Тема 1. Літосфера

16 листопада 2022 рік

Урок № 20 Тема: Внутрішня будова Землі.

Внутрішня будова Землі

Ядро – це центральна, серцевинна частина земної кулі; радіус – близько 3500 км; зовнішня частина ядра перебуває в розплавлено-рідкому стані, а внутрішня – в твердому; складається з речовини, схожої на метали (із заліза з домішками кремнію або із заліза і нікелю, є й інші припущення). Температура в ядрі досягає 5 000 0С.

Мантія – внутрішня оболонка, яка вкриває ядро (з грецької “мантія” – “покривало”); потужність - 3 000 км. Мантія – найбільша з внутрішніх оболонок планети (83 % об’єму Землі або 4/5); температура від кількох сотень градусів до +2500 0С; верхня частина мантії складена щільними породами, тобто вона тверда. Проте в ній на глибині 50–250 км від поверхні Землі розміщується частково розплавлений шар – астеносфера. Він порівняно м’який і пластичний, як пластилін чи віск. Ця речовина мантії здатна повільно текти і таким способом переміщуватися. Швидкість переміщення дуже невелика – декілька сантиметрів за рік.

Земна кора – верхній твердий шар нашої планети. Порівняно з ядром і мантією, вона дуже тонка. Товща (потужність) земної кори найбільша під горами – 70 км, під рівнинами вона становить 35–40 км, а під океанами – лише 5–10 км.

Найглибша свердловина (до 15 км) пробурена в Росії на Кольському півострові.

Кожних 33 м углиб Землі температура підвищується на 1º С.

Земна кора разом з верхньою мантією утворюють оболонку – літосферу.

Розрізняють два типи земної кори: континентальний і океанічний.

Материкова земна кора має “триповерхову” будову з осадового, гранітного і базальтового шарів. Осадовий шар (потужність від 1 мм до 20 км) утворює поверхню, якою ми ходимо. Породи в ньому залягають пластами, змінюючи один одного. Гранітний шар (10–20 км) крім магматичних порід (гранітів) складають і метаморфічні (гнейси, мармур й ін.). Серед них найдавніші породи нашої планети – гнейси, віком близько 4 млрд років. У базальтовому шарі (15–25 км) переважають магматичні породи: поряд з базальтами трапляються лабрадорити, габро.

Океанічна земна кора утворена лише двома шарами – осадовим (до 1 км) і базальтовим (5–10 км). Гранітного шару в ній майже немає, а осадовий менш потужний. Такий тип кори є лише під западинами океанів.


18 листопада 2022 рік

Урок № 21 Тема: Будова літосфери, її властивості. Літосферні плити, наслідки їх переміщення.

Утворення материків і западин океанів


Сучасні уявлення про будову земної кори спираються на гіпотезу дрейфу (переміщення) материків. Її висунув у 1912 р. німецький учений Альфред Вегенер. Він припустив, що мільйони років тому на Землі існував один гігантський материк Пангея (“Єдина земля”). Він був оточений єдиним океаном, що увібрав у себе всю воду. З часом суперматерик розколовся на Лавразію і Гондвану. Пізніше вони також були розбиті тріщинами-розломами, і розпалися на окремі материкові блоки. Віддаляючись (дрейфуючи), ці уламки Пангеї стали сучасними материками, а між ними утворилися западини океанів.



Літосферні плити

Літосферні плити – величезні блоки земної кори, завтовшки від 60 до 100 км, розмежовані велетенськими тріщинами. Сили, що здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми (ендогенними) силами Землі. Вони виникають під час розпаду радіоактивних речовин і переміщення розплавленої речовини у верхній мантії. Внутрішні сили штовхають літосферні плити, і вони рухаються вздовж розломів. Майже 90% планети покривають вісім найбільших літосферних плит: Євразійська, Африканська, Австралійська, Тихоокеанська, Індостанська, Антарктична, Північно-Американська, Південно-Американська. До плит середнього розміру відносяться Аравійська, Хуан де Фука, Кокос і ряд інших, також є безліч малих плит.

Розрізняють повільні горизонтальні і вертикальні рухи земної кори.

