Квіти України, історія нашого народу

Мета: поглиблення знань учнів про нашу державу – Україну; формування національної свідомості школярів; розвиток пізнавальних інтересів учнів; виховання любові до рідного краю, до природи, народних традицій, звичаїв, поваги до історичного минулого нашого народу; естетичне виховання.

Обладнання: презентація до теми заходу, проектор, рушники, вишиті речі, хліб.

Гасло: Шанувала ненька,

Шанували люди.

І я шанувати буду.

Хід заходу

Слово вчителя: З давніх-давен люди прислуховувались до природи-матінки, до кожного її подиху, звуку, шепоту, придивлялись до її рухів, тіней, явищ, красот. Все незвичайне приваблювало, все гарне надихало. Світанки з росами, цвітіння садів, буяння трав – спостерігаючи все це, наш народ ставав більш поетичним. Так народжувались пісні, легенди, з'являлись малюнки, а згодом і вишиванки. Через віки пронесли українці любов до різних речей, тварин, а особливо – до рослин, тому що вважали їх символами.

Майже в усіх народів є улюблені рослини. У Канаді це клен, у росіян – берізка, а в нас, українців, це – верба і калина. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України!»

1-й учень: А з чого почалась Україна для мене ?

2-й учень: Із пісні, дитино, що в небо злітає,

Із рідної мови, що звуками грає,

З тієї молитви, що мати навчає,

Твоя Україна себе починає.

3-й учень: Із синьої річки, із чистого броду,

З верби, що схилилася й дивиться в воду,

З любистку та м'яти, що пахнуть духмяно,

Які посадила й доглянула мати.

4-й учень: Моя Україна себе починає,

З квітучого поля й широкого ставу,

З рясної калини, що квітне весною,

І з рушничка, що завжди зі мною.

5-й учень: Із пісні дзвінкої, із пісні сумної,

З стрункої тополі, що пнеться угору,

З зеленого лісу, глибокого моря,

З квітучого лугу і соняха в полі.

6-й учень: Моя Україна себе починає

З пшеничного лану, що краю не має,

З бузку та волошки, що квітне у житі,

Із яблунь в саду, що медом налиті.

7-й учень: Моя Україна – це поле і сад,

Це стиглий, добірний в Криму виноград,

Це радість і сльози, це горе і сміх,

Це батьківська хата і рідний поріг.

Ведучий: Україна – велика незалежна держава в Європі. Вона має свою історію, традиції, звичаї, легенди, казки. Українці – прекрасні люди, і мова наша співоча, солов'їна.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі, вкраю зелених лісів, блакитних озер, широких степів.

8-й учень: Моя найкраща в світі, Україно,

Я твій маленький тендітний пагінець.

Люблю тебе всім серцем, Батьківщино.

Мій рідний край для мене – батько і мудрець.

9-й учень: Бо я пішов з могутнього коріння,

З мого народу пращурів-дідів,

Її історії, традицій, дум, сумління,

Та мрій про волю з глибини віків.

Ведучий: У нас, як і у всіх народів, є свої улюблені рослини – символи, яким віддаємо особливу пошану, які мають обов'язково рости біля хати кожної дбайливої господині.

Не можна уявити двору в Україні, де б не ріс кущ калини. обов'язково садили також вербу, тополю, вишню. подвір'я прикрашали квітами: барвінком, чорнобривцями, мальвами.

Учень: Верба – це найпоширеніше дерево – національний символ України. Ця рослина пов'язана з водою,отже, символізує здоров'я і життя, а Чумацький шлях (Молочну стежку) – її відображенням на зоряному небі. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, бо, за уявленнями слов'ян, наша Галактика є початком Всесвіту.

У давнину верба була священним деревом у слов'ян. Вважають, що вона уособлювала бога сонця, й тепер у народі кажуть, що «саме сонце п'є воду з вербових листочків, тому вони так схожі на сонячні промінці». Вона була символом і оберегом родинного вогнища. Під час буревіїв проти вітру кидали вербову гілку – вона зупинить бурю, вбереже від лиха. Гілочки освячують у церкві та зберігають як засіб від злих сил і понині. Навіть назва цього дерева вказує на його священне значення:лат. Verbena – «священні гілки».

Верба є природним фільтром. Недаремно люди найчастіше беруть воду біля криниць, поряд з якими росте верба. «Де срібліє вербиця – там здорова водиця».

