31 січня 2023 рік

Урок №38 Тема:Ландшафт як просторово-цілісна система. Карта «Ландшафти». Дослідження К. Геренчука. Районування природних ландшафтів, їх відображення на картах. Антропогенні ландшафти 

Компоненти і чинники природно-територіальних комплексів (ПТК). Внаслідок тісного поєднання природних компонентів виникають природні комплекси.

Найбільшим природним комплексом Земної кулі є географічна оболонка, що утворилася в результаті взаємодії верхнього шару літосфери, нижнього шару атмосфери, гідросфери і біосфери.

В  межах географічної оболонки розрізняють різні за величиною відносно однорідні частини – природно-територіальні комплекси (а у водних басейнах – природно-аквальні комплекси). ПТК формуються в результаті тривалої взаємодії на певних територіях таких природних компонентів, як геологічна основа і гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, мікроорганізми, рослинність і тваринний світ. Для ПТК характерна подібність внутрішньої будови і основними чинниками розвитку ПТК є сонячна радіація, внутрішня енергія Землі й енергія її обертання, а також процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері та біосфері. Ці енергетичні чинники впливають на розвиток комплексу через основні фізико-географічні процеси – теплообмін, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин.

Класифікація ландшафтів

Географічні ландшафти поділяють на групи за певними ознаками. Зокрема, враховуючи тектонічну будову і рельєф території, у межах України розрізняють два класи ландшафтів – рівнинних та гірських. Водночас серед рівнинних ландшафтів розрізняють підкласи низовинних та височинних ландшафтів, а серед гірських – передгірних, низькогірних, середньогірних, високогірних та міжгірно-улоговинних.

 Рівнинні ландшафти об’єднуються у типи: широколистолісові, мішанолісові, лісостепові і степові. Серед степових ландшафтів ще розрізняють три підтипи: північно-, середньо- і південностепові. Гірські ландшафти Українських Карпат і Криму належать до гірських лучно-лісових і поділяються на декілька підтипів залежно від висотної поясності. Окремими типами є ландшафти Південного берега Криму, а також річкових заплав, озер, боліт.

 Діяльність людини спричиняє зміни ПТК та їх компонентів. Це призводить до існування не лише природних, а й природно-антропогенних. У таких ландшафтах відносно мало змінилися геологічна основа та клімат, проте значних змін зазнали невеликі форми рельєфу, ґрунти, рослинність і тваринний світ. Серед природно-антропогенних ландшафтів розрізняють сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, промислові, ландшафти населених пунктів, рекреаційні (зв’язані із сферою відпочинку людей). 

Активний вплив людини на природні ландшафти на території України розпочався з розвитком орного землеробства ще у VІ – V тисячолітті до н. е. Вирощування культурних рослин землеробськими племенами призвели до формування перших сільськогосподарських ландшафтів у лісостеповій частині Правобережної України. Заснуванням грецьких колоній на чорноморському узбережжі у VІІ – ІІІ ст. до н. е. дало початок формуванню міських ландшафтів. До ХVІ – ХVІІІ ст. люди активно перетворювали лісові ландшафти на сільськогосподарські. На заході України цей процес набрав масового поширення. З ХVІ ст. почалося інтенсивне освоєння лісостепу, а з кінця ХVІІІ ст. – плуг вперше пройшовся українським степом. Упродовж ХІХ ст. там майже суцільно запанували сільськогосподарські ландшафти, змінивши природні. Зросла їх площа і в Поліссі. У Передкарпатті, степовому Придніпров’ї та Донбасі на основі видобутку корисних копалин з’явилися промислові ландшафти.

Надзвичайно великі зміни відбулися у ландшафтах України під впливом господарської діяльності людини у ХХ ст. Вони пов’язані з подальшим сільськогосподарським, лісогосподарським і промисловим освоєнням території, будівництвом осушувальних і зрошувальних систем, шляхів сполучення, створенням водосховищ, містобудуванням і розвитком сфери відпочинку.

Отже, нині у зв’язку із значною освоєністю території України природно-антропогенні ландшафти значно переважають над природними. Не змінених діяльністю людини природних ландшафтів майже не залишилося, а мало змінені складають менше 20% території країни. На жаль, дуже малий відсоток території України належить до природоохоронних ландшафтів, де охороняються різні компоненти природи.

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ 

Найбільшими азональними ПТК є природні комплекси материків і океанів, а в їх межах – фізико-географічні країни і природно-аквальні комплекси морів. Фізико-географічні країни поділяються на менші азональні ПТК – фізико-географічні краї, області та райони. Ці ПТК є одиницями фізико-географічного районування України. 