Найбільш значними є горизонтальні рухи літосферних плит. Рухаючись, плити здатні зближуватися, розсуватися або зміщуватися одна відносно одної. Якщо плити зближуються, то під час зіткнення їхні краї зминаються в складки і на поверхні утворюються гори. Наприклад, на стику плит Індо-Австралійської і Євразійської виникли гори Гімалаї. Якщо ж стикаються материкова і океанічна плити, то океанічна, що має більшу щільність, занурюється під материкову. Тоді на материку так само виникають гори, а уздовж узбережжя – глибоководні западини (жолоби). Наприклад, на стику плит Наска і Південноамериканської виникли гори Анди та Перуанський і Чилійський глибоководні жолоби.

Якщо плити розсуваються, то утворюються розломи. Найбільше розломів виникає на дні океанів, де земна кора тонша. Розломами розплавлена речовина мантії піднімається з надр. Вона розштовхує краї плит, виливається і застигає, заповнюючи простір між ними. Так у місцях розривів на дні океану відбувається нарощення земної кори. Там утворюються нові ділянки земної кори у вигляді гігантських валоподібних підняттів, які називають серединно-океанічними хребтами. Наприклад, при розсуванні Південноамериканської і Африканської плит на дні Атлантичного океану утворився Південноатлантичний серединно-океанічними хребет. Отже, під океанами земна кора безперервно оновлюється. Тріщини, які утворюються вздовж серединно-океанічних хребтів називають рифтами.

Внутрішні сили Землі викликають і вертикальні рухи: повільні підняття і опускання окремих ділянок земної кори. Наприклад, північна частина Скандинавського півострова піднімається на 1 см за рік, а море відступає. В Україні найбільші підняття зафіксовано на сході Кіровоградської і півночі Житомирської областей – майже 9 мм/рік. У той же час узбережжя Чорного моря в районі Одеси опускається зі швидкістю майже 1 см/рік. Вертикальні рухи відбуваються дуже повільно, але постійно й повсюдно. Підняття ділянок з часом змінюється опусканням і навпаки. Тому вертикальні рухи називають коливними рухами земної кори. Такі рухи відбуваються дуже повільно – від 2 до 10 см на рік.

Рухи літосферних плит вказують, що на земній поверхні є відносно стійкі й рухомі ділянки.



23 листопада 2022 рік

Урок № 22 Тема: Внутрішні процеси, що зумовлюють зміни в земній корі та на поверхні земної кулі. Рухи земної кори.

25 листопада 2022 рік

Урок № 23 Тема: Землетруси.

Землетруси

Землетруси – це підземні поштовхи, що супроводжуються коливаннями земної поверхні. Їх викликають внутрішні сили Землі, що рухають літосферні плити. Ці сили спричиняють глибинні розриви земної кори. В зоні розриву миттєво зрушується земна кора. Упродовж кількох секунд товщі гірських порід зміщуються на кілька сантиметрів або навіть метрів у горизонтальному або вертикальному напрямках. Це породжує раптовий підземний поштовх.

Місце в надрах, де виникає розрив і зміщення земної кори, називається осередком (гіпоцентром) землетрусу. Він може розташовуватися на різних глибинах – від кількох десятків до 700 км. Від глибини залежить сила струсу земної поверхні: чим глибше, тим слабше. Від осередку в усі боки поширюється потужна сейсмічна хвиля. Поширюється коливання гірськими породами дуже швидко – до 7 км/с.

Над осередком на поверхні Землі знаходиться епіцентр землетрусу (з грецького “епі” – над). В епіцентрі сила поштовхів найсильніша. З віддаленням від нього вона зменшується. Сейсмічна хвиля охоплює величезні площі. Якщо епіцентр землетрусу розташовується на дні моря, то виникають моретруси. Тоді великі ділянки дна можуть швидко опуститися. Це в свою чергу спричиняє потужні велетенські хвилі – цунамі. Вони з великою руйнівною силою обрушуються на узбережжя, знищуючи все на своєму шляху.

Для оцінювання їх сили використовують 12-бальну шкалу (шкалу Ріхтера). Поштовхи силою в 1–3 бали відносять до слабких (їх відчувають тільки сейсмографи). Землетруси силою в 6 балів вважаються сильними (спостерігаються легкі пошкодження будівель), в 7дуже сильними (тріскаються будівлі), в 11–12 балів – катастрофічними (руйнується майже все). Щороку на Землі стається близько 100 тис. землетрусів. Катастрофічні землетруси бувають рідко – в середньому раз на кілька років. Щорічно в світі від них гине близько 10 тис. людей.

Землетруси вивчає наука сейсмологія. В різних країнах світу сейсмологи проводять спостереження за поведінкою земної кори. Їм допомагають прилади-сейсмографи.

