"Кожен край – свій звичай": в той час, як росія намагається стерти всю Україну з лиця землі, ми намагаємось вберегти "поліфонію" нашої країни – адже кожен регіон, ба навіть кожне село витворило власні звичаї.

Саме у локальних ритуалах, у місцевих діалектах зачаївся цей невловимий genius loci – "геній місця" – дух-хранитель кожного окремого клаптика планети Земля.

На Гуцульщині у Страсний тиждень "гріють діда": кладуть ватру (розкладають вогнище) на городах, беруться за руки і голосно вигукують "Грійте діда, грійте діда!". Потім дітвора ходить від хати до хати і цими вигуками нагадує господарям, що Великдень не за горами. За добру звістку їх винагороджують "кукуцами" – булочками із випеченими хрестиками або солодощами.

Поліщуки досі виконують ритуал із діжею для замішування паски: її добре вимивають, накривають рушником, підв’язують червоною крайкою і ставлять на підвищення до схід сонця – сонце своїм промінням має благословити бочку.

Також на Поліссі люди поважного віку, яким далеко до церкви, виносять паску на вулицю до сходу сонця – небесне світило має освятити її своїм промінням.

На Закарпатті обкурюють світлицю ладаном, а якщо у родині є дівчина на виданні, то свячену паску їй кладуть на голову, промовляючи: "Аби була людям велична, як паска ця пшенична!"

ілюстрації Олена Сметана

Ковчег "Україна"