соціал-зрадників» у місті та куркулів на селі. Це стало причиною поновлення політики «червоного терору» проти тих, кого вважали ворогами революції. Під час формування органів влади провідна роль відводилася членам Компартії. Інші партії було витіснено з політичного життя.

У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження РНК УСРР (очолив X. Раковський) і ВУЦВК (очолив Г. Петровський). У березні-квітні відбулися вибори до Рад. Незважаючи на те, що противники більшовиків були заарештовані або перебували в підпіллі, вибори проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики здобули в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймали органи КП(б)У. Столицею УСРР став Харків.

Комнезами (комітети незаможних селян) — селянські організації в Україні, створені більшовиками для зміцнення своєї влади на селі в 1920 р., що використовувалися для здійснення політики радянської влади в сільському господарстві. Ліквідовані після завершення суцільної колективізації.

Для розколу українського селянства більшовики в березні 1920 р. почали створювати в селах комітети незаможних селян, або комнезами, які перебирали на себе владу в селах, допомагали продзагонам: ділили землю, худобу, інвентар, вилучали майно в заможного селянства тощо.

Після повернення до влади більшовики відновили комуністичні перетворення в руслі політики «воєнного комунізму». Передусім було проведено націоналізацію промисловості. Тепер до держави переходили не лише великі, а й середні та навіть дрібні підприємства. Над одержавленими підприємствами (понад 10 тис.) почав стрімко розгалужуватися величезний централізований управлінський апарат. В Україні було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро), підпорядковане Вищій раді народного господарства (ВРНГ) радянської Росії.

Промисловість, що переходила у власність держави, перебувала в кризовому стані: багато підприємств не працювало, бракувало робочої сили. Тому більшовики відновили загальну трудову повинність. У квітні 1920 р. було створено Головний комітет із проведення загальної трудової повинності, за допомогою якого в республіці здійснювався перехід від системи вільного найму до загальної трудової повинності й масових мобілізацій. Мобілізоване робітництво закріплювали за певними підприємствами. Відбувалася мілітаризація праці: на виробництві встановлювалися норми виробітку, вводилися військова дисципліна та трибунали. Створювалися галузеві дисциплінарні суди й концентраційні табори для порушників трудової дисципліни та «дезертирів трудового фронту». У 1920 р. в УСРР функціонувало сім таких таборів.

Більшовики почали наділяти землею безземельне й малоземельне селянство, у результаті чого 52 % селянських дворів стали середняцькими. Однак уже в січні 1920 р. було відновлено продовольчу диктатуру й державну монополію на хліб. Відновилася продовольча розкладка, яка тепер, крім зерна, поширилася на м’ясо, яйця та окремі овочі. Розмір хлібної розкладки на 1920 р. становив 160 млн пудів. Проте реально було заготовлено лише 65 млн пудів. Продрозкладка поширювалася на всі селянські двори, які мали посівні площі понад три десятини. Установлювалася колективна відповідальність («кругова порука») сільських громад за здачу продовольства.

Нечисленність партійного апарату на місцях не дозволяла здійснювати контроль за селом. Для цього використовували комнезами, які допомагали в реалізації продрозкладки, отримуючи за це 10—15 % вилучених продовольчих ресурсів.

Як і за що агітувала тогочасна радянська пропаганда? Чому звернення адресовано жінкам?

У липні 1920 р. з’явився декрет РНК Росії «Про розрахункові операції», дія якого негайно поширилася на територію України. Проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов’язані для їх отримання звертатися до відповідних розподільчих радянських установ. Купівля на вільному ринку заборонялася. У грудні розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу. Був підготовлений проект заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Проте його так і не було реалізовано.

Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під колективні господарства без згоди селянства. Однак у другій половині 1920 р. стала очевидною небезпека величезного недосіву зернових. Це було безпосереднім наслідком продрозкладки. Знаючи наперед, що вироблену продукцію заберуть, селянство мало намір сіяти тільки для особистих потреб.

Розуміючи це, більшовицьке керівництво у грудні 1920 р. прийняло рішення доповнити розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти катастрофічному скороченню посівів. Таким чином, селянство фактично перетворювалося на державних кріпаків.

2. Націонал-комунізм.

У 1918—1919 рр. кілька українських партій перейшли на сповідування комуністичних ідей, намагаючись поєднати дві протилежні доктрини — комунізм і націоналізм. Українські партії, що виступали за встановлення національного варіанта радянської влади, відносять до націонал-комуністичного напрямку.

Націонал-комунізм — узагальнена назва політичних течій і напрямків в Україні та поза її межами в першій третині XX ст., що поєднували ідеї комуністичної перебудови суспільства та створення суверенної Української держави.