Землетруси виникають на межах літосферних плит, у місцях їх розривів і зіткнення – вдовж розломів земної кори. Часто такі місця збігаються з гірськими районами (гори Кавказу, Середньої Азії, Північної і Південної Америки). Вони зосереджені в сейсмічних поясах Землі – Тихоокеанському, Середземноморському і Атлантичному. В Україні землетруси бувають у Карпатах (силою до 9 балів) і Криму (до 7 балів).




30 листопада 2022 рік

Урок № 24 Тема: Вулканізм і вулкани, гейзери. Сейсмічні пояси Землі. Практична робота № 3 (початок). «Позначення на контурній карті гір, рівнин, вулканів суходолу та серединно-океанічних хребтів».

Урок № 25 Тема:Зовнішні процеси, що зумовлюють зміну земної кори. Вивітрювання, робота вітру, текучих і підземних вод, льодовиків.

Урок № 26 Тема:Робота вітру,текучих і підземних вод,льодовиків.

Склад земної кори

Склад, будову й історію розвитку Землі вивчає наука геологія.

Земна кора складається з мінералів і гірських порід, яких у природі існує кілька тисяч видів. Мінерали й гірські породи різняться між собою кольором, твердістю, будовою, температурою плавлення, розчинністю у воді та іншими властивостями.

Мінерали – однорідні тіла, складені однією речовиною.

Найпоширеніший мінерал – вода.

Найтвердіший – алмаз.

Гірські породи – складні утворення, складаються з багатьох мінералів.

За походженням їх поділяють на магматичні, осадові і метаморфічні.

Магматичними називають породи, що утворені з магми. Магма (з грецької – “густа мазь”) – вогненно-рідка розплавлена маса, що формується в мантії. Піднімаючись, розпечена до 1000 0С магма, повільно остигає. На великих глибинах вона остигає сотні і навіть тисячі років! У товщах земної кори магма може затверднути на глибині, як вода під час замерзання. Тоді утворюються глибинні магматичні породи. До них належать, наприклад, граніти. Якщо ж магма досягає поверхні і виливається, то вона позбавляється розчинених у ній газів і перетворюється на лаву. Під час застигання лави утворюються вивержені магматичні породи. Так виникли поширені на нашій планеті базальти. Магматичні породи (габро, лабрадорит, польові шпати та ін.) здебільшого тверді, важкі й щільні.

Осадові породи утворюються на поверхні земної кори. Вони виникають в результаті осідання речовин на дні водойм або нагромадження на суходолі. Цими породами вкрито ¾ поверхні материків. Осадові породи бувають уламкового, органічного й хімічного походження.

Уламкові породи утворюються з уламків різних порід внаслідок руйнування (вивітрювання, розмиву) поверхні. Утворений уламковий матеріал текучі води, льодовики, вітер зносять у моря, озера, зниження суходолу. При цьому уламки різної величини і форми розбиваються, подрібнюються, згладжуються. Так утворюються щебінь, галька, гравій, пісок, глина. На дні океанів і морів, де найбільше осідає уламкового матеріалу, під тиском все нових й нових пластів він ущільнюється і перетворюються на значно твердіші осадові породи. Так пісок стає пісковиком, глина – глинистим сланцем.

Органічні породи складаються в основному з решток організмів – залишків відмерлих рослин і тварин, що нагромадилися за мільйони років на дні водойм. Наприклад, крейда і вапняк утворилися з черепашок і панцирів морських організмів. Кам’яне вугілля утворили відмерлі дерева, що росли мільйони років тому. А торф і нині утворюється в болотах із трав’янистих рослин. Органічне походження мають і нафта, горючі гази, бурштин.

Хімічні породи – це наслідок випадання речовин в осад із водних розчинів. Так випадають і скупчуються на дні водойм кам’яна й калійні солі. Утворюються із водних розчинів також гіпс, кремній, доломіт, вапняк та ін.

Метаморфічні породи. Слово “метаморфізм” означає “перетворення”. Перетворення з породами відбувається тоді, коли змінюються умови їх залягання в порівнянні з тими, при яких вони утворилися. Так, внаслідок повільного прогинання земної кори осадові й магматичні породи стають похованими під товщами нових нашарувань. Вони опиняються на великій глибині під дією високих температур і тиску. Тоді породи нагріваються, стискуються і перетворюються (метаморфізуються) – набувають нових властивостей.

Наприклад, пухкий пісок стає твердим кварцитом, крихкий вапняк – міцним мармуром, граніт – гнейсом. Гірські породи, що зазнали таких змін, називають метаморфічними.