Найбільшими зональними частинами географічної оболонки є географічні пояси. Їх виділяють, насамперед, за кількістю надходження сонячної радіації та особливостями циркуляції повітряних мас. Україна майже повністю розташована у межах помірного географічного поясу Північної півкулі і лише на південному схилі Кримських гір та південному узбережжі Криму природні умови мають риси субтропічного поясу.

Внаслідок відмінностей у розподілі тепла і вологи у межах поясу формуються природні зони з притаманними їм кліматом, ґрунтами, рослинністю і тваринним світом. В Україні – це лісова, лісостепова і степова зони. Звичайно, природні зони характерні лише для рівнинної частини країни, де чітко проявляється широтна зональність. У горах вони відсутні: там взаємодія природних компонентів відбувається згідно із закономірностями висотної поясності, тобто у смугах, що змінюють одна одну з висотою.

У межах природних зон часто існують значні відмінності у зволоженні територій та надходженні тепла. Це спричиняє різноманітність ґрунтово-рослинного покриву, а тому природні зони можуть поділятися на підзони. В Україні такий поділ мають лісова та степова зони. У лісовій зоні розрізняють підзони широколистих лісів і мішаних лісів, у степовій – північно-, середньо- і південностепову.

 Найбільшими азональними одиницями районування на суходолі є фізико-географічні країни – ПТК, сформовані в межах великих тектонічних структур (платформ, складчастих споруд), яким відповідають великі форми рельєфу (рівнини, гірські системи). Тому серед фізико-географічних країн розрізняють рівнинні та гірські. Україна знаходиться у межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини (її південно-західної частини), Карпатської гірської (її середньої частини) і Кримських гір. Східноєвропейська рівнинна країна охоплює понад 90% площі всієї території України, на гірські країни загалом припадає 7%. На півдні територія України виходить до природно-аквальних комплексів Чорного й Азовського морів. 

Фізико-географічний край – це частина природної зони чи підзони в межах рівнинної країни або ж безпосередня частина гірської країни. Основними причинами виділення країв є неоднорідність геологічної будови та рельєфу, а також віддаленість території від океанів, що зумовлює зміну континентальності клімату. Наприклад, у лісостеповій зоні виділяють три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський (у межах частин Подільської і Придніпровської височин, що знаходяться на Українському щиті), Лівобережно-Дніпровський (на Придніпровській низовині) та Середньоруський (відповідає схилам однойменної височини). Декілька фізико-географічних країв виділяють також у степовій зоні та її підзонах. Натомість, кожна з двох підзон лісової зони творить єдиний великий фізико-географічний край: підзона мішаних лісів – Українське Полісся, підзона широколистих лісів – Західноукраїнський край. Кожна з гірських країн також представлена в Україні одним фізико-географічним краєм – Українськими Карпатами та Кримським гірським краєм. Всього в Україні виділяють 14 країв.

У межах країв існують свої відмінності природних умов, пов’язані з неоднаковою геологічною та геоморфологічною будовою територій. Це є причиною виділення менших за величиною ПТК – фізико-географічних областей і фізико-географічних районів. Так, Західноукраїнський широколистолісовий край поділяється на 5 фізико-географічних областей, а Західноподільська височинна область даного краю – на 6 фізико-географічних районів. А кожний з районів має властиві йому ландшафти.

Фізико-географічне районування має велике значення не тільки для пізнання природних процесів і явищ, але й для господарської діяльності та природоохоронної роботи людини. Встановивши межі того чи іншого ПТК і вивчивши його будову та внутрішні зв’язки, можна обґрунтувати раціональне природокористування в ньому, визначити заходи щодо покращення екологічної ситуації, встановити території, на яких бажано проводити природоохоронну діяльність.

Кримські гори як регіональний ПТК є найменшою серед найбільших одиниць фізико-географічного районування в Україні (площа – близько 10 тис. км2). Водночас у системі природного районування всієї Євразії їх розглядають як частину великої Кримсько-Кавказької гірської країни.

Тест"НаУрок" пройти до 3 лютого

Домашнє завдання § 30-31 опрацювати. Виконати практичне завдання до параграфу. 

