Україна в другій половині  1919 року.

Тема: Україна в другій половині 1919 р. Селянський повстанський рух. Наступ 

об’єднаних українських армій. Наступ білогвардійських військ на Київ. Денікінський режим в Україні.

Мета: схарактеризувати селянський повстанський рух і визначити причини падіння 

вдруге більшовицького режиму в Україні; дати оцінку денікінського режиму; розкрити перебіг збройної боротьби в Україні в другій половині 1919 р.; продовжити формування в учнів уміння складати план, хронологічну таблицю, аналізувати та зіставляти історичні явища та факти; виховувати в них інтерес до національної історії.

Тип  уроку: урок  формування компетентностей

Формувати групи компетентностей:

-Компетентність спілкування державною мовою для розуміння україномовних текстів різних жанрів, вміння переказувати прочитане, висловлювати власну думку в усній та письмовій формі;

- Соціальну та громадянську компетентності для розуміння важливості 

вивчення історії своєї  держави; формувати патріотизм та громадську позицію;

-Математичну компетентність шляхом побудови логічного ланцюжка подій;

-Інформаційну компетентність для виявлення джерела й авторів інформації.

Обладнання:  підручники, зошити, мультимедійна презентація, відеоматеріали, 

роздатковий та наочний матеріал, історична карта, атласи.

Хід  уроку:

І. Організація  навчальної  діяльності.

ІІ. Актуалізація  опорних  знань.

Запитання та завдання

1. Назвіть причини, що зумовили Другу війну радянської Росії з УНР. Чому Директорія УНР зазнала поразки?

2. Поясніть, що таке політика воєнного комунізму. Які її основні заходи?

ІІІ. Вивчення  нової  теми.

1. Селянський повстанський рух. Падіння більшовицького режиму.

У той час як армія УНР відступала на Волинь, на окупованих більшовиками теренах Центральної України розгортався селянський повстансько-партизанський рух. Населення відчуло нарешті на собі всі «принади» воєнного комунізму та червоного терору, і за кілька тижнів невдоволення більшовицьким режимом переросло у відкриті повстання. Передусім заворушення спалахнули на Київщині, поширившись звідти на Полтавщину, а згодом — Чернігівщину та Поділля.

Одним із перших підняв велике повстання на Київщині отаман Зелений (Д. Терпило). На початку квітня 1919 р. повсталі взяли під контроль Південну Київщину та рушили на Київ. Вони зайняли Мотовилівку й Білу Церкву. Тут повстанські загони було реорганізовано у дві дивізії кількістю у 8—10 тис. бійців. 10 квітня 1919 р. повстанські частини отамана Зеленого спільно із загонами отамана І. Струка зайняли Київ, вибивши більшовицькі частини з міста. Робітники більшості київських заводів перейшли на бік повстанців. Проте під натиском більшовицьких частин партизанські загони того самого дня були змушені залишити Київ. Наприкінці квітня 1919 р. червоні, маючи кількісну перевагу, перейшли в контрнаступ. їм удалося захопити Васильків, Ржищів, Обухів; деякі села було спалено. З огляду на поразки повстанське командування на початку травня 1919 р. прийняло рішення розпустити загони.

Незважаючи на поразки, повстанський рух в Україні продовжував розростатися. Так, лише впродовж квітня — першої половини червня 1919 р. в Україні відбулося 328 збройних виступів проти більшовицької влади. Повсталі здебільшого виступали під гаслом «За радянську владу без комуністів!». На придушення повстанства більшовиками було кинуто, як свідчив у спогадах командувач радянським Українським фронтом В. Антонов-Овсієнко, до 21 тис. бійців. Повстанський рух був визначений більшовиками як «бандитизм», «куркульська контрреволюція», із якими потрібно нещадно боротися. Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК), на яку поклали обов’язок боротьби із селянами, очолив М. Лацис. Згідно з партійною постановою «Про придушення куркульської та білогвардійської контрреволюції на селі» від 17 липня 1919 р. упроваджувалися кругова порука, узяття заручників, військова блокада сіл тощо. Але, незважаючи на жорстокі каральні заходи, селянський рух посилювався.

Наймасштабнішим був виступ отамана М. Григор’єва, який відмовився виконувати наказ іти на допомогу Угорській Радянській Республіці.

7 травня 1919 р. в Єлизаветграді М. Григор’єв підняв антибільшовицьке повстання та звернувся з універсалом «До українського народу», у якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів НК, та створення Рад без більшовиків. За кілька днів загони повстанців здобули Черкаси, Кременчук, Золотоношу. М. Григор’єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережною Україною й оволодіти Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об’єднати всі антибільшовицькі сили. Наприкінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини. Повсталі були змушений відійти на Херсонщину.

Улітку 1919 р. війська М. Григор’єва об’єдналися із загонами Н. Махна, перший був обраний командиром об’єднаної армії, а другий — головою реввійськради. Проте два амбітні отамани не могли порозумітися. М. Григор’єв був звинувачений у єврейських погромах і зв’язках із денікінцями та застрелений.

Деякі загони військ М. Григор’єва приєдналися до повстанців Н. Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялися.

Незважаючи на поразки двох найбільших повстань — Зеленого та М. Григор’єва — селянський рух не вщухав і став головним чинником падіння вдруге радянської влади в Україні.

Робота з документом

Голова уряду Директорії УНР І. Мазепа про селянський повстанський рух в Україні в 1918—1919 рр.

...Це був рух, що виріс із стихійного пориву українських мас в боротьбі насамперед за свої найжиттєвіші матеріальні інтереси, які були для них ближчі й зрозуміліші, ніж інтереси національні. Земельна справа була основною пружиною масових селянських повстань на Україні. Поміщицька реставрація за Скоропадського, потім за Денікіна, воєнний комунізм за більшовиків разом з їх грабіжницькою політикою — це були ті причини, що відігравали головну роль в притягненні селянства до збройної боротьби з окупантами...