При підняттях земної кори метаморфічні й магматичні породи опиняються на поверхні. Тоді вони руйнуються і стають осадовими уламковими породами.

Корисні копалини – гірські породи і мінерали, які використовуються людиною у народному господарстві. Залежно від господарського використання: паливні, рудні (металеві) і нерудні (неметалеві).

Тести "Умовні знаки корисних копалин

Домашнє завдання Опрацювати § 23. Запитати дорослих, які гірські породи вони використовують під часремонту оселі. Які якостізробили їх корисними?

Тест "НаУрок" (обов"язково)

14 грудня 2022 рік

Урок № 28 Тема:Основні форми рельєфу суходолу – гори і рівнини. Різноманітність та утворення рівнин на суходолі. Найбільші за площею рівнини світу. Практична робота № 3. «Позначення на контурній карті гір, рівнин, вулканів суходолу та серединно-океанічних хребтів».

207467.pptx

Рельєф

Сукупність нерівностей земної поверхні називається рельєфом. Різноманітний рельєф – це результат взаємодії внутрішніх процесів, що створюють нерівності, і зовнішніх, які намагаються їх вирівняти. Якщо уявити поверхню Землі без океанічної води, то побачимо найбільші нерівності земної кори: западини океанів і материки, що здіймаються над ними. Вони визначають “обличчя” планети, тому їх називають планетарними формами рельєфу. І на материках, і на дні океанів основними формами рельєфу є рівнини і гори. Їх ускладнюють менші формигорби і долини, пагорби й яри, борозни й купини та ін.


Рівнини

Рівнини бувають плоскими і горбистими. Поверхня плоских рівнин рівна, на ній немає помітних підйомів і спусків. Є горбисті рівнини, де підвищення чергуються зі зниженнями. Проте такі нерівності мають відносну висоту не більше 200 м.

Отже, рівнинице відносно рівні ділянки земної поверхні з невеликими коливаннями висот. Більшість рівнин земної кулі величезні за розмірами.

За висотою над рівнем моря серед рівнин розрізняють низькі (низовини), підвищені (височини) і високі (плоскогір’я).

Низовини мають абсолютні висоти до 200 м. На земній поверхні є низовини, що розташовані навіть нижче рівня моря, Прикаспійська низовина лежить на 28 м нижче рівня моря.

Височини – це рівнини з абсолютними висотами від 200 до 500 м.

Плоскогір’я – це теж рівнини, тільки достатньо високі – понад 500 м над рівнем моря.

Рівнинний рельєф України створюється чергування низовин і височин.

Рівнини можуть утворюватися внаслідок підняття і звільнення від води морського дна. Таке спостерігається під час вертикальних рухів земної кори. Такі рівнини називають первинними, Причорноморська низовина колись була ділянкою дна Чорного моря.

Вторинні рівнини утворюються по-різному. Одні з них, створені наносами річок (пісками, суглинками), що довгий час нагромаджувалися у зниженнях земної кори. Їх поверхня плоска або слабохвиляста. Так, Месопотамська низовина утворена відкладами річок Тигру й Євфрату. Рівнини можуть виникати і на місці гір, коли під дією зовнішніх процесів руйнуються їх вершини і схили, а улоговини заповнюються уламками. Тоді гірська місцевість поступово вирівнюється і перетворюється на горбисту рівнину. Прикладом може слугувати Казахський дрібносопковик – висока рівнина, серед якої здіймаються окремі залишки гірських масивів. В Україні такою рівниною є Донецький кряж.

Тест від Меркатор "Рівнини"



Практична робота №3.


Інструктаж перед виконанням роботи

Прочитайте та запам’ятайте правила роботи з контурною картою, які Вам знадобляться під час виконання даної роботи.

Всі підписи на контурній карти виконуються охайно, простим олівцем, друкованими літерами.

Щоб контурна карта була зрозумілою, необхідно заповнювати систему умовних знаків, в яку вміщувати всі позначки, які Ви застосовуєте.

Вулкани позначаються зірочкою. Поряд з позначкою підписується назва. Червоним кольором підписуються діючі вулкани, синім - згаслі.

Слово “вулкан” скорочується влк. Наприклад: влк. Везувій.

Гори та хребти в Океані наносяться коричневими лініями. При цьому площа, зайнята горами не зафарбовується, а лінією лише показують напрям хребта.

Назва гір підписується вздовж лінії (над чи під нею).