3. Перший зимовий похід Армії УНР.

Поки більшовики вже втретє намагалися утвердити своє панування в Україні, Армія УНР вирушила в так званий Перший зимовий похід. Армія тоді складалася із Запорізької, Волинської, Київської та Залізної дивізій. Її командувачем був генерал М. Омелянович-Павленко, а його заступником — отаман Ю. Тютюнник.

Яку інформацію про Перший зимовий похід Армії УНР можна отримати за ілюстрацією?

6 грудня українська армія, яка налічувала 4,3 тис. осіб і складалася з кінноти і посадженої на вози піхоти, розпочала похід. Перейшовши залізницю Козятин—Жмеринка, Армії УНР у середині грудня 1919 р. довелося зустрітися з білогвардійськими військами, які відступали на південний схід. Бої з білогвардійцями завершилися не на користь українських сил. Білогвардійська кіннота розбила Залізну дивізію Армії УНР. Це була, мабуть, найбільша поразка за весь час походу. Проте вже за кілька тижнів, під потужним тиском Червоної армії, білогвардійці відступили з Правобережної України до лінії Крим—Одеса, остаточно втративши бойовий контакт з Армією УНР.

Прагнучи відірватися від денікінців, Армія УНР у січні 1920 р. вийшла на Уманщину й Черкащину, де до неї приєдналися місцеві повстансько-партизанські загони отамана А. Гулого-Гуленка. Зустріч із повстанцями піднесла бойовий дух українських частин. Командування Армії УНР покладало значні надії на повстансько-партизанський рух проти більшовиків. І справді, багатотисячні повстанські загони після вигнання з країни денікінців повернули зброю проти «червоних». Проте, як і раніше, повстансько-партизанський рух не мав єдиного керівництва. Саме тому українське командування намагалося скоординувати бойову діяльність повстанських загонів у Центральній Україні. На півдні Київщини відбулися перші серйозні бої Армії УНР із більшовицькими частинами, під час яких українськими військами на деякий час було визволено Канів і Черкаси. У середині лютого 1920 р. армія форсувала Дніпро й переправилася на Полтавщину. Тут частини отримали можливість деякий час відпочити, а також проводити агітаційну роботу серед місцевого населення.

На Лівобережжі Армія УНР здобула Золотоношу. Проте за наказом командування війська невдовзі повернулися на правий берег Дніпра. Звідси Армія УНР вирушила на Херсонщину, де перебувала ЧУГА. М. Омелянович-Павленко та його штаб сподівалися, що галицькі війська перейдуть на бік Армії УНР, але марно. Лише окремі старшини та вояки ЧУГА приєдналися до Армії УНР. На початку квітня 1920 р. на бік Армії УНР перейшла кінна бригада отамана Е. Шепаровича. Проте до відкритого повстання проти більшовиків ЧУГА виявилася не готовою. її бійці були виснажені зимовою епідемією тифу, деморалізовані останніми подіями й пригнічені звістками про те, що уряд УНР визнав польську окупацію Галичини.

У квітні 1920 р. катастрофічна нестача зброї й вичерпання боєприпасів примусили Армію УНР рушити на Вознесенськ, де розміщувалися значні військові запаси. 16 квітня українські частини у важкому нерівному бою здобули місто. Після цієї успішної операції армія, поповнивши запаси, вирушила на Поділля, щоб пробиватися на захід, на з’єднання з польським фронтом. Похід завершився 6 травня 1920 р.

У результаті Першого зимового походу Армія УНР пройшла з боями 2,5 тис. км тилами Білої та Червоної армій. Було збережено основу Армії УНР, яка продовжила боротьбу в союзі з Польщею.

4. Холодноярська республіка.

Основним центром початку повстанського руху став православний Мотронинський монастир. Саме на прохання його ігумені місцевий вчитель Олекса Чучупак створив загін охорони із 22 осіб, щоб захистити монастир від пограбування після гетьманського перевороту. Він став першою українською військовою організацією в Холодному Яру. Після поразки в бою з німецьким підрозділом односельці звернулися до його брата Василя з пропозицією стати їхнім отаманом. Незабаром загін самооборони монастиря перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру. Начальником штабу полку став третій із братів Петро Чучупак.

Із лютого 1919 р. полк гайдамаків Холодного Яру виступив на підтримку влади Директорії УНР у Києві. Полк гайдамаків отамана В. Чучупака брав активну участь у бойових діях у своєму регіоні. Організаційно він підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини А. Гулому-Гуленку. Під час окупації України денікінцями полк отамана В. Чучупака брав участь у їх вигнанні з Черкас. У цей час його кількість досягла 2 тис. осіб.