3 лютого 2023

Урок №39 Тема: Рівнинні ландшафти, їх різноманітність. Природні зони України: мішаних лісів, широколистих лісів 

Фізико-географічне положення

    Ліси розташовані на півночі та заході рівнинної частини України. Вони займають близько 24 % території країни. У їх межах розрізняють зони мішаних (17 % площі) і широколистих лісів (7 % площі). Мішані ліси у нас часто називають Українським Поліссям. Їх південну межу визначають за умовною лінією, що проходить поблизу міст Володимира-Волинського – Луцька – Житомира – Києва – Ніжина – Кролівця – Глухова. На півдні ці зони поступово переходять у лісостепову зону. Українське Полісся є частиною великої Поліської низовини, яка простягається на територію ще трьох держав – Білорусі, Польщі та Росії. Тому чітких природних меж Українського Полісся не існує.

   Зона широколистих лісів займає західну частину України від Українських Карпат на схід до лінії Шепетівка – Хмельницький – Новодністровськ. Донедавна цю частину України відносили до лісостепової зони. Сучасні ландшафти тут справді подібні до лісостепу, але до активного розорювання земель 90 % території займали листяні ліси, від яких нині майже нічого не лишилося. Тому в історичному сенсі це крайня східна межа поширення у Європі широколистяних буково-дубових лісів.

Тектонічні структури, форми рельєфу та корисні копалини

     Зони мішаних і широколистих лісів мають неоднорідний рельєф у зв’язку з розміщенням у межах кількох тектонічних структур Східноєвропейської платформи. Зона мішаних лісів займає північну частину Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини в межах так званого Прип’ятського прогину. Тому для поверхні характерний низовинний рельєф. Тут виділяються Поліська низовина і північна частина Придніпровської низовини. Пересічні висоти становлять 150–200 м. На північ і на схід висоти зменшуються до 110–135 м, територія стає похилою в бік річок. Переважають гравійні, піщані й піщано-глинисті відклади. Найвищою частиною Полісся є Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині з максимальною відміткою 316 м. Земна кора тут складена твердими породами Українського щита: пірофілітовими сланцями, пісковиками, рожевими і червоними кварцитами, вік яких становить 1,3–1,5 млрд років. Каміння, що тут видобували, застосовували під час спорудження Софійського собору, Києво-Печерської лаври й Золотих воріт у Києві.

   На крайньому північному сході Полісся заходить на незначні площі порізаної ярами Середньоруської височини.

    Тут усе свідчить про давнє Дніпровське зледеніння, яке було у четвертинному періоді. Довгі моренні пасма – ози – простягаються на 20–30 км і вказують напрям руху льодовикового язика. Льодовикові горби – ками – один за одним тягнуться рядами. Вони складені валунами, галькою, гравієм, піском, принесеними язиком льодовика. Між горбами розташовані широкі річкові долини й болота. Талі води льодовика, що відступав, принесли пісок, утворивши широкі плоскі поверхні – зандрові рівнини. Вітер, перевіюючи пісок, сформував дюни, на яких тепер ростуть сосни.

    З паливних корисних копалин на Поліссі здавна були відомі поклади торфу. Однак у зв’язку з широкомасштабними меліоративними роботами, спрямованими на осушення боліт, торфовища опинилися на межі знищення. Рудні копалини пов’язані з неглибоким заляганням фундаменту платформи або виходами його на поверхню. Так, на Житомирщині відомі поклади титанових руд (Іршанське родовище), на Рівненщині – самородної міді (Рафалівське родовище). Є різноманітні поклади нерудної сировини. На щиті видобувають будівельне каміння – рожеві та сірі граніти, лабрадорити, габро, базальти. Розробляються поклади виробного каміння: яшми, топазів, турмаліну. У корі вивітрювання наявні чималі поклади білої глини – каоліну, що використовується у порцеляно-фаянсовій галузі. Виявлено значні поклади гончарних глин, піску, крейди. У скам’янілих рештках прадавніх соснових лісів є бурштин.

     Зона широколистих лісів лежить переважно в межах Волино-Подільської плити та Галицько-Волинської западини, які в рельєфі відповідають Подільській і Волинській височинам. Пересічні висоти Подільської височини – 220–320 м. Вона порізана ярами й річковими долинами. Окремі пасма тут навіть називають горами: Гологори (з найвищою точкою горою Камула, 471 м), Кременецькі гори, Вороняки, Розточчя, Опілля. Скелясте вапнякове пасмо Товтри (Медобори) за своєю природою не має аналогів у світі. Це бар’єрний риф, складений не скелетами коралів, як сучасні рифи, а рештками вапнякових водоростей, молюсків, морських червів та інших організмів, які жили на мілководді теплого моря в неогеновий період. У гіпсових і вапнякових породах поширений карст: тут відомо понад 100 печер, які лежать на глибині від 10 до 60 метрів. Учені вважають, що їх поки відкрито лише 1/5. На Тернопільщині відома найдовша гіпсова печера у світі – Оптимістична (240,5 км), а також печери Озерна (близько 120 км), Попелюшка (80 км), Млинки (27 км), Кришталева (22 км), Славка (9 км), Перлина, Жолоби, Голубі Озера та інші. Поділля багате на вапняки, гіпс, суглинки, каолін.