Окремі вершини позначаються чорною крапкою. Поряд з нею підписують назву гори (слово “гора” скорочується літерою г) та її абсолютну висоту. Наприклад: г. Джомолунгма, 8850.

Рівнини на контурній карті не обводяться. Зверху на їх контурах лише підписується назва даної рівнини. Слово “рівнина” не скорочується.

Якщо назву якогось об’єкту не можливо підписати на карті через брак місця, роблять цифрову виноску. Робиться це так: біля об’єкта ставлять цифру, а потім ту ж саму цифру виносять в умовні знаки та підписують назву.



Позначення на контурній карті найбільших рівнин, гір, вулканів суходолу та серединно-океанічних хребтів.


Домашнє завдвння § 25. Знайти в Інтернеті інформацію про походження Карпат і Кримських гір.

16 грудня 2022 рік

Урок №29 Тема: Різноманітність та утворення гір на суходолі. Найвищі і найдовші гори світу.

Практична робота № 3. «Позначення на контурній карті гір, рівнин, вулканів суходолу та серединно-океанічних хребтів». (продовження)

Гори

Гори різко підносяться на значну висоту над прилеглою поверхнею. Окрема гора має підошву, схили і вершину. Схили можуть бути круті або пологі. Вершини – найвищі частини гір – бувають округлими, загостреними, плоскими.

Поодинокі гори в природі трапляються рідко. Зазвичай вони об’єднуються у великі групи – гірські країни. Гірська країна займає велику площу і простягається на сотні, а іноді на тисячі кілометрів. У ній простежуються гірські хребти – лінійно витягнуті групи гір. Найвища частина хребта називається гребінь. Хребти розділені поздовжніми зниженнями – гірськими долинами. Зручне для переходу зниження в горах називається перевалом. Гори здіймаються на значну висоту, іноді до кількох кілометрів.

Їх розрізняють за утворенням, віком, висотою.

Гори виникають на рухомих ділянках земної кори. Розрізняють складчасті, складчасто-брилові, вулканічні гори.

Складчасті гори являють собою товщі гірських порід, що під дією внутрішніх сил вигнулися в гігантські складки. Так зминаються краї літосферних плит під час їх зближення. Складчастими є Кримські гори, Карпати, Альпи, Гімалаї, Анди.

Складчасто-брилові гори виникли на ділянках земної кори, де в далекому минулому вже існували складчасті гори. Давні гори з часом зруйнувалися і поступово перетворилися на горбисті рівнини. Земна кора там втратила пластичність і набула стійкості. А коли знову відбувалися горотворчі процеси, товщі порід розкололися на брили. Так утворилися Уральські гори, Тянь-Шань.

Вулканічні гори – результат виверження вулканів. Розтікаючись, лава формує підняття у вигляді конусів, куполів або щитів. Так можуть утворюватися поодинокі гори, наприклад, Кіліманджаро в Африці. Якщо вулканічні гори зливаються своїми підошвами, то формуються вулканічні хребти, наприклад Вулканічний в Українських Карпатах.

За віком гори можуть бути молоді й старі. Молоді гори утворилися за геологічними мірками недавно – протягом останніх 25 млн років (у кайнозойську еру - альпійську епоху горотворення). Молодими є складчасті гори. Вони, як правило, високі з крутими схилами (Альпи, Гімалаї). Вік старих гір може перевищувати 300–400 млн років. Вони невисокі (Уральські, Скандинавські гори). Гори України, незважаючи на середню висоту, належать до молодих за віком.

За висотою над рівнем моря розрізняють гори низькі, середньовисокі і високі.

Низькі гори мають порівняно незначну абсолютну висоту – до 1000 м. Їх вершини округлі або плоскі, а схили пологі. Такими є більшість хребтів Кримських гір. Середньовисокі гори сягають висот від 1 000 до 2 000 м. Карпати (г. Говерла (2 061 м) – найвища вершина в Україні). Високі гори здіймаються більш як на 2 000 м. Їх вирізняють гострі вершини, вкриті снігом та льодом, і круті скелясті схили. Найвищі вершини високих гір перевищують 8 000 м. Таких вершин – 14 і всі вони розташовані в горах Азії. Найвищими горами Землі є Гімалаї. Їх назва означає “оселя снігів”. Саме там зосереджені 12 “восьмитисячників”, серед яких і найвища вершина нашої планети – Джомолунгма (Еверест) заввишки 8 850 м.

Тест від Меркатор "Гори"