Згодом сформувалася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала 25 сіл Чигиринщини. Її захищала 15-тисячна селянська повстанська армія, очолювана місцевими отаманами, що підпорядковувалися В. Чучупаку. Завдяки цим силам територія Черкащини довше за інші регіони України залишалася вільною від більшовицької окупації. У лютому 1920 р. повстанці Холодноярської республіки взаємодіяли з Армією УНР, що здійснювала Перший зимовий похід.

Холодноярська республіка — самопроголошене утворення проукраїнської спрямованості, що існувало в 1919—1922 рр. на території Чигиринського повіту Київської губернії (нині Чигиринський район Черкаської області) у районі лісового урочища Холодний Яр, із центром у селі Мельники.

У березні 1920 р. Василь Чучупак загинув у сутичці з більшовицьким загоном. Після цього Холодноярську республіку очолив його заступник, член Холодноярського повстанського комітету Іван Деркач. Саме він керував силами повстанців під час антибільшовицького повстання навесні—восени 1920 р. Вплив Холодноярської республіки поширювався за межі Чигиринщини на сусідні села уверх по Дніпру до Черкас. Усіма своїми вчинками й діями холодноярці підкреслювали свою відданість Україні. За свідченнями сучасників, навіть повсякденним привітанням для них було: «Слава Україні! — Україні слава!» або «Слава Україні! — Навіки слава!».

Одним з основних етапів боротьби більшовиків із холодноярцями стало проголошення амністії для тих повстанців, які добровільно складуть зброю. Багато повстанців погодилися припинити боротьбу і склали зброю. Однак після цього більшовики розпочали репресії проти повстанців. їхні сім’ї та тих, хто був звинувачений у допомозі їм, виселяли, конфісковували майно, інвентар і запаси продовольства. Усе працездатне населення відправляли до частин трудової армії, а непрацездатне — переселяли до інших місцевостей. Остаточно існування Холодноярської республіки припинилося в 1922 р., коли ті повстанські отамани, що залишалися на волі, потрапили в засідку й були ув’язнені.

Холодноярських отаманів і деяких повстанців утримували в Лук'янівській в'язниці міста Києва. 9 лютого 1923 р. о 8.30 ранку вони підняли повстання. Майже чотири години у в'язниці посеред Києва точився бій. Після придушення виступу повстанців, які залишилися живими, більшовики розстріляли.

У роки Української революції в Наддніпрянщині виникали й інші квазідержавні утворення різного ідеологічного спрямування. Їхня поява була обумовлена активністю мас у період розгортання революційної стихії, незадоволенням владою або безвладдям. До них належали: Республіка Гуляй-Поле, Баштанська республіка, Висунська народна республіка, Медвинська республіка, Республіка Чорного Яру та Ямпільська республіка.

ІV. Висновки  та  узагальнення.

Висновки. Наприкінці 1919 р. більшовики втретє установили свою владу в Україні, витіснивши денікінців.

• Повернення до влади більшовиків призвело до поновлення політики «воєнного комунізму» та «червоного терору» проти їхніх противників.

• Більшовики усували всі політичні партії, у яких вбачали своїх суперників, і здійснювали поступове формування однопартійної системи.

• Перший зимовий похід дозволив Армії УНР у складних історичних умовах зберегти основу своїх збройних сил і продовжити боротьбу, застосовуючи нову тактику.

• Холодноярська республіка увійшла в історію як яскравий приклад патріотизму, волелюбності й непокори українського народу.

Запитання та завдання

1. Що таке комнезами? 

2. Назвіть дату Першого зимового походу. 

3. Хто очолював українську армію в Першому зимовому поході? 

4. Що таке Холодноярська республіка?

5. Охарактеризуйте процес відновлення влади більшовиків та їхню політику в Україні. 

6. Як відбувався Перший зимовий похід Армії УНР? 

7. Чому Холодноярська республіка стала прикладом патріотизму, волелюбності й непокори українського народу?

8. Покажіть на карті події, пов'язані з перебігом Першого зимового походу. 

9. Продовжте складання таблиці «Події Української революції 1917—1921 рр.».

10. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть питання: якими були місце і роль Першого зимового походу Армії УНР в Українській революції 1917—1921 рр.

11. На думку сучасних українських істориків О. Рубльова та О. Реєнта, «вже перші кроки радянської влади в Україні в 1920 р. засвідчили нестримне бажання ленінської партії впрягти її до загальноросійської колісниці під виглядом формально рівноправного державно-політичного утворення». Поясніть, як ви це розумієте, використовуючи матеріал параграфа.

V. Домашнє  завдання.

Вивчити  параграф  з  підручника.