Котики-воркотики

Всілися рядком.

Поїть сонце котиків

Теплим молоком.

Котики-воркотики

У мене на вікні.

Котики-воркотики –

Гості весняні.

Не глядить на котиків

Лиш вусатий кіт,

Мабуть, зна, що котики –

Це вербовий цвіт.

Ведучий: З вербою та калиною український народ пов'язує багато звичаїв та традицій. У Вербну неділю освячують вербу у церкві, а потім несуть її додому і легесенько хльоскають нею членів родини, особливо дітей, примовляючи:

Не я б'ю, верба б'є

За тиждень Великдень.

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля.

2-й учень: У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється уводу

На свою хорошу вроду.

Друга рослина – це кущ,оспіваний в українських народних піснях як символ дівочої краси. Калина – дерево нашого українського роду. Колись,у сиву давнину, вона уособлювала народження Всесвіту,була символом вогняної трійці: Сонця, Місяця й Зорі. Тому й назву свою одержала від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду.

На нашій планеті росте понад 200 видів калини. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим соком і давала хліб із калиною.

Тарас Шевченко дуже любив цю рослину. У «Кобзарі» він вжив слово калина 385 разів.

У калини китиці червоні,

Білі-білі квіти у калини.

Я тримаю китицю червону,

А здається – усміх України.

Посадіть калину в чистім полі!

Хай вона освятить час!

Вона любить дуже волю,

Хай же воля любить нас!

3-й учень: Тополя в Україні – символ жіночої долі, незрадливого та, на жаль, нещасливого дівочого кохання. У народних піснях із тополею порівнюють красиву,струнку дівчину або заміжню жінку. Рубання тополі символізує заручення й одруження дівчини.

Тонка, висока тополя:

Чорнява дівчина – то моя.

Тонку високу зрубаю.

Чорняву дівчину кохаю.

Відомий казковий мотив обернення дівчини на тополю використав Т. Шевченко в поемі «Тополя». У першій половині ХІХ століття існував обряд ведіння тополі, який виконували на Зелені свята. Тополю зображала вродлива дівчина, вбрана в стрічки, зелень та квіти. Її водили селом, співали:

Стояла тополя

Край чистого поля.

Стій, тополенько,

Стій, не розвивайсь,

Буйному вітроньку

Не піддавайсь.

Пісня «Не ламай тополю»

4-й учень: Особливо популярним в Україні був дуб. Його шанували за довголіття, міцність, вологостійкість. Дуб давав чудовий будівельний матеріал. Дубову кору вважали найкращою в чинбарстві та кушнірстві. Вірили, що якщо в першу купіль немовляти покласти три листочки з верхівки дуба, то хлопець виросте міцний, як дуб. Коли народжувався син, то біля хати садили дуб. Дубовими гілками заклепували хату, встеляли долівку з весни до осені там, де росте син. Ліжко теж збивали з дубових дощок, щоб за ніч чоловік набирався від них міці.

Оспіваний у народних думах і піснях, дуб став символом молодого козака:

Чом дуб не зелений?

Лист хмара прибила.

Козак невеселий –

Лихая година.

У весільних приповідках і побажаннях дуб є символом подружнього життя (Дарую вам дубочки, щоб жили в парі, як голубочки).

Ще стародавні слов'яни біля лісових велетнів влаштовували обрядові дійства, приносили жертви богам. У ХІХ столітті на Зелені свята в центрі села ставили довгу жердину з прикріпленим угорі колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого дуба відбувалися ігри,що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа.

Дубом-велетом народ позначав, наче віхою, певні етапи своєї славної історії. Запорізький дуб, дуб Палія… дуб Шевченка…

Ведучий: Рослинами-символами є не тільки дерева, а й квіти.

1-й учень: Квіти…

Ними кожен свою радість,

Власне щастя назива.

Квіти часто нам говорять

Втричі більше ніж слова.

2-й учень: Засохлі степи. То холод, то пил,

То сонця нещадного жар.

Забарвив весь степ, як водою залив

Барвінковий цвіт голубий

3-й учень: Від мого віконця

До самого сонця

Стеле мальва стежку

Квіткову мережку

4-й учень: Гарні квіти біля хати

Навесні садила мати.

Чорнобриві-чорноброві

Квітнуть в тиші вечоровій.

5-й учень: Розцвіли червоно

Маки-маченята

І розкрили Чорні

Денця-оченята.

