АЛБАНЦІ – РІВНЯННЯ
ЗІ ЗМІННИМИ

Цей народ знає цінність свободи, щастя та життя на рівні зі знаннями про ізоляцію, тотальний контроль, воєнні злочини, країну-ворога. 

Нескінченна кількість Мерседесів, ромів та годин випивання кави характеризує албанців, як ніщо інше. 

Їхня мова не входить до жодної мовної групи, їхні правила не завжди зрозумілі навіть їм самим; вони бідні, але щасливі. 

Не так давно Албанія загалом могла не позначатись на картах світу; країну охватив комунізм, а пізніше розбрат. Однак тепер це помірний, спокійний, підтримуючий Україну народ. Як змінилась та що являє собою ментальність албанців сьогодні читайте тут.

Далекі та помірні

Мова албанців не входить до жодної мовної групи. Після повномасштабного вторгнення було зрозуміло без слів, наскільки вони підтримують значно віддалену від них країну. Албанія та Україна – це територіально, культурно та ментально далекі країни, та проте можна знайти й певні спільні точки. Багато албанців досі пам’ятають деякі вислови російською, адже колись зазнали впливу комунізму, а хтось порівнює росію з сусідньою для Албанії Сербією – як країни ворогів, загарбників та вбивць. Тут важко побачити потяг до чогось європейського, більш інноваційного тощо. Скоріше люди надають перевагу дуже помірній технологізації. Все таки важко однозначно відповісти на питання: «Хто такі албанці?», тому що Албанія сама по собі дуже хаотична, водночас й неймовірно спокійна. Ви можете почати переходити дорогу, де заманеться, але вам ніхто не буде сигналити. Ви можете мати ресторан, але ходити до конкурентів виключно попити кави, не оцінюючи їх роботу та стан справ. 

Сімейні та патріархальні

Гарячий темперамент албанців проявляється, мабуть, лише в стосунках – і це не круто. Це надзвичайно патріархальне суспільство, у якому жінки – це прекрасні створіння, але навряд з ними можна мати ділові стосунки. Так жінка не може мати нічого спільного, що пов’язане з бізнесом, крім чоловіка-бізнесмена. Тенденція поступово, але дуже повільно йде на спад; як сказала одна моя знайома албанка: «Я обожнюю жінок. Я цілком підтримую всі “girl power” рухи, але, маючи двох синів, я рада, що не маю доньки. Я не хочу доньку. Нащо їй страждати?». 

Чоловіки тут багато часу приділяють своєму зовнішньому вигляду, але достатньо мало – манерам. Албанці-чоловіки керуються фразою «Я ж попросив»; не чують нікого іншого, крім себе; дивляться на іншу стать, як на об’єкт. При чому завжди, абсолютно завжди. Албанки надають перевагу або максимально натуральному вигляду, або всім можливим процедурам і бажано побільше. Поступово вони дедалі більше займають робочих місць. Але тут ціниться родина в класичному розумінні: батьки багато проводять часу зі своїми дітьми, а діти, будучи дорослими, багато часу зі своїми батьками. Помірно сидять та п’ють каву на березі моря або прогулюються набережною. Якщо з дитиною переважно сидить мама, то на вихідних батько приділяє їм багацько уваги; дає мамі час на відпочинок.

Бідні та щасливі

Албанці – заробітчани. Мабуть, топ країн, куди вони їздять на заробітки зимою, пізньою осінню та весною, – це Італія, Іспанія та Греція. Самі про себе вони кажуть щось на кшталт:  «Ми – бідні, але ми щасливі», і це справді так. Молоде покоління більш націлене на «ре-ментальність» – залишитись тут, побудувати все тут, але й змінитися зсередини; більш доросле покоління не бачить біди жити тут лише влітку. 

Вони дуже прості, і цьому важко дати оцінку. Із одного боку, албанці відкриті до допомоги, у них немає яскраво вираженого соціального поділу: він працює дворником, але приходить в ресторан їсти пасту та пити червоне вино, і це класно, але, з іншого боку – існує певна незамислуватість, яка виглядає, як безвідповідальність: повсюди розкидане сміття, неохайні протягнуті кабелі та проводи, які постійно рвуться, через що пропадає інтернет, відсутність правил дорожнього руху і купу всього іншого. 

Роми, Мерседеси та бункери

На вулицях Албанії ви можете побачити дуже велику кількість ромів. Детальніше про них можна прочитати тут. Це не є таким вражаючим, адже цей народ можна побачити в багатьох країнах. Що дійсно одразу кидається в очі, то це кількість Мерседесів. Будь-які Мерседеси можна побачити тут: крашені, нові, старі, биті, крадені і так далі. Вони їздять тут ледве не колонами, та коли колона проїхала, ви можете побачити безмежну кількість бункерів. Наразі їх імплементують в загальну архітектуру; жартуючи над тим, роблять туристичні вироби. Не так давно Албанія потерпала від, скажімо, бункерного фаната Енвера Ходжу. Є версії та гіпотези, чому так, але факт є фактом, що за його політики кожна родина повинна була мати власний бункер. Він боявся ядерної війни. Бункери є різних розмірів, але переважно розраховані на 4-6 осіб. У будь-якому разі Ходжу розсварився з Хрущовим в 1960-х роках, і Албанія загалом перестала існувати для Москви. Тож не дивно, що сьогодні сусідня, але досі ворожа Сербія є більш проросійською. Загалом Албанію не можна звинувачувати в повільності розвитку: у якийсь момент їх повністю закрили від світу. Мені розповідали, як вся країна буквально ридала, коли помер Ходжу – албанці не могли повірити, що в них є можливість та право жити далі. Їм здавалось, що їх більше не буде без їхнього вождя. Коротше кажучи, диктатура, інформаційний вакуум, комунізм – усе це спрацювало на всі 100%. 

Взагалі чого тільки не було в цій Албанії – країна з надзвичайною історією. Тільки останні 50-70 років включають у себе величезну низку подій: від албанської мафії до військ НАТО. Раджу почитати цю статтю. 

Доброзичливі та цінуючі

Албанці – це однозначно патріархальне суспільство, яке не має  достатньої швидкості для реалізації усього їхнього потенціалу. Є фундамент у вигляді позитиву, оптимізму, доброзичливості, але їм треба багато і багато працювати, не для комфорту іноземців тут, які звикли до іншого – ні. Їм треба багато працювати для поліпшення свого становища, у першу чергу, жіночої половини населення. Про балканців, як таких, існує багато міфів, на кшталт того, що вони просто ненормальні, вбивають кожну душу, яка не так рухається. Насправді вони милі, десь відчайдушні. Попри все це, саме мої албанські знайомі написали першими повідомлення підтримку 24 лютого попри різницю в часі. Багато хто тут допомагав українцям безкоштовним помешканням, їжею, адже вони переймаються і розуміють цінність людського життя та свободи, що значить для них надзвичайно багато.