     Волинська височина невелика за площею. Пересічні висоти – 220–250 м. Найвища точка – Мізоцький кряж (342 м). Поверхня розчленована ярами, балками, річковими долинами. У крейдових породах поширений карст. На кордоні з Польщею розташований Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн.

      Кліматичні умови та води суходолу

   Зони мішаних і широколистих лісів лежать у межах атлантико-континентальної області помірного кліматичного поясу. Літо тепле і вологе. Зима м’яка, з частими відлигами. Весна затяжна й прохолодна. Середні температури на заході в січні – –4,5°...–5 °С, на сході –7°...–8 °С; у липні – +17° на заході і +19,5 °С на сході. Але екстремальні показники температур дуже відрізняються від середніх: відповідно –39 °С та +39 °С. Безморозний період триває 160–210 днів. У зоні мішаних лісів випадає 500–600 мм опадів на рік, у зоні широколистих лісів – 700–600 мм. Їх спричиняє надходження атлантичних циклонів із західними вітрами. Близько 75 % опадів випадає у теплий період. Випаровуваність не перевищує 400–450 мм, тому зволоження надмірне. Сніговий покрив утримується 90–100 днів. Кліматичні умови зон мішаних і широколистих лісів сприятливі для життя та господарської діяльності людини.

     Річкова мережа зон мішаних і широколистих лісів добре розвинена. На Поліській низовині у зв’язку з незначним похилом поверхні річки сильно меандрують. Мають широкі долини. Часто трапляються озера-стариці. Височина Розточчя є вододілом між річками басейну Чорного та Балтійського морів. Для  річок Полісся характерні тривала весняна повінь після танення снігу із широкими розливами і зимова межень. Окрім снігу, важливим джерелом живлення для річок є підземні води, тому річки не пересихають навіть у найпосушливіші роки.

   Долини річок на Подільській височині мають вигляд каньйонів, які прорізують осадові породи на глибину 50–200 м.

   Головними річками є праві притоки Прип’яті, Десна, Дністер із численними притоками. Низка річок судноплавні. Дніпро перетинає зони лісів незначним відтинком, на якому в 1964–1966 рр. було створене Київське водосховище площею 922 км².

    Найдовшою річкою зон мішаних і широколистих лісів України є Горинь – права притока Прип’яті. Загальна довжина – 659 км, протяжність у межах України – 577 км. Річка бере початок із джерела на Подільській височині на висоті 345 м у межах масиву гори Вороняки. Звідси й походить її назва: від староруського «горина» – «гориста місцевість». За 28 км від гирла Горинь розгалужується на два рукави і впадає в Прип’ять на території Білорусі на висоті 127 м. У середній і нижній течіях русло заболочене. Воно сильно звивисте: радіус кривизни меандр місцями досягає 20–40 м. Ширина річки зростає за течією від півметра до 60 м. Глибини коливаються від 1,4 до 11 м. Швидкості течії незначні: від 0,1 до 1,3 м/с.

      Полісся – край чистих проточних прісних озер. Найвідоміші з них – Шацькі озера карстового походження. Серед них вирізняється унікальною за хімічним складом водою озеро Світязь. У долинах річок багато озер-стариць: Тур, Нобель, Любязь та інші. На Поділлі трапляються маленькі карстові озера. Їхні береги – чудове місце відпочинку. На Поліссі поширені різні типи боліт. Найбільш повно представлені низинні болота з річковим живленням. Найзаболоченішими є західні й північні райони Полісся. У 60–80-х роках XX ст. на Поліссі проведено радикальні меліоративні роботи, у результаті яких осушено значні площі боліт. 