6-й учень: Жовтий сонях на городі

Зацвів спозаранку

Кажуть, синку, у народі:

Сонях – сонце золоте,

Нас від лиха стереже.

Усі разом: Українські квіти –

Українські діти.

Квітка нації цвіте,

Славить сонечко святе.

Ведучий: Чому так люблять і шанують українці квіти?

5-й учень: Цвіте синьо, лист зелений,

Квітник прикрашає,

Хоч мороз усе побив –

Його не займає.

Барвінок – рослина національний символ України. Матері дарують своїм дітям на щастя. Нев'януча зелень барвінку та його витривалість у різних умовах привернули до себе увагу ще в середньовіччя. Рослині приписували чудодійну силу, вважали її символом вічності й незрадливості. У часи, коли панувало марновірство, барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Барвінок вішали над вхідними дверима дому й ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги. Назва рослини пов'язана з двома словами – «барви» і «вінок», що означає гарний вінок.

Недавно ще гула метелиця,

Кругом лежав біленький сніг,

А вже барвінку листя стелеться

Зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою

Всю зиму зелень берегло

І перше стрілося з відлигою,

Зустріло сонечко й тепло.

Як з перемогою та славою

Весна з'являється на світ,

То квітне радістю ласкавою

Барвіночку синенький цвіт.

6-й учень: Чорнобривці клали у воду, коли вперше купали немовля, щоб дитина була людям мила, як та квітка. Їх ставлять у церкві на Маковія разом із маком, колосками жита, пшениці.

Пісня «Чорнобривці»

7-й учень: До неба тягнуться квіти,

Рожеві розправивши віти,

А поряд килимом трави –

Шовкові, духмяні, зелені мальви.

Ця квітка була народною з давніх-давен. Мальва стала символом України, яка віками боролася за своє визволення і нарешті здобула незалежність.

8-й учень: Стоять у полі сестрички:

Жовті очка, білі повічки.

Скромну, милу й чисту ромашку вплітають у традиційні українські віночки, коли освячують їх у церкві. Люди переконалися, що вона не лише приносить здоров'я і заспокоює серце, але і є символом доброти й ніжності. Раніше ця рослина називалася «Романовою квіткою» або «Романовою травою», з часом «Романові квітки» почали називати зменшувально-пестливо «Ромашка».

Обабіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Стрункі ромашки яснолиці.

Медово пахне тут повітря.

Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа

У царство білої ромашки.

Ведучий: Своєрідним оберегом України завжди був віночок. Плетіння віночка – це своєрідна наука, і потрібно знати з яких квітів і коли плести, яке зілля з яким вплеталося поряд. А всього в українському віночку 12 квіток, і кожна з них є своєрідним лікарем і оберегом.

Учень: Особливе місце у віночку займали мальва, рута та півонія, які символізували собою віру, надію, любов. Ромашка у віночку – це символ дівочої чистоти. Їх вплітають поряд з цвітом калини, яблуні, вишні. А поміж ромашками вплітають вусики хмелю – символу гнучкості й розуму. У повному віночку сусідять любисток і волошка. З цих квітів сплітають окремо віночок відданості. Його дарувала дівчина парубкові, коли він йшов у дорогу. І возив його парубок із собою коло серця, а віночок нагадував йому, що вдома чекають. Це віночок відданості.

Безсмертник у віночку – символ здоров'я, деревій – символ нескореності, барвінок – життя і безсмертя душі, мак – символ печалі і смутку тих, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом, калина – символ дівочої вроди.

Ведучий: Квіти – це історія нашого народу, квіти – це наша природа, квіти – це ми! Бережіть цей символ України і примножуйте його!

1-й учень: Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Є з усіх одна країна,

Найрідніша над усім, -

То прекрасна Україна

Нашого народу дім.

2-й учень: Одна сім'я в нас, Батьківщина,

Де верби понад ставом і калина.

Де степ широкий, як душа народу,

Де райдуги з Дніпра спивають воду,

Де полониною дівча блукає

І цвіт калини в коси заплітає,

Де пломеніють кетяги любов'ю,

Даруючи хворіючим здоров'я,

Де ввечері сопілка калинова

Людською промовля до тебе мовою:

«Нема, - говорить, - без верби й калини

Співучої Вітчизни – України».

Пісня «А на тім рушникові – червона калина…»

D