Українські робітники й селяни, що творили основну масу повстанців, ішли на повстанську боротьбу проти тих сил, що нищили їх господарський добробут, перетинали їм шлях до землі, забирали їх хліб та інше майно, зазіхали на їхню працю і свободу. Отже, в своїй основі це був рух соціальний. Мотиви національні, особливо в кінці 1918 р. і на початку 1919 р., грали у повстанців другорядну роль...

1) Які передумови масового повстанського руху виділяє І. Мазепа?

2) Чи згодні ви з думкою І. Мазепи про соціальні мотиви в повстанському русі?

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

Воєнно-політична ситуація в Україні в 1919 р.

2. Наступ об'єднаних українських армій на Київ. «Київська катастрофа».

Скориставшись тим, що більшість більшовицьких військ були зайняті боротьбою з повстанським рухом, у травні 1919 р. Добровольча армія генерала А. Денікіна, яка разом із Донською й Кубанською арміями контролювала Дон, Кубань і Північний Кавказ, перейшла в рішучий наступ. Подолавши опір Південного фронту Червоної армії, основу військ якого складали загони Н. Махна, вона оволоділа Донбасом і майже всією Лівобережною Україною та рухалася далі на Київ. (Коли Н. Махно зрозумів, що більшовики кинули його напризволяще, перейшов до партизанських дій проти більшовиків і денікінців, здійснивши рейд степовою частиною України.) У той час інші частини армії А. Денікіна, згідно з директивою від 25 червня 1919 р., розгортали наступ на Москву.

Робота з термінами та поняттями

Добровольча армія — військове формування, створене під час громадянської війни в 1918 р. на добровольчій основі з офіцерів, юнкерів, студентів та ін. Від 1919 р. увійшла до складу Збройних сил Півдня Росії. Поширеними у літературі є інші назви цих формувань — «Біла армія», «Біла гвардія». У жовтні 1919 — березні 1920 р. розбита радянськими військами під командуванням М. Фрунзе. Залишки Добровольчої армії були ізольовані в Криму, а згодом реформовані під командуванням барона П. Врангеля.

Одночасно на Правобережній Україні проти більшовиків розгорнули наступ частини армії УНР. Сталося це після того, як 17 липня Українська галицька армія (УГА) та керівництво ЗУHP під тиском польських військ залишили Східну Галичину і переправилися на правий берег річки Збруч. Згідно з угодою між урядами УНР і ЗУНР, УГА влилася в армію УНР для продовження спільної боротьби за незалежність України під гаслом «На Львів через Київ!».

Спочатку командування УГА пропонувало йти походом на Одесу, щоб установити зв’язки з Антантою, а вже тоді рушити на Київ. Цей план не визнало командування армії УНР, яке вважало, що ситуація вимагає передусім заволодіти Києвом. Було прийнято компромісне, але не найкраще рішення — одночасно йти і на Одесу, і на Київ.

Кількість об’єднаної армії становила 80 тис. осіб, із яких 50 тис. були галичани. Об’єднана армія розгорнула наступ у двох стратегічних напрямках: на Київ та Одесу. На Київ наступали галичани, а на Одесу — частини армії УНР. Спочатку наступ розвивався успішно.

Марно більшовицькі війська намагалися зупинити просування українських армій на Київ — під час запеклих боїв їхній опір було зламано. Унаслідок переможного наступу в серпні 1919 р. українські частини остаточно зайняли Поділля та значну частину Волині й Київщини.

30 серпня 1919 р. з’єднання армії УНР та УГА під командуванням генерала А. Кравса здобули Київ. Однак скористатися наслідками цієї перемоги українським військам не довелося — одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили російські білогвардійські частини під командуванням генерала М. Бредова. Оскільки білі армії також билися проти більшовиків, частинам армії УНР й УГА було заборонено вступати у бій із білогвардійцями. Спроба знайти порозуміння з денікінцями не мала успіху, й українські частини змушені були відійти до Василькова. Відступ із Києва дорівнював поразці. Ця подія увійшла в історію під назвою «Київська катастрофа». Українці втратили символ незалежної держави. До морально-психологічної поразки незабаром додалися й інші негаразди.

Фронтальне опитування

1. Яка територія була охоплена повстаннями отаманів Зеленого та М. Григор’єва?

2. Які плани більшовиків зірвало повстання отамана М. Григор’єва?

3. Чому об’єднані українські війська повели контрнаступ одночасно у двох напрямках (на Київ та Одесу), розпорошивши тим самим сили?

4. Яку подію історики називають «Київською катастрофою»?

5. Коли Денікін почав наступ на Україну?

6. Що стало вирішальним чинником у поваленні більшовицького режиму в Україні: селянський повстанський рух, наступ об’єднаної української армії, наступ Білої армії генерала А. Денікіна?

ІV. Висновки  та  узагальнення.

У 1919 р. ситуація в Україні відзначалася складністю й заплутаністю для пересічного громадянина.

Відчувши на собі всі «принади» політики воєнного комунізму, селянський повстанський рух повалив більшовицький режим. Найвизначнішими були повстання під приводом отаманів Зеленого та М. Григор’єва.

Цією ситуацією вирішили скористатися армія УНР, що об’єдналася з УГА, та Біла армія генерала А. Денікіна, які розгорнули наступ із Заходу та Сходу на Київ.

Спільний похід армії УНР та УГА на Київ, який спочатку розгортався успішно, завершився «Київською катастрофою». Українські армії опинилися перед новим ворогом — білогвардійцями.

V. Домашнє  завдання.

Вивчити  параграф  з  підручника.