      Ґрунтово-рослинний покрив

  Типовими зональними ґрунтами мішаних лісів є дерново-підзолисті, а широколистяних лісів – сірі лісові та чорноземи опідзолені. У зонах мішаних і широколистих лісів сформувалося кілька азональних типів ґрунтів. У заплавах річок і біля озер утворилися торфово-болотні та лучні ґрунти з продуктивними сіножатями. Болотні ґрунти після проведення меліоративних заходів використовують під ріллю. Найбільш родючими є перегнійно-карбонатні ґрунти, поширені в південній і південно-західній частині Волинської області на крейдових породах. Ці ґрунти мають від 3 до 12 % гумусу.

  Сучасна природна рослинність зон лісів України формувалася протягом кайнозойської ери. Похолодання у четвертинний період спричинило відступ широколистяних лісів і поширення хвойних. Там, де не було льоду, збереглися деякі дольодовикові види: рододендрон жовтий, меч-трава звичайна.

  Наприкінці ХІХ ст. лісистість зони мішаних лісів становила 42 %, а широколистих – майже 90 %. Через заготівлю деревини та зведення лісів під орні землі нині ліси займають близько 25 % території Полісся і 13 % Поділля. Головними лісотвірними породами дерев є сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб. Зустрічаються також липа, клен, ялина, тополя, в’яз. На дерново-підзолистих піщаних ґрунтах переважають соснові ліси (бори), на більш родючих супіщаних та суглинистих – сосново-дубові (субори). На родючих сірих лісових ґрунтах поширені дубово-грабові (груди) та буково-дубові ліси. До них домішуються ясен, явір. Подекуди трапляються дубово-липові ліси. На більш вологих ділянках ростуть ліси з вільхи. На вирубках соснових і дубово-соснових лісів сформувалися вторинні ліси з берези. У підліску ростуть горобина, крушина ламка, бруслина бородавчаста, ліщина, глід, терен, бузина чорна і червона, жимолость.

   Близько половини території зон мішаних і широколистих лісів займають сільськогосподарські угіддя. На дерново-підзолистих ґрунтах після проведення меліорації вирощують жито, гречку, хміль, картоплю, льон-довгунець, горох, люпин, зернові колоскові культури, кукурудзу. На сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених ростуть пшениця, ячмінь, цукрові буряки. Повсюдно культивують овочеві та ягідні культури, займаються садівництвом. 

       Тваринний світ

    Для природних зон мішаних і широколистих лісів характерні типово лісові тварини. З травоїдних ссавців поширені лось, козуля, благородний олень, заєць-біляк. Серед гризунів часто зустрічаються лісова миша, водна землерийка і найменший ссавець України – землерийка-бурозубка. Ця крихітка важить 1,8–2,9 г, маючи довжину тіла 4 см. Біля водойм живуть бобер, норка, видра. Акліматизувалася ондатра. Зрідка трапляється зубр. Серед хижаків водяться вовк, лисиця, рись, дикий кіт, куниця, єнотовидний собака. У лісах живуть усеїдні ссавці, такі як дикий кабан, бурий ведмідь.

   Багата фауна птахів: тетеруки, глухарі, рябчики, сови, пугачі. На болотах, озерах і річках поширені качки, кулики, лебеді, чаплі, бугаї. Символом Полісся стали лелека білий і журавель сірий.

     У лісі живе безліч комах. З метеликів – бражники липовий, сосновий, тополиний, шовкопряд дубовий. Багато жуків: короїд, скрипун (вусач), жук-носоріг, жуколень, бронзівка, турун, ковалик та інші. Є лісові клопи, комарі, мухи. У водоймах відомо понад 30 видів риб, з яких промислове значення мають короп, лящ, карась, щука, окунь.

         Природне районування й охорона ландшафтів

    Зона мішаних лісів в Україні представлена однією природною провінцією (краєм) – Поліською. За особливостями поєднання ландшафтів її поділяють на такі фізико-географічні області: Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся.

    Зона широколистих лісів в Україні має одну природну провінцію (край) – Західноукраїнську, яка поділяється на фізико-географічні області: Волинське Опілля, Мале Полісся, Розточчя й Опілля, Західноподільську, Північноподільську, Прут-Дністровську області.

      З метою збереження й охорони природних компонентів ландшафтів у межах зон мішаних і широколистих лісів створено природні заповідники: Поліський, Рівненський, Черемський і Древлянський у зоні мішаних лісів; «Медобори» та «Розточчя» у зоні широколистих лісів. Найвідоміші національні природні парки – Шацький, Деснянсько-Старогутський, Мезинський, Голосіївський, «Подільські Товтри», Яворівський. 

Тест "НаУрок" відкритий до 7 лютого 2023

Домашнє завдання:

 § 32 опрацювати. Виконати практичне завдання до параграфу.